«Склалося так, що більшість копродукційних проектів, які виробляються під час повномасштабної війни, – все ж таки про війну. Бо ситуація, погодимось, нестандартна: країна Європи, 21 сторіччя, – а до нас танками їдуть і піхота йде. І всім, звісно, цікаво: хто ви такі, українці? Що взагалі відбувається? Тому зараз ми пробиваємо собі цей копродакшен-шлях, перепрошую, на танку воєнних проектів. Але якщо ми хочемо дивитися в майбутнє (а час, коли ми з цього танку зліземо, обов'язково прийде), нам треба зрозуміти, що для копродукції недостатньо ввести в сюжет героя-іноземця чи зняти закордонних акторів. Насамперед ти маєш дуже чітко розуміти, чому цей проект будуть дивитися в країні твоїх копродюсерів», – каже СЕО FILM.UA Group Вікторія Ярмощук.
Прочитати цей текст англійською можна за посиланням.
Ярмощук, а також керівник департаменту управління контентом 1+1 media Іван Букрєєв, керівниця копродакшен-відділу Starlight Media Варвара Бойко-Павлик і генпродюсер Pronto Film Максим Асадчий стали спікерами панельної дискусії KMW 2023 «Шлях до синергії України та Європи: успішні кейси, розвиток спільного виробництва та дистрибуції контенту». Ключові тези цієї бесіди за модерації керівниці KMW, директорки компанії Media Resources Management Катерини Удут – у нашому матеріалі в межах спецпроекту Kyїv Media Week 2023.
Модераторка розпочала з питання про те, як за понад півтора роки від початку повномасштабної війни змінилися стратегії та підходи учасників дискусії до копродукційних проектів. Першою відповідала Вікторія Ярмощук, котра насамперед зазначила, що для FILM.UA Group – великої деверсифікованої групи компаній, що займається усіма аспектами девелопмента, виробництва та дистрибуції контента, – міжнародне співробітництво завжди було одним із пріоритетів: «Коли почалася повномасштабна війна, і ми певний час не могли виробляти, на міжнародний ринок працювали наші сервіси: VFX, постпродакшен тощо». Вікторія акцентувала: для компанії було дуже цінно та навіть трохи несподівано, що міжнародні партнери у цей складний період не лише не відвернулися, але й стали давати більше замовлень.
«Вони повірили, що ми виконуватимемо свої зобовʼязання – і не помилились», – сказала Ярмощук. СЕО FILM.UA Group розповіла, що від початку повномасштабної війни жоден із підрозділів групи не був закритий, а деякі напрямки навіть суттєво розвинулися. Зокрема, йдеться про бродкастинг, який отримав нові можливості через заборону російських телеканалів у багатьох європейських країнах. Також Ярмощук згадала про безпрецедентне індустріальне єднання – коли від початку повномасштабної війни FILM.UA Group, Starlight Media, 1+1 media і тоді ще «Медіа Група Україна» – виступали єдиною командою на чисельних міжнародних івентах, доводячи світові, що українська індустрія є, що попри все вона готова і може працювати.
«Виробництво розвивається, – підкреслила Вікторія. – Ця війна дала нам шанс, якого не було раніше. Я б ніколи та нізащо не бажала мати цього шансу такою ціною, але… За ці понад півтора роки весь світ точно зрозумів, що таке Україна. А також – що таке український контент, наскільки високий у нас рівень виробництва та креативу. Тож що нам треба робити? Ми зараз маємо всі механізми, всі інструменти, аби ставати повноцінними партнерами для світу».
Далі слово взяв Іван Букрєєв, який насамперед пригадав, що за підзвітній період йому особисто довелося пройти крізь непересічний карʼєрний досвід: «За останні півтора роки я закрив два канали, – ті, котрі 12 років тому запускав, – і повернувся до «1+1» (від 2007 року Іван Букрєєв був керівником відділу стратегічних закупівель прав на формати програм і прав в інтернеті телеканалу «1+1». Потім, з 2012-го по 2022-й, очолював Департамент розвитку нових телеканалів «Медіа Групи Україна» та паралельно був директором «НЛО TV» й «Індиго TV». А після закриття МГУ у травні цього року він очолив новостворений департамент управління контентом 1+1 media. – MBR).
