Попри війну, обстріли росією енергетичних об'єктів, віялові відключення електроенергії та інші негаразди, українське кіно продовжує жити. Цього тижня, наприклад, наших глядачів нарешті дісталась українсько-італійська стрічка «Коза Ностра», виробляли яку компанії FILM.UA Group (Україна) та Pepito Produzioni (Італія). Ви можете бути серед щасливців, що вже встигли її подивитись, або лише планувати похід до кінотеатру – в будь-якому разі сьогодні я хочу познайомити вас із фільмом ближче. Для цього я поспілкувалася з авторкою сценарію «Коза Ностри» Анастасією Лодкіною, що не лише відповідала за скрипт проекту, а й придумала його концепцію. Чому вона обрала саме Італію, як стрічка шукала партнерів, як обирали акторку на головну роль (зрештою вона дісталась Ірмі Вітовській) – про це та багато іншого поговоримо просто зараз.
«Ідея народилася ще п'ять із половиною років тому, коли я була молода, наївна та народжувала ідеї без жодних внутрішніх обмежень, – пригадує Анастасія, додаючи, що другою країною для стрічки від самого початку була саме Італія. – Точніше, Сицилія, бо мені суто за неймінгом підходила Коза Ностра, а не Каморра чи, не дай боже, Ндрангета, яку неможливо вимовити… Адже, гадала я, було б симпатично, щоб героїню звали Влада Коза, а мафію, до котрої вона потрапила, – Коза Ностра. Це вже пізніше ми дізналися, що на Сицилії говорять не італійською, а сицилійською мовою. Такий неймовірний каламбур сильно ускладнив нам життя, але і це ми подолали».
Коли в Анастасії народилась ідея проекту, за сюжетом якого жінка з України потрапляла б на Сицилію, місцевих партнерів, що б одразу влились у виробничий процес, українська студія FILM.UA не мала. Як і осяжних перспектив копродукції – принаймні так видавалося на перший погляд. До того ж початково «Коза Ностра» існувала у вигляді серіалу, а не повного метру. В такому форматі проект потрапив на щойно – тобто 2017 року – створений у Римі міжнародний аудіовізуальний маркет МІА, на якому був пітчинг проектів. «Що цікаво – тоді був тотальний тренд на нуар, і ми зі своєю комедією про українку в мафії дуже вирізнялися серед чорних-чорних драм», – зазначає Лодкіна, пригадуючи ті події.
Напівіталійській стрічці належать італійські пристрасті, і на початкових стадіях так і було. За результатами римського пітчингу проектом зацікавились одразу кілька італійських продюсерів, тому, за словами Лодкіної, українським продюсерам Катерині Вишневській та Віктору Мирському було з кого обирати. Зрештою, як ви вже знаєте, пощастило компанії Pepito Produzioni, яка в боргу не залишилась і зацікавила «Коза Нострою» італійського гіганта Rai Cinema. «Ми з'їздили до Рима та домовилися про основне: знімаємо не серіал, а фільм, сценарій я пишу з італійським співавтором. Вони мажоритарний партнер, ми міноритарний, але ми повноцінно беремо участь у творчому розвитку проекту. Найскладніше почалося потім, коли кілька разів усе це ледь не розвалилось. Я ходила до своїх продюсерів і питала: «Ну як там?» Вони відповідали: «Ой, не питай». Я перестала питати. А через рік чи два несподівано – мама мія! – мені кажуть: «Це сталося, Насте, ми запускаємо фільм!» – ділиться Лодкіна.
До цього моменту у проекту не було сценарію як такого – за словами авторки, українська сторона мала ідею, презентацію, розписаний поепізодник серіалу й основних героїв. Коли ж процес пішов, до Анастасії у співавтори додався молодий і близький їй за духом та гумором італієць Маттео Вісконті: разом вони почали працювати над сценарієм повного метру.
«Було страшно. Було непросто. Ми зустрічались у скайпі, намагалися про щось домовитись, але ніби писали два різні фільми. В результаті я написала свій синопсис. Маттео написав свій. Потім спільно ми написали третій варіант, який теж пішов у корзину. Так ми скинули тиск, видохнули та повернулися до початкової ідеї. Я поїхала до Маттео в Рим, і, нарешті, коли ми опинилися разом в одній кімнаті, справа зрушила. Три дні в Римі, потім три дні в Києві, коли вже Маттео приїхав на FILM.UA, – і в нас був готовий поепізодний план фільму. Після того як у проекта з'явився режисер Джованні Дота, почали писати діалоги. Маттео, Джованні та ще одна італійська співавторка писали діалоги сцен італійською. Я писала сцени, в яких говорять українською. Структура дещо змінювалась у процесі під впливом режисера, ми з Катею та Віктором намагалися дещо ставити під сумнів у сценарії. Але зрештою вирішили довіритися нашим партнерам. Ми домовилися так: у нас є право впливати на українського персонажа Владу Козу, все, що стосується неї, – наша експертиза. Все італійське – експертиза наших італійських колег. Оптимальний, як мені здається, компроміс. Ось так ми уникли насилля та мафіозних безчинств», – сміючись згадує Лодкіна непростий, проте цікавий процес.
