За чотири місяці повномасштабної війни українці продемонстрували, що вони незламні духом та російськими ракетами їх так просто не налякати. Сьогодні в багатьох містах працюють кавʼярні, кінотеатри, підприємства й розважальні заклади. Після лютого-березня, коли невизначеність майбутнього буквально бриніла в повітрі, все з подвоєною силою повертається до життя. Так можна сказати і про українську компанію Postmodern, що до 24 лютого була успішною багатопрофільною компанією, котра співпрацювала з замовниками з України, європейських країн і навіть Китаю. Опікувалася локалізацією контенту – зокрема, однієї з найбільших стримінг-платформ. Робила постпродакшен та створювала VFX для різноманітних роликів, фільмів і серіалів.
Після 24 лютого компанія пережила релокацію й перебудувала багато процесів, та не зменшила обертів. І сьогодні, зберігши колектив, навіть набирає нових співробітників. Як це вдалося та що відбувається у сервісній галузі – чи не єдиній сфері нашої індустрії, котра може продовжувати працювати за воєнних умов, – нам розповіла виконавча директорка Postmodern Марина Маркович.
Коли слухаєш упевнену розповідь Марини, може скластися враження, що компанія певним чином підготувалася до змін. Та насправді жодної спеціальної підготовки до війни в Postmodern не було: «Щось таке висіло в повітрі протягом останніх декількох тижнів перед тим, – згадує Маркович. – І ми обговорювали певні альтернативні варіанти роботи: як можемо захистити дані, зробити фінансову подушку. Звісно, ми це все собі не так уявляли та й були певні, що матимемо достатньо часу на підготовку».
Зранку 24 лютого Марині подзвонив CEO компанії Єгор Борщевський: «Зараз ми не думаємо про роботу. Думаємо про те, як нам усім уціліти». Одразу ж був створений чат, куди додали всю команду, і далі вся комунікація велася тільки там. За словами Марини, цей чат дуже допоміг пережити перший час повномасштабної війни: «Там було все – від сповіщення про тривоги до того, як переміщується ворожа техніка. Кому які ліки необхідні, кого звідки потрібно вивезти, якими маршрутами відбувається евакуація. Мені здається, багато в чому ця безперервна комунікація нас підтримала. Чат, до речі, називається PM Emergency».
Отже, після 24 лютого всі в компанії були зосереджені на допомозі одне одному, а з початком квітня робота Postmodern почала поступово відновлюватися – вже на два міста, оскільки Єгор Борщевський та приблизно половина команди перемістилися на Захід країни. «Ми склали список того, що хочемо перевезти: техніку для двох звукозаписувальних студій, частину серверів, обладнання для кольорокорекції, звук. Наша Катя Єрошкіна домовилася з кінотеатральною мережею, і, поки її кінотеатри були закриті для глядачів, ми співпрацювали, перевезли до їхніх залів своє обладнання. Знайшли партнерів для однієї студії, доукомплектували обладнанням і почали записувати проекти», – розповідає виконавча директорка.
Про які ж проекти йдеться? Оговтавшись від шоку та здійснивши релокацію, компанія почала дізнаватись у клієнтів, чи вони готові продовжувати працювати. «Багато з міжнародних замовників сказали, що підтримають нас: «Найменше, що ми можемо зробити, – це дати вам можливість працювати», – каже Марина. Ба більше, хтось прискорив платежі за роботу, хтось встановив віддалений дедлайн, аби компанія могла спокійно виконувати свої зобов’язання та плануватись. А тих, хто через війну відмовився від співпраці з українцями, не було. «Робота з внутрішніми клієнтами також тривала, адже відгукнулися наші рідні проекти: мовляв, зараз є цікавість до українських фільмів, тож спробуймо їх фіналізувати та продавати, показувати у світі, – продовжує Маркович. – Так ми запустили два напрями: постпродакшен і локалізацію».
Щодо останньої релокація до Львова допомогла компанії залучити до роботи нові «голоси»: «Ми знайшли партнерів для однієї студії, доукомплектували обладнанням і почали записувати проекти та проводити кастинги львівських акторів. Адже все зосереджено переважно в Києві, а талановиті люди є в усіх регіонах. І попри всю трагічність ситуації, вона дала нам можливість познайомитись із новими акторами, режисерами – наприклад, із Театру ім. Заньковецької. Певний відсоток цих людей вже попрацював із нами над фільмами», – ділиться директорка.