Говорячи про переосмислення підходів медіагрупи до виробництва контенту та пошуку джерел монетизації, Іван зазначив: якщо раніше канали більше покладалися на традиційні механізми – спонсорство, рекламу, дистрибуцію каналів – то зараз все актуальнішим стає пошук грантів і партнерств: як за кордоном, так і всередині країни.
Наступною висловилася Варвара Бойко-Павлик, яка розповіла, що хоча на момент початку повномасштабного вторгнення у Starlight Media вже були суттєві напрацювання як в міжнародних продажах, так і в копродакшені, «вектор, звісно, треба було коригувати, позаяк змінилася кон'юнктура ринку, рівень і можливість залучення інвестицій, значно ускладнилися виробничі процеси, а частина висококваліфікованого персоналу була втрачена».
Варвара звернула увагу на ще одну проблему: «Коли ми почали дивитись на ідеї, які розробляли ще до початку повномасштабної війни, то зрозуміли, що частину з них треба геть відкласти, а частину – оновлювати. І ще один момент: у якому часовому просторі розміщувати сеттинг? Тобто ігнорувати війну, звісно, неможливо. Говорити про майбутнє? Складно – воно невизначене, невідоме. Минуле? Воно поступово стає все менш і менш актуальним. Тому зараз важливо дивитись на всі ідеї через саме цю призму».
Надалі слово мав Максим Асадчий, який розповів про поточні зміни в контексті кіновиробництва. Насамперед він зупинився на моменті відсутності фінансування від Держкіно як на ключовому чиннику, що наразі гальмує копродакшен у кіно. «Протягом останніх півтора року ми їздили, спілкувалися з партнерами, але розмови закінчувалися на тому, що поки всі сторони проекту не зможуть надати кошти, про жодну копродуцію говорити не можна. Так, зараз можливо знайти фінансування на девелопмент, написання сценарію, розробку тощо. І ми так працювали над кількома проектами. Але коли йдеться про виробництво… Ось, зараз з'явилася надія, що наступного року відкриється фінансування. Якщо так, то українські кінопродюсери зможуть починати практичні перемовини зі своїми партнерами, починати думати про реальний продакшен».
Максим також зазначив, що сервіс-послуги, котрі останнім часом надавала закордонним партнерам студія Pronto Film, звісно, були на документальних проектах, оскільки «ніхто не поїде в країну, де йде війна, і жодна страхова компанія не застрахує за таких умов виробництво фільму». Утім, є й винятки. Так, Асадчий розповів, що просто зараз рахує бюджет для французької компанії, що хоче знімати в Україні ігрову стрічку. «Це роуд-муві Європою, і частина подій відбувається в Україні – тож і знімати вони хочуть в Україні. Вони вже були тут, дивилися локації. Так, спочатку боялися, але потім звикли. Вони були в Західній Україні: Львів, Дрогобич. Загалом поїхали додому дуже задоволені: сказали – давайте рахувати, давайте робити, давайте працювати!» – поділився продюсер.
Наступним було питання про зміну виробничих і маркетинг-стратегій у контексті пріоритетності копродукції, а також про те, які країни та території учасники дискусії вважають найпріоритетнішими для копродакшену.
Розпочала Варвара Бойко-Павлик, яка наголосила, що треба відштовхуватися від ідеї: різні ідеї можуть бути цікаві різним територіям, відтак можна «шукати партнерів по всьому світу без обмежень». Керівниця копродакшен-відділу Starlight Media розповіла, що наразі компанія має активних партнерів у країнах Східної, Західної Європи, в країнах Балтії, Скандинавії та на Балканах.
«Загалом, копродукція – це про обмін: досвідом, тенденціями, підходами, ідеями. І коли ми говоримо про виробничі стратегії, то це, скоріше, саме про формування якісних партнерських стосунків. І саме партнерство – як зовнішнє, так і внутрішнє, – є однією з основних цінностей нашої компанії», – підкреслила Варвара.
Як приклад успішного міжнародного партнерства часів повномасштабної війни Бойко-Павлик навела проект «Перевізниця» (In Her Car) – десятисерійний драматичний серіал про українську психологиню Лідію (Анастасія Карпенко), яка з початком вторгнення стає перевізницею, котра допомагає людям евакуюватися, а кожна поїздка перетворюється на своєрідний сеанс психотерапії в авто. Цей проект добре ілюструє тезу Варвари про те, що «іноземні глядачі та партнери готові дивитися проекти про Україну, українців, але вже не крізь призму новинної стрічки, а скоріше дізнаватися про наші відчуття, наш досвід, враження».