За її словами, для авторки сценарію співпраця з італійцями була простішою, ніж для продюсерів. Поки ті розв'язували складні виробничі та бюджетні проблеми, Анастасія відчувала від іноземних партнерів лише підтримку та віру, а жодної зверхності чи гарячого конфлікту не було. «Коли ж почалися зйомки, ми взагалі не лізли, тільки спостерігали. В Італії режисер – це бог і демон! У них є такий жорсткий жарт: «Якщо народився режисер – убийте його в колисці». Режисеру не може вказувати жоден продюсер, а на майданчику й поготів. Прізвище режисера обов'язково є в титрах сценаристів, він обов'язково пише чи переписує сценарій, він автор, це його фільм, тільки його. Нам пощастило з режисером, це талановитий і дуже відданий справі Джованні Дота, і йому вистачало такту інколи слухати мене чи робити вигляд, що він слухає, – каже Лодкіна, додаючи, що погодилася б повторити такий досвід ще із сотню разів, бо він наздвичайно збагатив її та розширив горизонт. – До того ж це вчить мудрості та прийняття: в кіно не існує єдино можливого варіанту чи правильної відповіді. Кіно – це вічний пошук. І ризик».
Справді, кіно – це пошук, зокрема й акторів. Оскільки стрічка копродукційна, то й кастингів в неї було два – італійський та український. За перший відповідав місцевий партнер, а другий потрапив до зони відповідальності Олени Приліпко. За словами Лодкіної, особливих труднощів на цьому етапі не було – наша сторона давала італійському режисеру по кілька варіантів на кожну роль, а той майже миттєво затверджував акторів.
Так сталось і з образом Влади Кози, котрий зрештою втілила Ірма Вітовська. І хоча ніхто б не здивувався, якби роль дісталась акторці поза кастингом, він усе ж відбувся: «Ми з вами знаємо, хто така Ірма та яка вона. Італійці – ні, вони обирали з чистого листа. В нас був кастинг, й італійці були вражені рівнем наших актрис. У них реально розбігались очі, вони хвалили наш кастинг і мали серйозну внутрішню дискусію. На той момент уже був приблизний італійський ансамбль – тому кандидатку на головну роль умовно приміряли до нього. І… Влада Коза – це Ірма», – каже Лодкіна.
Зрештою про це рішення не пожалкував ніхто – ані творці стрічки, ані глядачі обох країн, і в Анастасії є однозначна відповідь на запитання, чому так вийшло: «Ірма – великий талант, вона дуже глибока, начитана, справжня інтелектуалка. Вона – ще й наставниця, вчитель. Вона вчила історії України мене, італійців, журналістів, коли поїхала на пресмарафон до Італії вже під час війни. Італійські актори відчули її талант миттєво! Ірма не знає італійської, але так чесно вивчила та присвоїла всі репліки, що на майданчику ніби й не було цих труднощів перекладу. Вона діамант – і, коли вивозиш її з України, ставиш в ансамбль акторів іншої країни, ще раз це чітко бачиш. Режисер казав, що Ірма надзвичайна в комедії – і ми всі це знаємо! Але найбільше йому подобалось і хотілося працювати з нею в драмі. Джованні її полюбив. А це головний секрет підходу до Ірми. ЇЇ треба любити. Я це прекрасно розумію як сценарист. Коли нас з Ірмою люблять – ми розквітаємо!»
Зйомки також були розділені на дві частини, причому український блок тривав лише кілька днів та відбувався у Карпатах у самісінький розпал пандемії – пам'ятаєте, була така навесні 2020 року? Як зізнається Лодкіна, коронавірус виявився таким підступним, що ледь не скасував усього процесу: «Тоді ще закрили в'їзд до України, і, як наш виконавчий продюсер Сергій Демидов усіх ввіз, я досі не розумію. На зйомках у Карпатах усі, крім акторів, були в масках. Ніхто так і не дізнався, який вигляд італійський режисер має насправді», – жартує Анастасія.
