Через повномасштабну війну чимало українських індустріальних івентів змушені подорожувати світом, організовуючи свої традиційні заходи на професійних майданчиках в інших країнах. І Одеський міжнародний кінофестиваль, що цьогоріч відбувся втринадцяте, не виняток. Наприкінці жовтня ОМКФ провів Національний конкурс (нагадаємо, переможцями стали «Бачення метелика» Максима Наконечного та «Терикони» Тараса Томенка) в межах 38-го Варшавського міжнародного кінофестивалю. Там само відбулись «Українські дні» – низка заходів із фокусом на стані вітчизняної кіноіндустрії, одним із котрих стала презентація проектів на різних стадіях розроблення та work in progress.
Учасників презентації обирала команда ОМКФ. І власне про них ми зараз розповімо.
«Завіса» (сценарій, режисерка – Валерія Сочивець, продюсери – Інна Ласточкіна, Віктор Шевченко, Галина Криворчук, виробник – компанія «Віател»).
Представляючи проект, продюсери Інна Ласточкіна та Віктор Шевченко наголосили, що для режисерки це дуже особиста історія. «Я гадаю, для всіх українських кінематографістів не секрет, що бойфренд Валерії Сочивець – режисер, і вони живуть разом уже десять років, за які пережили багато емоцій. Тепер Валерія вирішила створити історію про ці стосунки, цей досвід, бути відвертою із собою та зі своїми глядачами», – розповіла Ласточкіна.
За словами продюсерки, це історія про стосунки. Головні герої пізнали найкращі моменти свого життя, а потім почали ненавидіти одне одного. Але вони продовжують бути разом і працювати в оркестрі, бо він диригент, а вона віолончелістка. Тож герої намагатимуться прийняти ці стосунки та заново навчитися жити окремо.
Стрічка, що перебуває на стадії розроблення, планується чорно-білою, адже творці хотіли б зосередитися тільки на емоційному, на почуттях. Жанр проекту – еротична драма, оскільки режисерці важливо дослідити сексуальне в історії цих аб'юзивних стосунків: через тіла, почуття та музику, бо герої – музиканти, і все в їхньому житті проходить через музику.
«Небезпечна гра» (сценарій – Денис Замрій, режисер – Олексій Комаровський, продюсери – Олексій Комаровський, Сергій Саломатін, виробник – Idea Films).
Натхненням стрічки стала історична перемога українського футбольного клубу «Динамо Київ» у Кубку володарів кубків УЄФА 1986 року на тлі відчайдушного спротиву КДБ всім успіхам України, протидії як самому клубу, так і політичному керівництву України. Це політичний детектив та спортивна драма, в основу якої покладено інтриги та намагання КДБ перешкодити будь-яким формам незалежності України, зокрема у спорті, а також протидію КДБ руху України до Європи. Дія фільму розгортається під час знакових подій, зокрема пов’язаних з аварією на Чорнобильській АЕС та наближенням розпаду Радянського Союзу.
«Дуже важливо, що ми змогли знайти акторів, максимально схожих на історичних персонажів – героїв нашого фільму Валерія Лобановського та Володимира Щербицького», – закцентував режисер Олексій Комаровський.
На створення стрічки вдалося залучити невелику частину приватних коштів, трейлер зняли за підтримки Українського культурного фонду. Решту інвестицій творці шукають в іноземних партнерів, також кінокомпанія залучає до виробництва власні кошти. Запланований хронометраж – 120 хвилин. Наразі проект перебуває на стадії передпродакшена. Прем’єра в Україні запланована на квітень 2024 року, на честь 32-ї річниці українського футболу. Прем’єра в світі – на червень 2024-го, на честь 75-ї річниці європейського футболу, УЄФА.
«Утроба» (режисер – Дмитро Томашпольський, продюсери – Олександр Максимчук, Дмитро Сніжко).
Синопсис майбутнього філософського трилера досить короткий: «Жінка прокидається на тихому острові в компанії незнайомих людей». Продюсери називають проект містичною, притчево-реалістичною історією з вкрапленнями антиутопічності та кажуть, що в Україні, мабуть, немає іншого режисера, крім Дмитра Томашпольського, який міг би так глибоко зануритися в неї. Власне, тому постановником запросили саме його (на жаль, режисер захворів і не зміг бути присутнім на презентації).
Олександр і Дмитро лаконічно зазначили, що процес зйомок триває, а вони дуже гнучкі щодо кооперації та готові до співпраці з копродюсерами.
«Ранковий хор» (автори сценарію – Ілля Трифонов і Микола Засєєв, режисер – Микола Засєєв, продюсерка – Наталія Лібет, виробник – «Діджітал Реліджн»).
