Зимовий кіноринок Одеського міжнародного кінофестивалю завершився. Але теми, порушені на його заходах, іще довго обговорюватимуться кіноспільнотою. З цього погляду найнасиченішим видався третій день кіноринку – День українського кінематографа, організований Державним агентством із питань кіно під слоганом «Єднання заради перемоги». В його межах відбулося три панелі, на яких обговорювались актуальні для кіноіндустрії проблеми. Утім, єднання як такого не вийшло: були радше дебати, суперечки та намагання дійти консенсусу, чи варто цього року витрачати бюджетні кошти на зйомки кіно.
Перша дискусія мала назву «Шлях фільму від виробництва до глядача» та викликала обговорення у Facebook іще до свого початку. Вона була найдовготриваліша та найбільша за кількістю спікерів, серед яких були:
- СЕО FILM.UA Group Вікторія Ярмощук;
- голова Ради з державної підтримки кінематографії, кінопродюсер Артем Колюбаєв;
- виконавчий продюсер фільму «Буча» Сергій Демидов;
- кінопродюсер Сергій Лавренюк;
- кінопродюсер, актор Олексій Комаровський;
- кінопродюсер Ігор Савиченко;
- член Ради з державної підтримки кінематографії Микола Чиханцов;
- керуюча директорка ICTV, ICTV2, керівниця Starlight Doc Анастасія Штейнгауз;
- директор телевізійного бізнесу 1+1 media Максим Кривицький;
- гендиректорка Мультимедійної платформи іномовлення України Юлія Островська;
- директорка з маркетингу MEGOGO Валерія Толочина;
- директорка КМЦ ім. І. Миколайчука у Чернівцях, директорка кінофестивалю «Миколайчук OPEN» Тетяна Дʼяченко.
Перед початком обговорення ведучий і продюсер Юрій Горбунов, який модерував панель разом із гендиректоркою ОМКФ Анною Мачух, учергове нагадав про успіхи українського кіно 2023 року: рекордні збори «Мавки», найбільший бокс-офіс національних стрічок за часи Незалежності та найбільшу частку українських фільмів у прокаті за рік загалом.
Докладно про ці й інші рекорди українського кіно багато говорили у перший день Кіноринку, зокрема під час презентації рейтингу ефективності українських кінематографістів від MBR
Окремо модератори згадали про успіх документальної стрічки «20 днів у Маріуполі», що отримала номінацію на цьогорічний «Оскар» (а про те, як цей кейс уплинув на український прокат, можна прочитати тут).
Попри заявлену тему та відповідний набір спікерів, дискусія від самого початку пішла не за планом. Річ у тім, що в цей день Українська кіноакадемія разом з іншими представниками кіноспільноти опублікували відкритий лист до Президента України, в якому порушили питання нелегітимності діючого складу Ради з державної підтримки кінематографії, висловили недовіру керівництву Держкіно та закликали переспрямувати цьогорічний бюджет відомства (589,6 млн грн) на потреби Сил оборони, позаяк гроші, на їхню думку, можуть бути використані неефективно. Отже, на початку заходу модератори згадали про цей лист, і всі спікери сконцентрувалися виключно на питанні, куди виділяти гроші – на кіно чи на фронт, забувши про інші вимоги підписантів (зокрема, розробити новий проект Стратегії розвитку кіно за участі громадськості), а тим паче – про титульний шлях фільму до глядача.
Висловивши надію, що 2024 року державне фінансування українського кіно все ж відбудеться, Горбунов звернувся до Артема Колюбаєва з питанням, наскільки це реально та якою мірою допоможе кінобізнесу. «Справді, на цей рік у бюджеті запланована рекордна сума на підтримку українського кінематографа – 589 млн 600 тис. грн. Ми справді маємо надію, що це відбудеться, оскільки виділення рекордного бюджету, запланованого на 2022 рік, не сталося через повномасштабне вторгнення, і майже не відбувалося [державне] фінансування 2023 року», – розпочав відповідь Голова Ради з держпідтримки.
