Стрічка Олега Сенцова «Носоріг», що стартує в українському прокаті 17 лютого, могла вийти на екрани ще 5-6 років тому. Проект переміг у конкурсі Держкіно 2012-го, девелопмент було розпочато тоді само: Сенцов знайшов потрібні локації, провів кастинг, але старту зйомок завадило ув'язнення в РФ. 2019-го, коли режисера нарешті звільнили, працювати над фільмом він не став: каже, хотів побути амбасадором України на міжнародній арені, поки цікавість до нього як до колишнього політв'язня не вщухла.
Дипломатична робота завершилася лише влітку 2020-го, і тоді ж Рада з держпідтримки кінематографії виділила на виробництво фільму 25 млн грн поза конкурсом. Трохи згодом «Носоріг» став одним із двох українських проектів, що дістали підтримку фонду «Єврімаж», а серед продюсерів тепер були не тільки Сенцов і його продакшен CryCinema, а й Денис Іванов із компанією «Артхаус Трафік», поляк Даріуш Яблонський (Apple Film Production) та німці Хайно Деккерт і Тіна Бернер (Ma.ja.de).
Прем'єра «Носорога» відбулася у вересні 2021 року на 78-му Венеційському кінофестивалі в межах конкурсної програми «Обрії», у листопаді стрічка здобула відразу дві нагороди («Найкращий фільм» та «Найкращий актор») на Міжнародному кінофестивалі у Стокгольмі, а найпрудкіші українські глядачі могли познайомитися з фільмом на єдиному показі в межах «Тижня кінокритики» у жовтні, проте широкої аудиторії фільм дістався лише зараз. Напередодні прем'єри ми поговорили з режисером про його творчий метод, уміння знаходити гроші, відносини з українською кіноіндустрією та внесок у світове кіно.
- Олеже, ви розпочали роботу над «Носорогом» понад десять років тому - як він змінився за цей час?
- Великих змін не було. Адже фільм про 90-ті, і жодних нових даних я не отримував і отримати не міг. Але внутрішнє розуміння кіно у мене стало кращим: я нічого не знімав, але щось читав, багато думав. Кіно - це завжди віддзеркалення не лише життєвого досвіду режисера, а його внутрішнього рівня художнього сприйняття. Тобто режисер має бути великою особистістю, щоб створити велике кіно - інакше роботи будуть або дрібними, або копією чиїхось робіт. У цьому плані я мав зростання. Крім того, у в'язниці я краще зрозумів психологію людей. Так, це трохи інша історія, не 90-ті, але однаково йдеться здебільшого про злочинців, що перебувають у важких умовах, і те, як вони поводяться, як вибудовують взаємини, якісь слівця і фразочки я там позбирав.
Більше змін було, коли ми приїхали до Кривого Рогу, побачили реальні локації та зібраних персонажів - під них я вже підлаштовував написане. Тобто змінював не локацію під себе, а сцену під локацію. Але це дрібниці - структура сценарію не змінювалася.
- А чи змінювали сценарій, діалоги під акторів?
- Так, я завжди шукаю актора, максимально схожого на свого персонажа, але потім, коли знаходжу, змінюю героя під реальну людину. Я багато працюю з непрофесіоналами, і кожен із них вносить щось своє. Тому я не ламаю акторів, а підлаштовую персонажа, знаходжу баланс.
Щодо діалогів - вони у мене у звичному розумінні не прописані. Це не зовсім імпровізація, а так званий метод прапорців. Ми пояснюємо, про що сцена та за якими пунктами потрібно пройти: почати з цього, потім ідемо до цього, приходимо до цього, а закінчуємо оцим. Бувають певні добрі фрази у сценарії, які залишаються, щось народжується на репетиціях, і ми це закріплюємо, але фінально сцену розминаємо вже на місці, аби вона була якнайприродніша. Це мій метод, я сам до нього якимось чином прийшов та іншого не знаю.
- Чому вам так важливо знімати саме непрофесійних акторів? І ще розкажіть, яке співвідношення у фільмі профі та непрофі - особисто мені, коли я не знаю актора в обличчя, було складно визначити, хто де.