Кадр із серіалу «Перевізниця»
Першим іноземним партнером стала французька компанія Gaumont, і наразі в проекті задіяні вже шість європейських мовників, ведуться перемовини з іншими територіями, а партнером із дистрибуції виступає німецька компанія Beta Film. «Це перший український європейський копродукційний ігровий серіал, – наголосила Варвара. – Ми працюємо над ним із великою кількістю висококваліфікованих європейських партнерів, і це дає нам змогу познайомитися з їхніми стандартами роботи, які багато в чому відрізняються від тих, за якими ми звикли працювати. Для нас це надзвичайно цінний досвід».
У якості показового маркетинг-кейсу Бойко-Павлик навела трейлер документального проекту про українських воєнних фотографів Pictures From War, який Starlight Doc зараз виробляє спільно з американськими партнерами, компанією Happy Accidents. Цей трейлер, зроблений in-house, маркетинговою та креативною агенцією Starlight Creative, цьогоріч став переможцем Promax awards Europe в номінації Documentary Spot, і тепер авторитет цієї премії допомагає проекту шукати нові міжнародні партнерства (переглянути трейлер на сайті Promax можна за цим посиланням).
Тему продовжила Вікторія Ярмощук, яка акцентувала: для вдалих партнерств треба розуміти, що важливо для партнерів, а також – щоб партнери взагалі знали про вас і ваші можливості. Важливість комунікації з міжнародним ринком Вікторія підкреслила на конкретних кейсах: «Минулого року FILM.UA зняла проект разом із польською компанією: повний метр, польські актори. Польська команда була в Україні – проїхали аж до Харкова. І зараз, коли вони розповідають колегам про свій досвід, у тих потроху зʼявляється впевненість».
Також Ярмощук порушила питання бюджетів: «До повномасштабної війни ми всі, звісно, «замахувалися» на копродукційні проекти з великими бюджетами. І мали на те підстави, оскільки могли принести суттєву частку з української території. Зараз, по-перше, змінилося це, а по-друге – змінився ринок загалом». Утім, СЕО FILM.UA наголосила, що на тлі загальносвітового зниження витрат на виробництво контенту, саме у Східній Європі, на відміну від переважної більшості інших територій, ринок все ж дещо зростає. «Але бюджети Східної Європи відрізняються від бюджетів Західної, – наголосила Ярмощук. – І ми як частина Східної Європи мамо пропонувати проект із відповідними запитами: не по пів мільйона доларів за епізод, якщо йдеться про серіали, не по 300 тисяч, а все ж менше».
У якості виваженого підходу до бюджетів СЕО FILM.UA навела приклад серіалу «Перші дні» (Those Who Stayed), знятого цьогоріч FILM.UA у копродукції з Red Arrow Studios International (Німеччина) та трьома суспільними бродкастерами з Норвегії (NRK), Швеції (SVT) та Фінляндії (YLE). 1 листопада на Netflix відбудеться світова прем'єра цього проекту про киян, які залишалися у столиці в лютому – березні 2022 року. І це – перший раз, коли світова прем'єра українського проєкту відбудеться саме на Netflix на 18 європейських країн одночасно.
«Цей серіал для міжнародного ринку ми зняли дуже невеликі гроші. І наші міжнародні партнери вражені тим, що ми справді можемо знімати таку якість за такі гроші в Україні», – сказала Ярмощук
Продовжуючи тему грошей, Вікторія нагадала, що для копродукції, як і будь-якого партнерства, важлива вигода для усіх задіяних сторін. «Одна зі стратегічних задач нашого ринку – монетизація східноєвропейських проектів на території України», – пояснила вона. І навела приклад польського фільму «Хто ти, Філіпе?», який взяла на реалізацію компанія FILM.UA Distribution. «Спочатку він пройшов у кінотеатрах, зараз ми продали його на MEGOGO, і польський партнер вже отримав від нас певні гроші. І це – заділ для подальшої роботи», – розповіла Вікторія.