Колюбаєв зазначив, що на 2024-й заплановано орієнтовно десять прем'єр українських фільмів (насправді більше, але про це ми розповімо в інших матеріалах із Кіноринку). А от 2025 рік майже порожній, і врятувати ситуацію, на його думку, може державне фінансування.
«Ви бачили, що робить ворог? Вони перекручують історію, навіть ту, що відбувається зараз: [вийшов] їхній «Свідок» про події в Бучі, зараз знімається антиукраїнський фільм про Майдан. Ми маємо цьому протистояти. «20 днів у Маріуполі» – просто феноменальний приклад того, як правда має бути донесена на світовому рівні», – зазначив Колюбаєв. І висловив сподівання, що найближчим часом стане відомо, коли та як проводитимуться пітчинги, і про це буде повідомлено на ресурсах Держкіно.
Мачух усе ж уточнила, як Колюбаєв ставиться до ідеї передати гроші, призначені на кіно, на потреби ЗСУ.
«Моє особисте ставлення як людини, що останні 12 років свого життя працює на український кінематограф і робить усе, щоб його підтримувати, дуже негативне. Є різні бюджети: бюджет на кінематограф і бюджет на Збройні сили України. Ми не можемо все докупи тулити. У Державного агентства з питань кіно є своя функція – боротьба в інформаційному просторі. Мають зніматись українські фільми, українські серіали, аби показувати, що відбувається у нас», – відповів він.
Продюсер також зазначив, що всі скандали навколо питання, чи варто знімати українські фільми та серіали, грають на руку ворогу та що це частина російських ІПсО.
Анна Мачух розповіла, що позаторік Українська кіноакадемія проводила опитування кінематографістів, за результатами якого стало відомо, що понад 75% фахівців галузі були змушені змінити професію або підробляти. «Якщо фінансування не буде відновлене, то в кіноіндустрії, в професії, за прогнозами, залишиться 20–30% людей, які зможуть працювати. І тоді постане інше питання: а хто ж узагалі зніматиме кіно?» – додала директорка Кіноакадемії.
Цієї миті символічно прозвучало оголошення про повітряну тривогу: на території країни-ворога злетів літак, який має на борту ракети, що несуть небезпеку для всіх регіонів України. Та учасники дискусії вирішили продовжувати обговорення.
Слово перейшло до Вікторії Ярмощук – Горбунов поцікавився, які нові бізнес-моделі з'явились у кіностудії. «Це надзвичайно важливо – говорити про нашу роботу в нових реаліях. Я була, є та буду оптимісткою: вважаю, що навіть у таких надскладних умовах можливо рухатися вперед і розвиватись. Але запорукою цього розвитку є об'єднання сил, ресурсів усього ринку й об'єднання приватного сектору з державним», – зазначила СЕО FILM.UA.
Вікторія розповіла, що компанія зняла перший після повномасштабного вторгнення фільм іще влітку 2022 року – це стрічка «Дві сестри», створена з польськими партнерами. Частина польської команди тоді приїхала в Україну, а режисер Лукаш Карвовський доїхав навіть до Харкова. Після цього FILM.UA вже виробили понад сто серій серіалів і чотири повні метри, та всі ці проекти кінокомпанія робила не самостійно, а в партнерстві. Наприклад, для виробництва серіалів було підписано велику копродукційну угоду з 1+1 media. «Всі наші повні метри – це також копродукція: часто внутрішня, інколи міжнародна. Єдиний фільм, який ми поки що знімаємо самостійно, – «Конотопська відьма». Але в цьому фільмі значна кількість приватних інвестицій», – додала Ярмощук.
Нова бізнес-модель FILM.UA побудована на розрахунках і досвіді монетизації контенту: якщо зняти фільм із бюджетом до $500 тис., таке кіно можна окупити за рік і заробити на ринку. Компанія показала цю модель приватним інвесторам – і ті зацікавилися.
