Декілька тижнів поспіль українська кіноспільнота обговорює подальшу долю Національного центру Олександра Довженка, поставлену під сумнів наказом Держкіно про реорганізацію у декілька нових юридичних осіб. Згідно з наказом усі фільми з колекції та майно Довженко-Центру мають бути передані державній установі «Науковий центр кінематографії України». Крім того, зі структури Центру планується виокремити ДП «Українська анімаційна студія», до якого відійдуть авторські права на українську анімацію, що зараз належать Національному центру. Водночас у наказі про реорганізацію взагалі не згадані кіноархівна та музейна колекції інституції.
Пояснюючи своє рішення, Державне агентство України з питань кіно аргументувало реорганізацію Довженко-Центру збитковістю та неефективністю інституції, котра підтримує свою діяльність коштом держави. Вже 26 серпня Комітет ВР із питань гуманітарної та інформаційної політики одноголосно ухвалив рішення про звернення до Кабінету Міністрів України та Держкіно щодо скасування наказу про реорганізацію Довженко-Центру, а на сайті Кабміну наближається до необхідних 25 тис. голосів громадська петиція на захист інституції. Та питання й досі залишається нерозв'язаним.
Минулого тижня керівництво Довженко-Центру запросило журналістів на пресконференцію, присвячену дню народження інституції – аби детально розповісти про роботу в попередні роки та, попри обставини, поділитися планами на майбутнє.
«Поява такого наказу [Держкіно] продемонструвала повну необізнаність або знецінення нашої діяльності, – від початку пояснила виконуюча обов'язки генерального директора Олена Гончарук. – І це для колективу було найбільшим ударом. Тому сьогодні ми хотіли поговорити та повернути цінність, яка насправді тут існувала, але часом собі треба нагадувати про власні успіхи й так само аналізувати, що відбувається не так».
Продовжуючи тему, головний мистецтвознавець Музею кіно Марина Скирда наголосила: колекція Довженко-Центру – це цілісна добірка, котра складається з експонатів та елементів, що стосуються кіномистецтва як такого. Це окремі твори, фільми на плівці, іноземні твори. І розділяти такі колекції (що наразі заплановано наказом Держкіно) не можна.
До того ж, за словами Скирди, у Центрі сповідують принцип комплексного підходу до формування колекції. Цей принцип мистецтвознавиця пояснила на конкретному прикладі: в колекції Довженко-Центру є стрічка Дзиґи Вертова «Людина з кіноапаратом», у відділі «Кіноархів» зберігається німецькомовний плакат до цього фільму, а в Музеї кіно – камера, що є фактично персонажем «Людини з кіноапаратом». Важко уявити, як розривати таку колекцію.
«У Музею в Довженко-Центрі дві основні функції: зберігання частини колекції, а також він має бути майданчиком для презентації того, над чим ми працювали. Якщо інституцію поділити на частини, це безперспективно та ставить великий хрест на нашому розвитку», – підсумувала Марина Скирда.
За останній звітний період колекцію фільмофонду було збільшено майже на тисячу одиниць обліку
На жаль, першим колекційним екземпляром 2022-го стали шматки ракети, що 24 лютого розірвалася над Центром
Торік колекція українського фільмофонду поповнилась екземпляром, про який варто розповісти окремо. Йдеться про чорно-білу німу стрічку «Кіра Кіраліна», вироблену 1927-го. Це один із перших українських радянських фільмів, присвячених «сучасному рабству та жорстоким порядкам капіталістичного світу», котрий вважався безповоротно втраченим. Спеціалісти Довженко-Центру знайшли в каталогах одразу двох фільмофондів – Національного кіноархіву Румунської сінематеки (Бухарест) та Федерального архіву Німеччини (Берлін) – прокатні копії «Кіри Кіраліної». Репрем'єра стрічки із сучасним саундтреком відбулася 2021 року.
