Від 1 січня 2021 року почала діяти Угода про спільне виробництво аудіовізуальних творів із Канадою, що відкриває нові горизонти і для українських, і для канадських виробників контенту. Декотрі подробиці про те, як перші та другі тепер можуть об'єднувати зусилля, ви вже знаєте, але то була лише теорія. А тепер прийшов час поговорити про практичне використання нових можливостей, що й зробили під час чергового заходу масштабного проекту Canada-Ukraine CoProduction Meetings and Conference (або скорочено UCANCOPRODUCE).
У форматі панельної дискусії представники обох країн розповіли про особливості Угоди, плюси, які вона дає виробникам теле-, кіно- і діджитал-контенту, а також механізми, котрі дозволяють втілити все це у життя. Ініціювали івент Українська кіноасоціація та Посольство Канади в Україні за підтримки Держкіно, Telefilm Canada, Канадської асоціації медіапроюсерів (CMPA) і Міністерства з питань канадської спадщини, а організатором стала компанія Media Resources Management.
Як бачите, серед спікерів були й представники держорганів та посольств, і делегати профільних асоціацій. А на десерт організатори залишили канадських продюсерів, котрі вже працювали у копродукції зі східноєвропейською країною, але про це трохи згодом
Поки ж процитуємо радника з питань політики та зв'язків із громадськістю Посольства Канади в Україні Річарда Колвіна, який упевнений, що з набуттям чинності Угоди для українських і канадських виробників контенту настала нова ера аудіовізуальної співпраці.
За словами Колвіна, Канаді й місцевим авторам точно є що запропонувати потенційним українським партнерам: це і фінансування, і численні пільги на різних рівнях, і, певна річ, досвід. Окрім того, Канада - перша неєвропейська країна, яка приєдналась до фонду «Єврімаж», тож інвестиції можна очікувати і з цього боку.
Загалом, на перший погляд видається, документ привніс у життя продюсерів по обидва боки океану суцільні плюси. І за найближчого розгляду це відчуття не зникає, а навпаки, посилюється, що довела решта учасників заходу.
Модерувати їхні виступи випало радниці з питань розвитку бізнесу Посольства Канади в Україні Дар'ї Лисак. Але перед тим, як узятися до справи, вона нагадала про інший івент проекту - пітчинг для українських і канадських виробників контенту, завдяки котрому ті можуть знайти одне одного та подарувати світові нові приклади успішної копродукції. Власне, сам пітчинг відбувся в онлайн-форматі 17 листопада: з майже 300 заявок шорт-ліста дістались 25 проектів з обох країн, а вже 22 листопада учасники-фіналісти зможуть індивідуально зустрітися з зацікавленими продюсерами і потенційними партнерами.
Тож спільне україно-канадське виробництво контенту набагато ближче, ніж видається. Та оскільки Угоді ще немає й року, про те, які переваги вона дає, наразі знають не всі. Головна з них полягає в тому, що в разі копродукції продюсери зможуть використовувати програми підтримки в обох країнах: кінцевий продукт має можливість отримати статус національного і в Україні, і в Канаді, а з ним - належні привілеї.
«Наш захід стане своєрідним містком і місцем, де розпочнуться чудові україно-канадські проекти», - пояснює менеджер міжнародних проектів Української кіноасоціації Анна Волкова. За її словами, в Україні для цього є все і навіть трішки більше: вражаючі локації на будь-який смак, зручне географічне розташування, та й ціни нижчі, ніж у країнах-сусідах. Досвіду нашим творцям контенту теж не бракує - українські фільми і серіали стають хітами не лише вдома, але й на міжнародному рівні, а послугами наших продакшенів користуються такі гіганти глобальної індустрії як HBO, Netflix та Apple.
Крім того, останніми роками зроблено чимало, аби інвестувати у створення контенту в Україні було вигідно. Зокрема, існують різні форми держпідтримки індустрії - фінансування, субсидування та податкові пільги.
Як пояснив член підкомітету у сфері кінематографу і реклами гуманітарного Комітету ВР Олександр Максимчук, це й добре відомі пітчинги Держкіно, й система рібейтів, що віднедавна запрацювала, і звільнення національних фільмів від ПДВ до 2025 року.
У Канаді держпідтримка теж працює, причому, як пояснили представниці Telefilm Canada (щось на кшталт українського Держкіно) Сьюзан Кінг та Маріель Пупелін, і на загальнодержавному, і на федеральному, і на провінційному рівнях. Детально про перелічені механізми вже розповідали на медіафорумі KYIV MEDIA WEEK, а зараз важливо розібратися, що треба зробити українським і канадським продюсерам, аби все це використати.
