Якщо ви хоч трохи стежите за тим, що відбувається в українській кіноіндустрії, то напевно чули, що компанія ForeFilms просто зараз активно працює над дебютним повнометражним фільмом Павла Острікова «Ти - Космос»: основний блок зйомок завершився наприкінці 2021 року, але авторам іще потрібно дозняти космічну «натуру» (котра, втім, теж створюється в павільйоні). У грудні мені пощастило потрапити на майданчик проекту, на власні очі побачити його грандіозну декорацію та поговорити з одним із продюсерів Володимиром Яценком. Тож пристібайте ремені, наша космічна подорож починається.
Нагадаю, фінансову підтримку проект отримав за підсумками ще Одинадцятого конкурсу Держкіно, але після перегляду його результатів був змушений переподатися на Чотирнадцятий, у котрому переміг із запитом 24,9 млн грн (за заявленого бюджету 31 млн 068 тис. грн). Фільм мав бути вироблений до кінця 2021-го, але компанії дозволили перенести дедлайн аж на рік через важливі виробничі зміни: замість роботи з технологією віртуального продакшена творці вирішили збудувати повноцінну декорацію космічного корабля.
Чому - розповім нижче, а поки подивіться, наскільки переконливою вона вийшла. «Зеленка» теж у наявності, але її використовуватимуть тільки для створення простору за межами корабля, який, до речі, має назву «Обрiй»
На відміну від віртуального продакшена реальну декорацію завжди можна осідлати
Або підставити потрібні космічні штуки ззовні
Усередині, втім, теж не нудно: Остріков у режисерському процесі, а через плече йому зазирає худпост стрічки Влад Одуденко. Останньому створювати колосальні декорації не вперше: ви ж пам'ятаєте город Римів зі «Сторожової застави»?
Ось і тут Влад попрацював на славу. Спочатку всі приміщення (загалом їх шість) намалювали на папері,
а потім збудували з дерева. Навіть наживо матеріал легко сплутати з металом, а на екрані різниці взагалі не буде
Для наочності: приміщення «всередині» та «зовні»
До речі, помітили, що скрізь повно маленьких, але важливих деталей, як цей космічно-косметичний набір?
Скажу більше: увагу приділили не лише цьому, а й технічному оснащенню. У центральному модулі корабля безліч різноманітних кнопочок, важелів і крутилок, кожну з яких можна натиснути або повернути
А на космічній кухні повно космічної їжі. Звісно, українського виробництва
Прогулюючись «кораблем», неможливо позбутися відчуття дежавю: здається, таке ми вже десь бачили. Це недарма: автори навмисно наголошують на тому, що «Обрiй» - український корабель і все на ньому має бути по-нашому. Напевно, схожі кнопки та крутилки є і в «Укрзалізниці», й у столичного метро, а за впізнаваність інтер'єрів відповідає наша генетична пам'ять, не інакше.
Але не все таке суворе. Наприклад, місце відпочинку головного героя має цілком жвавенький вигляд
За сюжетом одне з його хобі - ліпити з пластиліну. І ось що можна зліпити, коли у вас багато часу та мало інших справ
Ще можна грати в настільні ігри - їх на кораблі теж вистачає
Причому грає герой не сам із собою, а з роботом. Його фото я вам не покажу, оскільки на момент мого візиту він іще не був готовий, але підкажу: схожий механізм був у фільмі «Місяць 2112». Зверніть увагу на стелю - пересувається робот спеціально прокладеними для нього шляхами
Якщо показати робота не вийде, то бодай розповім про нього докладніше. Механізм звати МАКСИМ - тобто Механіко-автоматизована комп'ютерна симуляція. Як і в «Місяці 2112», робот - єдиний співрозмовник головного героя протягом довгого часу, тому стає справжнім другом. «Зробити такий механізм - досить складне завдання. Роботи, котрих ми дивилися, коштують майже $50-60 тис. Наш МАКСИМ створювався спеціально під проект, як узагалі-то і весь корабель», - пояснив мені Володимир Яценко.