- Для мене це великий комплімент - що складно зрозуміти, чи професійний актор у кадрі. Це означає, що те, до чого я йшов, працює, мій метод працює. Непрофесійних акторів я знімав і в першому фільмі «Гамер», і, коли ми тільки-но починали робити «Носорога», теж через це проходив. Тоді ж була зроблена велика робота: ми майже рік проводили кастинг, шукали локації, репетирували. Коли ж заходили в цю історію вдруге, я розумів, що підхожого професійного актора на головну роль не знайду, таких просто немає. Я шукав його серед людей, котрі здолали певний важкий шлях, - це колишні ув'язнені, футбольні фанати, хулігани, спортсмени, військові. Ті, хто бачив смерть і брав участь у бійках чи інших серйозних ситуаціях. А коли з'явився Сергій Філімонов, навколо нього поступово почав вибудовуватися ансамбль. Там, до речі, багато акторів - професіонали, просто ще невідомі: хтось уперше знімається в кіно, хтось щойно закінчив Карпенка-Карого чи ще вчиться. І це розбавлено непрофесійними акторами.
- Тобто спочатку з'явився Сергій, а потім ви підбирали оточення під нього?
- Не зовсім. Коли ми шукали, Сергія ще не було. Загалом усіх затверджували буквально за місяць до зйомок: було багато претендентів, ми їх по-різному компонували. Виходить, я такий режисер, котрий мало репетирує, але багато проводить проб. Шукаю людей, ставлю їх у пари, у трійки, міняю місцями.
На останньому етапі в мене взагалі були відкриті проби, яких у нас інші режисери не проводять: приходять два претенденти, наприклад на Носорога й Плюса, грають, дивляться один на одного, а потім міняються місцями. Це відкрита конкуренція, що для багатьох професійних акторів було незвично: така інтимна тема, своєрідне сватання, а тут треба все робити за всіх.
Проте так зрозуміло, хто на яку роль краще підходить, а крім того, це вибудовує довіру між мною та акторами: я не маніпулюю, говорю все відкрито. А потім, коли людина вже потрапила в образ і ми щось підкоригували, були репетиції основних сцен. Але фактично проб було так багато, що вони стали репетиціями (посміхається). Я взагалі не люблю, коли сцена сильно зарепетирувана: люди й так уже добре орієнтуються, знають, що від них потрібно, а мені важливо створити атмосферу життя, аби вона виходила за межі сцени. У мене так було ще з «Гамером»: коли звучить команда «Стоп», у актора або є реакція, або немає. Якщо він явно розслабляється, каже щось на кшталт «фуууух» - отже, був напружений, а якщо ні - максимально природний. Я завжди прагну другого, важливо, аби стан був до кадру і зберігався після. Тому, до речі, на майданчику я з акторами спілкувався так само, як вони між собою у фільмі - з цими бандитськими слівцями, грубо й часом жорстко. Цим створюється правда, що дуже важливо.
- Сергій Філімонов у житті справді здолав важкий шлях, але все в ньому ніби зі знаком «плюс»: та сама війна - безумовно, жерсть, але це гідна справа. У Носорога ж, навпаки, все різко негативно, і він закопується в це дедалі глибше. Чи немає в цьому певного дисонансу?
- Ну я ж не міг знайти людину з таким само шляхом, як у Носорога. А якби й знайшов, то навряд чи зміг би з нею працювати (сміється). Коли я кажу, що мені потрібен був максимально схожий на персонажа актор, то маю на увазі насамперед харизму, брутальність, якщо хочете, тваринність. Але звісно, з такою поганою, деструктивною і негативною по життю людиною я б не працював - це було б дуже важко. Тож у цьому розумінні Сергій на Носорога не дуже схожий, але зовнішні чинники у них збігаються. До того ж він дуже хотів зніматися. Насправді Філімонов не був серед моїх фаворитів абсолютно, позаяк на час проб він схуд і заспокоївся - громадський діяч у костюмі. А мені ж потрібна тварина! (Сміється.) Але він мав величезне бажання, тому, коли потрібно було набрати вагу, він це зробив.
