Цієї осені міжнародний медіафорум KYIV MEDIA WEEK успішно провів шість спеціальних подій у співпраці з трьома європейськими індустріальними майданчиками за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). KYIV MEDIA WEEK 2022 Travel Edition розпочав свою подорож із Міжнародного фестивалю веб- і телесеріалів Serial Killer (20–25 вересня, Брно, Чехія). Екватором форуму став Міжнародний ринок аудіовізуальної індустрії MIA (11–15 жовтня, Рим, Італія). А завершив свою подорож KMW 2022 на найбільшому в Європі ринку контенту – 38-му Міжнародному контент-маркеті MIPCOM (17–20 жовтня, Канни, Франція). MBR на засадах партнерства з KMW представляє спецпроект KYIV MEDIA WEEK 2022 REVIEW – огляд ключових івентів цьогорічного KMW.
Прочитати цей текст англійською можна за посиланням.
«Війна поставила перед нами дуже багато викликів. Але також важливо зазначити, що вона дала нам ясність мети. І з цього народилося щось прекрасне: індустрія об'єдналась як ніколи раніше», – констатувала продюсерка, директорка з розвитку та копродукції FILM.UA Group Катерина Вишневська під час панельної дискусії Co-production with Ukraine. How To, котра відбулася в межах спеціальної секції KYIV MEDIA WEEK 2022 на Міжнародному фестивалі веб- і телесеріалів Serial Killer у Брно.
Можна сказати, що ці слова – про єднання на тлі спільних викликів і нові можливості, котрі відкриваються попри все, – певною мірою задали тон усій дискусії. В ній також узяли участь директор дивізіону «Мовлення» Starlight Media Дмитро Троїцький, директор із розвитку програм і нових медіа Чеського телебачення Ян Макса (Jan Maxa) та голова правління Естонського громадського мовлення Ерік Рус (Erik Roose), а модератором виступив експерт із комунікацій міжнародної медіаконсалтингової компанії K7 Media Девід Чіарамелла (David Ciaramella).
Метою панелі було познайомити міжнародну аудиторію, передусім продюсерів Східної Європи, з ключовими фактами та цифрами, що складають портрет української індустрії: до та під час повномасштабної війни. А також розповісти про копродукційні проекти в девелопменті й про сервіси, що наразі доступні в Україні. Як і коли країни Східної Європи можуть співпрацювати з Україною в контексті виробництва контенту? Якими є поточні ризики, виклики та можливості? Що може бути спільним знаменником для копродукційних проектів? Про це та багато іншого – в нашому конспекті дискусії.
Першим слово мав Дмитро Троїцький, який насамперед познайомив аудиторію з ключовими цифрами української контент-індустрії до початку повномасштабної війни. Він розповів про стан національного ринку до 24 лютого, його потужності та гравців, а також нагадав про успіхи українського контенту: локальні originals, що мають дистрибуцію в усьому світі (більшість із них – виробництва FILM.UA Group), і розмаїття адаптацій глобальних форматів.
Коментуючи цей слайд, Дмитро додатково підкреслив наявність в Україні ще й п'яти діджитал-платформ (нагадаємо, 22 липня сервіс OLL.TV, що входив до складу «Медіа Групи Україна», припинив роботу разом з усім медіахолдингом)
Окрему увагу Троїцький приділив роботі українського телебачення. Він наголосив, що попри всі намагання ворога (зокрема обстріли телевеж), українські мовники від початку повномасштабного вторгнення не припиняли роботи ні на мить. Об'єднавши зусилля, найбільші телегрупи запустили унікальний формат загальнонаціонального телемарафону «Єдині новини» – новинний контент спільного виробництва п'яти редакцій, – що розпочав мовлення 26 лютого й не припиняє дотепер, виходячи в ефір 24/7. Топменеджер також висвітлив роботу промо- та маркетинг-команд, котрі переорієнтувалися на виробництво соціальних відео, що транслюються в ефірі телеканалів та онлайн, аби підтримати українське суспільство, армію та протидіяти російській пропаганді. За час повномасштабної війни об'єднаними ресурсами маркетинг-команд марафону було створено понад 450 таких соціальних роликів.
Коли з'явилися попередження про можливу агресію росії, Троїцький консультувався з колегами з Ізраїлю щодо їхнього досвіду програмування у стані війни. «Пам'ятаю, як вони здивувалися: «Ви серйозно? Буде війна? Ну що ж, ми робили новинні марафони», – тож у нас був певний рецепт, як діяти».