Щоби україно-канадський аудіовізуальний продукт отримав статус національного в обох країнах, продюсери мають укласти копродукційний договір і подати заявки кожний до свого органу: для канадців це Telefilm Canada, а для українців - Держкіно. Певна річ, притому треба додержуватись законодавства країн, а питання мови радять вирішувати за допомогою дубляжу - наприклад, якщо стрічка знята українською або кримськотатарською, то для Канади треба надати англо- чи франкомовну доріжку, і навпаки. Крім того, хоча це й не прописане в Угоді, Telefilm Canada просить продюсерів подавати документи не пізніше, ніж за 30 днів до старту зйомок, аби проблеми, які раптом з'явились, можна було розв'язати максимально безболісно для процесу.
До копродукційної угоди також є певні вимоги. Це, по-перше, мінімальні фінансові внески кожної зі сторін - і український, і канадський продюсери мають забезпечити не менш як 15% від загального виробничого бюджету кожний. Але це стосується лише двосторонньої копродукції: якщо учасників більше, відсоток опускається до 10. Авторські права притому розподіляються пропорційно до вкладень, тож усе буде максимально справедливо.
Створювати проект треба на території країн спільного виробництва, та, якщо того вимагають сюжет чи інші творчі цілі, допускаються винятки. Те саме стосується технічних послуг - їх повинні надавати спеціалісти на території країн-учасниць копродукційної угоди, але, якщо це неможливо і якщо їхня вартість не перевищує 25% загального виробничого бюджету, можна скористатись послугами професіоналів із третіх країн.
Команда кожного конкретного проекту також має складатись із громадян України та Канади, особливо якщо йдеться про двосторонню копродукцію. Виключення можливі, проте їх обов'язково треба погоджувати з органами влади обох країн. Жорсткі вимоги головним чином стосуються ключових позицій (для анімації, документальних та ігрових стрічок вони різні - детальніше про це можна почитати у статті 6 самого документа), однак також важливо, аби у виробництві крім продюсера брав участь щонайменше ще один представник країни-учасниці. Грубо кажучи, не можна, щоби від України в україно-канадському проекті попрацював тільки продюсер, а решта були канадцями. Розподіл витрат у команді теж врахований: згідно з документом, він має бути пропорційним для обох сторін.
Угода прибирає низку складнощів під час перетину кордонів кожної з країн для безпосередніх учасників процесу. А ще для них передбачена допомога держави у тимчасовому ввезенні необхідного для зйомок обладнання, проте остаточних формулювань у цьому моменті поки немає. За словами заступника глави Держкіно Юлії Шевчук, норма просто зараз проробляється, тож конкретика з'явиться найближчим часом.
Якщо все це вже спонукало вас до пошуків канадських партнерів, запам'ятайте ще один важливий нюанс. Угода всіляко сприяє спільному виробництву контенту і багато в чому спрощує продюсерам життя, але в ній прописаний перелік подій, про які треба повідомляти органам влади, аби угода не втратила чинності. Це, приміром, зміна корпоративного статусу однієї з виробничих компаній, поява в копродукційному процесі нових учасників, перетворення фільму на телепрограму (або навпаки), передавання анімаційної роботи субпідрядникам чи банкротство однієї зі сторін. У будь-якому разі представники держорганів обіцяють іти виробникам назустріч і зробити все можливе, аби їхні проекти відбулись.
Позаяк Угода між нашими країнами ще молода, похвалитися успішними україно-канадськими проектами можна буде з часом. Та в Канади є такі угоди з майже 60 країнами, а один із фільмів, котрий завдяки їм став можливий, - стрічка The Maiden Danced to Death, яку виробили канадсько-словенсько-угорськими силами.
Стрічка вийшла доволі давно - 2011 року, але й сьогодні її авторам Майклу Доббіну та Андре Гулесу є чим поділитись. Доббін, наприклад, повідомив, що від самого початку Гулес, який і задумав цей фільм, планував знімати в Будапешті та Нью-Йорку. Проте знайомство з Майклом усе змінило: той переконав Андре, що Монреаль не гірший за американське місто, а в певних моментах - переважно економічних - навіть кращий.
Участь Угорщини в процесі передбачалась за сюжетом: у ньому йдеться про двох братів, один з яких емігрував з Угорщини до Канади, а другий залишився, але на момент виробництва Угода про спільне виробництво між країнами ще не була ратифікована. Автори скористались шпариною - така угода існувала у Словенії, тому вона стала учасницею. В підсумку фактично за 50% виробництва відповідала Угорщина, а 20% і 30% припали на Словенію та Канаду відповідно, втім, за документами для канадської сторони Угорщина не фігурувала зовсім - за 70% нібито відповідала Словенія. Цю історію Доббін і Гулес розповіли, аби продемонструвати: все і завжди у ваших руках, а держоргани хочуть вас підтримати, навіть якщо на перший погляд це неможливо.
На тому, мабуть, поки можна поставити крапку - поживи для роздумів на заході дали вдосталь. Однак тема ще не закрита: з такими вихідними спільне виробництво не змусить себе чекати, і скоро ми напевне почуємо про україно-канадські фільми, серіали та інші проекти.
