«Європейська прем'єра фільму відбулася на Венеційському кінофестивалі, американська – на Міжнародному кінофестивалі в Торонто, а українська – в селищі міського типу Близнюки», – констатував Антоніо Лукіч на київській премʼєрі стрічки «Люксембург, Люксембург». Усі сміялися, хоча у цьому, на перший погляд зухвалому жесті насправді закладено набагато більше: «Цей фільм присвячений не тільки пошукам втраченого батька та роздумам про вічне, а й усім-усім маленьким людям. Маленьким, але здатним робити великі справи. Я переконаний, що в кожному з нас живе така маленька людина, яка щодня долає величезні перешкоди. Тому ми хотіли вперше показати фільм в Україні саме у маленькому містечку, де за інших обставин у людей немає доступу до кінотеатру. Цим також прагнемо трішки привернути увагу до того, що українське кіно не має зникати з мапи інтересів людей та втрачати зв'язок з аудиторією», – пояснював режисер мету премʼєри у Харківській області.
Крім того, Близнюки – це рідне селище братів Насірових, відоміших як гурт «Курган і Agregat». Аміл і Раміл виконали у фільмі головні ролі – братів-близнюків Колі та Васі, котрі схожі тільки зовнішньо, а їхні життєві долі геть різні. Історія героїв, які вирушають до Люксембурга провідати батька, що помирає, спочатку змушує глядачів голосно сміятись, але завершується ця подорож потужною рефлексією, а для когось – навіть сльозами. Отаку емоційну гойдалку забезпечує фільм. Утім, я трохи забігаю наперед: тож розповім, якою була столична премʼєра.
Після успіху повнометражного дебюту Лукіча «Мої думки тихі» другого фільму режисера очікували з великим ентузіазмом – і натовп на вході до кінотеатру це наочно демонструє. У черзі стоїть і Дмитро Суханов, з продюсерською допомогою котрого (та його продакшена Toy cinema) відбулася перша стрічка Антоніо
На премʼєрі можна було зустріти й цілком несподіваних гостей: наприклад, ректора Національної академії внутрішніх справ Володимира Чернєя, який ще й торт із картинкою «руській воєнний корабль» приніс
Або Дмитра Шимківа, члена Наглядової ради Kyivstar
Андрій Лідаговський, відомий всім за «Думками», отримав «підвищення», ставши артдиректором нової стрічки Лукіча (ну й ще знявся в коротенькому камео)
Ксенія Мішина також дістала у фільмі камео, але трохи довше, ніж в Андрія
Готуючи до премʼєри свій «Перший код», продюсер Владислав Савченко ходить на івенти колег – набуває досвіду
До премʼєри готується і Сергій Лавренюк: його довгобуд «Еґреґор» вийде в національний прокат уже 20 квітня
А от коли ми побачимо фільм Павла Острікова «Ти – космос», наразі невідомо. Сподіваюся, колегу-режисерку Катерину Горностай так схвилювала не розповідь про важкий шлях стрічки
Ставлю гривню, що Тоня Ноябрьова ділиться з головним редактором Radio NV Олексієм Тарасовим подробицями роботи над своїм новим фільмом. А втім, це може бути й історія про стрічку «Ти мене любиш?», якої ми досі очікуємо в прокаті
Ще один сеанс уважного слухання
До речі, маю інсайд, що просто зараз готується повнометражна версія серіалу «Кава з кардамоном». А от чи будуть до цього залучені режисерка серіалу Ірина Громозда й Олена Лавренюк як продюсерка, поки не скажу
Хто точно голосно сміявся, то це Олег Фагот Михайлюта – я сама чула. Про режисера Семена Горова те саме сказати не можу, він поряд не сидів
Ну, тут із настроєм усе очевидно: Олег Маламуж сяє як режисер, чий проект «Мавка. Лісова пісня» здобув статус найкасовішої української стрічки часів незалежності, а, наприклад, у Франції першого вікенду став лідером серед усіх прем'єрних релізів
А блогерка Монро просто сяє (хоча після перегляду зізналася, що фільм викликав у неї сльози – і не тільки від сміху)
На запрошеннях на показ було розміщено QR-коди для донатів на армію. Катерина Павленко з гурту Go-A наочно демонструє, який це мало вигляд
А Денис Іванов показує, якими великими можуть бути донати (хоча донати на армію маленькими не бувають, кожен важливий)
Перед премʼєрою Ахтем Сеітаблаєв устиг переговорити з багатьма – від Андрія Халпахчі
до Влада Одуденка. Паралельно зі службою режисер працює над документальним серіалом, який створюють військовослужбовці, що у цивільному житті працювали на кіновиробництві або телебаченні
Як гадаєте, до цього проекту залучено Олексія Тритенка? Поруч з актором – іще одна українська кінематографістка в очікуванні премʼєри: за два місяці фільм «Я, Ніна», виконавчою продюсеркою котрого була Олеся Корженевська, відкриє фестиваль глядацького кіно «Миколайчук OPEN»