Що ж до теми «дрони чи кіно» Вікторія Ярмощук зазначила, що без державної підтримки індустрія може втратити велику кількість робочих місць. Адже тільки на FILM.UA працює до тисячі людей: «Якщо ми втратимо індустрію, ми втратимо не лише кіно як зброю – ми втратимо робочі місця. Люди будуть виїжджати, і держава втратить набагато більше, ніж те, що планується витратити на кіно. Це важливо розуміти та доносити до суспільства».
На цьому моменті Мачух перейшла до виконавчого продюсера Сергія Демидова, запитавши, де шукати гроші на такі фільми, як «Буча», та наскільки складно було знімати цю стрічку?
«У проект мене запросив Олександр Щур. Ми зібрали суперкоманду, бо в той час ринок був майже неживий, і можна було брати найкращих спеціалістів за невеликі кошти, – зізнався Сергій. – Нам дуже допомагали державні установи, ГУР нас консультував». Але знаходити гроші на знімання було важко. Власне, зараз, поки завершується робота над фільмом, пошук коштів на промо триває.
Говорячи про складнощі виробництва під час повномасштабної війни, продюсер також згадав про стрічку «Дві сестри», над якою працював раніше. За словами Демидова, перші польські актриси, що погодилися грати у фільмі, згодом відмовилися від поїздки в Україну, тож треба було робити заміну.
Сергій Демидов вважає, що кіно – це зброя та боротьба з російською пропагандою. Тому він серед тих, хто висловився на підтримку виділення державних грошей на кінематографію
Про особливості виробництва під час війни фільму, з війною не повʼязаного, розповів Сергій Лавренюк: «Старт знімання стрічки Аркадія Непиталюка «Уроки толерантності» було заплановано на 20 березня 2022 року. Та після повномасштабного вторгнення ми закрили для себе цей фільм – гадали, що не повернемося до нього найближчим часом. Утім, у червні 2022-го у режисера виникла ідея повністю переписати сценарій, зробивши фільм дуже камерним, в одній локації, з маленькою групою, щоб запобігти всім ризикам, пов'язаним із війною».
Левова частина знімань, що відбувались у жовтні 2022-го, припала на масові ракетні обстріли української інфраструктури. Та люди, за словами продюсера, були готові до роботи, на майданчику в команди горіли очі. На жаль, платили всім менше, ніж до великої війни, але це дало можливість зняти фільм за дуже невеликі кошти.
Стрічка «Уроки толерантності», що розповідає про українську родину, до якої в межах програми «Уроки толерантності» прикріплюють активіста ЛГБТ-руху, виходить у національний прокат уже 14 лютого. А під час другого дня Кіноринку всі охочі могли подивитись її на скринінгу від FILM.UA Distribution.
Лавренюк також висловився на тему «дрони чи кіно»: «Мені здається, якщо не буде культури, не буде мистецтва, яке живе під час вибухів, то країна залишиться пустою. Культура – це те, що зближує нас і наближає нашу перемогу».
Після цього Анна Мачух запитала в Ігоря Савиченка, де фестивальному кіно брати фінансування та чи підтримується цікавість до фестивального кіно. У відповідь продюсер порівняв сьогодення з 2017–2018 роками. За його словами, після 2014-го програмери фестивалів стали менше цікавитися російським кіно, натомість почавши більше звертати увагу на українське. Протягом трьох-чотирьох років українських прем'єр на великих фестивалях було більше, ніж російських, але поступово ситуація почала знову змінюватись. І вже 2019 року майже на кожному великому фестивалі проходили дні російського кіно.
«Перший рік повномасштабного вторгнення повторив ефект 2014 року, коли українське кіно було пріоритетнішим, ніж російське. Кожен фестиваль був зацікавлений показати щось українське. Польський кіноінститут розпочав співпрацю з українськими митцями, почав виділяти кошти на документальні та розроблення ігрових фільмів. Було кілька ініціатив від приватних структур – наприклад, Netflix разом з Українською кіноакадемією організували конкурс. Німецька кіноакадемія підтримала українських митців індивідуально, надавши їм стипендії», – нагадав Савиченко.
