1 січня 2021 року в Україні почала діяти Угода про спільне виробництво аудіовізуальних творів із Канадою, що відкрила для виробників контенту нові горизонти, котрі майже одразу були затьмарені повномасштабним вторгненням. Утім, попри війну, Угода залишається чинною, а можливості копродукції з Канадою – доступними українським кінематографістам. Тому, як саме це працює 2023 року, які шляхи для виробництва й дистрибуції контенту відкриває та що ми можемо запропонувати потенційним партнерам просто зараз, була присвячена третя Конференція в межах ініціативи #UCANCOPRODUCE, котра має на меті практичне втілення канадсько-української Угоди. Захід, що відбувся під час Берлінале, був організований компанією MRM за ініціативи Української кіноасоціації, Telefilm Canada та Канадської асоціації медіапродюсерів (CMPA).
.jpeg)
Після вступу модераторки Луїзи О'Брайен-Моран (Louise O'Brien Moran) із Manitoba Film and Music, котра говорила про чудові симбіотичні стосунки між Україною та Канадою, а також важливість медіа для формування ідей, до слова було запрошено Вікторію Ярмощук. CEO FILM.UA Group подякувала канадським колегам та Посольству Канади в Україні за підтримку, зазначивши, що вони почали співпрацювати з нашею індустрією задовго до повномасштабного вторгнення: «Між українськими та канадськими продюсерами відбулося кілька заходів зі спільного виробництва, з котрих вийшло кілька цікавих проектів». Тут насамперед ідеться про заходи в межах #ucancoproduce, а серед проектів можна пригадати перший українсько-канадський телесеріал «Бути монстром» (Monster Inside) – детектив з елементами трилера та жахів, що розроблявся компаніями FILM.UA Group та Incendo 2021 року, або драму продакшена ForeFilms «Зрадники» (Betrayers) за сценарієм канадського письменника Девіда Безмозгіса (та й в історичного екшена «Довбуш», що має стартувати в українському прокаті 24 серпня, є канадські партнери, хоча й без статусу копродукції). «Зараз українські та канадські кінематографісти, люди, країни загалом близькі як ніколи, тож я певна, що ця співпраця тільки розширюватиметься», – резюмувала Вікторія та перейшла до короткого огляду української кіноіндустрії станом на початок повномасштабного вторгнення.
«Останніми роками ринок розвивався швидко, але здебільшого це сталося завдяки державній підтримці, що постійно зростала. Торік галузь мала отримати понад $60 млн (у державному бюджеті на 2022-й було передбачено виділення 1,7 млрд грн на кіновиробництво. – MBR), та з очевидних причин цього не відбулося», – констатувала Ярмощук, зауваживши, що до пандемії Україна мала добрий бокс-офіс, а під час постковідного відновлення українські кіноглядачі допомогли цифрам зрости знову. «Чудовий бокс-офіс $65 млн, який ми зібрали 2021 року, говорить сам за себе», – додала Вікторія. На її думку, всі ці цифри (зокрема, частка зборів національних фільмів у прокаті, котра 2021 року сягнула 10%) свідчать, що до повномасштабної війни український ринок перебував на межі прориву як на локальному, так і на міжнародному рівнях.
До того ж два роки тому в Україні була запроваджена система кешрібейтів (25% + 5%), а протягом 2022-го наші кінематографісти не лише голосно говорили на головних індустріальних майданчиках світу про бажання співпрацювати, виробляти та бути повноправною частиною міжнародного ринку, а й працювали за фахом. «Можливо, ви будете здивовані, та в Україні зараз знімають не тільки документальне кіно, – продовжила Ярмощук, – а й серіали, ігрові та анімаційні фільми.
За останній рік було завершено виробництво шістнадцяти стрічок за державної підтримки та створено інші проекти, без держфінансування.
Ось лише кілька прикладів. Як бачите, це дуже різні за жанром стрічки: драми, любовні історії, комедії. І що важливо, тут можна побачити щонайменше три фільми, котрі є копродукцією з іншими країнами: Польщею, Італією та Францією».
Повномасштабна війна не завадила українським стрічкам виходити в прокат у різних країнах («Коза Ностра», «Я працюю на цвинтарі» та «Памфір» – далеко не повний перелік таких проектів),
а також успішно брати участь у міжнародних кінофестивалях
Зокрема, у різних програмах цьогорічного Берлінале було представлено шість українських фільмів
А один із номінантів на цьогорічну премію «Оскар» – стрічка про Україну, знята у копродукції з Україною
«Війна в Україні – це трагедія, і я б хотіла, щоб цього ніколи не сталось, але тепер у нас є шанс відокремити себе від росії та голосно заявити, хто ми та що ми можемо. Ми це успішно зробили минулого року. І зараз ми ще живі – й обережно оптимістичні», – підсумувала Вікторія.