Ще мені було важливо, аби людина мене слухала. Сергій дуже самостійний, у нього є хлопці, якими він керує, організує їх, але в наших із ним взаєминах потрібна була, з одного боку, цілковита довіра, а з іншого - цілковита слухняність. Я вислуховую, що він відчуває та хоче, але останнє слово завжди за мною.
- Вийшло?
- Так. Я про це трохи переживав, але Сергій був дуже дисциплінованим і правильно налаштованим, викладався на всі 100%. У фільмі є дуже жорсткі сцени: наприклад, у сараї, де йому потрібно було провести 10 годин на дошках - на холоді у самих трусах. Водночас його ще й били, прилітало добряче. Якийсь професійний актор, особливо зірка, втік би на другий день таких зйомок.
- Тобто плюси у роботі з непрофесіоналами ще й такі?
- Серед професіоналів також є актори, готові до важких зйомок. Той самий Сашко Рудинський у сцені в лазні послизнувся і зламав зуб - але навіть дубля не зупинив, дограв.
А Серьога добре зчитував, багато спілкувався з людьми. До того ж коли ти головний, то завжди лишаєшся зануреним в атмосферу - на відміну від інших акторів, чиї персонажі з'являються час від часу. Через це у нього почало виходити професійно грати складні сцени, а іншим акторам було з ним комфортно. Ми за таким принципом від самого початку шукаємо людей. Приходить, скажімо, людина, котра ніколи до цього не стикалася з кіно, але якщо з ранку і до обіду в неї помітний прогрес, то з нею можна продовжувати працювати.
- Сергій, до речі, збирається продовжувати працювати у кіно?
- Каже, коли буде цікавий проект, то так. Йому щось уже пропонували, але це була якась маячня, на яку він навіть не реагує. По-перше, є розуміння, що він уже взяв участь у великому проекті й на щось менше погоджуватися не хочеться - тут я його розумію. По-друге, зйомки заради зйомок не були для нього метою. Буде щось цікаве - він візьме участь, ні - йому й без кіно є що робити.
- «Носоріг» став однією з перших українськіх стрічок, що підтримав «Єврімаж». Розкажіть про досвід роботи з фондом: чи багато у них вимог, чи доводилося йти на компроміси, зокрема творчі?
- Про цю роботу краще говорити з моїм партнером Денисом Івановим, головним продюсером фільму. На ньому була вся бюрократична історія, а я виступав, скажімо так, тараном, що пробиває двері. Компромісів не було - «Єврімаж» у цьому плані дуже позитивний. Я сам доклав багато зусиль, щоб Україна приєдналася до фонду: десь через місяць після виходу був у Страсбурзі, де до мене підійшов місцевий хлопець. Він сказав, що заявка нашої країни вже готова, але багато років процес не рухається, запитав, чи можу я чимось допомогти. Я приїхав до Києва, зустрівся з Дмитром Кулебою, який тоді був постпредом України у Раді Європи, а тепер став головою МЗС. Він дуже полюбляє кіно, і взагалі дуже порядна людина, і тоді пообіцяв допомогти з «Єврімажем» - на хвилі монобільшості вони ухвалили закон, і все запрацювало буквально протягом пів року. Я дуже йому за це вдячний, це був великий крок не лише для нашого фільму, а й усього українського кіно.
Навіть якби мені не дали грошей, моя думка не змінилася б: це підтримка для всієї країни, і поки що ми отримали від «Єврімажу» більше, ніж заплатили туди.
- Щоб податися на фінансування «Єврімажу», потрібно було отримати гроші українського Держкіно. Їх виділили поза конкурсом, що не всі в індустрії схвалили, але, як я зрозуміла, це був перерахунок бюджету 2012 року.
