Вчора, 29 жовтня, на каналі ICTV відбулась українська - вона ж міжнародна - прем'єра серіалу «Схованки» виробництва FILM.UA Group. Раніше ми детально розповідали про кейс цього проекту, тому нагадаємо лише два головні моменти, що виділяють «Схованки» проміж інших серіальних прем'єр. Це - перший український (і другий східноєвропейський) серіал, що потрапив до каталогу німецького медіагіганта ZDF Enterprises, який, зокрема, презентував світові такі міжнародні хіти, як «Міст» (The Bridge) та «Вбивство» (The Killing). І ще «Схованки» - перший український серіал, створений в естетиці нуару, світова популярність котрої з року в рік не лише не падає, а, навпаки, зростає.
Що таке нуар узагалі й нуар по-українськи зокрема? Які сценарні, режисерські, операторські та музичні прийоми допомагають створити фірмову, тягучу та похмуру атмосферу, що заворожує глядачів і змушує стежити за історією з невідривною увагою? Про все це ми поговорили з творцями проекту: режисером Іриною Громоздою, оператором Сергієм Крутьком, автором сценарію Симором Гласенком (творчий псевдонім письменника та сценариста Олександра Процюка) і композитором Євгеном Філатовим.
Історія: як писався сценарій
«На мою думку, найкращий варіант - коли історія починається з дуже простої зав'язки, - зізнається Ірина Громозда. - Тут усе саме так: батько грає з дочкою в хованки і дівчинка зникає з зачиненої квартири. Як на мене, це нагадує «Десять негренят» або «Вбивство у Східному експресі» - замкнутий простір та відсутність жодних очевидних рішень. Ми не розуміємо, куди могла подітися дитина. Надалі, ясна річ, розкручуватиметься сюжет, ми побачимо багато героїв з їхніми драмами, але найцікавіше, на мою думку, починається саме з цих перших хвилин».
Таку зав'язку можна розвинути в будь-якому жанрі - від містики до детектива. А можна піти ще далі - і класичний «герметичний» детектив, про який говорила Ірина, перетворити на психологічну драму з багатошаровим наративом і амбівалентними персонажами. Це й є характерні аспекти нуару, що присутні й у «Схованках».
У контексті соціальної складової «Схованки» звертаються до актуальної теми викрадення дітей. «Саме діти є головними персонажами нашої історії, проте ми досить довго не бачимо їх у кадрі. Вони ніби присутні й відсутні водночас», - підкреслює Громозда.
Тема зникнення дітей та підлітків часто піднімається в нуарних серіалах. Окремий і дуже складний з емоційної точки зору її аспект - передавання на екрані психологічної драми батьків, котрі намагаються якось жити після того, що сталось (фактично саме на цьому прийомі побудований весь перший сезон того самого «Вбивства»). Не оминають цього моменту і «Схованки», виводячи до ключових персонажів Романа Свиридова (В'ячеслав Довженко), батька зниклої дівчинки.
Саме діти є головними персонажами нашої історії, проте ми досить довго не бачимо їх у кадрі. Вони ніби присутні й відсутні водночас.
«За роки пошуку батько скорюється долі. Приймає за правду думку про те, що його дочка померла, й починає мститися, - пояснює режисер мотивацію героя. - Але це не звичайна помста, адже він не має можливості випустити свій біль на людину, що була його справжньою причиною. Це - свого роду «сурогатна помста», як назвав схожі дії героїні фільму «Три білборди на кордоні Еббінгу, Міссурі» [консультант зі сценарної майстерності] Роберт Маккі. У такому разі людина агресивно заявляє про свою позицію та звинувачує весь навколишній світ у тому, що сталося».
Слідчі-напарники, жінка та чоловік, які розслідують справу й намагаються розібратися в собі, - ще один характерний штрих до портрету нуарного серіалу. У «Схованках» це Варта Наумова (Юлія Абдель Фаттах) - «замкнена, з дуже своєрідним баченням світу та вочевидь з певною таємницею, котру вона не хоче розкривати», як описує героїню режисер. А ще Максим Шумов (Петро Риков) - за словами Громозди, «дуже простий хлопець, за яким тягнеться непроста історія».
Звести всіх цих персонажів в єдиний контекст, розповісти їхні сценарії історії таким чином, аби вони не перебивали, а доповнювали одна одну, створюючи єдину сюжетну та смислову канву, - складне завдання, що зайняло приблизно півтора року.