Час ближче познайомитися з головним героєм. Це космічний далекобійник Андрій Мельник, якого грає Володимир Кравчук
А це його скафандр
…на тлі якого залюбки позують продюсери Володимир Яценко й Анна Соболевська
У день мого візиту я була не єдиною, хто заважав групі працювати. Подивитися на всю цю красу наживо приїхала делегація Держкіно.
Голова Ради з держпідтримки кінематографії Артем Колюбаєв уподобав космічну кухню,
а голова Держкіно Марина Кудерчук тим часом охоче позувала моєму фотографу у найфантастичніших декораціях українського кінематографа. Такий кадр як золото, ви ж розумієте
На цьому екскурсію, мабуть, можна завершити. Додам лише, що того дня група знімала сцену розбиття чашки, яку попередньо багато репетирували:
Надивившись на гарне, я взялася до цікавого й випитала в Яценка всі виробничі деталі.
- Володимире, чому ви зацікавилися проектом як продюсер? Особливо зважаючи на ризики: Остріков - дебютант у повному метрі, а фільм складний і, очевидно, дорогий.
- Дуже мало історій здатні вас зворушити, коли ви їх читаєте. «Ти - Космос» безперечно з таких, мене вона дуже зворушила. І не тільки мене: пізніше, коли ми з Пашею подавали проект на міжнародні копродукційні форуми та сценарні лабораторії, всім, хто читав, історія дуже подобалася. Так, з одного боку, це геть наше: український корабель, робот МАКСИМ. Але з іншого - універсальна лавсторі. Ми навіть жартували, що це як «Безсоння в Сіетлі», тільки в космосі. Тому було дуже важливо знайти баланс між зрозумілим і, скажімо так, національним - у нас багато внутрішніх жартів та нюансів, котрі міжнародна аудиторія могла б не зрозуміти. Крім того, проект подавався на конкурс Держкіно як авторський, хоча розподіл на авторські та для широкої аудиторії, що існує у нас, на мою думку, не зовсім правильний. В англійській є класне поняття audience-driving films - тобто фільми, що до вподоби глядачеві. У Голлівуді останнім часом навіть з'явилася тенденція - брати крутих режисерів авторського кіно у глядацькі проекти. З найяскравіших прикладів - Дені Вільньов, котрий спочатку зняв авторські «Пожежі» та «Сікаріо», а потім комерційну «Дюну». Паша - такий самий автор. Ми крім нього працюємо з Антоніо Лукічем. І якщо талант Лукіча хльосткий, його іронія може бути гострою, злою та нещадною до об'єкта, то у Паші гумор добріший. Його короткометражні роботи дуже стильні та людяні: побачивши їх, ми зрозуміли, що повнометражне кіно буде таким самим.
- Фільм розповідає історію, що, по суті, тримається на одній людині - головному герої. Розкажіть, як довго тривав кастинг на цю роль, на що насамперед звертали увагу.
- Кастинг тривав дуже довго, десь півтора року - ви правильно сказали, що фактично все тримається на плечах одного актора, і його довелося добре пошукати. Зрештою обрали Вову Кравчука. Він приголомшливий, грає і в «Дикому театрі», і в «Мамахохотала». Спочатку його головним завданням було бути смішним, але дуже подобається (і ми повсякчас це з нього витягуємо!), коли Вова починає грати драму. Його герой - такий чеховський персонаж, в якому є і смішне, і сумне, навіть якісь страхи. Знову ж таки в англійській є вдале визначення bitter sweet drama, і наш фільм саме такий: тут і любов, і дружба, і зрада, і взагалі багато чого.
- І все це грає одна людина? Ну, за винятком кількох сцен із французькою актрисою.
- Не зовсім. Не забувайте, що є МАКСИМ. Так, за сюжетом він робот, але це геть повноцінний герой, на якому багато чого лежить. Тому ми запросили спеціального актора, котрий говорить, грає та відіграє - тобто на знімальному майданчику у Вови є справжній партнер.
- А що, до речі, з французькою акторкою - її вже обрали?