- Так, там складна історія. Я виграв конкурс Держкіно 2012 року, і цього ніхто не заперечував. Зі зрозумілих причин фільм не знімався, але Пилип Іллєнко щороку фіксував цю суму в бюджеті. А 2020-го виявилося, що на неї навіть короткого метра не знімеш - не лише курс долара змінився чотири рази, а й усі ціни на кіновиробництво зросли. Ми з Денисом перерахували, визначили, скільки тепер потрібно, і з цим пішли до Держкіно. Там теж усе чудово розуміли, але була проблема з бюрократією - адже ніхто не хотів потім сидіти за цю історію. Втім, вихід знайшовся: ми прийшли на засідання Ради [з держпідтримки кінематографії], все обґрунтували, і нам виділили потрібну суму.
- Багато хто в індустрії цього не зрозумів (чому гроші виділили поза конкурсом) - і образився...
- Ну, на ображених воду возять. Мені особисто ніхто жодного разу не сказав, що я якийсь поганий.
Я бачив, що казали, мовляв, вліз без черги, але річ у тому, що я став у чергу п'ять років тому. І в цей час ви знімали свої фільми, а я - ні. Ви п'ять років ходили з плакатами «Волю Сенцову», і ось я вийшов і готовий знімати.
До того ж - не відразу: у перший рік я їздив світом, працював кур'єром від України, що виявилося дуже виснажливим. А коли з'явилися час та сили на кіно - отримав те, що мені й так належало завдяки конкурсу 2012 року, але з урахуванням нинішніх реалій. Більшість - і чиновників, і людей з індустрії - розуміли: так, це винятковий випадок, але мій фільм уже виграв гроші. Були пропозиції ще раз зайти на пітчинг, проте я розумів, що так ми втратимо можливість податись на фінансування від «Єврімажу» і проґавимо ще рік. Я чекав цього фільму 10 років, п'ять з яких - у в'язниці. Більше чекати не хотів, не вважав, що це правильно. Хтось уважав інакше, але згодом цю тему підхопили російські ботоферми. Співати з ними в унісон не хотів ніхто, тому питання досить швидко затихло. А зараз, коли стало зрозуміло, що «Носоріг» - успішний проект (все ж таки Венеція та Стокгольм - не останні фестивалі у світі, а тепер фільм купив Netflix), підстав для таких розмов узагалі немає.
- Як і коли до проекту приєднався Денис Іванов?
- Із Денисом ми знайомі ще з часів, коли він робив Одеський кінофестиваль. А познайомилися завдяки Гамеру, що перемагав на багатьох оглядах, зокрема на ОМКФ. Тоді ми просто спілкувались, а коли мене посадили, він активно підтримував мене, влаштовував тут покази «Гамера». Пізніше, поки я сидів у в'язниці, але вже після не дуже вдалого досвіду «Номерів», ми з ним листувалися, і він запропонував зробити проект разом, але вже нормально. Тобто, коли я вийшов, у нас була домовленість про новий фільм, але треба було доробити «Носорога». Ми ходили до міністра культури - чи то вже до нинішнього, чи ще до попереднього (Олександр Ткаченко та Володимир Бородянський відповідно. - MBR). І зійшлися на тому, що самотужки я «Носорога» не зроблю: у мене не було команди, я нікого не знав. Вирішили цю стрчку робити разом. Денис - дуже добрий та досвідчений партнер, у нього гарний смак. Він багато чого привніс у фільм, без нього «Носоріг» точно не став би таким успішним.
- Інші українські продюсери пропонували вам співпрацювати?
- Ну як сказати. По-перше, я сам собі продюсер: «Гамера» знімав сам, у мене є своя кінокомпанія та економічна освіта, займався бізнесом. Просто якщо я буду головним продюсером, то доведеться робити тільки це - на режисуру енергії вже може забракнути. Тому я виступаю співпродюсером, допомагаю знаходити гроші, вирішувати певні питання завдяки зв'язкам та контактам. Крім того, я можу рахувати просто на виробництві й ухвалювати відповідні режисерські рішення: це невигідно, а це дорого тощо.
Оптимізація виробництва має велике значення: у кіно не проблема отримати гроші, головне - не спустити їх у пісок.