За словами Наталії Лібет, що представляла проект, режисер стрічки Микола Засєєв наразі пише третю версію сценарію, яку планують перекласти англійською, щоб презентувати на міжнародному рівні: показувати копродюсерам, дистрибуторам, фестивалям. Планується антиутопічна драма (і водночас драма виживання, роуд-муві) у формі притчі. Герої називають одне одного без імен: Вчителька, Пташка, Сонце, Лейтенант тощо. Те саме з локаціями – просто місто та село.
Опис проекту від продюсерки звучить так: «Уявіть, Третя світова війна майже закінчилася. Зима. Ви вже забули, що таке весна та літо. Але надія є. Весна незабаром настане. Отже, жодних кордонів, жодних цифрових гаджетів. Це інший світ. Найдорожче, що у вас є, – це спогади. Ви хотіли б знову пережити ті щасливі миті. І єдина людина, яка може допомогти вам у цьому, якій ви насправді не довіряєте, – це колишній солдат, котрий катував людей, щоб вибити з них військову інформацію. Це були психологічні тортури. У нього є надприродні здібності витягувати інформацію з думок людей, витягувати спогади через дотик до їхніх речей або через фізичний дотик. Він – ваша єдина надія, бо ви хочете знову прожити свої спогади».
Головна героїня фільму втратила на війні свого сина. І хоче відтворити спогади, що їх ніколи не існувало – як син повертається додому. Солдат, котрий має надприродні здібності, також хоче знайти власні спогади про сім'ю, яку він утратив.
Фільм планується чорно-білим, аби зберегти форму притчі та настрій спогадів, а звук буде окремим персонажем, тому робота саунд-дизайнера та композитора для проекту надважлива. «Над звуком хочемо працювати з голландським композитором Воутером ван Велдховеном. Ми вже працювали з ним над короткометражним фільмом [«Фаза»], який зняв також Микола», – додала Лібет.
Говорячи про бюджет, продюсерка зазначила, що склала фінансовий план для чотирьох країн – і закликала всіх зацікавлених в участі долучатися. Розпочати зйомки фільму наразі планують у лютому 2024 року.
«Грьобана чутливість» (авторка сценарію та режисерка – Тетяна Симон, продюсерка – Олександра Братищенко, виробник – Eleron Pictures).
Представляючи фільм, Олександра Братищенко зазначила, що працювала з Тетяною Симон упродовж останніх восьми років над різноманітними стрічками, але «Грьобана чутливість» – це художній дебют режисерки. Тетяна ж розповіла про роботу з ексвійськовими, ветеранами та волонтерами, котрі брали участь у російсько-українській війні, під час якої зрозуміла: люди, що працюють із темами травми та насильства, можуть бути також травмованими – не менше, ніж реальні учасники подій. Тож цей досвід вона вирішила перенести на великий екран.
«Це історія журналістки, що висвітлює поліцейське насилля, руйнування історичних будівель і схожі теми. Їй доводиться зізнатися собі, що життя геть не таке, яким вона його собі уявляла. Вона не може продовжувати працювати, бо вигоряє. У неї відкриті стосунки з чоловіком, котрий робить їй боляче. Але замість того, аби розв'язати цю проблему, вона намагається притлумити біль у звичний для себе спосіб, і, звісно ж, це не допомагає», – розповіла режисерка.
Розроблення стрічки планують завершити до кінця року, щоб зібрати виробниче фінансування 2023-го та випустити фільм на екран 2025-го. За словами продюсерки, творці шукають кілька країн для копродукції та особливо зацікавлені у співпраці з польськими партнерами. Частина бюджету буде фінансована Eurimages, залучення інших іноземних фондів також планується.
«Груда» (режисер – Роман Барабаш, продюсери – Ольга Гібелінда, Іванна Хіцінська, виробник – Malanka Studios).
«Історія обертається довкола етнічних українських мольфарів і починається з того, що солдат Микола намагається повернутися додому. Він нічого не пам'ятає про те, де був раніше. Він зустрічає сусіда, котрий повідомляє Миколі, що той помер: труну з його тілом привезли до села кілька років тому. Після цього сусід вирішує не пустити Миколу додому і вбити його. Від цієї миті починається переміщення в часі й утворюється часова петля, у процесі якої Микола намагається все ж потрапити додому та зрозуміти, що сталося», – розповіла Ольга Гібелінда, додавши, що творці хочуть висвітлити проблеми насильства, суспільства споживання та збереження природи.
«Наші персонажі вибудовуються як класичні християнські архетипи. Наприклад, Микола – це Адам, сусід – Каїн, що вбив Авеля, а Мольфар – мертвий бог, котрий приніс себе в жертву. Я люблю жанр хорору та вважаю, що це хороший спосіб розважити аудиторію, поговорити про складні питання та знайти на них відповіді, тому в кінці, гадаю, буде хепіенд. Але не для всіх», – заінтригувала продюсерка.