- Саме завершуємо кастинг, вибрали кількох кандидатів. Це не буде першорядна зірка, хоча спершу ми пішли, скажімо так, великим колом і всерйоз розглядали можливість запросити Маріон Котіяр або Софі Марсо. Та вони, з одного боку, дуже дорогі, а з іншого - дуже відомі для нашого проекту. Ми дійшли того, що хочемо бачити у фільмі менш популярну акторку, проте водночас її голос має бути пізнаваним для франкомовної аудиторії. Це як у фільмі «Вона», де Скарлетт Йоханссон не видно, але добре чути. Ми вибрали кількох цікавих актрис, зараз ведемо з ними переговори, а зніматимемо або наприкінці січня, або наприкінці лютого. На щастя, після величезного павільйонного блоку в нас заплановано ще кілька знімальних днів, коли зніматимемо «натурну» космічну частину й акторів на підвісах. Це буде вже інший павільйон, більший - там потрібно, аби джерело світла було якнайдалі, як Сонце. А попереду - довгий монтаж і ще довший постпродакшен: кожен кадр доопрацьовуватиметься. Крім того, деякі кадри будуть, як то кажуть, fully SGI, і тут найбільші нюанси. Паша дуже чітко визначає завдання, і йому вкрай важливо, щоб усе було максимально реалістичне. Я вже говорив про це, і це щира правда: за 1% бюджету «Інтерстелару» ми хочемо зробити «Інтерстелар». Мої західні колеги досі не вірять, що за наш бюджет узагалі щось можна зняти, але ми спробуємо (посміхається).
- Чому вирішили будувати декорацію вручну? Спершу планувався віртуальний продакшен, але пізніше ви розповідали, що картинка, створена за допомогою цієї технології, «не має вигляду реальності». Що пішло не так?
- Аби втілити початковий план, я заморочився та вступив до лабораторії APostLab у Нідерландах, де продюсерів навчають посту - щоб ми розуміли, як він у принципі працює. Я поспілкувався з тьюторами, ми провели серію тестів і збагнули, що технологія не спрацює з кількох причин. По-перше, її головний сенс у тому, що використовується не класична комп'ютерна графіка, коли сидять люди та створюють усе руками: спершу - об'єкти у 3D, далі - всі текстури, потім - джерела світла, після чого все налаштовується. Процес дуже довгий і дорогий, і сьогодні це можна замінити роботою на рушії Unreal, як зробили творці серіалу «Мандалорець». Але головна проблема в тому, що продукт, котрий має крутий вигляд у комп'ютерних іграх, на великому екрані видається фейковим, глядачеві це помітно. Ми пробували найкрутіші тести, й однаково результат був не дуже.
- Але ж у тому самому «Мандалорці» таких проблем не було.
- Так, але там це працювало тільки тому, що йдеться про картинку, яка перебуває в дефокусі й на задньому плані - у такому разі технологія показує себе чудово. А в нас предмети дуже близько, і герой з ними повсякчас взаємодіє. Ще одна причина, з якої ми відмовилися від віртуального продакшена: буває, що у величезних LED-екранах вилітає кілька пікселів, і це дуже помітно. Коли таке відбувається на майданчику, екран потрібно міняти, а ми це дозволити собі не могли б. Тому й зважилися на майже самогубний крок (сміється). Це була величезна робота: прорахувати розміри та пропорції, розрахувати швидкість обертання тора, аби була штучна гравітація, все виміряти… Паша у цьому розумінні дуже точний хлопець.
- Хтось вас консультував із наукового погляду?
- Так. Іще на етапі сценарію Пашу консультували два астрофізики, один з яких досі дає поради.
- Під час створення декорацій теж із ними радилися?
- Ні, з цією частиною впоралися самі. Нам було важливо, щоб корабель «Обрiй» мав вигляд по-справжньому український, щоб він не був схожий на кораблі з «Місяця 2112» або «Інтерстелару». Водночас вийшло цілком функціонально: ми розуміємо, що і як тут працює, кнопки натикані не рандомно, а до діла. Десь щось може порипувати - це додає атмосферності українського корабля (посміхається).
- Як відмова від віртуального продакшена здорожила проект?