Скільки в Україні проектів, що так і не запустилися, хоч і сценарій добрий, і режисер досвідчений… Найчастіше таке відбувається через погану комунікацію, зокрема - між режисерською та продюсерською групами. У нас із цим проблем немає.
- Хто всередині вас частіше перемагає - режисер чи продюсер?
- У мене взагалі немає такої боротьби: продюсер радше допомагає режисерові, а не навпаки. Я ж знімаю кіно не для того, щоб заробити купу грошей - принаймні це не перша мета, як і фестивальні призи. Я знімаю, позаяк не можу не знімати - це потреба, і я її реалізую. А всі мої сутності у цьому допомагають, а не працюють проти.
- А як до проекту приєднався Даріуш Яблонський?
- З ним ми також знайомилися ще до ув'язнення, коли він приїжджав на «Молодість», але цього не пам'ятає. Потім Даріуш підтримував мене у в'язниці, був співпродюсером фільму Аскольда Курова «Процес», а пізніше спродюсував «Номери». Коли я вийшов і взявся до «Носорога», Даріуш зайшов на місце хорватів, що відкололися (до арешту Сенцова співпродюсером проекту була хорватська компанія Drugi plan. - MBR). Він теж добрий партнер, у нас склалися чудові вазємини, й загалом поляки багато зробили для проекту.
- «Носоріг» уже зібрав низку міжнародних призів, а в Україні номінувався на премію «Кiноколо». Чи не було відчуття, що все це - своєрідний аванс? Узагалі чи не тиснуло на вас, що до фільму буде багато уваги не через сам фільм, а тому, що ви - колишній політв'язень?
- Слухайте, про це можна було б говорити, якби я ще сидів. Але ж я зняв фільм через два роки після визволення. Звісно, уваги до мене, скажімо так, трохи більше, ніж до інших режисерів, але це і плюс, і мінус одночасно: з одного боку, про мене знають, але з іншого - це ж додаткова відповідальність. Хоча я її не боюся - зрештою, оцінюю насамперед стрічку.
Поганий фільм не візьмуть до Венеції лише через те, що його режисер сидів у в'язниці.
Минуло чимало часу, багато хто і не ідентифікує мене як колишнього політв'язня.
- Чи не лукавите ви?
- Ні, це правда. Я розумію, чому ви так думаєте: все ж таки в Україні моє ім'я ще на слуху через в'язницю, але за кордоном - ні. Є ті, хто сильно мене підтримував - наприклад, Європейська кіноакадемія та Майкл Дауні, Вім Вендерс, Агнешка Голланд, але є й інші люди. Якийсь режисер може взагалі не знати, хто я і що я, - і таких більшість. Я й не порушую цієї теми - навіщо? Скільки ж можна їхати на цьому? Мені дуже важливо, аби мене сприймали саме як режисера, а не оцінювали режисуру за якимись іншими критеріями, що її не стосуються. Було дуже приємно, коли директор Венеційського кінофестивалю сказав, що початкова сцена «Носорога» - у будинку - зроблена так, як ніхто ще не робив. Так, без склеювання знімають, грають із простором-часом, але саме так не робив ніхто. Як казав Тарковський, всі прийоми в кіно вже відомі, важливим є те, що ти з них сконструюєш. Я зробив отак, і мені важливо, що бодай одна сцена у фільмі, який в решті може бути не надто проривним, це мій внесок у світове кіно. І приємно, коли це визнають люди, котрі точно «не з нашого села».
- «Гамера» ви зняли за $20 тис., а бюджет «Носорога» - 1,6 млн євро, це величезна різниця. Для вас наявність грошей - це тиск чи, навпаки, можливості?
- (Сміється.) Це лише, як порівняти, здається, що 1,6 млн євро - великі гроші. Насправді ми багато утискалися, економили. Хоча визнаю - у нас справді було більше можливостей, ніж у середнього фільму в Україні. Але й фільм великий: ви бачили і кількість локацій, і акторів… Ми, наприклад, усі стиснули гонорари на третину, щоб влізти у бюджет. І все заради того, аби зробити справді круте кіно.
