Вже завтра, 19 серпня, в межах Одеського міжнародного кінофестивалю відбудеться премʼєра чи не найочікуванішого українського фільму – пригодницько-історичного екшена «Довбуш». А 24 серпня стрічка Олеся Саніна, вироблена Pronto Film за підтримки Держкіно та Міністерства культури України, стартує в широкому прокаті. Фільм про національного героя, що боровся за свободу українців, виходить у День Незалежності під час повномасштабної війни, в якій країна бореться за виживання, – складно уявити премʼєру, сповнену більшого символізму. А втім, «Довбуш» мав вийти на екрани восени 2021-го (а якби не ковід та інші форс-мажори, то набагато раніше), і про цей «нереально важкий» шлях проекту ми поговорили з його продюсером Максимом Асадчим.
Чому фільм не стартував 2021 року, хоча був готовий, та чого команда очікує від прокату зараз, як вдалося організувати масштабну промокампанію, коли «грошей немає ні в кого», чи варто очікувати серіал «Довбуш» – відповіді на ці та багато інших питань, від міжнародної дистрибуції до організації показів на фронті, – в нашому інтервʼю напередодні премʼєри.
– Пропоную для початку відновити хронологію подій з літа 2021 року. Тоді ви завершили фінальний блок зйомок і планували якимось дивом за три місяці закінчити монтаж…
– Був такий план (сміється). І насправді ми все робили, аби встигнути вийти [в прокат восени 2021 року]. У нас працювали три найкрутіші в Україні режисери монтажу: Олександр Чорний, Тетяна Ходаковська й Андрій Толошний. Три режмонти, які починали збірку ще до початку фінальних зйомок і працювали під час зйомок: ми відправляли їм матеріал просто з майданчику, вони розкидували його між собою та монтували кожен свої фрагменти. Була дуже серйозна організація процесу: спеціальні доступи, в спеціальних форматах, але робота кипіла, хоча Толошний живе в Лондоні, Ходаковська – у Нью-Йорку, а Чорний – у Києві.
– А потім було вирішено перенести прем'єру з осені 2021-го на весну 2022-го.
– Так, ми дуже боялися ковідних обмежень: що почнемо рекламну кампанію, витратимо купу грошей, а потім почнеться черговий локдаун, і нас просто закриють. Ми ж бачили приклади! Пам'ятаєте, відбулася премʼєра «Толоки», а наступного ж дня закрили всі кінотеатри – а люди вбухали купу грошей, купу ресурсів у рекламу... Ми дуже цього боялися, тому поговорили з усіма спонсорами, з дистрибуторами і вирішили не ризикувати. Хоча, повторюся, мали всі шанси завершити фільм. Звісно, він не був би таким, яким є зараз, бо це були дуже щільні терміни… Натомість у нас з'явився час, і ми зробили все так, як хотів режисер.
– Олесь Санін нещодавно розповів, що був змушений скоротити хронометраж на 40 хвилин. Виходить, не зовсім так, як хотів режисер?
– Ну звісно (посміхається). Йдеться про те, що режисер зміг зробити такий монтаж, який хотів, але в межах хронометражу, про який було домовлено. Ми всі розуміємо, що дві години – це, скажімо так, оптимально максимальний формат, адже кінотеатри насправді хочуть менше: 90 або 100 хвилин.
– Аби встигнути поставити якнайбільше сеансів?
– Вони переживають, аби кіно не було задовгим, щоб глядач не засумував. Тобто там багато причин, одна з яких, звісно, бажання поставити більше сеансів упродовж дня. До речі, міжнародний сейлз-агент просив нас зробити фільм іще меншим, скоротити з двох годин, навіть пропонував коштом яких сцен (посміхається). Авжеж ми цього не зробили. Тому дві години – це був компроміс, на який Олесь погодився: його, в принципі, щодо фіналу все влаштовувало.
Перший монтаж, який ми зібрали, був три з чимось години, розумієте? Тож довелося різати: відмовлятися від деяких сцен, коротити самі сцени, вижимати концентрат. І зараз фільм досить динамічний.