Унікальним кейсом локальної дистрибуції під час повномасштабної війни з присутніми поділилася маркетинг-директорка FILM.UA Group Поліна Толмачова: «У липні ми ухвалили доволі божевільне рішення продовжити національну дистрибуцію в Україні. Ми ризикнули та, я вважаю, впоралися.
Ми дістали багато інсайтів із досвіду локальної дистрибуції під час війни. Люди в Україні справді навчилися жити сьогоднішнім днем – відбувся певний зсув від матеріалістичних цінностей до екзистенційних. Таке середовище є прекрасним для творчості, а історії, котрі ми розповідаємо сьогодні, стали глибшими, ніж будь-коли. Зараз ми як ніколи розуміємо важливість єдності та взаємодопомоги. З липня раз на місяць ми регулярно показуємо українські фільми в кінотеатрах та зібрали аудиторію в майже 200 тис. глядачів.
Ми також заробили майже $700 тис. бокс-офісу: звісно, не величезні гроші, але для країни під час війни це блискучий результат. А ще отримали медіапокриття у 40 млн людей: це означає, що наша аудиторія не забула про українське кіно, наші фільми все ще є частиною звичайного життя українців. Це дуже важливо та дозволяє нам продовжувати йти цим шляхом, попри безліч нових викликів».
Серед цих викликів обстріли українських міст, відсутність електропостачання, комендантська година, що унеможливлює найпопулярніші до війни вечірні сеанси, загальна економічна криза, міграція населення тощо. «Для будь-якої кіноіндустрії місцеве кіно має вирішальне значення – і тепер ми знаємо це напевно, – резюмувала Поліна. – Але варто також згадати, що люди, попри бомби, йдуть дивитися не тільки українські фільми, а й «Аватар», наприклад. Це означає, що їм дуже потрібні хороші історії: так само як хліб, як дах над головою, як безпека та захищеність. І зараз ми в Україні точно знаємо, як мотивувати людей повертатися до кінотеатрів, дивитись історії про них самих. Усі ці знання, весь цей досвід, певна, може бути дуже корисним для всього світу».
Насамкінець Вікторія Ярмощук нагадала, що може українська індустрія просто зараз, попри війну, та від імені всіх наших продюсерів пообіцяла мудре використання бюджетів майбутніх копродукцій.
.jpeg)
Зізнавшись, що інформація про продовження виробництва під час війни викликає захват, модераторка Луїза О'Брайен-Моран зазначила потенціал зроблених у копродукції з Україною фільмів із погляду дистрибуції: «Українська діаспора є в усьому світі, і сьогодні посилюється відчуття зв'язку [зі своїм корінням] у другого, третього покоління мігрантів, тож гадаю, що апетит до українського контенту тільки зростатиме».
Ну а про можливості співпраці з Канадою 2023 року розповіла Жюлі Блондін (Julie Blondin), директорка з питань бізнесу та копродукції Telefilm Canada – федерального агентства, що має мандат уряду Канади на адміністрування всіх угод про спільне виробництво. Вона підкреслила, що копродукція в межах Угоди – лише один зі способів співпраці між аудіовізуальними виробниками, але, мабуть, найулюбленіший серед продюсерів, «оскільки вона відкрита, інклюзивна, різноманітна, охоплює кіно, телебачення, різні види продюсування для будь-яких майданчиків». З особливостей цієї співпраці спікерка виділила наступні:
Фінансування та розподіл доходів
«Для участі потрібний мінімальний поріг фінансування: якщо це двостороння копродукція – лише Канада й Україна, – поріг становить 15%. Якщо ж угода тристороння, тобто ви залучаєте третю країну, наприклад Польщу чи Італію, – поріг знижується до 10%. Водночас гроші необов'язково мають надходити з України: наприклад, якщо на борту є міжнародний дистрибутор, частина сплаченої ним мінімальної гарантії може бути використана з українського боку фінансування, аби досягти необхідного порогу.
Фінансування має бути пропорційним, але знову ж це не означає, що джерело фінансування від України обовʼязково має бути українським: деякі джерела можуть бути приписані українській стороні».