- Загалом, я зрозуміла: на вас нічого не тиснуло - ані гроші, ані слава, ані ефект другого фільму, що виникає після успішного першого.
- На мене взагалі дуже складно натиснути (сміється). А фільмів до «Носорога» у мене було півтора, тож тут також не влучили (посміхається).
- Тоді поговорімо про музику. В «Носорогу» звучать і «Агата Крісті», і Михайло Круг, і «Ненсі» - як домовлялися з правовласниками? І чи знали вони, для чого потрібна їхня музика?
- О, це дуже цікава історія. Почну з того, що у сценаріях я одразу прописую, де і який потрібен трек. Тобто у мене в голові вже є і сам фільм, і музика. Загалом «Носоріг» на 80% реалізований із голови: я побачив і зняв. Ба більше, на зйомках у певних місцях я вмикав потрібні треки з телефону, щоб усі були в атмосфері. Наприклад, я точно знав, на якому такті пісні It's my life Марина з Носорогом зайдуть на дискотеку, аби ефект був максимальним, і коли вони підійдуть до «мєдляка». Річ не лише у монтажному ритмі: музика дає основу, ти розумієш, як сцена спрацює.
- Згодна, у «Носорозі» треки добивають сцени.
- Бо вони були у самому фундаменті. І через це я не міг прибрати російську музику - це було б нечесно. Хоча спочатку планувалося більше таких треків, ніж увійшло до фільму. Причому були потрібні конкретні треки: наприклад, «Сытая свинья» «Агати Крісті». Мені зараз багато хто каже, що це занадто в лоб, але так і задумано: пісня довбає прямо, як носоріг, без зайвих маневрів. І ось я дізнався, що один із Самойлових, Гліб, нормальний, а інший збожеволів і «кримнаш». Переговори з ними велися не безпосередньо, а через поляків та німців, аби ми не платили їм українських грошей.
Але звісно, все спливло - кому і навіщо потрібний трек, і «Агата Крісті» сказала ні. Я попросив нагадати їм історію, як вони давали мені пісню для першого фільму геть безкоштовно, а тепер відбувається все те саме, але за гроші. Ну і зрештою Путін здохне, а кіно лишиться. Це спрацювало, трек дали.
Ще була проблема з «Если с другом вышел в путь» Шаїнського. Сам він уже помер, а права на пісні має його син. Коли той дізнався, що за фільм у нас буде (а це теж відбувалося через ланцюжок посередників), то спочатку уперся: «Що?! Дитяча пісня мого батька - у бандитському фільмі? Нізащо!» А потім такий: «Скільки? Ну і хрін із ним, із батьком! Гаразд!» (Сміється.) Найтриваліші переговори щодо музики були з Dr. Alban - домовлялися дев'ять місяців. Там багато нюансів з авторськими та суміжними правами, і фіналізувати вийшло вже у період монтажу.
Також великою проблемою виявилося знайти українські пісні, що відповідають часу. Це тільки здається, що у 90-х було багато нашої музики - насправді йдеться про кінець десятиліття, 96-97 роки. А у мене дія розгортається з 92-го по 94-й, 1995-го все закінчується. І позаяк я хотів, щоб усе було максимально автентично, треків було дуже мало. І ще було б добре, якби глядачі їх впізнавали. Загалом роботу ми провели велику, але результатом я задоволений: усі треки, зокрема українські, гармонійно працюють.
- Після перегляду у мене склалося враження, що фільм може стати популярним серед «пацанів». Що ви про це думаєте і чи готові до такої слави?
- Я не боюсь ані відповідальності, ані популярності. Хвалять мене чи лають - це не зачіпає, у мене були різні періоди в житті.
- Тобто ви не проти, щоб «Носоріг» став, грубо кажучи, в один ряд із фільмами «Бригада», «Брат» і «Бумер»?