– Шкода такої кількості матеріалу. Не було думок якось його використати: зробити режисерську версію або телеверсію на чотири серії? Я розумію, що просто зараз це не на часі, але колись, коли зʼявиться можливість…
– Були такі думки насправді, і вони нас не залишають. Зараз зробимо прем'єру, вийдемо в прокат, потім видихнемо та, можливо, подумаємо предметно. Але ж є сенс це робити, маючи конкретного замовника, позаяк виробити чотири серії – це гроші. Це монтаж, звук, кольорокорекція тощо. Зробити це, щоб зробити, а потім шукати, куди продати, – не дуже добра історія. Та якщо хтось скаже: ми зацікавлені у чотирисерійці, купуємо за такі-от гроші – тоді, звісно, ми почнемо це робити. Питання тільки у запиті.
– Повернімося до хронології. На якому моменті постпродакшену вас заскочив початок повномасштабного вторгнення? Що ви робили?
– Ми завершили фільм іще у листопаді, здали його в Держкіно, показали комісії. А потім Олесь каже: «У нас є час до прокату, дотончімо трошки монтаж, кольорокорекцію, ще попрацюймо зі звуком, трішечки помонтуймо…» Маючи версію для прокату, ми розуміли, що можемо зробити трохи краще. І ми робили, плануючи 12 травня [2022 року] вийти в прокат. Ми навіть уже почали рекламну кампанію: трейлер випустили, ще щось, зробили той трейлер, який зрештою презентували у липні 2023-го. Він іще тоді був зроблений, розумієте? Згодом, коли ми його подивилися, стало зрозуміло, що зараз він іще актуальніший, ніж тоді.
– А що було після 24 лютого? Для чого ви у Львові записували оркестр?
– Так, ми вирішили трохи доробити музику. Був час і натхнення (сміється). Хоча оркестру не планували: це мали бути живі інструменти, але камерніші. Ми записували музикантів окремо, партіями, а привозили їх із Харкова. Це був квітень чи травень 2022-го – атмосферка, звісно, ще та. Ну, розумієте, люди з Харкова, які переживали все, що там відбувалося, майже без речей – лише з музичними інструментами – приїхали до нас у Львів і декілька днів записувались у студії.
– В який момент ви вирішили виходити в прокат 24 серпня, попри війну та купу кінотеатральних обмежень? І що вплинуло на це рішення?
– Як ви пам'ятаєте, коли почалося повномасштабне вторгнення, ми видали новину, що вийдемо з прем'єрою після перемоги. Ми вважали, що це правильно, ми дочекаємося: перемога ж буде от-от, за місяць-два, і ми якраз вийдемо з нашим фільмом, і всі будуть щасливі... Але життя внесло корективи. Влітку 2022-го наш дистрибутор FILM.UA Distribution почав випускати нові релізи. Після декількох премʼєр мені зателефонувала Надя Коротушка з пропозицією випускати «Довбуша». Мовляв, кіно готове та лежить, то скільки ми чекатимемо? Порадившись з Олесем, ми подумали: мабуть, справді час випускати фільм – людям це кіно потрібно зараз. Тоді само й вибрали цю дату.
Спочатку 24 серпня нам дуже подобалось. А потім Олесь каже: «Може, День Незалежності не так уже й класно, бо буде багато інших подій. А так ми прив'язуємося до дати, «датське кіно» (сміється) – нащо нам це треба...» Було багато вагань, але все ж вирішили, що буде добре зробити подарунок усім на свято – вийти з фільмом, який люди справді дуже довго чекають. Ми вважаємо, що «Довбуша» потрібно показувати не тільки в тилу, а й на фронті – це підніматиме і моральний, і бойовий дух. Бо кіно вийшло дуже потужне та дуже, як-то кажуть, на часі.
– Дуже цікаво, як ви плануєте організовувати ці покази?