- Відсотків на 20, не менше. Потрібно також розуміти, що всі такі штуки - це продукт компромісу. Наприклад, спершу ми збиралися зводити всі шість приміщень, які потрібні для сюжету, а потім збудували чотири, й одне зараз перебудовуємо. Крім того, наш герой проходить кілька етапів, котрі можна відстежити за ступенем його неголеності. Була думка вирішити це за допомогою графіки, але у нас дуже багато великих планів, тож цей варіант не підійшов: спершу ми знімали Вову в усіх чотирьох декораціях із бородою, потім його урочисто поголили, а тепер знімаємо у тих самих декораціях, але вже без бороди. Все це - концептуальні рішення, які ухвалюються вже після написання сценарію та складання первинних кошторисів, проте тягнуть за собою багато що - і терміни, і кошти.
- До речі, про концептуальні рішення. Коли ви визначилися з актором на головну роль, чи змінювався під нього сценарій?
- Частково. Наприклад, змінювали репліки, коли розуміли, що мова героя за сценарієм Вові не властива. Тобто від Вови у фінальному варіанті буде багато, і це добре.
- Візуальні ефекти робитимете в Україні?
- Так, для нас це принциповий момент. Уже є чудовий підрядник, українська компанія Magic Room Studio, яка здебільшого працює на західний ринок. Але ми вмовили їх за порівняно невеликі гроші зробити нам графіку. Ми переглянули їхні попередні роботи (вони були одні з тих, хто створював собаку для «Фокстера і Макса»), нам сподобався підхід, тому й вибрали їх. Крім того, на проекті є VFX-супервайзер із нашого боку - Євген Лех, який дає підказки просто на місці. Його стиль роботи відрізняється від того, що роблять Magic Mushrooms, і дуже круто, що в нас є дві різні думки. Адже ми прагнемо зробити космос якнайреальнішим.
- Яку частину бюджету плануєте витратити на графіку?
- Заявлений бюджет - 24 млн грн, з яких 20 млн дає Держкіно, а решта - наші інвестиції. Але вже зараз я розумію, що це буде не чотири, а понад шість мільйонів, а загальний бюджет у підсумку становитиме 27-28 млн грн. Це погано, але не критично, адже ми сподіваємося, що вийде добре кіно. Майже 7-8 млн грн пішло на будівництво декорацій, а витрати на графіку становитимуть приблизно 5 млн грн.
- Я очікувала, що цифра буде більша…
- Могла б бути, але ми, щоб цього уникнути, попередньо все дуже чітко розпланували: і черговість сцен, і те, як вони знімаються. Коли цього не робити, подорожчає весь фільм, не лише графіка. Адже ми зібрали в одному проекті все, що тільки могли: і космос, і величезна складна декорація, і робот-аніматронік... І сам Паша, як я вже казав, дуже вимогливий режисер.
- Ви, до речі, втручаєтесь у його роботу? Все ж таки в повному метрі він дебютант.
- Ні, не втручаємося. Концепція нашої компанії в тому, що ми працюємо з авторами. Кіно не обов'язково має бути авторським, але важливо, щоб його робив автор. Ми, звісно, висловлюємо свою думку, радимо, але не у творчому плані. Інакше це буде продюсерський, а не режисерський проект, а цього ми не хочемо.
- Чи шукаєте ви партнерів для копродукції? Як я пам'ятаю, кілька років тому проектом цікавилися великі гравці на кшталт Universal і Netflix.
- Вони цікавилися концепцією. У нас, наприклад, були зустрічі на Co-production Market Frontieres у Монреалі, де американські продюсери пропонували дати втричі більше за наш бюджет, але за умови, що зйомки будуть англійською, а дівчина - китаянкою. По суті, наш проект - це high concept: сценарій легко адаптується, його можна зняти в будь-якій країні. Але як я вже казав, нам важливо було зберегти національний колорит, а також цілковитий творчий контроль. А потенційні партнери - зокрема, французькі, з якими ми вели переговори - хотіли мажоритарної частки участі, за якої могли б говорити Паші, що і як йому робити. Ми на це не погодилися, тому працюємо над проектом самостійно.
- У фільму вже є міжнародний дистрибутор?