Італійський блок також був непростим – і також через ковідні обмеження: «В Італії теж було ох… Замість місяця зйомки тривали майже три. Бо група знову і знову сідала на карантин. Хтось захворів – усі йдуть під арешт. Таким чином я застрягла в готельному номері в Римі на три тижні, і в мене реально знайшли там ковід. Мене врятували Ірма та перекладачка Уляна, котрим було дозволено виходити в сад: вони зі мною розмовляли, передавали мені у вікно другого поверху на мотузці пульсометр та просекко», – згадує Лодкіна.
Мало це приблизно отакий вигляд – не найгірший карантин у світі
Якщо раптом вам пощастило застати прокат «Коза Ностри» в Італії, то ви, певно, помітили, що місцевий варіант стрічки має досить лаконічний саундтрек. Українська версія в цьому плані значно відрізняється, оскільки, за словами Лодкіної, на перемонтажі вона від душі розмалювала фільм музикою, внаслідок чого там звучать і італійські хіти, і гуцульські мотиви. «Сподіваюся, глядачам це сподобається. Якщо ж здаватиметься, що забагато – подивіться ще раз «Інтерстеллар», будь ласка», – уточнює авторка.
Та зміни торкнулися не лише звуку. «Італійський ринок набагато більший за наш, він може прогодувати різних кіновиробників – і тих, що роблять жанрове та масове кіно, і тих, що схильні до більш авторських робіт. Тому ми зробили власну версію фільму – більш жанрову, універсальну, аби сподобатися більшій кількості людей. Так, знову ж – ми хочемо, щоб нас любило більше людей», – пояснює Анастасія.
Разом із режисером монтажу Василем Переверзєвим (між іншим, колишнім солістом культової групи ТОЛ) Лодкіна опікувалася перемонтуванням фільму, а режисер Павло Потатуєв та оператор Тім Аврамчук допомогли зробити необхідні дозйомки. «Я фанатка висловлювань у кіно. І мені було важливо в цьому фільмі висловитися. Ми зняли ще кілька сцен у складних умовах під час війни, щоб стрічка стала не тільки розвагою, а й приводом подумати про стосунки батьків і дітей, особливо таких тривожних батьків, як я сама», – з посмішкою зазначає авторка, додаючи, що адаптації зазнали й італійські діалоги, але робилося це з любов'ю. Зокрема, метою було зробити так, аби українська мова звучала як італійська, а гумор був зрозумілим нашим глядачам.
Наприкінці розмови Анастасія справедливо вирішила, що згадки та подяки варті всі, хто так чи інакше доклався до створення фільму, тому перерахувала цих людей поіменно – а я вирішила її не стримувати:
«Я невимовно вдячна компанії POSTMODERN, яка робила постпродакшен фільму під обстрілами, без світла і тепла, з генераторами, за температури 14 градусів у монтажках. Як Юра Караманов, що бігав ставити на рендер із бомбосховища. Юро, Миколо Василик, Катю Єрошкіна, дякую вам! Усе, пішов неймдропінг, мене не зупинити. Але ці люди – герої, я маю повідомити про це публічно.
За чудовий звук дякую Дімі Синиці, Ромі Гуменюку й Ані Гаврилюк!
А те, що це кіно виходить під час війни з усіма цими але, дає особисто мені сили вставати з ліжка кожен день, працювати, вірити, що індустрії не кінець. За що подяка Надії Коротушці, котра опікується прокатом українського кіно зараз, це вау і мама мія! Та подяка Вікторії Ярмощук і Сергію Созановському за цей неймовірний супротив: студія FILM.UA б'ється за кіноіндустрію щодня, і мені за честь бути її рядовим.
Катю Вишневська, Сергію Демидов, ми це зробили з вами! Салют, віват і дякую!
Та нарешті, Вікторе Мирський, ніколи не казала йому це в очі, бо соромилася. Красно дякую. Він – той, хто повірив у мене та мої ідеї безумовно, підняв мені самооцінку, почув мій голос і зробив із мене автора. Ніколи цього не забуду.
Вибачте, пішов уже якийсь бенефіс, можна ми спишемо це на воєнний стан?
Дякую українському глядачеві, який продовжує ходити в кіно та давати нам надію. І дякуємо ЗСУ: те, що ми з вами навіть говорити можемо про похід у кіно під час війни – це щохвилинний подвиг найдостойніших із людей».
На цій ноті вдячності можна поставити крапку. І нехай жодна повітряна тривога не переб'є вам задоволення від сеансу теплої та веселої комедії «Коза Ностра», що має італійський норов та українську душу. Зустрінемось у кіно!