– Наш друг Андрій Різоль робить «Кіно заради перемоги» – від початку повномасштабної війни їздить по військових частинах, зробивши вже понад 1300 показів. У нього є обладнання, придбане ще до війни: великий високоякісний LED-екран, що пересувається як причіп до автомобіля (здається, 5 метрів у діаметрі, точно не пам'ятаю), а до нього – класне звукове обладнання (мобільне, але потужне та дає Dolby 5.1). Ця машина, звісно, не може їхати просто на фронт. По-перше, не пускають, а по-друге, вона дуже повільна, швидше як 50 кілометрів не може їхати, що перетворює її на серйозну мішень. Тому за 100 км до лінії фронту їх із цим обладнанням не пускають. Але в Андрія є менш складне обладнання: просто екран, який розтягується, просто мобільний звук, проектор. Менш потужно, але це теж працює. І з цим обладнанням можна доїжджати ближче – на швидших, скажімо, мікроавтобусах.
Конструкція, про яку говорить Максим, має такий вигляд. Фото – dpsu.gov.ua
Щоб туди потрапити з обладнанням, треба пройти всі кола, цілу систему дозволів. І в Андрія вже є всі документи, всі люди внесені до списків на всіх блокпостах – у принципі, все налагоджено. Тому ми дуже хочемо перший показ, саме прем'єрний, зробити в бригаді Довбуша. Як ви знаєте, вони перебувають десь під Бахмутом і беруть участь у дуже важких боях, тож організувати це буде непросто. Але ми працюємо, намагаємося домовитись, щоб мати змогу приїхати та показати фільм їм першим. Це дуже символічно для нас, і, гадаю, їм також буде приємно (за сприяння Генштабу ЗСУ стрічку все ж вдалося показати бійцям 68-ї окремої бригади ім. Олекси Довбуша. – MBR).
Також ми вже домовилися, що частину грошей від продажу квитків спрямовуватимемо в цей батальйон для купівлі дронів. А ще хочемо зробити листівки з персональними постерами акторів, аби гроші, які зароблятимуться з цих листівок, теж відраховувати в бригаду Довбуша.
– Тобто йдеться про мерч?
– Так. А далі, після прем'єри та старту прокату, ми показуватимемо фільм військовим, намагаючись охопити якнайбільше військових частин. І Олесь готовий їхати, і деякі актори поїдуть. Ми ж розуміємо, що хлопці на війні до кінотеатру не дійдуть. А для них це важливо, і, гадаю, буде помічним.
– Побачивши фільм і враховуючи приголомшливий успіх «Мавки», українські кінотеатри очікують від «Довбуша» 100 млн грн зборів. Станом на 2021 рік, до повномасштабного вторгнення та численних воєнних обмежень, ви прогнозували, що «Довбуш» збере 60 млн – тобто зараз кінотеатри очікують майже вдвічі більше. А який ваш прогноз нині?
– Справді, тоді я ставив мінімальну планку 60 млн грн. Мінімальну. Тоді, як ми пам'ятаємо, було дуже багато фільмів у прокаті: іноземних, блокбастерів тощо. Хоча й було більше кінотеатрів.
– І людей у країні було більше.
– І людей у країні було набагато більше, і ситуація була набагато краща, так. Зараз кінотеатрів справді стало менше, територій стало менше, проте попит і зацікавленість глядача в українському кіно зросла у декілька разів. Ми можемо це бачити по «Мавці», яка зібрала понад 150 млн грн. Не певен, що тоді результат був би таким самим. Але ми також розуміємо, що вартість квитка теж збільшилась, оскільки курс долара збільшився і ціни в гривні, скажімо так, підросли.
– Тобто зараз 100 млн – це не ті 100 млн, що були б тоді.
– Так, це, мабуть, 70 млн. Тобто майже ті 60, які я прогнозував. Гадаю, через великий попит на українське кіно, а також суперактуальність та очікуваність «Довбуша», глядач піде на цей фільм і буде його дивитися. Дивитиметься залюбки, можливо, по декілька разів. Тому є сподівання, що ми зможемо.
– Отже, ви все ж цілитесь у 100 млн грн?
– 100+, скажімо так.