Команда
«Автори та команда мають пропорційно відповідати внеску канадської та української сторін. Важливо зазначити, що йдеться про громадянство – тобто українські творці можуть, але не зобов'язані проживати в Україні. Це ж стосується і канадців. Ви не обмежуєтеся лише громадянами Канади чи України, але вони мають бути на ключових посадах (як правило, їх вісім: керівник сценарної групи, режисер, оператор-постановник, головні актори тощо). На цих ключових позиціях, які визначаються за типом роботи (наприклад, анімація, документальне кіно), дозволено мати одну особу з іншим громадянством, але з цим до нас краще звертатися заздалегідь, аби мати час узгодити процес з обома сторонами».
Дистрибуція
«Угода вимагає дистрибуції або VoD-трансляції спільного фільму в обох країнах, тож я була дуже рада почути, що в Україні є дистрибуція – безумовно, це рецепт успіху. Розподіл доходів має бути пропорційним: ми б не хотіли, аби авторські права ділилися навпіл, а доходи – навпаки. Не так працює шлюб», – пожартувала Жюлі.
Винятки
«У разі високобюджетного фільму громадянину третьої країни буде дозволено обійняти ще одну ключову посаду: наприклад, у вас може бути режисер та актор, які не є громадянами України та Канади. Зйомки в третіх країнах у творчих цілях будуть дозволені. Але не питайте мене, що таке високобюджетний фільм: це визначається спільно з органами влади. Зазвичай для цього ми вираховуємо середній бюджет на рік у кожній з країн.
Також виняток дозволено зробити для технічних послуг, недоступних ані в Канаді, ані в Україні. Це досить рідкісний виняток, але іноді дуже спеціалізована технологія справді може бути доступною тільки у третій країні. У такому разі на аутсорсинг можна віддати не більш як 25% бюджету».
Винятковою ситуацією також вважається неможливість забезпечити дублювання мовою однієї з країн – учасниць копродукції, але нас це, на щастя, не стосується
У фіналі Жюлі Блондін зізналася, що кейсів канадсько-української копродукції вона поки навести не може, адже угода про копродукцію між країнами дуже молода. Втім, наступні проекти, презентовані українськими кінематографістами під час Конференції, мають шанс виправити ситуацію.
Ukraine is the capital of everything
Жанр: комедія. Авторка сценарію та режисерка: Тоня Ноябрьова. Продюсери: Анастасія Буковська, Данило Каптюх, Матьє Ріпка. Виробник: Family production (Україна).
«Це комедія про біженців, – розпочала презентацію продюсерка Анастасія Буковська. – Та про іронію долі: до війни ми всі мріяли пожити в Європі. А тепер, коли живемо десь у Європі, мріємо повернутися додому, позаяк в українській культурі земля – це щось більше, ніж місце, де можна побудувати будинок». Режисерка Тоня Ноябрьова продовжила: «Моєму головному героєві Григорію 65 років, він український драматург, що опинився в єврейському гуртожитку для біженців у Німеччині. Він нічого не може вдіяти з цією ситуацією, бо застряг між двома світами: замолодий, щоб померти, та застарий, щоб воювати. Тому він вирішив зробити хоч щось – написати п'єсу. Туалетна кабінка – єдине місце, де він може побути на самоті у цьому переповненому гуртожитку. Так вона стала його кабінетом. Водночас йому доводиться вести звичайне життя біженця: стикатися з бюрократією на шляху до отримання офіційних документів, відвідувати мовну школу, яку він ненавидить, ділити свою крихітну кімнату з жінкою, котру він ледве знає. Але він усе ще вірить, що може зробити хоч щось. Тож його п'єса про очевидні речі: це Європа, яка однією рукою підтримує Україну, а іншою купує російські енергоресурси. І коли Григорій знаходить можливість прочитати свою видатну п'єсу перед величезною аудиторією, зокрема депутатами Європарламенту та журналістами, він виявляє, що нікому немає до цього діла. Геть розчарований, Григорій повертається до України, в епіцентр війни. А якщо хочете дізнатися, чим закінчилася ця блискуча історія, напишіть Анастасії», – завершила Ноябрьова виступ перед майбутніми копродюсерами.
Проект уже має французького партнера, але продовжує шукати копродюсерів (готові знімати у будь-якому європейському місті), а також дистрибутора.
We Come From Here
Жанр: драма. Автор сценарію та режисер: Тарас Лисюк. Продюсери: Аннік Шиді Маклеллан, Олеся Лук'яненко, Анна Смолій, Джеймс Фінлей. Виробники: FILM.UA Group (Україна) та Gambade films (Канада).