- Щиро кажучи, не знаю, не думав про це. Навіть якщо пацани його вподобають, меседжі у фільмі все ж інші: це було веселе, але коротке життя, і закінчується воно хріново, ти втрачаєш усе.
Ба більше, коли «Носорога» дивилися перші глядачі, вони казали, що це щось нове, взагалі не «Брат» чи «Бригада».
Для мене це найкращий комплімент: отже, фільм посяде якусь свою нішу. Яку - я поки не знаю.
- Ви взагалі цілилися в якусь аудиторію, коли знімали?
- У себе, у кого ж іще. Вважаю, що будь-який нормальний режисер знімає для себе і про себе, інакше це брехня. Сподобається комусь іще - добре, будуть призи - ще краще, заплатять гонорар - узагалі чудово! Але все це - бонуси, в основі завжди бажання зняти те, що ти хочеш зняти.
- Це говорить Сенцов-режисер, але Сенцов-продюсер напевно стежить, наприклад, за кінотеатральним розписом. З огляду на те, що фільм досить жорсткий, а в нас такого не люблять ані дивитися, ані показувати, чи ви задоволені розписом наразі?
- Ну дивіться. Ми походили кінотеатрами, поспілкувалися з ними, я став краще розуміти цей бізнес. Усі вони - адекватні люди, серед них немає агентів Кремля, ніхто не хоче душити українське кіно.
- Я навіть не про це: кінотеатри, що геть нормально, насамперед хочуть заробляти…
- Так, але не тільки. Просувати добре українське кіно вони теж готові, їм це цікаво. Багато хто каже, що від нескінченних комедій їх уже нудить - часто вони низького рівня, ще частіше - однотипні. Штучний продукт - рідкість. Щодо жорсткості «Носорога» я не думаю, що вона відштовхує. У середньому фільмі жахів жорсткості й жорстокості в рази більше.
- До речі, про що «Носоріг» із погляду автора: про покаяння, про те, що погані люди погано закінчують, що дитячі травми визначають життя?
- Це насамперед історія людини: про її життєвий шлях, що вона обирає, і куди це веде. Сам Носоріг, до речі, поганим себе не вважає: він усьому знаходить виправдання, навіть коли здається, що це неможливо. Я зробив його навмисне негативним, хоча мені пропонували додати моменти, де для глядача він був би позитивним. Я відмовився, оскільки це була б неправда: сам герой не вважає себе поганим. Він собі побудував світ, де йому зручно, а решта - ще гірше. Фільм про те, чи прийде він до каяття, чи зможе собі пробачити. І чи зможуть глядачі йому вибачити.
- Днями «Носорога» придбав Netfix. Розумію, що ви не можете розкрити суму угоди, але змалюйте бодай порядок - це багато грошей щодо загального бюджету?
- Не так багато, як хотілося б. Але для України прорив: це перше наше ігрове кіно, що купив стримінг.
- Коли фільм там вийде?
- Наприкінці травня, за три місяці після прокату.
- З українськими телеканалами та онлайн-сервісами ведете переговори?
- По-перше, вони сплачують абсолютні копійки. Якісь переговори з ними велися, але тепер, мабуть, буде новий раунд із новими ввідними. Але взагалі подивимося на прокат - поки ніхто не знає, чи підуть люди дивитися «Носорога».
- Влітку минулого року у вас був конфлікт із Держкіно, коли ваш наступний проект «Кай» не здолав навіть першого етапу конкурсу…
- Я не мав конфлікту. Просто так вийшло, що експерти поставили проекту нулі, і я дійшов висновку, що не обійшлося без втручання.
- Після того як ви розповіли про це публічно, чи намагалися з боку Держкіно зв'язатися з вами, якось замирити?
- Ні. Мені дали зрозуміти: так сталося через те, що сценарій був поганим. Я з цим не згоден, і, гадаю, зараз, після успіху «Носорога», який більший, ніж у більшості українських фільмів, довести це буде набагато простіше.
- 2022 року плануються три конкурси - чи братимете у них участь?
- Так, подаватимемося. Наразі ми працюємо над «Каєм», адже будь-який сценарій завжди є куди покращувати.