– У вас запланований всеукраїнський тур, а якими ще засобами просуватимете стрічку, аби зібрати бажаний бокс-офіс?
– Звісно, буде реклама. У нас є партнер ICTV2, а також ролики виходитимуть на інших каналах групи Starlight Media. Буде радіо «Байрактар» та інші радіостанції з рекламою. Буде промо на АЗС WOG, у супермаркетах «Фора»… Багато спонсорів, які дають нам таке кроспромо. Крім того, буде мерч: ювелірка, вишиванки, шкарпетки. А також вийде книжка, новелізація фільму.
– Тобто книжка, написана за сценарієм «Довбуша».
– Так, і з фотографіями з фільму. Видавництво КСД, реліз планується 23 серпня. Василь Карп'юк працював із нами над сценарієм, допомагав писати діалоги та дуже вподобав тему Довбуша. Згодом випустив декілька дитячих книжок про Довбуша. Тому, коли постало питання автора книжки, Санін сказав, що це може зробити тільки Карп'юк – він у курсі сценарію, в курсі всього. І Василь написав новелізацію.
Ну і, звісно, у нас є «Львівське». Компанія випускає пиво «Довбуш», лімітовану партію, яке закликатиме людей приходити на фільм, підтримувати українське кіно.
– Чи правильно я розумію, що всі компанії, вказані на постері, – це саме промопартнери?
– Це промопартнери, так. А «Львівське» було спонсором – допомогло нам, зокрема, грошима. Вони були з нами багато років тому, щойно почалося виробництво «Довбуша».
– А на яку цифру бюджету, зважаючи на всі зміни, перенесення тощо, ви зрештою вийшли? Це все ті самі 120 млн?
– 122 млн грн.
– І держпідтримка залишилася такою самою?
– Так. Держпідтримка становила трохи понад 50% (проект був одним із переможців Десятого конкурсу Держкіно, отримавши 65 млн грн. – MBR).
– Що з усіх перипетій, яких вам довелося зазнати за час виробництва, найбільше вплинуло на бюджет? Перенесення зйомок із року в рік, чи стрибки курсу, чи коли партнери обіцяли підтримку, а потім відмовлялися?
– Усе було, через усе пройшли (сміється). Справді були партнери, які обіцяли й останньої миті відмовлялися. Був дуже важкий шлях пошуку грошей. І важко було переноситись. І погода нам заважала. І все, що могло зламатися, зламалось. Усе, що могло піти не так, пішло не так. Те, що планували зняти за день, знімали за три. А першого знімального дня в експедиції (ми почали з Києва, а потім поїхали в Карпати) нас мало не змило в Шешорах водоспадом. Ми знімали нічну сцену: поставили операторський кран, світло тощо. Почав мрячити дощик. Ну нічого, будемо знімати, він же не ллє. Та буквально за декілька хвилин вода починає швидко підніматися – так, що ми це бачимо в кадрі. А за пів години над місцем, де стояв кран (який хлопці за 15 хвилин зібрали та побігли), був уже метр води. Дощ пішов у горах, просто обрушився на цей водоспад Шешори, води піднялося до двох метрів, і нас ледь не змило. Там був жах.
– А що це була за сцена?
– Сцена кохання: зустрічі Довбуша з Марічкою. Звісно, ми не встигли зняти в цю зміну та потім знімали аж у кінці, в іншому місці… Ми справді пройшли крізь дуже тяжкі випробування: і виробничі, і фінансові, і ковід, і війна. Все, що могло трапитися, – все трапилося. Нереально важкий проект.
– Та попри бажання людей дивитись українське, попри великі очікування, ємність нашого ринку навряд чи дозволить вам покрити все, тому я хочу докладно поговорити про міжнародну дистрибуцію. Для початку загальне питання: чи сприяла війна зростанню цікавості до «Довбуша» на міжнародному ринку?