«Сценарної групи на проекті не було. Всі вісім серій я писав власноруч, під досвідченим патронажем редактора Олексія Сахалтуєва та креативного продюсера Олесі Лук'яненко», - розповідає Симор Гласенко.
.jpg)
За словами сценариста, коли до проекту підключилася Ірина Громозда, сценарій «Схованок» був написаний повністю. Але Ірина запропонувала його дещо доповнити, й ці доповнення згодом призвели до часткового переписування історії. «Технічно це відбувалося так - ми збиралися з режисером, я читав серію. Потім обговорення: що працює, що ні, що підсилити, що змінити. З цим я знову сідав за написання з урахуванням правок, знову приносив, знову обговорювали. Потім матеріал надсилався Олесі, і свою думку висловлювала вона. І так доти, доки серія не влаштовувала всіх трьох», - згадує Гласенко.
Зазвичай літературщину вимагають зі сценарію прибрати. Та вона дає змогу передати атмосферу сцени, і, крім того, так цікавіше читати. Звісно, цим не треба зловживати, хоча й зовсім нехтувати не слід.
Але як узагалі прописати у сценарії таку невловиму, проте стовідсотково впізнавану атмосферу нуару? Чи відбувається це завдяки якимось ремаркам на кшталт «У цій сцені чутно нервуючий звук падіння крапель води»? Які саме сценарні прийоми дозволяють отримати потрібний ефект?
«Я зараз скажу те, що роздратує добру частину викладачів сценарного ремесла, - відповідає на ці питання Гласенко. - Так, я писав і про нервуючий звук крапель, і про свинцеве небо, і про моторошні вулиці. Усе це називають літературщиною і вимагають зі сценарію прибрати. Та мені подобається так писати. Це дає змогу передати атмосферу сцени, і, крім того, так цікавіше читати сценарій. Звісно, цим не треба зловживати, хоча й зовсім нехтувати не слід».
Як приклад Симор пропонує прочитати невеликий фрагмент сценарію першої серії. Власне, ось він: «На кілька секунд героєм кадру стає промовиста тиша. Звук, схожий на ледве вловимий шурхіт цигаркового паперу, який з’їдає полум'я сигарети. Непомітно звук набирає нових форм, і зараз він схожий на віддалені кроки. Так само непомітно кроки перетворюються на металевий скрегіт замка, в який вставили ключ. Ми чуємо хрускіт його нутрощів. Ще мить - і лунає звук дверей, що відчиняються».
Музика: як звучить самотність
Аудіальний аспект, безумовно, дуже важливий для формування атмосфери нуару. У «Схованках» ця робота починається з перших титрів, на який чути крапання води, тривожне шелестіння вітру, що розвіює надувну ляльку, тріскотіння полум'я.
«Звуки, використані у титрах, - це робота не композитора, а радше звукорежисера. Адже саме він займається тонуванням стрічки та фінальним зведенням. Від себе можу додати одне: шум води і шелест - це характерні звукові елементи, які з перших хвилин перегляду задають глядачеві потрібний настрій», - розповідає Євген Філатов.
.jpg)
Саме він написав заголовну тему, а також решту музики до проекту. Для Філатова, відомого музиканта та саундпродюсера, «Схованки» - перший досвід роботи в кіно або серіалах. «Це втілення давньої мрії, - зізнається Євген. - Для композитора така робота розширює межі сприйняття самої музики, дозволяє побачити її нові фарби та скористатися абсолютно новими прийомами. Тут однозначно більше свободи для самовираження. У музиці для кіно тобі не потрібно думати про приспіви, можна повністю віддатися драматургії - йти за тією ниткою, яку задумав режисер».
Філатов підключився до проекту на етапі знімального процесу. «Ірина таймкодом вказувала на моменти, де їй необхідна музика. Я своєю чергою шукав відповідне звучання та музичні відтінки, що доповнили б ідею режисера і продюсера. Працював над кожною серією окремо. Робочий процес будувався так: мені передавали готову серію, я вантажив її у музичний редактор, а потім брався до конструкції та опрацювання музичної композиції. Всі музичні теми в результаті потрапляли у фінальний монтаж, далі я пересилав увесь матеріал до звукового департаменту, де музика, озвучення та тонування зводилися до фінальної версії. Лише іноді виникали ситуації, коли правки в плані музики вносилися вже у затверджений монтаж», - розповідає він про технічний бік процесу.
У музиці для кіно тобі не потрібно думати про приспіви, можна повністю віддатися драматургії - йти за тією ниткою, яку задумав режисер.