Продюсер підкреслив, що зараз українське фестивальне кіно почало цікавити широкого глядача в Україні
На запитання, чи реально знайти іноземне фінансування, якщо виробник не має підтверджених грошей з України, Савиченко відповів, що підтримка від українських державних фондів – це можливість розпочати шлях фінансування фільмів за кордоном: «Європейське кіновиробництво регулюється європейською конвенцією, в якій чітко мовиться, що країна походження фільму має підтвердити публічні гроші. Публічними грошима можуть бути гроші Держкіно України, гроші Міністерства культури, гроші державних телеканалів тощо»
Вікторія Ярмощук поділилася досвідом FILM.UA: 2023 року компанія отримала державну підтримку Болгарії на телевізійний серіал, який є копродукцією України та Естонії. В цьому разі Україна мала тільки приватні підтверджені інвестиції, але цього виявилося достатньо.
У Сергія Лавренюка також був незвичний досвід. Його проект «Санаторій Горького» (про вбивство польських офіцерів російськими енкавеесниками на території України) виграв пітчинг Держкіно та передбачав копродукцію з Польщею. Утім, Польща довго шукала фінансування, і термін підписання контракту з Держкіно сплив – українські гроші було втрачено. Попри це, польські продюсери залишили Україну як сторону копродукції без вкладання грошей.
Слово перейшло до Анастасії Штейнгауз, яку модераторка попросила більше розповісти про інтерес Starlight Media у документальному кіно.
«Starlight Media ще 2022 року створила Starlight Doc – департамент, який опікується документальним кіно. Ми почали виробляти таке кіно в копродакшені, в різних колабораціях. Щось вийшло в ефір, щось тільки вийде 2024-го», – розповіла Анастасія. На думку продюсерки, раніше глядацького документального кіно в Україні фактично не існувало, позаяк не було попиту. Та за останні два роки запити глядача на контент змінилися.
За словами Штейнгауз, у телевізійного глядача зараз три основні запити: бути поінформованим, мати можливість відволіктися та попит на справедливість
Щодо виробництва контенту, то Starlight Media співпрацює з усіма: «Ми ставимо для себе завдання не монополізувати ринок. Є нові гравці, маленькі продакшени, що з'явилися. Ми прагнемо співпрацювати з ними та підтримувати їх», – сказала Анастасія.
Від Starlight Media перейшли до 1+1 media: Юрій Горбунов запитав, що робитиме медіагрупа, якщо державного фінансування все ж не буде. Відповідь Максим Кривицький почав із наочних прикладів. Якщо серіал, одна серія котрого коштує 1–1,5 млн грн, показувати в праймтайм, його окупність настане лише за три-пʼять років. «Без об'єднання, без спільних зусиль це неможливо зробити. Тому ми шукаємо зовнішнього фінансування. Саме тому ми об'єдналися з FILM.UA та готуємо великий пакет контенту», – розповів Кривицький.
Максим запевнив, що вже восени 2024 року почне регулярно виходити контент, створений у співпраці з FILM.UA
Після Кривицького слово взяла Юлія Островська, яка насамперед хотіла прокомунікувати питання держфінансування кіно: «Я не розумію, чому ми повсякчас ставимо питання: дрони чи серіали? Мають бути і дрони, і серіали, і кіно авторське, фестивальне. Наш ворог цих питань не ставить. Там і дрони, і серіали. Я вважаю, що ми повинні багато всього робити. І треба це все робити частиною інформаційної політики».
Утім, у бюджеті Мультимедійної платформи іномовлення цьогоріч не закладено грошей на серіальний конкурс від каналу «Дім»
Єдиною представницею ОТТ-платформ на дискусійній панелі була директорка з маркетингу MEGOGO – Юрій Поворозник від Sweet.TV не зміг прийти через хворобу. Валерія Толочина одразу зазначила, що власне виробництво – не фокусний напрям MEGOGO, та цьогоріч медіасервіс усе ж зніматиме продовження циклу документальних фільмів «Воїни». Далі ж Валерія спробувала змістити фокус на інші проблеми ринку – наприклад, піратство. За словами Толочиної, саме пірати є головними конкурентами для MEGOGO, тому платформа намагається не робити український контент своїм ексклюзивом: якщо людина не знайшла чогось українського на своєму сервісі, вона піде до піратів і не платитиме ще за три інші платформи.