Директор дивізіону «Мовлення» StarLightMedia розповів, що вже у квітні канали почали виробляти й інший контент окрім новинного. За його словами, створювали такий контент переважно на айфонах через Zoom, а програми були спрямовані на те, аби підтримати моральний дух глядачів, дати корисні практичні поради тощо. Троїцький зазначив, що цей довсвід був унікальним, і телебачення мало розповідати людям, як поводитися в ситуаціях, до котрих ніхто не готувався. Тому серед тем з'являлись і складні, чутливі питання – наприклад, поради, як поводитись, коли російські солдати вламуються в помешкання, чи як тримати зв'язок з близькими в умовах постійних обстрілів.
Звісно, не було залишено поза увагою й найболючіше наразі для українського телебачення питання реклами, оскільки з початком повномасштабної війни ринок телереклами завмер (окремо й через те, що з новинних трансляцій мовників рекламу прибрали взагалі). Та за словами Троїцького, вже у квітні сейлз-команди почали роботу з відновлення ринку реклами, роз'яснювали справжнє значення комерційних повідомлень у цей час – і для економіки телебачення, і для суспільства. «Ми вдячні рекламодавцям, що підтримали країну, індустрію та повернулися в ефір. У вересні ми мали змогу запустити новий сезон. Звісно, більшість прем'єр – це шоу, вироблені до початку повномасштабної війни. Але також є кілька проектів, вироблених улітку».
Троїцький зазначив, що надзвичайно важливим у контексті підтримки індустрії стало створення ініціативи Ukrainian Content. Global Cooperation, започаткованої провідними українськими медіагрупами та продакшен-компаніями.
Далі дискусія перейшла на тему копродукції з Україною – та виявила декілька цікавих аспектів, що сформувалися протягом останніх місяців. «Копродукція з Україною – потреба не лише України, – підкреслив один із таких аспектів Девід Чіарамелла. – Адже Україна наразі має унікальний досвід. І цей досвід може бути цікавий кріейторам і шоуранерам звідусіль».
На думку спікерів, війна у парадоксальний спосіб зробила можливим обійти один із головних каменів спотикання, що ускладнював шлях до успішної копродукції: а саме відсутність спільних тем і наративів. Троїцький зазначив: біль війни став спільним знаменником не тільки для українців, а й для світу, котрий підтримує нас. Крім того, через вимушене перебування за кордоном в пошуках безпеки українці стали видиміші в інших країнах, цікавішими з погляду їхніх цінностей і культури.
Своєю чергою змінилися й пріоритети українців. «Іще кілька років тому ми всі мали однакові перестороги щодо копродукції: аудиторія, особливо великих каналів, хотіла локальну мову, локальних акторів тощо. Українці хотіли бачити українців. Та останнім часом багато що змінилося, переважно через війну. Адже зараз естонці, поляки, литовці, представники інших країн – це люди, які дуже нам допомогли. І це формує нову цікавість і захоплення одне одним», – зазначила Катерина Вишневська.
Девід Чіарамелла навів показову статистику: наприклад, 5% загального населення Естонії наразі становлять українці, котрі виїхали через війну, а в Польщі та Чехії цей показник сягає понад 10%. Що у відповідний спосіб упливає на контент-політику цих країн. «З огляду на велику кількість українських біженців у сусідніх з Україною державах ми, звісно, робимо проекти для них», – прокоментував Ян Макса. Зокрема, він розповів, що багато телепрограм, які раніше вчили чеських дітей англійської та німецької, тепер переорієнтувалися на те, аби вчити українських дітей чеської – і у цей спосіб полегшити для них адаптацію до чеських садочків і шкіл.
Інший впливовий етнокультурний аспект, важливий для пострадянських країн у контексті агресивної політики росії, зачепив Ерік Рус. Він розповів, що наразі в Естонії 25% російськомовного населення і в країні є російськомовний телеканал, котрий почав мовлення шість із половиною років тому. За словами Руса, причини, через які його запустили, були політичними: задля адекватної комунікації з російськомовним населенням Естонії після захоплення росією українських територій 2014 року. «Ми маємо бути дуже обережними, бо третина цього російськомовного населення Естонії є дуже пропутинською, ба навіть має російські паспорти. Я це розповідаю, аби показати, що ми маємо справу з великим викликом: звертатись одночасно до різних спільнот у гідний спосіб», – пояснив він. Ерік розповів, що вже 25 лютого 2022-го Естонське громадське мовлення отримало від уряду країни додаткове фінансування для продюсування російськомовного контенту, аби доносити правду про події в Україні: «Це було найшвидше політичне рішення в Європі – за один день. Також на своїх платформах ми відразу запустили – без жодного фінансування, за власної ініціативи – спеціальні стріми з українського телебачення: слоти Суспільного англійською та україномовну версію ICTV. Це був комплекс із забезпечення аудиторії інформацією: загалом його розгортання забрало чотири дні».
