Попри повномасштабну війну та намагання росії перетворити життя українців на пекло, кінопроцес у країні не зупиняється. Ба більше, потроху відновлюється виробництво не пов'язаних із війною проектів, хоча приклади поки що поодинокі. Так, у перші дні жовтня компанія Solar Media Entertainment розпочала зйомки стрічки «Уроки толерантності» – трагікомедії Аркадія Непиталюка про вибух гомофобії у провінційному українському містечку. Процес тривав два тижні, підготовка – півтора місяця, а загалом виробництво має завершитися до кінця року. Про його нюанси та майбутню дистрибуцію нам розповів продюсер Сергій Лавренюк.
В основі сценарію «Уроків толерантності» – п'єса Ігоря Білиця «Гей-парад». Стрічка розповідає про українську родину з провінційного містечка, що через фінансову скруту підписується на державну програму «Уроки толерантності». За її умовами до родини прикріплюють українського активіста ЛГБТ-руху. І в містечку, як вулкан, прокидається досі прихована гомофобія.
Зйомки фільму мали розпочатись у березні цього року, та через повномасштабне вторгнення росії від усіх планів довелося відмовитись. Утім, на початку червня команда Solar Media вирішила, що зйомки варто запускати: продюсер хотів робити своє діло, а людям була потрібна робота.
Знімальний процес, зокрема, припав на 10 й 17 жовтня – дні, коли росія поновила активні обстріли Києва. Згадуючи ранок 10-го, Лавренюк уточнює, що команда фільму перебувала в Дарниці й ракети буквально летіли в них над головами. «Розгортання майданчика у нас було набагато раніше, ніж оголосили повітряну тривогу. Ми вже встигли під'єднати прилади, розкластися. Хтось навіть сніданок устиг з'їсти, – каже продюсер. – Почалася тривога. Група пішла ховатись у метро. Ми ще гадали, що цього дня щось знімемо. Але коли пролунали вибухи, стало зрозуміло, що ні».
Загалом на знімальному майданчику працювало 45 людей. За словами Лавренюка, через обставини (виїзд спеціалістів за кордон, зменшення бюджету тощо) команду проекту довелося скоротити вдвічі. Тому одна людина на майданчику могла виконувати декілька функцій. «Це був, мабуть, найлегший добір команди за всі мої 12 років роботи. Люди одразу погоджувалися на умови, на меншу оплату, ніж завжди», – зізнається Сергій. Та уточнює: акторський склад лишився майже незмінним. Головні ролі виконували ті актори, що були затверджені від самого початку.
Ролі першого плану в фільмі виконують Олена Узлюк, Олександр Піскунов, Олександр Ярема, Кароліна Мруга, Акмал Гурєзов і Борис Георгієвський
Нагадаємо, проект «Уроки толерантності» був одним із переможців Сімнадцятого конкурсу Держкіно: очікувана державна підтримка мала становити 19 997 833 млн грн (або 80% від загального бюджету в майже 25 млн грн). Через війну ці гроші поки залишаються на папері, а виробництво Сергій Лавренюк запустив власним коштом. «У мене були особисті заощадження – на них і почав знімати, – пояснив продюсер. – По суті, це кошти нашого продакшена Solar Media Entertainment, у проекту поки немає інвесторів. Можливо, вони з'являться, бо вкрай необхідно знайти гроші на постпродакшен – цієї суми в нас поки немає».
Через ці обставини фінальний бюджет «Уроків толерантності» наразі невідомий. Продюсер згадує, що така практика була популярна у вітчизняній індустрії років із десять тому, коли бюджет був умовною одиницею. Єдине, що відомо на цей момент, – кошторис фільму буде в рази менший, ніж планувалося до повномасштабної війни.
Скорочувати бюджет планують у декілька способів. У діалогах і сюжеті майже нічого не зміниться, але зменшиться масштаб зйомок. Творці відмовилися від дорогих локацій, коштовних екстер'єрів, скасували певні трюки, скоротили масові сцени – там, де планувалося, наприклад, перекриття вулиць із залученням поліції.
Команда скоротила кількість знімальних днів так, аби якість зйомок не постраждала. «Ми вирішили витратити більше часу на репетиції й відпрацювати все, щоб під час зйомок витрачати один, максимум два дублі. У нас тривалі сцени, зняті одним кадром. Такий спосіб дуже швидкий. Але коли в кадрі одночасно перебуває до шести людей – це надважка робота для режисера, оператора, акторів. І специфічний спосіб зйомки. Тому було проведено багато репетицій. З камерами, з акторами», – розповідає Сергій Лавренюк. Члени команди поставилися до ситуації з розумінням, тому дні репетицій не рахувалися як знімальні. Так теж удалося зекономити чимало коштів.