Ще одне важливе питання, яке порушила Толочина, – дублювання контенту українською. «Великий поштовх нам дав ексклюзивний контракт з HBO. Наша студія Megogo Voice переклала українською 50 тис. годин контенту, і наразі 76% контенту в нас уже має українські доріжки. На це торік ми витратили понад $1 млн», – поділилася вона. 2021 року 75% глядачів MEGOGO дивилися контент на платформі російською, а вже 2023-го 80% дивились українською. До того ж зросли перегляди англійською.
За словами Валерії, український глядач інтегрований у світовий контекст, і, якщо за кордоном шоу не має популярності, в Україні його також не дивитимуться
Від ОТТ-сервісів розмова перейшла до кінотеатрів, єдиною представницею яких була директорка КМЦ ім. І. Миколайчука у Чернівцях Тетяна Дʼяченко. На питання Анни Мачух, чого український глядач чекає від кіновиробників, Тетяна зазначила, що глядачі активно дивляться документальне кіно та короткий метр. Тому вона хоче зробити в малій залі свого кінотеатру покази короткого метру.
Утім, є певний дефіцит: «Нам бракує дитячого контенту – наприклад, контенту 0–3 просто немає. Я мрію зробити у малій залі бебі-кінотеатр, щоб було куди прийти мамам із дітьми», – зізналася Дʼяченко.
Тему підхопив Юрій Горбунов, звернувшись до спікерів із питанням, де дитяче та юнацьке кіно?
«Це одна з основних причини, чому ми радіємо, що державне фінансування повернулося. Ми знаємо, що дитячий контент фінансується на 100% державою. Я шалено тішусь успіхом «Мавки» – це дуже крутий приклад того, якою має бути українська анімація. Такого контенту має бути більше. Це окрема важлива місія для Держкіно», – відповів Артем Колюбаєв (аби уникнути некоректного трактування, нагадаємо, що державні кошти становили менш як 30% бюджету «Мавки», але переважна більшість українських дитячих проектів справді створювалася за 100% держфінансування).
Як варіант Анастасія Штейнгауз запропонувала створювати телевистави. Адже зараз зʼявилася ціла низка якісних театральних вистав як для дорослих, так і для дітей, і, якщо державі важко виділяти гроші на підтримку кіно, можна виробляти телевистави, що потребує набагато менше ресурсу.
На запитання Анни Мачух, коли виробники можуть приходити до майданчиків зі своїми ідеями, Максим Кривицький зазначив, що до 1+1 media найкраще приходити на самому початку: тоді телеканал бере участь у процесі розроблення та виробництва, і проект має більше шансів на успіх. Те саме щодо телеконтенту порадила й Анастасія Штейнгауз. Але додала: «Starlight Media також заходить у виробництво кіно. Тож, якщо будуть ідеї не на рівні синопсису, а детальні презентації, з написаним сценарієм, ми готові розглядати копродакшен».
«До нас часто приходять виробники, коли подаються на гранти, зокрема європейські, – відповіла Валерія Толочина. – Ми працюємо у 15 країнах і підписуємо лист, що готові виступити партнером із дистрибуції та платформою для промоції. Іноді це допомагає отримати гранти». Водночас MEGOGO, за словами маркетинг-директорки, більше орієнтується на співпрацю з медіагрупами, позаяк тут уже відомо, як монетизувати контент.