Вертаючись до теми копродукції, Ерік Рус згадав про копродакшен-проект із FILM.UA – мінісеріал «Дівчина з Таллінна» (A Girl From Tallinn), – робота над девелопментом якого почалася ще до повномасштабного вторгнення.
Про те, яких трансформацій проект зазнав через війну, розповіла Катерина Вишневська: «Це класична копродукція – в тому контексті, що події історії розгортаються в двох країнах. Коли ми вирішували, як це робитимемо, то дійшли того, що багато зніматимемо в Україні: там побудуємо декорації, облаштуємо студійні павільйони, а натурні локації, зокрема атмосферу старовинного Таллінна, фільмуватимемо в Естонії. Але тепер ми маємо передивитися нашу продакшен-стратегію. Звісно, обговорюємо перспективи того, аби більше фільмувати в Естонії, але розглядаємо й інші варіанти для зйомок. Адже сетінг пізнього Союзу та 1990-х – це не лише Україна й Естонія: це вся Східна Європа, відтак інші країни регіону також можуть долучитися до нас у цьому проекті».
Також Вишневська розповіла про ще один відкритий до масштабування копродукційний проект FILM.UA у девелопменті – «Ті, хто залишилися» (Those Who Remain), серіал-антологію, фінансування девелопменту якого взяла на себе компанія Red Arrow. «Оскільки йдеться про антологію, то це різні історії, різні персонажі, різні кріейтори та фільммейкери. І це також дає нам простір для дослідження нових можливостей, – підкреслила Катерина. – Це історії про тих, хто залишився, а як щодо історій тих, хто поїхав? Хтось до Чехії, хтось до Польщі, хтось до Естонії тощо. Зараз ці люди живуть серед вас, і їхні історії ми можемо розповідати разом».
Розмірковуючи про можливі підводні камені копродукційних проектів, Ян Макса згадав про десятисерійний детектив «Принцип задоволення» (The Pleasure Principle, 2019): тристоронню копродукцію Польщі, України та Чехії. «Це був дуже цікавий за концепцією кримінальний серіал. За сюжетом частини тіла різних оголених дівчат знайдені в Одесі, Варшаві та Празі, і троє поліцейських із трьох країн починають розслідувати цю справу. Це, з одного боку, було дуже цікаве виробництво, а з іншого воно «підсвітило» складності, – розповів він. – Проект став успішним у Польщі, в Україні, дуже успішним у контексті міжнародної дистрибуції, проте у Чехії його сприйняли не дуже добре – це виявилося задалеким від того, чого чекає чеська аудиторія від кримінальної історії: занадто зосереджено на кримінальному наративі, на психологічних, темних аспектах. Та для нас це урок, і ми продовжуємо шукати нові проекти з українськими партнерами».
Своєю чергою Дмитро Троїцький запевнив, що Україна наразі – саме те місце, де треба шукати цікаві ідеї: «Скажу просто – в нас є дуже, дуже багато проектів. І проблема лише в тому, аби обрати слушний. Сьогодні, співпрацюючи з українцями, ви маєте справу з людьми, сповненими історій. До всього цього ми, як і колеги з індустрій інших країн, відчували дефіцит: яку історію розповісти, про що, які мають бути герої? А зараз у нас усього цього по зав'язку: треба лише обирати – й робити правильний вибір».
Про те, наскільки динамічними, масштабними та local-to-global є наразі історії родом з України, свідчить досвід Яна Макси. Він розповів, що ще до повномасштабного вторгнення почав робити документалку про юних київських артистів цирку, а з початком війни вся знімальна група була залучена до евакуації цих дітей за кордон. «Водночас розширився й наратив, – зазначив Ян. – Частина дітей та їхніх тренерів наразі в Будапешті, частина лишилася в Києві. Вся історія стала набагато об'ємнішою, глибшою, проникливішою. Це історія, що викликає велику міжнародну зацікавленість багатьох країн».
Своєрідним резюме дискусійної панелі KMW можна вважати слова Еріка Роса: «Ми живемо в дивовижний час – у тому розумінні, що світ зараз докорінно змінюється, вперше за останні сімдесят років. Для сторітелерів це єдиний такий момент у житті. Так, звісно, нам потрібні звичайні буденні історії, аби відволікатися, розважатися. Але й історії про те, як наразі змінюється світ, й особливо Європа, потрібно розповідати. І треба поспішати, бо дуже скоро ми матимемо іншу велику історію – колапс російської федерації. Я впевнений у цьому!»
