Копродукція «Я працюю на цвинтарі», виробництвом якої займаються українські кінокомпанії Good Morning Film і Mainstream Pictures спільно з польською Stewopol, навряд чи збере широке коло глядачів і великий бокс-офіс. Але творці фільму цього і не прагнуть. Натомість хочуть зняти гідне фестивальне кіно для тих, хто звик думати, не боїться складних тем, глибоких переживань, та й узагалі не боїться.
Зйомки повнометражної драми стартували на початку вересня. День першої зміни зйомок у конторі головного героя видався холодним, дощовим і похмурим, схожим на уповільнений біг під водою - ну, власне, як і мало б бути на цвинтарі. Але у житті все не є тим, чим здається. Навіть смерть.
Нагадаю, сценарій стрічки базується на однойменній збірці Павла «Паштета» Белянського. А до адаптації діалогів залучили сучасну українську письменницю Катерину Бабкіну. У 2019 році проект «Я працюю на цвинтарі» виграв грант Українського культурного фонду на виробництво тізеру, а потім окремо і на виробництво самої стрічки. Загальний бюджет становив 21,4 млн грн, з яких УКФ оплатив 70% - майже 15 млн грн. Фонд також підтримав препродакшен фільму сумою у 495 тис. грн.
Для режисера Олексія Тараненка ця стрічка - дебют у повному метрі
За синопсисом, головний герой Саша має свою контору з виготовлення пам'ятників. Саша працює на цвинтарі, тож до нього звертаються по допомогу в разі смерті близької людини - у найважчий час. Так чи інакше, цвинтар проникає у життя головного героя, однак події, що з ним трапляються, іноді бувають навіть комічними. Автор книги та сценарію Павло Белянський описує свого героя як циніка, проте здатного перетворитись, живого та небайдужого. На перший погляд видається, ніби Саша втік від життя, знайшов тиху роботу на кладовищі, де його мало хто турбуватиме, але у життя на нього інші плани.
«Якщо після перегляду цього фільму бодай одній людині буде легше пережити своє горе, я вважатиму свою місію виконаною», - запевняє він.
Серед декорацій Сашкової контори і справжні скульптури, і псевдофото до надгробків - он хоча б світлина Брюса Вілліса
Головні ролі у фільмі виконують український актор Віталій Салій та польська акторка Вікторія Городецька. До речі, паралельно з «Я працюю на цвинтарі» Вікторія була задіяна у зйомках польського серіалу, придбаного Netflix.
Актор Олексій Тритенко вживається у роль нового директора цвинтаря, відпрацьовуючи прийоми з 90-х просто на режисерові
У стрічці також задіяні актори Ганна Іванова, Віктор і Ксенія Жданови, Олена Хохлаткіна, Андрій Ісаєнко, Максим Донець, Римма Зюбіна та інші.
Римма Зюбіна та Олексій Тритенко ідеальні в кадрі, принаймні за кольорами
Але зайвий раз прагнуть у цьому переконатися
Герой Олексія Тритенка, на думку актора, приходить на цвинтар, аби підтвердити свою абсолютну владу та швидко збагатитися. У відповідь на питання, чи доводилось йому спілкуватися з реальними директорами цвинтарів, Олексій пожартував, що такі зустрічі відбувалися хіба що у його страшних снах.
Вікторія Городецька у ролі Олени, яка потрапляє у контору на цвинтарі через смерть близької людини
Героїня Вікторії Городецької карається через почуття провини за смерть близької людини, бо вважає, що могла якось цьому зарадити. У ній дуже багато злості. Вона має пройти всі стадії трауру і подолати шлях до прийняття незворотності цієї ситуації. Цікаво, що акторка вчила роль разом із нянею своєї дитини, яка походить з України. Так вона тренувала свою вимову.
«Коли граєш таку роль, складно уявити, що це насправді. Боляче, просто серце розпадається. Я можу лише спробувати це зіграти. Там є декілька сцен, котрих я боюся, але мені дуже цікаво подивитись, як воно вийде», - зізнається Вікторія.
Ганна Іванова виконує роль дочки головного героя Аліси. Зі слів акторки, її героїня понад усе прагне уваги батька.
Ганна почала зніматися з п'яти років. Переважно це були рекламні ролики, далі з'явилися ролі в серіалах. Одного разу, згадує дівчина, треба було зобразити німу героїню, тож довелося багато працювати над мімікою обличчя. Це був для юної акторки цікавий досвід, як і теперішня роль, задля котрої їй довелось перефарбувати волосся. Каже, що почувається дивно, бо це не співпадає з її власним сприйняттям себе.
На фарбування волосся молодої акторки Ганни Іванової пішло аж сім годин
Ганна каже, що на знімальному майданчику «Я працюю на цвинтарі» почувається менш напружено, ніж під час своїх попередніх зйомок. Спокійна і невимушена робоча атмосфера допомагає їй зосередитися на ролі.