Член Ради з державної підтримки кінематографії Микола Чиханцов наголосив, що при підписанні документів на виробництво контенту навіть під час війни важливо дотримуватися законодавчої бази
Після обговорення перейшли до питань із зали. Кіновиробниця Олена Завадівська поцікавилася, що буде з переможцями попередніх конкурсів Держкіно, які не отримали фінансування? Артем Колюбаєв запевнив, що переможців ніхто не анульовував і всі, хто подався вчасно, не пропустивши термінів свого договору, мають право отримати фінансування, коли зʼявляться гроші.
Журналістка Лєна Чиченіна повернула розмову до відкритого листа, запитавши про ставлення спікерів до вимог обрати нову голову Держкіно, розробити стратегію, переобрати Раду і вже тоді проводити пітчинги. «Ми живемо у правовій державі, – відповів Артем Колюбаєв. – Рішення держави є законними, доки суд не визначив їх незаконними. Ми зараз не є персоналіями, ми є функціонаріями своїх посад. Щодо листа, тут [присутні] не ті люди, котрі вирішують, як і на що витрачати бюджет. Питання коментувалося в контексті «і кіно, і зброя». Це логічно, так має бути. Якщо є якісь питання до персоналій – це питання до персоналій. Ми говоримо виключно з цієї законної ситуації, яка на сьогодні існує».
Анна Мачух додала, що вона особисто запрошувала всіх доєднатися до дискусії – навіть тих, хто висловлював незгоду з чимось у соцмережах. Але у залі вона побачила мало людей, які хочуть про щось дискутувати.
Дискусію підсумувала Вікторія Ярмощук: «Наша тема – «Єднання заради перемоги». Загалом треба починати із себе, і я можу відповісти за себе та за свою компанію: ми будемо працювати чесно, відкрито, робити корисний для держави контент за будь-якої голови Держкіно, за будь-якої Ради, навіть за будь-якої влади в країні. Мені здається, якщо кожен чесно робитиме свою роботу, то все у нас вийде».
Наступна панельна дискусія третього дня Зимового кіноринку мала назву «Регіональні кінокомісії та кінофестивалі», та з кінокомісій у ній взяв участь тільки голова Хмельницької Костянтин Детковський. Тож розмова здебільшого йшла про ОМКФ, «Молодість» і Kharkiv MeetDocs, які представляли Анна Мачух, Андрій Халпахчі та Вікторія Водка відповідно.
Спікерами третьої панельної дискусії – «Кіно як частина інформаційної політики та патріотичного виховання» – виступили т. в. о. міністра культури й інформаційної політики Ростислав Карандєєв, режисер і військовослужбовець Ахтем Сеітаблаєв, директор Одеської кіностудії Андрій Осіпов, радниця відділу публічної дипломатії МЗС України Олена Іванчук та актор, військовослужбовець і член Ради з державної підтримки кінематографії Олексій Тритенко. Модераторкою розмови була Анна Мачух.
«Хочу одразу зазначити, що такі комунікаційні заходи, коли ми можемо поділитися своїми думками та, що найважливіше, почути й сприйняти думки колег, надзвичайно важливі – і в частині формування державної політики, і в частині її реалізації», – ропочав дискусію Ростислав Карандєєв. Т. в. о. міністра культури також не зміг пройти повз питання, куди краще виділяти гроші, підтримаши фінансування кіно: «Боротьба з агресором ведеться не тільки на лінії фронту, вона триває в кожному куточку нашої країни. Ми не можемо залишити культуру на потім. Вона має бути інструментом реалізації державної політики вже сьогодні».
Карандєєв уважає, що культуру та військові потреби не можна розділяти, так само як ми не розділяємо засоби ППО та, наприклад, стрілецьку зброю
Ахтем Сеітаблаєв, що зараз перебуває у війську, зосередився на проекті «Кіно заради перемоги», в межах якого українські стрічки демонструються військовим, котрі не мають можливості ходити в кіно. «З 6 серпня 2022 року по 31 грудня 2023-го було проведено 1652 покази. Це приклад співпраці Держкіно, Міністерства культури, Офісу президента та приватного бізнесу. Ця програма покликана насамперед опікуватися нашими захисниками та захисницями. У них немає можливості піти в кіно, тож ми їдемо до них», – розповів режисер.