Євген підкреслює, що для початку роботи не знадобилися десятки зустрічей та нарад. «Для такої колаборації радше важлива довіра режисера», - каже він.
За словами Філатова, референсів для проекту в нього як таких не було - лише основний запит: «Було потрібне камерне, струнне звучання та дуже драматичний настрій. А згодом я запропонував варіант, що містить також електронний акомпанемент».
Одне із завдань Євгена - «намалювати» за допомогою музики портрети головних героїв, підкреслити особливості їхніх стосунків. Ось як він із ним впорався: «Тема антагоніста була підкреслена тривожним звучанням струнних у низькому регістрі. За моїми власними спостереженнями, це доповнило негативний образ героя на екрані. Для музичної теми Варти я обрав гітарне звучання, що підкреслює її інтровертність та самотність. Крім іншого, переді мною стояло завдання створити саундтрек для міста, де розгортаються події. Цій музиці притаманна пульсуюча атмосфера, темп і настрій, які створені електронними тембрами та акустичними ефектами».
Загалом робота над вісьмома серіями «Схованок» зайняла близько п'яти місяців - значно більше, ніж розраховували. «Спочатку планувалося, що музичні теми можуть повторюватися від серії до серії, але у процесі роботи з'ясувалося, що цього замало, - пояснює Філатов. - Аби доповнити стрічку в музичному плані, й створювалися додаткові композиції».
Серіали в жанрі нуару дуже затребувані у світі. Робота над музикою до успішного проекту в цьому жанрі може вивести її авторів на новий рівень популярності. Як приклад можна згадати серіал «Міст» та датський інді-гурт Choir of Young Believers, чия пісня Hollow Talk стала його головною темою. Choir of Young Believers існує з 2006 року, але взагалі світ дізнався про групу саме після виходу «Мосту» в 2011 році. «Схованки» - проект, котрий від початку позиціонується на світовий ринок. Тож, якщо на нього чекає успіх, він міг би потенційно так само добре просунути проект Філатова The Maneken. Однак Євген вирішив бути представленим у титрах «Схованок» під своїм справжнім ім'ям. Чому так?
«Справді, дуже часто артисти стають популярними завдяки використанню їхньої музики в головних темах. Сила, що народжується на перетині музики та кінематографа, може бути неймовірною, й це доведене не лише серіалом «Міст». Проте у випадку «Схованок» ще під час знімального процесу ми мали чітке розуміння того, якими саме мають бути музичний настрій та звучання початкової теми - і це дуже далеко від музики The Maneken. Я не виключаю можливості написання таких композицій у майбутньому, та зараз це було б недоречне. Самостверджуватися заради комерційного успіху свого проекту в кіно - не мій шлях», - пояснює композитор.
Хай там як, а «Схованки» однозначно стали для Філатова цікавим досвідом, котрий він планує продовжувати - наразі, приміром, композитор працює над музикою до фільму «Віддана», екранізацією роману Софії Андрухович «Фелікс Австрія».
Локації, світло та кольори: всі відтінки холоду
Похмурі індустріальні пейзажі, сірі будівлі, тьмяне розсіяне світло - типові ознаки нуару. І «Схованки» повністю витримують задану тему.
«У нас близько 80 локацій - на вісім серій. Мені здається, раніше в Україні ніхто не робив такого, - розповідає Ірина Громозда. - Ми знімали в реальному морзі, в залізничному депо, на баржі. Також побудували масштабні декорації в павільйоні: кілька квартир наших героїв. Усе це були модульні декорації: всюди відсувалися стіни, одна кімната перебудовувалася на іншу - для мобільнішої зйомки. Коли постало питання натури - яким ми хочемо бачити місто, де відбувається дія, - то відразу зрозуміли, що не Київ. І що нам доведеться знайти це місто - з його специфічною атмосферою, з фактурою... Ми поїхали шукати: провели у відрядженні близько 10 днів, проїхали понад тисячу кілометрів - і знайшли його, Енергодар. Місто атомників, що стоїть у степу. Воно дуже затиснене якимось своїми стереотипами. Люди там теж своєрідні. Я би сказала, місто, де ніхто не почує вашого крику. І мені здається, камера це відчула».
З ключовими кольорами визначилися значно швидше, ніж із локаціями. «У нас три головні теми: сім'я, система та насильство, - розповідає режисер. - Для себе ми визначили, що система синього кольору, сім'я - коричневого та всіх відтінків теракотового. Насильство - це жовтий, лимонний, колір бруду та іржі».