Віталій Салій повторює роль під час перерви між зйомками
«Мені здається, головний герой Саша найкраще вміє мовчати. Це риса його характеру, і до певного моменту він мовчить навіть забагато. Доля дає йому певний поштовх, аби вирватися з цього одноманітного мовчання. З людини, що мовчить, перетворитись на людину, яка любить, яка живе», - ділиться своїми враженнями від ролі актор.
Звукорежисери під час зйомок вимагали повної тиші, та все ж таки десь часом лунали голоси. Сцени в конторі знімали на цвинтарі, але нічого потойбічного - просто працівники знімального майданчика розмовляли за лаштунками.
Ігор Салімонов у ролі Людини з дипломатом. Цей персонаж знову і знову вертається на цвинтар, аби торгуватись щодо суми послуг, та справжня причина не в ціні
Актор Ігор Цішкевич виконує у фільмі роль Суворова - самотнього старого, який приходить до контори замовити собі пам'ятник. Він хоче організувати все так, щоби нікому не бути тягарем.
Про свого героя Петровича, попереднього директора цвинтаря, Віктор Жданов розповідає так: «Чим мені цей образ подобається? Тим, що він дуже динамічний. Людина жила собі тихо і спокійно, доки не сталися події, котрі змусили її змінити думку про свій спосіб життя».
Над образом Петровича майстерно попрацювали гримери. Спілкуючись із актором, увесь час хотілось надати йому першу медичну допомогу
На думку актора, Петрович має багато спільного з головним героєм. Окрім того, що вони співпрацювали, після раптової події обидва змінюються. А взагалі-то таких подій у сценарії дуже багато. Життя вирує навіть на цвинтарі, де не завжди панує скорбота.
«Розумієте, на кладовищі так само багато смішних моментів відбувається. Можливо, у більшості випадків це чорний гумор, але він є… Для когось це робота, для когось - навіть прихисток. Усе трапляється, але життя триває. Не бійтеся мертвих, бійтеся живих! І сценарій це підтверджує. Справді, слід боятися живих, бо ніколи не знаєш, чого від них очікувати», - філософськи резюмує Жданов.
Віктор пригадує, як одного разу в Одесі під час фестивалю був на екскурсії на цвинтарі. Виявилось, що директор цвинтаря - спонсор театру
Про свій перший день на знімальному майданчику стрічки виконавиця головної ролі Вікторія Городецька розповідає сміючись: «Поки перший день і я нікого не знаю, намагаюся просто сидіти і дослухатись до своєї інтуїції. Не хочу бути кимось іншим чи підлаштовуватись під когось - я думаю, як віднайти себе у цій атмосфері, щоби деякі речі не заважали працювати. Аби я мала змогу створити Олену, котра буде природньою».
Невеличкий спойлер: головний герой Саша доходить висновку, що смерть - не кінець, а часто лише початок. Коли стикаєшся зі смертю, з цим треба якось працювати, перетворювати це на життя.
Римма Зюбіна без слів це підтверждує
Героїня Римми Зюбіної не має якогось імені. Спочатку у сценарії вона позначалась як «жінка у хустці», проте актриса запропонувала змінити на більш елегантний образ на «жінки у капелюсі», певною мірою місько божевільної, що розмовляє зі своїм померлим чоловіком. До контори головного героя вона приходить пожалітися, що чоловік ніяк не хоче полишати їх однокімнатної квартирки і відійти у потойбіччя, тож продовжує являтися жінці.
На думку Ігоря Цішкевича, наразі проблема в українському кіно не з режисерами чи з командою, а з відсутністю гарних сценаріїв, бо «більшість із них не віддзеркалює фактуру сьогоднішнього дня». Сценарій цього фільму актор, навпаки, вважає дуже сучасним. Хоч події відбуваються на кладовищі, але вони не такі типові, якими люди можуть їх собі уявити.
Ну і який цвинтар без чорного кота! Ця роль дісталася Боні. Боня виявився справжнім практиком повного дзену - був дуже спокійний. Принаймні поки його не засліпило софітами
Здається, у цьому проекті все просякнуте дзеном. Навіть на запитання про стратегію просування стрічки продюсер Андрій Корнієнко відповідає філософськи: «Ми хочемо зняти достойне кіно для думаючих людей. Просто розібрати філософське питання про життя та смерть, що робити після смерті когось із близьких. Тож тут навряд чи вийде якась суперкомерційна історія. Так, це іміджевий проект, відкриття нових зірок, наприклад режисера - цей фільм для нього дебютний, але в нього добре виходить».
Сподіваюсь, що вже скоро ми з вами побачимо стрічку. Вихід в український прокат запланований на 2020 рік.
