Минулого тижня в Італії завершився Венеційський кінофестиваль, у конкурсі котрого Україна була представлена фільмом Антоніо Лукіча «Люксембург, Люксембург», що змагався за перемогу в програмі «Горизонти». Крім того, поза конкурсом відбулася прем'єра документальної стрічки Євгена Афінеєвського «Свобода у вогні», знятої в Україні під час повномасштабної війни, а до конкурсної програми «Горизонти Екстра» увійшов ізраїльський фільм «Валерія виходить заміж», створений в копродукції з українським продакшеном ForeFilms.
Індустріальна ж секція кінофестивалю приділила Україні окремий день, в межах якого відбулися панельна дискусія про поточний стан нашої кіногалузі, презентація вітчизняних проектів, що перебувають на різних стадіях виробництва, а також нетворкінг, спрямований на пошук копродукційних партнерів.
День України відкрили президент Венеційської бієнале Роберто Чікутто, художній керівник Венеційського кінофестивалю Альберто Барбера та посол України в Італії Ярослав Мельник
«Бієнале ніколи не ховається перед великими подіями історії, – розпочав панельну дискусію Роберто Чікутто. – На жаль, сьогодні ми говоримо про війну, і ця ситуація стосується всіх нас. Це не жест солідарності. Це пошук нашої мирної зброї для підтримки українського опору, аби український народ нарешті отримав конкретний результат». Президент висловив сподівання на якнайшвидше закінчення війни та наголосив, що Італія буде поряд з Україною у процесі культурної відбудови.
«Навіть якщо кіномистецтво є тим простором, де люди намагаються втекти від буденності, сховатися від щоденних проблем, ми зробили інший вибір і вирішили ще раз наголосити на усіх проблемах, котрі існують поза кіномистецтвом», – додав Альберто Барбера, зізнавшись, що досі не може відійти від перегляду фільму Євгенія Афінеєвського, який розповідає про перші місяці повномасштабного вторгнення росії на територію України. Барбера також підкреслив, що Венеційський кінофестиваль завжди уважно ставився до українських кінематографістів і останніми роками тут завжди були представлені українські фільми. А коли почалася повномасштабна війна, у багатьох містах Італії були організовані покази стрічки Валентина Васяновича «Атлантида», що 2019 року була визнана найкращим фільмом конкурсної програми «Горизонти».
Посол Ярослав Мельник відзначив, що останнім часом український кінематограф активно розвивався й ставав дедалі відомішим у світі. Та росія, що вже вісім років веде війну проти України, прагне не лише поневолити нашу країну, а й перекреслити її історію, культуру та ідентичність.
Після вступного слова місця на сцені зайняли голова Держкіно Марина Кудерчук, представниця МЗС України Ірина Боровець, режисери Антоніо Лукіч і Євген Афінеєвський, а також телеведучий Володимир Остапчук, що був модератором дискусії.
«Через українські фільми ми можемо доносити інформацію про те, що відбувається в нашій країні – це надважливо під час війни, – зазначила Марина Кудерчук. – На жаль, здебільшого наші кінематографісти не можуть брати участь у кінофестивалях особисто. Сьогодні багато хлопців та дівчат пішли воювати або волонтерять».
Гостей заходу познайомили з українськими кінематографістами, що зараз перебувають на фронті: це режисери Ахтем Сеітаблаєв, Олег Сенцов та Аліса Коваленко, актори Олексій Тритенко, Володимир Кравчук, Олег Шульга, Андрій Федінчик, а також Павло Лі, який навесні загинув під Бучею. Звісно, до лав захисників України та волонтерського руху приєдналося набагато більше фахівців індустрії
Після відео представниця МЗС Ірина Боровець нагадала, що активна боротьба ведеться і в інформаційному просторі, тому держава навіть у воєнний час не має припиняти підтримку культури. Адже противником є росія, яка вкладає шалені гроші у пропаганду, зокрема через мистецтво. І цьому також треба протистояти.
«Брат», «Брат-2», «Тарас Бульба», «Біла гвардія», «Крим» – десятиліттями російські фільми й серіали готували підґрутня для нинішньої війни проти України, зокрема розповсюджуючи ксенофобські меседжі. Найяскравіші приклади організатори дискусії зібрали у короткому відео, котре й продемонстрували на заході. А Володимир Остапчук окремо подякував керівництву Венеційського бієнале за відсутність російської делегації
Отримавши слово, Євген Афінеєвський висловив подяку керівництву фестивалю за підтримку, нагадавши, що саме з Венеційського кінофестивалю 2015 року розпочався міжнародний шлях стрічки «Зима у вогні». А також розповів про плідне спіпробітництво між українськими й американськими кінематографістами, «що дозволило створити якісний продукт, який може бути показаний на фестивалі та відповідати голлівудським стандартам» (нагадаю, стрічка «Свобода у вогні» створена у колаборації з 1+1 media, котра надала режисерові значну кількість архівних матеріалів). «Фільм зробили за дуже короткий час, адже терміновість нашого меседжу була надзвичайно важливою», – зазначив Євген. Режисер окремо підкреслив для присутніх іноземців, що не варто забувати: війна росії проти України розпочалася не зараз, а ще 2014 року.