На сесії Q&A Антоніо Лукіч розповів, що «Люксембург, Люксембург» віддзеркалює його почуття до власного батька. А брати-близнюки у фільмі – це ніби він сам, його дуальність, де одна людина, попри все, відчуває теплі почуття до батька, а інша ненавидить його всім серцем
Продюсер фільму Володимир Яценко – з екранним утіленням дуальності Лукіча: Рамілем (ліворуч) та Амілем (праворуч) Насіровими, котрих режисер знайшов завдяки YouTube-каналу «Селюки». Оцініть, наскільки філігранно брати тримаються обраного колись стилю, хоча вже встигли потрапити до рейтингу Forbes «30 до 30»
Андрій Бєдняков обрав собі для компанії все ж «хорошого» брата – Раміла
На тій самій сесії питань і відповідей брати Насірови багато жартували, після чого не залишилося жодних сумнівів, що саме вони мали зіграти у цьому фільмі головні ролі
Поки гості премʼєри неквапно допивали алкогольні коктейлі, я встигла ненадовго вихопити з щільного кола журналістів Володимира Яценка, чий продакшен ForeFilms опікувався стрічкою «Люксембург, Люксембург». Насамперед мене цікавило, чи позначився успіх першого фільму Лукіча (нагадаю, «Мої думки тихі» посів перше місце за зборами серед українських прем'єр 2020 року) на розписі другого повного метру режисера:
– Це було цікаво, позаяк ми показали фільм кінотеатрам, і вони були вражені, але не знали, що з цим враженням робити. Все ж таки це трошки інакший фільм. «Мої думки тихі» – така скетч-комедія, а тут крім моментів, де можна посміятися зі смішних братів та інших ситуацій, є досить серйозна драматична структура. Це все ж драматичний фільм, драматична комедія. Тому для кінотеатрів було дуже важливо, як підуть продажі Q&A. У нас усі Q&A – солдаут: подивимось, що відбуватиметься. На жаль, оскільки це маленьке українське кіно, ми не маємо змоги рекламуватися на ТБ. Але я сподіваюся, що сарафанне радіо зробить свою справу і фільм нормально буде сприйнятий глядачами.
– «Люксембург» був вашою першою співпрацею з Антоніо Лукічем. Поділіться враженнями. Та чи є в планах наступні спільні проекти?
– Не те що плани, в нас уже є проект, який ми активно розвиваємо. Він називається Special Treat. Це буде англомовна комедія з дуже незвичайним сеттингом. Фільм про українську дівчинку-акторку, яку після війни занесло до Ірландії: вона хоче продовжувати там навчатися, тож усе відбуватиметься в Ірландії.
– В інтервʼю MBR ви розповідали круту історію про селлера «Люксембурга» Celluloid Dreams. Що він зробив за цей рік із фільмом?
– Фільм продали у декілька великих європейських країн. І не тільки європейських. У європейських це переважно VoD, бо там дуже складно потрапити на великі екрани. Але ми класно продались у Китай, Індонезію, Тайвань. Зараз буде велика ексклюзивна угода з Netflix, на багато країн. Фільм також вийде на всіх вітчизняних VoD-платформах.
– А чи є плани щодо «Моїх думок тихих – 2»?
– Я не думаю, бо вже все змінилося. Ми змінилися, країна, герої «Думок» змінилися. Треба йти вперед.
– Минулого року ви казали, що у Європи та світу більшу зацікавленість викликає українське кіно, котре розповідає про війну. Яка ситуація зараз? Чи буде той самий «Люксембург, Люксембург», який не про війну, цікавий іноземному глядачеві?
– Зараз від нас не чекають [війни]. Всі переїли цього, і це нормально, природно. Бо люди втомлюються. Але мені б не хотілось, аби ми після перемоги стали країною як Балкани, що постійно повторюють цю травму про війну. Ми б хотіли мати змогу співпрацювати з Європою і показувати європейцям фільми про нас, європейців, на нормальному рівні. До речі, «Мавка» робить зараз велику справу, адже перебуває у великому європейському прокаті. Я сподіваюся, це вторує шлях і для інших українських фільмів. Звісно, коли буде хоч якась підтримка та фінансування – бо зараз цього немає.
Отже, «Люксембург, Люксембург» учора стартував у прокаті, і додам від себе, що це дуже зріле авторське висловлювання. Якщо фільм «Мої думки тихі» частково сприймався як хуліганство, бажання сколихнути наше українське кіно, то у «Люксембурзі» відчувається дуже доросла філософська рефлексія на тему батькіства та стосунків із дітьми. Унікальний авторський голос Лукіча міцніє та розвивається, але краще не вірте мені, а сходіть у кіно та самі в цьому переконайтеся.