«Обравши кілька основних кольорів, ми надали їм особистий код, який використовували в подальшому для всього - чи то колір костюма, лампочки в кадрі або колір стін, - продовжує тему оператор Сергій Крутько. - Наприклад, холодний колір для нас символізує стару замерзлу систему. Це холодна поліцейська дільниця, холодні стіни, холодне світло з вікна. У принципі, в холодному кольорі, в похмурому світлі відбувається вся дія серіалу».
За словами Крутька, під час вирішення тієї чи іншої сцени творці «Схованок» намагалися обходитись мінімальними засобами, тому дуже часто світло, що ми бачимо в кадрі, - якісь тьмяні лампочки - це єдине джерело освітлення. «Основу виразного ряду «Схованок» становлять лише декілька головних прийомів, на котрі ми спираємося, - розповідає він. - Ми часто знімали акторів зі спини, занурювали їх у тінь, робили дисбалансовані композиції. Ще дуже часто недоекспоніювали зображення, аби підкреслити внутрішній конфлікт героїв. А також - акцентувати тим самим, що кожен герой має свій внутрішній особистісний конфлікт, але при цьому герої конфліктують іще й між собою».
Який він - нуар по-українськи
Чим пояснюється сьогоднішня світова популярність нуару? Чому глядачі всього світу хочуть дивитися ці напружені непрості історії, які далеко не факт, що добре завершаться?
«Можливо, річ у тому, що телеглядач трохи охолов до розважального контенту та зараз хоче чогось глибшого, що здатне видобути з нього емоцію, а не просто розбавити нудьгу. А може, ми трохи заблукали у перевантаженому інформацією світі й хочемо звіритися з живими персонажами, які теж блукають внутрішніми стежками. Не знаю... Зараз настали переломні часи, тож, можливо, нуар просто ілюструє домінуючі настрої», - розмірковує Гласенко.
Нуар - жанр, де можна й треба говорити недомовками, на певних півтонах, занурюючи все в тіні, щось приховуючи від глядача, аби він сам доходив висновків.
А на думку Сергія Крутька, річ іще й у тім, що серіали в жанрі нуару не пропонують готових рішень - вони змушують глядача думати. «Нуар - для мене це той жанр, де може статися все що завгодно, - зізнається він. - Жанр, в якому можна й треба говорити недомовками, на певних півтонах, занурюючи все в тіні, щось приховуючи від глядача, аби він сам доходив висновків».
Проте не завжди ці висновки припадають усім до душі. Просто уявіть собі: місто атомників, «у котрому ніхто не почує твого крику». Обшарпана поліцейська дільниця з тьмяними лампочками. Розбиті дороги. Вітер, що гуляє пустими вулицями. Погодьтеся: такі картини знайомі всім не з чуток. І можливо, саме такий він - реальний український нуар. Та коли це показують у кіно, авторів чомусь тієї самої миті починають критикувати за «нереалістичність», додаючи - це, мовляв, «пострадянська чорнуха». Тож де все ж таки межа поміж нуаром по-українськи та тією самою «чорнухою»? Й чи готові автори «Схованок» до таких звинувачень?
«Таких закидів я не боюсь, точніше - перебоявся, - відповідає сценарист проекту. - Після виходу мого першого роману «Фабрика», який критика назвала «літературним діагнозом пострадянському суспільству», я цих закидів начитався і наслухався з лишком. Здаватись кращими, ніж ми є, стало національною манією. Зароджується якась «культурна диктатура». Але ж «пострадянська чорнуха», хочемо ми цього чи ні, - невід’ємна складова нашої історії, а я не з тих, хто соромиться свого минулого. Уся моя юність, пора, коли особистість стає найчутливішою, пройшла у цій «чорнусі». Я вважаю її цікавою у плані психологічного та культурного досвіду. Бачу в ній смачні естетичні елементи, що досі здатні резонувати зі старшим та середнім поколіннями. Тому я тільки за, аби український нуар живився цим, а також іншими явищами українських реалій. Усе ж це ліпше, ніж запозичувати чужу, неорганічну естетику, котра відразу відштовхне від екранів думаючих глядачів. А щодо осоромлення країни, котрим так переймаються деякі митці, скажу ось що: перестає боліти, коли проговорюєш, а не тоді, коли мовчиш».
Перестати ховатися від самих себе можна вже сьогодні ввечері на ICTV - нова серія «Схованок» в ефірі о 22:35.