– Складнощі є, проте кропітка робота дистрибуторів та сейлз-агента дає свої плоди. Всі так чи інакше дивляться на фільм як на продукт, оцінюють його з погляду комерційності. Звісно, є великий новинний потік, усі зараз говорять про Україну, але: фільм українською мовою, з українськими, поки ще невідомими в світі – але, безперечно, талановитими – акторами, про якісь невідомі іноземцям події, що відбулися десь у 18-му сторіччі... Для них це дуже локальна історія, в якій вони не розуміють контексту: хто такі гуцули, за яку таку свободу вони боролися, хто їх за що притісняв – в інших країнах нічого про це не знають. Скажімо так, черга з покупців, готових відривати фільм із руками, до мене не вишикувалась (посміхається). Звичайна цікавість є, бо це якісне кіно з універсальними темами: про кохання, зраду, обстоювання своєї свободи, боротьбу за щасливе майбуття. Тому кожен глядач точно знайде для себе щось своє, споріднене духом. Ми продовжуємо перемовини і маємо надію на збільшення кількості продажів у всьому світі. Для нас «Довбуш» – це ще один шанс показати світові, якими українці були тоді та якими ми є зараз. Адже питання свободи для нас поза часом.
– 24 серпня «Довбуш» також вийде у Німеччині, Чехії, Словаччині, Литві, Ізраїлі та Кореї. Ви прицільно робили ці премʼєри одночасно з Україною?
– Бачите, ми трошки полюбляємо цей символізм (посміхається). Для нас, для Олеся було дуже важливо вийти не тільки локально в Україні, а залучити якнайбільше країн – щоб люди побачили фільм в один день. Звісно, мрія була взагалі по всьому світу, але ж не все так легко.
– В які ще країни вам удалося продати стрічку?
– Домовляємося фінально з Естонією та Латвією. А ще чекаємо відповіді від Північної Америки. У Канаді та США є, скажімо так, локальні дистрибутори, а ми все ж хочемо співпрацювати з глобальними міжнародними дистрибуторами – власне, зараз чекаємо відповіді від них.
– Торік ви показали попередній фільм Саніна, «Поводир», у понад 600 американських кінотеатрах у 45 штатах. Не спрацювали зараз ці контакти та цей досвід?
– По-перше, «Поводир» був зрозуміліший для американського глядача, бо там є конкретний ворог. Історія, як ми знаємо, циклічна, і ці події вже знайомі міжнародній аудиторії в контексті великої історії: це радянська держава, Москва, москалі, це ті, хто напав на нас зараз. Вони нищать Україну, влаштовують Голодомор, убивають музикантів. Для американців це контекстуально було зрозуміло, тому фільм зайшов. Важливим аспектом сприйняття американською публікою фільму «Поводир» є те, що головний герой – американський хлопчик, який потрапляє в ті обставини. По суті, це дозволило нам показати події очима пересічного американця, тому тема зрезонувала ще глибше. І прокатник, який взявся там це робити, показав стрічку в Штатах, у Канаді, в Австралії та ще десь. По-друге, це були суто благодійні покази: приходь, донать, усі гроші контролюються міжнародними організаціями.
З «Довбушем» важче, бо контекст для них не зовсім зрозумілий. Так, це «Хоробре серце», так, харизматичний герой бореться за свободу українців, але... Утім, ми чекаємо, переговори тривають, молюся, щоб там усе було добре.
Проте повторюся, що нині в контексті України це кіно, як ніколи, актуальне, адже Довбуші і сьогодні серед нас: на фронті, у волонтерських штабах, каретах швидкої. Тому це чудова можливість подивитись, як легенда оживає не лише на екрані, а й тут, у Європі, де точиться кровопролитна війна за нашу спільну свободу.
– У вас є канадський партнер, який вкладався у стрічку ще на стадії виробництва. Його наявність не спрощує процесу цих переговорів у Канаді?
– Ні. Цей партнер не продакшен чи студія, яка просуватиме фільм у себе в країні. Це інвестор: він дав гроші та чекає на свої дивіденди. Тому [у Канаді] ми все маємо робити самі.
– До речі, у стрічки багато партнерів, яких ви не називаєте «поіменно». Це також інвестори, чи серед них є і спонсори, які просто підтримали «Довбуша»?