Іван Букрєєв погодився з колегами, що географія проекту залежить насамперед від, власне, самого проекту. Але зазначив: коли йдеться про ігрові серіали, то логічнішою видається співпраця з країнами-сусідами, утім – не все так просто. Іван розповів: «Памʼятаю, як нещодавно у Будапешті колеги зі Східної Європи жартували, що їм простіше робити партнерство із Західною Європою, ніж сусідами. Але ніхто так і не зміг чітко сказати чому. Хтось казав, що ми занадто близькі один до одного…». Думку продовжила Вікторія Ярмощук: «Близькі та далекі одночасно». Букрєєв із цим погодився, а модераторка Катерина Удут зауважила, що давно вже ніхто не порушує тему східноєвропейського контент-альянсу на кшталт скандинавського Nordic12. Ярмощук резюмувала коротко і ясно: «Займемося».
Далі модераторка порушила питання тематичного балансу в копродукційних проектах: як зробити їх цікавими кільком аудиторіям одночасно? Та як цей аспект наразі впливає на девелопмент?
«Дуже залежить від жанру, – відповів Іван Букреєєв. – Якщо йдеться про документальні фільми, то історія може геть не зазнавати змін – і бути однаково цікавою як нашому глядачіві, так і європейському або взагалі світовому. Та коли говоримо про ігрові проекти, звісно, треба вже враховувати, чим саме ми «чіпляємо» потенційного партнера. Для копродукції це має бути не просто герой-іноземець, а саме історія. Щодо жанрів: це може бути і комедія, але з нею важче, позаяк гумор не дуже добре подорожує. Легше з драмами. І так, на етапі девелопменту ми вже розмежовуємо історії: на ті, які потенційно можуть бути під партнерство, і ті, що суто для задач на локальному ринку».
Ярмощук в цьому контексті повернулася до згаданих вище складнощів у роботі з країнами-сусідами: «Ще донедавна ми думали – о, зараз як робитимемо проекти з Польщею! Дійсно, нас багато що поєднує, зокрема спільний ворог. Але у нас – своє життя, а в них – своє. Тож якщо ти хочеш робити проект не про війну, то маєш розуміти, хто й чому його дивитиметься. Тому справді на практиці частіше виходить, що ти розмежовуєш проекти для локального та міжнародного ринку. І коли йдеться про міжнародний проект – шлях його створення проходиш разом із партнером ще від написання сценарію».
Своє чергою Варвара Бойко-Павлик розповіла про перехід бізнес-моделі Starlight Media від ефіроцентричності до контентоцентричності: «Ми від початку роботи над проектом розглядаємо потенційні моделі партнерства, дистрибуції, монетизації. Саме оцінка потенційної дистрибуції є важливою частиною при запуску проекту, при початку фінансування. А зараз, подорожуючи світом, наші криейтори постійно отримують новий різноплановий досвід – та імплементують його у свої продукти. І ми бачимо, що ідеї, які актуальні нашому глядачеві, загалом знаходять відгук в усьому світі».
Говорячи про цікавість до локального українського продукту у світі, звісно, не можна було оминути увагою цьогорічні кінопрокатні кейси – зокрема, фільму «Довбуш» та анімації «Мавка. Лісова пісня». Продюсер «Довбуша» Максим Асадчий розповів, що наразі триває повноцінний прокат стрічки у Чехії, Словаччині та Литві.
Також відбуваються точкові покази у Канаді, США, Ізраїлі, а ще фільм присутній у мережевих кінотеатрах Німеччини й Австрії (у цих двох країнах покази переважно розраховані на українську аудиторію, та за статистикою, 20% глядачів – не українці). «Це не дуже легко – конкретно з моїм фільмом виходити на міжнародний ринок, – зізнався Асадчий. – І було б надто сильно сказати, що ми маємо суперуспіх за межами України. Але ми продовжуємо працювати».
Далі Вікторія Ярмощук розповіла про «Мавку», назвавши її «проектом-криголамом», адже «міжнародний успіх цього фільму важко переоцінити – настільки це важливо для всього українського ринку загалом». Нагадаємо, що докладно про міжнародний прокат анімації «Мавка. Лісова пісня» із цифрами бокс-офісу різних країн та оглядом локальних рецензій можна прочитати за цим посиланням.