За її словами, триває другий драфт сценарію і говорити про бюджет зарано, оскільки невідомо, чи зніматиметься стрічка в Україні: зйомки можуть проходити у будь-якій країні, де є гори та ліс. «Ми ведемо переговори з канадським продакшеном Ice and Snow Media, а в ідеалі хочемо зробити цей фільм разом із польськими, німецькими, бельгійськими та канадськими копродюсерами. Аби покрити частину розроблення історії, ми вклали свої інвестиції», – зізналась Ольга.
«Коробки» (режисер – Володимир Тихий, продюсери – Ігор Савиченко, Денис Воронцов).
Дія драми відбувається на початку березня 2022 року під час найактивнішої фази російської наступальної операції. 36-річна художниця Оля та шестирічний Платик тікають з Ірпеня до родичів чоловіка, що живуть у Швеції. Однак, опинившись на місці, вони змушені шукати новий прихисток і за допомогою Facebook-спільноти отримують запрошення від родини Фьогель: пожити в їхньому готелі на березі моря, котрий зберігся завдяки карантину і розташований у невеликому курортному містечку Вітемьолла.
Оля і Платик опиняються у майже чудових умовах, маючи у розпорядженні двоповерховий готель. Маркус Фьогель організовує виставку гравюр Олі до Великодніх свят, яка має феноменальний успіх. Проте Оля та Платик усе ще перебувають у стресовому стані – в їхній рідній країні триває війна, Олексій (чоловік Олі та батько Платика), який пішов добровольцем до Збройних сил України, захворів на ковід, потрапив до шпиталю та переніс ускладнення. Тривога за кохану людину з'їдає Олю та невідворотно охоплює Платика, що майже незнайомий з темним боком життя, де є війна та смерть, і живе у власному вигаданому світі, котрий діє за принципом порталів із гри Minecraft.
Хлопчик категорично відмовляється приймати реальність містечка Вітемьолла. Не сприймає його й дівчинка-одноліток Марина, що також тікає з мамою від війни й оселяється в готелі. Ані неймовірно привітний шведський дитячий садок, ані добрий власник готелю Маркус із творчими іграми однаково не допомагають. Платик вимагає від матері повернутися додому до батька та тікає з містечка. Оля змушена набагато серйозніше, ніж раніше, ставитися до розмов із сином про війну і смерть. Це, а також гранично спрощене уявлення Марини про перемогу у війні формують в уяві Платика світ, де повернення до батька можливе лише за умови смерті президента росії.
Запланований хронометраж – 100 хвилин. За словами режисера Володимира Тихого, зараз триває сценарний період та продовжуються пошуки партнерів. Є зацікавлення від шведів, але творці поки не готові називати потенційного копродюсера.
«Війна за закритими дверима» (сценарій – Ганна Галицька, режисер – Віктор Сухобрус, продюсери – Карл Хілбрек, Олександр Галицький, виробництво – Infilmpact та ODA Film).
На жаль, Ганна Галицька через поважну причину не змогла приїхати на фестиваль, тому проект презентували продюсери. «Війна за закритими дверима» – це не просто документальна драма. Це нова історія нашого народу, – розпочали вони. – У березні, коли Збройні сили України звільнили Київщину від російських окупантів, світ був шокований тим, що побачив: підірвані машини, понівечені людські долі. Буча, Ірпінь, Гостомель, Ворзель. Передмістя Києва зупинило окупантів на шляху до столиці. Понад місяць ніхто у світі не знав, які жахи насправді там відбувалися. Це була війна за зачиненими дверима».
В основі стрічки – реальні події, що стались у Київській області. Наприклад, історія українського режисера Сергія Сотніченка, котрий провів 33 дні на передовій і вийшов із палаючого Ірпеня під снайперським вогнем. Він зняв кілька унікальних відео на телефон, який сховав у шкарпетці та зміг пронести крізь лінію фронту. Тут є історія родини з Ворзеля, машину котрої розстріляли російські солдати, коли люди намагалися втекти з охопленого війною міста. Є історія Ірини з Бучі, що загинула, повертаючись додому на велосипеді. Є спогади справжнього героя – власника ворзельської кав'ярні, який врятував понад 50 людей та одним із перших підняв український прапор над звільненим Ворзелем.
«Щороку 8 травня ми говорили одне одному: «Ніколи знов». Але по сусідству люди скандували: «Можемо повторити». Чи можете ви уявити таке у себе вдома 2022 року? Ні, але це історія про найкривавішу війну цього століття, що увійде в світову історію як війна без причини», – додали продюсери.