– Були і спонсори, були й інвестори.
– А кого більше?
– Інвесторів.
– Тобто вони зараз чекають повернення якихось відсотків?
– Вони чекають повернення, так.
– Це має максимально складний вигляд. Та повернімося до дистрибуції: як у списку з'явилася Південна Корея? Здається, для корейців українська локальна історія має бути ще незрозуміліша?
– Сейлз-агент продавав фільм у Каннах, проводив покази для баєрів. Серед запрошених були баєри з Кореї: вони подивилися стрічку, їм сподобалось, і вони купили. Сказали: робитимемо прокат у кінотеатрах.
– А що у вас із платформами? Чи ведуться перемовини з міжнародними стримерами?
– Були попередні переговори з Netflix, але ми не домовилися. Кіно їм цікаве, проте компанія не була готова його купувати на світовий ринок. Вони були готові купувати на ринок Центральної Європи, а на цьому етапі це не дуже цікаво нам, скажімо так.
– Вам цікавіше вийти в прокат на цих територіях?
– Так. Адже Центральна Європа – це Чехія, Словаччина, Польща – країни, де в нас уже є дистрибутори, вони працюють, і фільм виходитиме у повноцінний прокат. Тож вирішили повернутися до розмови з Netflix пізніше. Для них також буде важливо, як ми цей фільм прокатали в Україні та на інших територіях. Це буде мати вплив на суму контракту.
– Колись давно ви продали права на телепоказ «Довбуша» в Україні каналу «Україна».
– Вони виступили як інвестор та окремо придбали права на телепоказ.
– Тепер каналу не існує, а що з правами? Хто їх продає?
– Звісно, ми зацікавлені, аби після прокату фільм вийшов і на телевізійних екранах. І «Україна» у цьому зацікавлена. Тож зараз наш дистрибутор FILM.UA Distriubution веде переговори про те, щоб продати фільм на інший канал.
– Тобто ви, умовно кажучи, продаєте права наново?
– Скажімо так, телеканал «Україна» продає права. Переговори тривають, а хто купує та як купує, я б зараз не розголошував, оскільки поки зарано. Але фільм точно буде показаний на ТБ-екранах.
– А канал ICTV2 – це наразі просто промопартнер?
– Так.
– 19 серпня «Довбуш» відкриє ОМКФ, далі у вас заплановано тур Україною, а чи плануєте якісь поїздки до інших країн, де буде прокат?
– Зараз дуже-дуже сильно думаю в бік Канади (та, можливо, США), позаяк там багато українських громад у містах. Наскільки я знаю, там був прокат і «Мавки», і «Люксембург, Люксембург» саме для українців. Нам хотілося б також показати фільм українцям і зробити, якщо все складеться, тур: щоб був присутній режисер і, можливо, актори. Ми знаємо, які наразі складнощі з виїздом із країни, тому поки не знаю, як усе складеться: чи буде це повноцінний тур, чи просто покази. У будь-якому разі ми мріємо, плануємо та дуже хочемо, аби «Довбуша» побачили якнайбільше людей, особливо українців. Плюс на цих показах ми можемо збирати донати, аби знову ж допомагати ЗСУ. Для нас це серйозна та важлива місія.
– Улітку 2021-го, після кількарічної епопеї з надскладними зйомками, ви казали, що тільки віра у фінальну ціль змушувала не опускати рук і, попри все, продовжувати це робити. Але тепер, улітку 2023-го, ця фінальна ціль напевно змінилась. Яка вона для вас зараз?
– Ну дивіться: кіно ми зробили, чим я невимовно щасливий (сміється). Справді, це найбільше щастя, що ми з Олесем змогли закінчити цей фільм. А зараз новий етап: фільм треба продати, прокатати, донести до глядача. Це великий челендж, ми на нього навалилися та біжимо разом із FILM.UA Distribution, з купою людей, які працюють для того, щоб якнайбільше глядачів прийшло на цей фільм.
– Тобто ваша ціль – зібрати максимальну аудиторію?