- На якому етапі проект?
- Девелопмент. Окрім доопрацювання сценарію ми шукаємо співпродюсерів. У нас є німецький партнер, із котрим ми робили «Носорога», але хочемо знайти ще когось, молодшого. Тобто, бачите, вже перебираємо (сміється). Крім того, хочемо працювати з великим французьким дистрибутором, який допоможе нам із прокатом, і продовжимо співпрацю з поляками. Але спершу потрібні українські гроші - без них складно зрушити з місця.
- «Кай» - дорогий проект? Скажімо, проти «Носорога».
- Приблизно такий самий, хоча це геть інше кіно, навіть зніматиметься в іншій манері. Це теж мій, як я їх називаю, довоєнний проект, я маю його закінчити і вірю в нього. Фільм складний, це сімейні стосунки, і ще є над чим попрацювати, щоб зробити бомбу. Сподіваюся, за рік почнемо знімати.
- А що з другим проектом, «Сяючий світ», котрий ви хочете знімати англійською? Чи завершилися переговори з голлівудськими зірками?
- Наразі ні, це виявився дуже тривалий процес, який відбувається через посередників - агентів, продюсерів тощо. Там же взагалі все не так, як тут, де ти спочатку шукаєш гроші, а потім уже когось запрошуєш.
В Америці знайти гроші - взагалі не проблема, а от умовити зірок - геть інше. Вони незрозумілі для нас, а ми - для них.
Поки що все йде набагато важче для мене, позаяк зацікавленість є, але результату немає. Гадаю, коли ми туди поїдемо на нові раунди переговорів, стане зрозуміліше. А наразі для мене це як зв'язок із Місяцем. Треба летіти та спілкуватися конкретніше.
- Минуле політв'язня в цих переговорах не допомагає?
- Та ні, у Штатах мене взагалі ніхто не знає. Навіть коли я їздив на Sundance через пару місяців після звільнення, був у Нью-Йорку та Вашингтоні, це геть нікого не збуджувало. Але це нормальна історія: люди живуть своїм життям, чому їх має цікавити моє?
- Ви знімаєте фільми за власними сценаріями. Що думаєте про те, аби в перспективі зняти за чужим?
- Навіщо? У мене своїх сценаріїв повно, подіти нема куди.
- А віддати свій сценарій іншому режисерові? Особливо з огляду на не дуже вдалий досвід «Номерів».
- Отож, я вже один раз віддав.
Це наче дитину віддати до школи, а тобі її згодом повертають без ноги. Я краще сам виховаю.
- Можливо, з «Номерами» так сталося, бо ви не могли контролювати процес?
- Ні, сценарист узагалі не може нічого контролювати, якщо він уже віддав сценарій. Наприклад, Люк Бессон саме тому свого часу пішов у продюсери: аби контролювати проекти, для яких він писав сценарії, говорити режисерам, що і як робити. Часто багато хто думає, що Бессон у якомусь фільмі виступив режисером, а насправді він там сценарист і продюсер. І кіно виходить продюсерським. Мені цей шлях - принаймні на нинішньому етапі - не цікавий.
- А «Носорогом» ви задоволені? Чи вийшов він таким, як ви його замислили?
- Загалом, так. Не все вийшло так, як я задумав, певні речі вийшли краще, якісь - гірше, але це звичайна історія. Скажу лише, що спочатку іншим мав бути вплив фільму - не таким темним, жорстким та депресивним. Я старався, але не завжди ти виринаєш там, де планував. Вийшло як вийшло. Завжди можна зробити ліпше, і в наступних фільмах я робитиму ліпше. Я і почав з «Носорога», бо у нього доволі простий сценарій - я писав його давно, досвіду було менше. А переробляти сценарії у мене не виходить - зараз, до речі, маю схожі проблеми з «Каєм».
- Залучати скрипт-докторів не думали?
- Намагалися, але вийшло так собі. Для мене найкращий доктор - Роберт Маккі, в його книжці вже все написано (посміхається).