За європейську підтримку української кіноіндустрії – зокрема, через фонди, які дозволяють окремим митцям розвивати нові проекти, – подякував і Антоніо Лукіч. Хоча й зізнався, що загалом дивиться на ситуацію досить песимістично (конкретизувати режисер не став, а зі схожими думками його колег, викладеними детальніше, можна ознайомитися тут). На запитання, з якими труднощами він зіткнувся під час виробництва фільму «Люксембург, Люксембург», постпродакшен котрого припав на час повномасштабної війни, Антоніо відповів іронічно: «Насправді бути кінематографістом [в Україні] було складно й до війни». А також зазначив, що в майбутньому українське кіно, на його думку, розділиться на два напрями: фільми, які будуть відволікати та розважати, і, навпаки, стрічки, зняті в дусі італійського неореалізму.
Чи можуть документальні фільми про Україну змінити суспільну європейську думку? На це запитання відповів Євген: «Європейцям варто іноді ставити собі питання, що краще – холодна зима чи зникнення європейської країни з карти світу? Або, якщо завтра станеться аварія на атомній станції, чи виживе хтось?» Режисер уважає, що його фільм може об'єднати людей у Європейському Союзі. Адже іноді їм треба побачити щось на власні очі, і лише потім вони зможуть на це реагувати.
Після Q&A до присутніх у онлайн-форматі приєднався арткритик Борис Філоненко. Він згадав виставку про відносини мистецтва й минулого, яку робив 2019 року в центрі сучасного мистецтва в Харкові – сьогодні центр використовується як бомбосховище
Під час сесії запитань у дискусії вже порушувалося питання реорганізації Довженко-Центру – начебто внутрішня українська тема спливла навіть у Венеції. Та відповідь голови Держкіно була лаконічною: «Я вважаю, що на сьогодні в цих стінах це питання трохи недоречне. Щодо Довженко-Центру – це реорганізація в межах стратегії розвитку кіногалузі». Тому Борис Філоненко знову наголосив на необхідності збереження Довженко-Центру. «Сьогодні є ймовірність втратити інституцію», – сказав арткритик, закликавши присутніх і надалі стежити за ситуацією та підтримувати Центр.
Друга частина заходу була присвячена українським проектам, що перебувають на різній стадії виробництва. Їх презентували членкиня Ради з державної підтримки кінематографії Поліна Толмачова, акторка й продюсерка Дарʼя Трегубова та продюсер Андрій Ногін.
Але спочатку Толмачова познайомила присутніх із можливостями для кіновиробництва, що надавала Україна до початку повномасштабного вторгнення росії: кешрібейти до 30%, унікальні локації, зручна логістика, велика кількість професіоналів із досвідом міжнародної співпраці, розвинені сервіси, можливість узяти в оренду необхідну техніку тощо. «В Україні добра школа документального кіно. Вистачає митців, аби говорити про нову хвилю українського кіно. Цьогоріч українські фільми, попри все, були представлені на багатьох міжнародних кінофестивалях», – підкреслила Поліна.
«26 березня цього року я мала почати знімати свій перший фільм. Цю стрічку ми готували три роки. Але російські ракети зруйнували не лише наші будинки, а й наші мрії», – зізналася Дар'я Трегубова. Та перейшла власне до презентації. Присутнім показали 11 проектів:
- «Памфір», реж. Дмитро Сухолиткий-Собчук (копродукція України, Франції, Польщі та Чілі, український виробник – Bosonfilm)
- «Мавка. Лісова пісня», реж. Олег Маламуж (Animagrad)
- «Смак свободи», реж. Олександр Березань (Ganza Film)
- «Редакція», реж. Роман Бондарчук (копродукція України та Німеччини, український виробник – Moon Man)
- «Ти – космос», реж. Павло Остріков (копродукція України та Франції, український виробник – ForeFilms)
- «Свято Хризантем», реж. Семен Мозговий («Мейнстрім Пікчерз»)
- «Демони», реж. Наталка Ворожбит (Kristi Films)
- «Мрія Кіри», реж. Денис Колесніков («Гуд Монінг Дістрібьюшн»)
- «Уроки толерантності», реж. Аркадій Непиталюк (Solar Media)
- «Кордон», реж. Андрій Кавун (Nebokrai Films)
- «БожеВільні», реж. Денис Тарасов («Спільна Перемога Продакшн»)
Своєю чергою Андрій Ногін презентував ті українські проекти, що перебувають на початковій стадії виробництва та чекають на копродюсерів, дистрибуторів й інших міжнародних партнерів (ознайомитись із майбутніми фільмами детальніше учасники заходу мали змогу за допомогою каталогів).
З цього переліку ви напевно знаєте драму Жанни Озірної «Нижній горизонт»
Та серіал «Зілля» за мотивами повісті Ольги Кобилянської «В неділю рано зілля копала»
Решта проектів – із першоджерела:
Під час фінальної сесії Q&A один із гостей запитав, чи планує Україна збільшувати спільне виробництво з ЄС. «Україна увійде до складу Європейського Союзу – це наша мета, і ми поділяємо європейські цінності, – відповів Андрій Ногін. – Тому одним із факторів очевидно буде й збільшення культурного співробітництва».