– Так, звісно: і в Україні, і поза нею.
– Наскільки великий промобюджет «Довбуша», враховуючи, що вам вдалося домовитися з багатьма партнерами?
– Він невеликий, оскільки грошей зараз немає ні в кого. Знову ж, я дуже вдячний, що є «Львівське», бо «Львівське» якраз вкладає гроші. Окрім підтримки нас фізичними грошима вони дуже вкладаються ще й у промо.
– Уся ця телереклама їхнім коштом?
– Ні, та реклама, що виходить на ICTV2 й інших каналах SLM, – це спонсорство SLM. Як промопартнери вони дають нам її безкоштовно. А «Львівське», крім цього, виходить із роликами, які промотують «Довбуша», – у діджиталі буде багато всього. Також буде наружка, будуть акції, і не забуваймо про брендоване пиво. Гроші на рекламу та на просування в діджиталі також витрачає дистрибутор, а ще ми попросимо трішечки у Держкіно, скільки вони зможуть дати. Зараз важлива кожна тисяча гривень, спрямована на промо та залучення аудиторії.
– Раніше ви заробляли на рекламному ринку, вкладаючи ці гроші у розвиток кіно. А як зараз із рекламою?
– Слава богу, реклама жива. Її не так багато, як раніше, та, звісно, у нас немає жодних сервісних проектів. Жодна страхова компанія не застрахує зйомок у країні, де відбувається повномасштабна війна, а це те, що приносило гроші, скажімо так. Тому жити стало набагато важче, вкладати в кіно вже немає чого, але іноді ми знімаємо рекламу – переважно для великих брендів, які залишилися в Україні (фарма, продукти тощо). Знімаємо попри комендантську годину, вкладаємось у ці зміни, якось виживаємо.
– А чи є у вас плани щодо нових фільмів?
– Звісно, задуми завжди є. І зараз, коли «Довбуш» на фінальному етапі, стало трошки легше про це думати. У розробленні перебуває вже давній проект «Івасюк. Червона рута» (розроблення почалося 2019 року. – MBR). Завдяки культурному фонду… і мені як продюсеру (сміється) у нас написаний перший драфт сценарію. Його автор – Наталка Ворожбит, а режисер – Тимур Ященко. Він подаватиметься на фінансування у Польщі (там зараз підтримують українські сценарії), щоб допрацювати другий драфт, можливо, зробити третій. Сценарій виходить дуже потужний, і, коли ситуація в країні покращиться, ми почнемо активно розвивати та рухати цей проект.
– З огляду на теперішній стан фінансування кіно в Україні що робитимете? Будете шукати грошей за кордоном?
– Проблема в тому, що українське кіно за кордоном нікому особливо не цікаво. А «Івасюк» – це ще й суто локальна історія про українського музиканта. Так, відомого, талановитого, крутого, але – локального. Таку історію дуже важко продати іноземним інвесторам. Звісно, можна робити фільм англійською мовою з міжнародними зірками, але наразі з цим важко. Тому я сподіваюся, що війна завершиться, країна знову почне фінансувати кіно і якусь частину грошей ми зможемо все ж знайти тут. Плюс фонди, інвестори, частина грошей за кордоном (Польща тощо) – можна скласти фінансову схему, але точно не зараз.
Другий проект, з яким ми виграли конкурс Netflix: режисер Макс Ксьонда, автор сценарію Андрій Негреску. Українська кіноакадемія, що організувала конкурс і справді підтримує індустрію у ці складні часи, допомогла з грошима на сценарій, а потім вони зробили ще й курс із девелопменту проекту: ми спілкувалися з класним скрипт-доктором, який допомагав покращити цей сценарій, були сесії з продюсерами, що розповідали, де краще шукати гроші на цей проект, як його краще розвивати. Такі майстер-класи тривали кілька місяців, ми все пройшли, і було дуже цікаво. Сценарій називається «ПТСР», він про сучасні події. Але знімати кіно про війну треба, коли війна закінчиться. Тому ми його розробляємо та чекаємо, коли все буде гаразд.