Проект перебуває на стадії розроблення, але в нього вже є іноземний партнер – німецька кінокомпанія Impact. За словами продюсерів, «Війна за закритими дверима» був представлений на декількох міжнародних фестивалях, а також отримав грантову та інформаційну підтримку Держкіно. Зараз мета – знайти фінансування.
«Дивись на мене» (автори сценарію – Юрий Дунай, Соломія Томащук, режисер – Юрій Дунай, продюсер – Пилип Іллєнко, виробництво – «Іллєнко Фільм»).
Психологічна драма розповідає про сімох членів родини Гриценків, які збираються знову під одним дахом після діагностування в голови сімейства агресивної форми розсіяного склерозу. Їм потрібно втримати не лише свій бізнес, а й хорошу репутацію серед місцевого населення. Для цього вони створюють для оточення ілюзію ідеальної сім'ї, хоча самі погано знають одне одного. Та з початком війни герої опиняються у пастці родинного будинку: їм доводиться не лише виживати, а й знайомитися ближче одне з одним.
За словами режисера, наразі проект перебуває на стадії девелопменту сценарію та пошуку партнерів для копродукції.
Серед презентованих стрічок на стадії work in progress усього дві – українська та польська:
«Киснева станція» (режисер – Іван Тимченко, продюсери – Альжбета Янацкова, Світлана Соловйова, виробництво – «Цифрова Платформа», «Світлофор Фільм», Silk Film).
Світлана Соловйова зазначила, що вони з командою працюють над проектом із 2015 року – відтоді як Росія анексувала Крим та окупувала частину території України на сході (нагадаємо, проект став переможцем Чотирнадцятого конкурсу Держкіно, а його зйомки відбулися влітку 2021 року). Це історія життя Мустафи Джемілєва.
«Головний герой пробув у в'язниці 25 років. Не через те, що скоїв якийсь кримінальний злочин, а просто тому, що він був істориком. Коли йому було 18 років, проти нього сфабрикували справу, потім звільнили, а згодом сфабрикували ще одну справу. Радянський режим хотів зламати героя, та йому це не вдалося. Навпаки, він ставав сильнішим, відомішим. Він підтримував зв'язок із багатьма радянськими дисидентами, громадськими активістами», – розповіла продюсерка.
1980-го, коли Джемілєв перебував у засланні в якутському селищі Зирянка, його дружина Сафінар, що була в Узбекистані, вирушила до нього. Подорож забрала майже два тижні, але їй вдалося приїхати. А 1991 року Мустафа та Сафінар змогли повернутися до Криму, де раніше їм забороняла жити радянська влада. Саме ці витки з життя головного героя хочуть представити у фільмі «Киснева станція» творці.
За даними Світлани, проект перебуває на стадії постпродакшена: «Ми досі шукаємо гроші, щоб фіналізувати стрічку. Це копродукція між Україною і Чехією, та, можливо, буде ще одна країна. Ми поки чекаємо на відповіді».
Kozia Góra (режисер – Анджей Якимовський, продюсери – Майкл Дауні, Анджей Якимовський, виробництво – Studio Filmowe Jakimowski).
Наостанок проект родом із Польщі, синопсис якого має такий вигляд: Андреас, сілезієць із Півдня Польщі, прилітає на Лансароте (острів на Канарах), аби заволодіти земельною ділянкою, успадкованою від дядька, котрий колись емігрував до Німеччини та втратив зв'язок із родиною. Ділянка виявляється безплідним полем вулканічного гравію з кам'яним котеджем. Розчарований Андреас негайно виставляє його на продаж, та спочатку йому треба віддати борг дядька місцевому фермеру Хосе. Живучи у фургоні на земельній ділянці, герой товарищує з козами, що там пасуться, і одного разу зустрічає Лусію – онуку Хосе, котра приносить йому сир і вино. Андреас закохується в дівчину...
Історія ґрунтується на мотивах із життя Яцека Пшибиловського, польського художнього фотографа із Сілезії, який оселився на Лансароте. «Козяча гора» – це історія про людську долю, – каже режисер про фільм. – Кохання змінює головного героя на краще: він нарешті усвідомлює, де його місце. Така історія потребує інтимної, зосередженої атмосфери, віддаленої від повсякденності. Ніщо не може слугувати цьому ліпше, ніж пустеля на вулканічних схилах Лансароте, де розгортається дія. Маємо рідкісну можливість поспостерігати за нашими героями в природі. Суворий місячний пейзаж надихає на потужне кінематографічне бачення. Водночас історія потребує реалістичного спостереження та гумору, як у моїх попередніх фільмах «Примруж очі» та «Штучки».
Бюджет стрічки – 1 млн 30 тис. євро. Свого часу її підтримали Польський інститут кіно та Сілезький кінофонд, що ним керує Інститут кінематографії Сілезії.