За останні сім років спеціалісти інституції знайшли в Європі значну кількість українських стрічок, у чому не останню роль відіграла війна, розпочата 2014-го росією проти України. Як наголосив керівник кіноархіву Довженко-Центру Олександр Телюк, багато втрачених українських фільмів дотепер зберігаються у Москві. Та якщо раніше з російським фільмофондом підтримувалася хоч якась комунікація, то останніми роками спілкування припинилось – і Довженко-Центр сконцентрував увагу на міжнародних кіноархівах.
Крім того, на пресконференції керівництво інституції прокоментувало наміри Держкіно виокремити ДП «Українська анімаційна студія», ситуація з яким насправді доволі сумна. Ще 2019 року Мінкульт вирішив ліквідувати студію: права на мультики перейшли до Держкіно, а Довженко-Центр до 2023-го виступає їхнім дистрибутором.
«Отримавши у своє розпорядження мультфільми, Довженко-Центр вирішив їх масштабно досліджувати. Ми порахували, що за час існування державної анімаційної студії було знято понад 390 фільмів. До половини з них ми написали синопсиси. Нарешті це зібрано в одному місці», – розповів Телюк. Та нагадав, що інституція не просто вивчала анімацію: наприклад, є кейс судового позову, виграного у компанії, котра була зареєстрована в росії та викладала українські мультики на своєму YouTube-каналі.
Аби популяризувати свої колекції, Довженко-Центр проводить виставки
Наприклад, масштабну експозицію «Польоти уві сні та наяву», присвячену фільму Романа Балаяна,
або «Фелліні. Сторіччя у світі», організовану в партнерстві з Інститутом культури Італії,
Фестиваль цифрового мистецтва – у партнерстві з Французьким інститутом
та інші мистецькі події. Цього року планувалася виставка, присвячена творчості П'єра Паоло Пазоліні
Крім того, торік Довженко-Центр опублікував топ-100 найкращих українських фільмів. «Це було перше таке масштабне опитування про українське кіно. Дуже важлива функція Довженко-Центру – не просто досліджувати, а й намагатись його осмислити та переосмислити. Якщо раніше головною українською стрічкою вважалася «Земля», то сьогодні кіноексперти називають «Тіні забутих предків», – зауважив керівник науково-програмного відділу інституції Станіслав Битюцький.
Український кінофонд також виконує просвітницьку функцію – зокрема пояснюючи європейським кіноінституціям, що крім стрічок Кіри Муратової та «Землі» Довженка Україна має велику кількість інших фільмів, та допомагаючи цим фільмам зустрітися з міжнародною аудиторією. Тільки з початку повномасштабного вторгнення росії в Україну кінофонд організував 45 кінопоказів.
«Нашим наступним кроком має стати онлайн-кінотеатр українського кіно – з доступом до фільмів, котрі зберігаються у Довженко-Центрі та які ми реставруємо», – додав Битюцький.
З 24 лютого діяльність Довженко-Центру була дуже різноманітною: від організації показу мультфільмів у метро (для тих, хто там мешкав у перші тижні війни)
до активної роботи з іноземними медіа (аби якнайбільше розповісти про українську кіноспадщину та небезпеку, в якій вона опинилася)
У травні Центр провів перший благодійний захід, зібравши кошти на пікап для війська, а пізніше відновив кінопокази в межах програми «Дивне, химерне, фантастичне»
Попри війну та складний економічний стан у країні, інституція вже сплатила понад 3 млн грн податків до державного бюджету
Підсумовуючи презентацію, Олена Гончарук зазначила, що процес реорганізації Довженко-Центру набув суспільного розголосу і колектив очікує, що наказ Держкіно зрештою буде скасовано. «Ми зверталися з листами до Кабінету Міністрів і до президента. Оскільки, на нашу думку, це проблема державного рівня. Сьогодні ми отримали лист від Офісу президента, що питання надіслано до Кабінету Міністрів із проханням опрацювати його», – додала в. о. гендиректора.
А поки наказ чинний, в інституції розглядають різні варіанти розвитку подій, не виключаючи судового процесу.