Тож, коли побачите у фільмі довгий кадр, знятий без монтажу, – це не відсилання до «Бьордмена» Іньярріту, а бюджетні реалії українського кінематографа
Продюсер зізнається, що вже не розраховує на дофінансування стрічки державою, адже всі кошти, зокрема й призначені на культуру, було спрямовано на воєнні потреби. Водночас Лавренюк уважає, шо фінансування кінематографу не можна припиняти, адже це має відкладений ефект: «Моя позиція, що індустрія мала б фінансуватися. Певна річ, не в довоєнному розмірі, але так, щоб підтримати галузь. Аби забезпечити безперервність у кіноіндустрії бодай на 10, 20, 30 відсотків від того обсягу, що вироблявся раніше. Тим паче зараз українське кіно набрало інерцію: ми бачимо, що жоден фестиваль категорії А не відбувається без українських стрічок. Тому втрачати цей темп розвитку національного кінематографа, мені видається, не зовсім далекоглядно».
У багатьох може виникнути запитання, чи на часі знімати художнє, а не документальне кіно – на деяких платформах уже з'явилися коментарі про недоречність порушення теми ЛГБТ, поки триває повномасштабна війна. Та продюсер наголошує, що фільм не про ЛГБТ: «Стрічка про звичайну українську сім'ю, котра зіштовхнулась, як вона вважала, з загрозою, зі страхами, які ще не викорінились у головах багатьох. Якщо подивитися ширше, то зараз українці стикнулись із чимось схожим: на нас напав ворог, що у себе в країні не толерує прав та свобод інших, у котрого в головах морок і середньовіччя».
Лавренюк запевняє, що його кіно буде цікавим для всіх, адже демонструє недоліки, які так чи інакше стосуються кожної людини. А обговорення власних проблем робить нас сильнішими. ЛГБТ-герой у фільмі є певним двигуном, котрий спонукає героїв до рефлексії та висновків. Продюсер сподівається, що після перегляду певна кількість глядачів також зробить висновки й переосмислить своє ставлення до оточуючих.
«У нас був один з альтернативних фіналів, який ми хотіли зняти, але не зняли, – поділився інсайдом Сергій. – Про те, що боятися треба не ЛГБТ-спільноти чи тих, хто думає по-іншому, а насамперед своїх демонів. І готуватися до зустрічі з людьми, в яких ці демони переважають над совістю, честю. Я маю на увазі наших ворогів».
Якщо ж говорити про ЛГБТ в українському кіно загалом, то Лавренюк помічає певні еволюційні процеси: коли раніше ця тема була своєрідним табу, то сьогодні суспільство, хоча й повільно, починає позбавлятися застаріліх поглядів (а у девелопменті, додамо, перебуває стрічка «Мій юний принц», що також була переможцем Сімнадцятого конкурсу). Продюсер уважає, що тема ЛГБТ вже не може бути табуйованою: «Колись темношкірих людей не знімали в кіно, бо це було табу. Колись їх не пускали до ресторанів разом із білими людьми. А сьогодні хтось уважає, що представники ЛТБТ-спільноти не такі якісь, хоча вони звичайні люди. Що більше ми про це говоритимемо, то менше звертатимемо увагу: ми ж не звертаємо уваги, що одна людина – брюнет, а інша – блондин», – міркує він.
Лавренюк не приховує, що стикався з критикою змісту свого фільму навіть від колег за цехом: «Інколи були такі вислови, що складалося враження, ніби людину треба перевірити на адекватність». Утім, продюсер намагається не звертати уваги на такі випади колег.
До кінця року творці планують завершити виробництво «Уроків толерантності», але на це ще потрібно знайти кошти. За попереднім планом перша половина наступного року – це покази на різних фестивалях. А вже потім – повноцінний кінопрокат в Україні.
Утім, дистрибутора у фільму ще немає. Сергій Лавренюк разом із режисером Аркадієм Непиталюком провели коротку презентацію проекту на Варшавському кінофестивалі, планують те саме зробити на Талліннському фестивалі, а потім – на кіномаркеті в Лос-Анджелесі. За цей час дистрибутора сподіваються знайти.
Цікаво, що на вітчизняному ринку «Уроками толерантності», за словами продюсера, вже цікавляться телеканали – і це знову ж свідчить про еволюцію, адже уявити, що національний мовник показуватиме фільм, котрий порушує тему ЛГБТ, донедавна було дуже складно. А наостанок Лавренюк зазначає, що ідею стрічки похвалила одна міжнародна стримінгова платформа – однак говорити про якісь продажі ще зарано.