«Ще кілька місяців – і фільм закінчить свій міжнародний прокат. Я не буду поки оголошувати загальний бокс-офіс, але вже зараз це вражаюча сума в мільйонах доларів, – розповіла СЕО FILM.UA. – Для багатьох наших міжнародних дистрибуторів «Мавка» відродила віру в незалежну анімацію та й загалом сильно підняла рейтинг і довіру до українського кіно. І тепер, коли ми пропонуємо інші українські фільми для прокату, нам довіряють більше, позаяк знають: ми не будемо пропонувати те, що не збере касу. Ми йдемо комерційним шляхом і доводимо, що українське кіно – це пряма можливість заробити». Ярмощук підкреслила, що, звісно, «Мавка» – це унікальний кейс, анімаційний, з дуже широкою аудиторією. Але проект прокладає шлях для інших – з аудиторією меншою. «Зараз за кордоном дуже багато українців, це значна аудиторія й унікальна можливість, – наголосила Вікторія. – На багатьох територіях ми переконували дистрибуторів показувати «Мавку» не лише локальною мовою, але й українською. В деяких державах, наприклад Німеччині та Польщі, бокс-офіси саме україномовної версії сягали значних сум. І оскільки дистрибутори відчули гроші, тепер більш охоче беруть українські фільми».
Також СЕО FILM.UA розповіла, що наразі компанія надає маркетингову підтримку з просування українських стрічок за кордоном: «Після «Мавки» в ту саму Німеччину полетіли ще три українські фільми, і в нас замовили послуги їх маркетингової підтримки, спрямованої на українські спільноти Тому повторюсь, шансів просувати український контент за кордоном у нас зараз набагато більше, ніж було раніше».
Насамкінець дискусії модераторка попросила учасників пофантазувати, який копродукційний проект їм більш за все хотілося б втілити наступного року – за умови відсутності будь-яких обмежень бюджету тощо. Але політ фантазії все ж перетворився на конкретні амбітні плани.
Варвара Бойко-Павлик раніше в межах дискусії вже розповіла про новий копродукційний форматний проект, який «Новий канал» знімає в Нідерландах разом із голандською командою у партнерстві з глобальним гравцем на ринку форматів, компанією Talpa Studios (Варвара не вказала назву проекту, та вочевидь йдеться про шоу «Поле» (The Floor), яке українські глядачі мають побачити весною 2024-го. Це – квіз-формат, в якому 100 гравців змагаються у квіз-дуелях на гігантській світлодіодній підлозі, розділеній на 100 квадратів. Сотня учасників спеціальної української версії «Поля» – це українці, які рятувалися від війни, і зараз переважно живуть у Нідерландах. – MBR). Також у планах Starlight Media реалізувати ігровий драматичний проект Undercover Gladiator, який розробляється в копродукції з хорватським партнером, компанією Drugi Plan, та низка документальних проектів, що їх мають анонсувати найближчим часом.
Максим Асадчий розповів, що наразі має кілька проектів у розробці – і саме їх хотів би насамперед реалізувати: це фільм про Володимира Івасюка, стрічка про повномасштабну війну, а також давній проект на тему Голодомора. «Всі ці проекти – українські, хоча «Івасюк» може бути в партнерстві з поляками», – сказав продюсер.
Іван Букрєєв зазначив, що хочеться зробити багато нових проектів, але насамперед – продовжити співпрацю з польським суспільним медіахолдингом TVP над проектом «Голос країни» (докладно про шоу, що знімається у Варшаві, а крім ефіру на «1+1 Україна» показується на польському ТБ, можна прочитати за посиланням). Також у планах – продовжити співпрацю з FILM.UA з виробництва серіалів.
Ну а Вікторія Ярмощук зізналася, що наступного року дуже хотілося б реалізувати копродукційний проект із Польщею, оскільки «це стратегічно важливо – зближувати наші ринки в плані контенту. Коли це відбудеться, то стане співпрацею двох сильних ринків і справді дасть поштовх для східноєвропейських альянсів, про які ми говоримо». Також вона згадала про ще одного стратегічного партнера України – Канаду. «Це одна з небагатьох країн поза межами Європи, з якою в нас є насправді великий потенціал для копродукції: через найбільшу в світі українську діаспору, через політичні, культурні зв'язки. Тож ми працюємо в цьому напрямку, і зараз вже маємо декілька проектів у розробці», – резюмувала Ярмощук.