Деякі стрічки, як-от «Мирний-21» і «Довбуш», наші захисники та захисниці дивилися, навіть перш ніж масовий глядач
«Кіно заради перемоги» має й міжнародний напрям: команда проекту зробила три великі тури, показавши українське кіно в усіх столицях Європи.
Анна Мачух також запитала Сеітаблаєва, чи має держава фінансово підтримувати кінематограф. «Я б мріяв про те, щоб на законодавчому рівні нам давали не рибу, а вудочку. Тобто щоб були ухвалені законодавчі ініціативи, які б заохочували приватний бізнес вкладатися в українське кіно, освіту та медицину», – відповів режисер.
Після цього Ростислав Карандєєв оголосив, що Міністерством культури ініційовано довгоочікуваний закон про меценатство.
Олексій Тритенко, який зараз перебуває в лавах ЗСУ, також переконаний, що будь-яка держава має в певний спосіб допомагати у створенні відео- й аудіоконтенту
Важливість національного кіно підкреслила й представниця МЗС України: «Публічна дипломатія потрібна для того, щоб формувати громадську думку за кордоном. І культурна дипломатія – це складова публічної дипломатії. Кіно – один із найпотужніших і найзручніших інструментів для нас, дипломатів». Утім, за словами Олени Іванчук, посольства відчувають брак загальної бази, з якої могли б брати фільми для безкоштовних показів на своїх заходах.
Цієї миті голова Держкіно Марина Кудчерчук, яка весь час була у залі, просто зі свого місця зауважила, що така робота між Держкіно та Департаментом публічної дипломатії МЗС України ведеться. А Ростислав Карандєєв додав: «Цілковито правильно пані Олена каже, що робота має бути системною. Як представник Міністерства культури я відчуваю, що немає такого щільного контакту з ключовою інституцією культурної дипломатії – Українським інститутом. Ми готові – і я, і Держкіно – максимально працювати в тому напрямі, щоб забезпечити нашу дипломатію необхідними культурними ресурсами для просування українських наративів».
Ахтем Сеітаблаєв також сказав, що готовий допомогти в цьому питанні, пообіцявши надати безкоштовний контент для дипломатичних заходів на другу річницю повномасштабного вторгнення.
Логічно, що зусилля влади, різних державних інституцій та індустрії мають бути спільними, принаймні там, де це можливо
Останнім спікером панельної дискусії був Андрій Осіпов, який зміг додати трохи оптимізму. За його словами, до 2014 року на Одеській кіностудії знімали переважно російський контент, тож студія перебувала на фінансовому гачку ворога. Після 2014 року її мало не втратили, довелося відроджувати власне виробництво. «Зараз ми маємо вже 15 вироблених стрічок. Понад 40 кінонагород. Кіностудія не має заборгованості з зарплат, із податків, є прибутковим підприємством. Має один із найбільших національних YouTube-каналів, який приносить величезний прибуток і забезпечує майже весь фонд оплати працівників», – розповів директор.
Зараз на Одеській кіностудії готуються до зйомок фільму про Олександра Довженка вартістю 50 млн грн. 25 млн із них має надати Держкіно
Після основної частини розмови була секція запитань із зали. Слово попросила директорка Національного центру Олександра Довженка Олена Гончарук, які підсумувала головну тему дня: «Ви повсякчас ставили запитання, чи потрібно підтримувати кіно. Кіно є видом життєдіяльності, а життєдіяльність не можна зупиняти. Питання лише того, наскільки відкритими та прозорими є всі процедури отримання будь-якої фінансової допомоги. Ми розуміємо, що державна підтримка – це кошти платників податків, українського народу. Тому всі процедури мають бути прозорими, зрозумілими, здійсненими в легальний і чесний спосіб».
Насамкінець Анна Мачух оголосила, що Одеський міжнародний кінофестиваль цього року відбудеться в Києві з 12 по 20 липня. А літній кіноринок варто чекати з 15 по 17 липня 2024-го.