Ще один напрям діяльності Postmodern – VFX – також продовжив роботу у львівському офісі (або віддалено), а паралельно запускалася робота в Києві, куди згодом довелося повернути частину обладнання. Тож тепер у Львові залишився невеликий філіал компанії: звукова студія й офіс.
Перезапустивши роботу, команда Postmodern завершила майже всі поточні проекти за півтора місяця. А нових замовлень не зʼявлялося. Тоді у травні, згадує Маркович, був напружений період, котрий, на щастя, тривав недовго. «Наші стримінгові партнери дали нові проекти та й від кінотеатрів ми дістали певну кількість замовлень, – каже Марина. – З багатьма спілкуємося про співпрацю, є зацікавленість від азійського регіону». Частиною клієнтів Postmodern є китайські замовники: зараз два напрями Postmodern завершують роботу над китайським проектом, компанія спілкується з клієнтами з цього регіону щодо майбутніх замовлень.
Сьогодні в роботі у постродакшена перебувають три українські проекти: повнометражна анімація «Мавка», до якої компанія створює звук в англійській та українській версіях, історична драма-трилер «БожеВільні» від FILM.UA та українсько-італійська комедія «Коза Ностра». А напрям VFX наразі опікується промо до гри
«Якщо порівнювати з зимою, замовлення зараз надходять інтенсивно. Фактично маємо завантаженість до жовтня», – зізнається Маркович. І додає, що команда майже повернула обсяги виробництва на довоєнний рівень. Ба більше, зараз діяльністю компанії активно цікавиться польський ринок: туди почало надходити більше замовлень, і місцеві кажуть, що могли б ділитися певною кількістю проектів із Postmodern. Тож просто зараз відбувається процес ознайомлення та ведуться перемовини.
Так само як і багато інших українських сервісів, компанія намагається надавати нові послуги, що могли б бути актуальними зараз. Наприклад, в умовах, коли багато ігор не виходитиме на російському ринку, їх можна було б дублювати та локалізовувати для України. Робота в напрямі пошуку нових клієнтів триває.
Станом на сьогодні географія локацій команди Postmodern доволі різноманітна. Основні міста – це Київ та Львів. Але люди також працюють на Закарпатті й Вінничині. Марина Маркович перебуває у Швеції, ще один працівник – в Австрії, декілька колег – у Польщі, один із директорів напрямів – у Британії, один зі звукорежисерів – у Словаччині, ще одна режисерка – у Франції. Втім, за словами Марини, налагодити більшість процесів було нескладно, адже карантин добре підготував людей до віддаленої роботи. «Навіть наша режисерка Люда Петриченко, що живе у Франції, зараз працює як акторка. Там їй допомогли купити обладнання, вона все облаштувала у себе в кімнаті та працює віддалено звідти, озвучує проекти», – пояснює Маркович.
Та на жаль, не всі люди за кордоном із розумінням ставляться до спричиненої війною ситуації: деякі іноземні компанії, навпаки, скористалися нею, аби переманити наших спеціалістів. «Кого не нахантили під час ковіду, того нахантили під час війни», – жартує Марина, розповідаючи, що через дії міжнародних ігрових та CGI-компаній колектив (особливо у напрямі VFX) втратив понад п’ять співробітників. Зараз у команді Postmodern майже 60 людей, але компанія перебудовує свою структуру і навіть розпочала найм нових працівників – відкриті вакансії є просто зараз.
Повністю повертатися до Києва компанія поки не планує та працюватиме принаймні до кінця літа на два українські офіси. Що буде далі, прогнозувати складно: директорка зізнається, що зараз горизонт планування – три місяці.
Але загалом прогноз Марини Маркович для індустрії радше оптимістичний, адже сьогодні до України прикута увага всього світу: «Якщо з вітчизняним кіно все буде важко, я гадаю, ми зможемо перепрофілюватися на зовнішній ринок. Але сподіваюся, що українське кіно все ж продовжить існувати та знаходитиме можливості для створення нових проектів».