- Ні. У нас доволі великий досвід роботи з міжнародними сейлзами, і переважно система працює так, що потрібно вибирати між великою компанією, в якої є зв'язки з дистрибуторами в усьому світі, та маленькою. Водночас для першої український проект (особливо режисерський дебют) не буде у пріоритеті - там по 40-50 релізів на рік, а у другої може забракнути досвіду для просування. Тому ми вирішили не квапитися, спершу зняти фільм і самостійно показати його на фестивалях. Можливо, це прозвучить не дуже скромно, але точно знаю, що є безліч відбірників, які подивляться фільм лише тому, що я його продюсував. Наразі, звісно, складно сказати, як стрічку сприймуть і в Україні, і у Франції, але авторське кіно - це завжди простір для експериментів.
- У просуванні значну роль відіграє позиціонування. Як ви маєте намір позиціонувати «Ти - Космос» і чи відрізнятиметься позиціонування в Україні та, скажімо, у Франції?
- О, це завжди найцікавіше в тому, що ми робимо. Адже поки фільм знімається, ви до кінця не знаєте, яким він вийде. Навіть більше: це найважливіше. Це як із големом: ти його створюєш, пишеш ім'я на лобі, а потім він або оживає, або ні. Фільм може бути прекрасним набором кадрів, усі актори чудово грають, але він не оживає, не злітає. Ніхто не розуміє, як це працює, і в цьому весь жах і вся принадність створення кіно.
- Тоді переформулюю: як найвигідніше позиціонувати фільм для українського ринку?
- У нас завжди вигідніше все позиціонувати як комедію. Але водночас дурити глядача не можна, це кепсько працює. Другий момент: промо в нас ніхто не вчить, ми все пізнаємо на власному досвіді шляхом спроб і помилок. Ми лише намагаємося намацати свою аудиторію і тільки починаємо її вивчати: на що вона відгукується, які подразники працюють, а які - ні. Зараз усе тримається на продюсерській чуйці, але це справедливо здебільшого для комерційного кіно, а в авторському свої закони та нюанси.
- Міжнародну прем'єру плануєте на якомусь великому фестивалі?
- Ми завжди так плануємо. Мені видається, «Ти - Космос» - це історія або для Канн, або для Венеції, подивимось, як їм зайде. Коли все буде гаразд, то протягом року після такої прем'єри стрічка кататиметься різними фестивалями, а потім відбудеться українська фестивальна прем'єра. Щодо кінопрокату, то наразі я б не квапився його планувати з огляду і на пандемію, і на злого Путіна, який все загрожує напасти. На наступний рік у нас уже заплановано два релізи: «Відблиск» Валентина Васяновича та «Я i Фелікс» Ірини Цілик, а 2023-го вийде «Люксембург, Люксембург» Антоніо Лукіча. Можливо, того самого року відбудеться реліз «Ти - Космос», але це поки що не точно.
- А щодо прем'єр на телебаченні та у діджиталі: не думали залучити партнерів іще на етапі виробництва, чи ведете якісь переговори у цьому напрямі?
- Так, ведемо, але тут теж безліч нюансів. На початкових етапах, коли ми розглядали варіант копродукції, в український сайфай ніхто не вірив, хотіли спершу побачити відзнятий матеріал. Зараз це переговори іншого рівня - про продажі. Ще у нас складно домовитися про продакт-плейсмент. Ми розпочинали обережні переговори в цьому напрямі, але умови були із серії «хочемо, щоб корабель називався так само, як наша компанія». Але так робити не можна: це і фільм убиває, і реклама йде в мінус.
- А з українськими стримінг-платформами ведете переговори?
- У них наразі дуже мало грошей, щоб виступати копродюсерами. Про продажі ми обов'язково з ними говоритимемо, але я хочу показувати потенційним партнерам уже готовий продукт. Якби у нас був суперкомерційний проект із зірками, можна було б розпочинати раніше, проте це авторське кіно, яке заочно оцінити дуже важко. Та й у фінансовому плані стримінги нам мало чим допомогли б з огляду на їхні поки що скромні можливості.
Не знаю, як вас, а мене такий розмах уразив. Тепер чекати прем'єри буде цікавіше, а як фільм прийме глядач - дізнаємося вже 2023 року. Мабуть.