Робота над цією повнометражною стрічкою почалася завдяки ініціативі #ucancoproduce, а засновано проект, що перебуває на стадії написання сценарію, на реальній історії. «На початку війни головний герой – українець – приїдждає з Канади до Львова, щоб переконати свою бабусю покинути країну. Та коли він перетинає кордон, виявляється, що його український паспорт досі чинний, тож він не може повернутися до Канади через оголошення воєнного стану, – розповіла співпродюсерка проекту Олеся Лукʼяненко. – Багато років цей чоловік терпів образи від українських родичів через свою сексуальну орієнтацію, тож, переїжджаючи до Канади, він не очікував, що повернеться назад. А тепер він опинився в місці, де не хотів бути, з людьми, яким боїться розповісти про себе. Що може бути гірше та складніше?»
Як зазначила співпродюсерка Аннік Шиді Маклеллан, для неї та режисера, що ідентифікують себе як представників ЛГБТК+, важливо показати квір-людей у їхньому повсякденному житті: «Рівні права та прогресивні цінності зростають в Україні, і це ми дуже хочемо показати».
Queens of Joy
Жанр: документальний фільм-спостереження. Режисер: Ольга Гібелінда. Продюсерки: Іванна Хіцінська, Інна Логінова. Виробник: Quatros Group (Україна).
«До повномасштабної війни ситуація з ЛГБТ-спільнотою в Україні була не найкращою: квір-люди, трансгендерні, гомосексуальні люди стикалися зі стереотипами та дискримінацією, – пояснила продюсерка Іванна Хіцінська. – Та коли почалася війна, ці люди стали пліч-о-пліч із суспільством, що дискримінувало їх раніше. Queens of joy – це щира історія про мужність драгквін, які залишаються в Україні під час війни. Ми зустрічаємося з ними у нічному клубі, що до війни був своєрідним психологічним притулком. А нині це справжній притулок не лише для представників ЛГБТ, а й для гетеросексуальних людей, сімей і дітей. Три драгквін, наші героїні, об'єдналися заради благодійного концерту, котрий збирає кошти для солдатів та жертв сексуального насильства. Те цей концерт буде лише одним із переломних моментів у фільмі. Зараз в українському парламенті перебуває законопроект про громадянське партнерство, про це ведеться активна дискусія, тож наш фільм – це ще й певне спостереження про зміни в українському суспільстві починаючи з радянських часів».
Частково виробництво покривають інвестиції українських продюсерів, частковово – програма ARTE Generation Ukraine (Франція), тож проект шукає третього співпродюсера, аби покрити витрати на постпродакшен. «У нас також відкрита позиція композитора, – резюмувала Іванна. – Ми прагнемо зробити цей фільм разом із Канадою, бо в Канаді є чудові композитори, і нам подобається, як ви робите постпродакшен звуку. А ще ми шукаємо дистрибуторів».
Наостанок – трохи оновленої інформації про вже згаданий фільм «Зрадники» (The Betrayers), котрим український продакшен ForeFilms опікується спільно з канадською виробничо-дистрибуторською компанією Vortex Media, що базується в Торонто. Це, до речі, добрий приклад того, про що говорила Жюлі Блондін: «Ми змогли надати частину фінансування проекту як міжнародний дистрибутор, що допомогло зменшити бюджетний тиск на українську сторону», – пояснив продюсер Томмі Лупіначчі (Tommy Lupinacci).
Нагадаємо, стрічка заснована на реальній історії Баруха Котлера – радянського єврейського дисидента, що став ізраїльським політиком, а згодом повернувся до вже незалежної України, де зустрів людину, чий донос відправив його до ГУЛАГу майже сорок років тому. За словами канадського продюсера, через повномасштабну війну проект зазнав багато змін – від історії (тепер події відбуваються напередодні російського вторгнення) до місця зйомок. «Ми змогли зібрати фінансування як із канадської, так і з української сторони, але зараз довелося все поставити на паузу, бо ми знімали в Україні. Нині шукаємо країну, що зможе надати знімальний сервіс або стане третьою стороною у багатосторонньому копродукційному виробництві».
Варто зазначити, що зйомки в Україні вважаються небезпечними не тільки через війну: завдяки своїй відвертій позиції сценарист і режисер стрічки Девід Безмозгіс потрапив до санкційного переліку в росії, тож продюсери не хочуть відпускати його на територію, що розташована поряд із ворожою державою. Втім, роботи над проектом це не зупиняє: «Ми чули, що в Україні роблять постпродакшен, і дуже схвильовані – це дає нам можливість зберегти копродукцію та продовжувати співпрацювати, – зізнався Томмі Лупіначчі. – Копродукція – добрий спосіб розповісти автентичну українську історію разом із чудовими партнерами. І ми з нетерпінням чекаємо на можливість продовжити її просувати».
