З 27 по 29 червня у Будапешті відбувався новий індустріальний івент – ринок ТБ-контенту Content Budapest, організований міжнародним брендом С21 Media з залученням української компанії Media Resources Management. Подія відзначилася низкою цікавих індустріальних дискусій, презентацій і пітчингів, що повною мірою відповідали її гаслу – «Дій локально, думай глобально» (Act local, think global), – інтегруючи специфіку індустрій країн Центральної та Східної Європи (регіону CEE) у світовий контекст.
Серію матеріалів із Content Budapest ми розпочинаємо загальним оглядом State of the CEE nation, який за модерування редакційного директора С21 Media Еда Воллера (Ed Waller) зробили CEO FILM.UA Group Вікторія Ярмощук (Україна), продюсер і режисер, засновник і СЕО Apple Film Production Даріуш Яблонський (Dariusz Jablonski, Польща) й Акош Ердош (Akos Erdos), CEO Paprika Studios – єдиного продакшену регіону CEE, що має представництва у десяти країнах (головне базування – Угорщина).
Ед Воллер розпочав дискусію з питання про вплив на індустрію CEE глобальних стримерів, які останніми роками активно заходять у регіон. Першим слово взяв Акош Ердош, одразу зазначивши, що він «у викликах завжди бачить можливості». І розшифрував, що мав на увазі: наразі найголовніший виклик – це загальне урізання бюджетів великих стримерів, яке безпосередньо впливає на активність виробництва їхніх проектів у регіоні CEE, котре останніми роками значно збільшилось. «Але в ці часи турбулентності – включно зі страйком сценаристів у США – у виробників CEE зʼявляються можливості, аби принести стримерам власні проекти. Ми маємо сценаристів, які ще не сформували своїх гільдій та здатні створювати чудовий контент», – додав Акош.
Вікторія Ярмощук підтримала оптимістичність і «можливостеорієнтованість» Ердоша, втім, зазначила, що ситуація зі стримерами в Україні суттєво відрізняється від стану речей в тій самій Угорщині або Польщі: «Глобальні стримери загалом не виробляли в Україні, відтак наразі це не має ефекту на наш продакшен-ринок. Але той факт, що вони заходять у Східну Європу, включно з Україною, несе нам користь: коли раніше потужні проекти могли виходити лише на лінійному ТБ або на локальних стримінг-платформах, тепер багато крутих українських проектів присутні на Netflix та на деяких інших стримерах. А це своєю чергою дозволяє світові більше дізнатися про нас». Також Вікторія розповіла, що до початку повномасштабної російської агресії українські сервіс-компанії були дуже потужними, але наразі багато з них змушені припинити роботу. «І цей негативний вплив також відчули сервіси з інших країн – зокрема, з Румунії, з Польщі», – підкреслила вона.
У контексті впливу стримерів на регіон дуже цікавим виявився досвід Даріуша Яблонського щодо Польщі – найбільшої країни Центрально-Східної Європи після України та регіональної «бази» Netflix. Ось що він розповів про плюси та мінуси активної присутності глобальних гравців у країні: «Стримери сильно вплинули на Польщу. Завдяки інвестиціям Netflix у нас відбувся бум виробництва, а зараз заходять й інші платформи: Amazon, Disney, віднедавна – Sky Showtime. Це фантастично! Але ось що я хочу сказати як президент Польської кіноакадемії: попри всю цю активність, польська креативність усе ще не розкрита повною мірою. Позаяк приходять корпорації – і хочуть, аби ми чітко дотримувалися їхніх вимог і їхнього уявлення про наш ринок. На мою думку, ми значно розвинутіші, маємо сильні кінематографічні традиції, великий креативний потенціал, але нам усе ще не довіряють достатньо. Протягом пʼяти років у Польщі діє система кеш-рібейтів (від 2019 року за виконання певних умов закордонні контент-виробники можуть розраховувати на відшкодування 30% витрат. – MBR), і що більше ви залучаєте креативний потенціал польських авторів, то вищі ваші шанси отримати відшкодування. І це дуже важливо. Нещодавно моя компанія завершила найбільший за всю історію Польщі сервіс-проект для американців – це був фільм In the Lost Lands режисера Пола Андерсона (разом з Андерсоном сценаристом фентезі-проекту за своєю новелою став Джордж Р. Р. Мартін, а головні ролі зіграли Мілла Йовович і Дейв Батіста. – MBR). Участь Польщі тут була дуже великою – і саме такою я хочу її бачити».
Зліва направо: Акош Ердош, Вікторія Ярмощук, Даріуш Яблонський, Ед Воллер
Окремо Даріуш висвітлив аспект кадрового дефіциту знімальних команд і загального здорожчання виробництва: «Можна навіть сказати, що великі інвестиції від стримерів у виробництво певної мірою завдали шкоди польському ринку: через те що вони з легкістю платили технічним командам дуже високі гонорари – такі, котрі я, продюсер авторських фільмів, платити не в змозі. І це спричиняє проблеми для польського авторського кіно у копродукції з європейськими країнами, бо ми не можемо покривати такі самі бюджети. Загалом бюджети фільмів зросли останнім часом десь на 40%. Тобто прихід стримерів має як добрий, так і поганий боки. Та я сподіваюся, що згодом платформи все ж імплементуються у загальну систему».
Думку Яблонського продовжила Ярмощук, акцентувавши інший аспект – відсутність справжнього рівноправного діалогу між світовими та локальними гравцями. «Стримери хочуть виробляти локальний контент для локальної аудиторії, часом не дуже розуміючи специфіку цієї локальності, – пояснила вона. – Наприклад, що я бачу у Польщі: платформи замовляють той самий тип контенту, що його ви можете бачити й на лінійному ТБ, але який у цьому сенс? Тому я гадаю, що стримерам потрібно більше діалогу з локальними продюсерами, і це зрештою піде на користь як аудиторії, так і самим стримерам».
Акош Ердош як представник компанії, котра активно працює на різних центрально- та східноєвропейських ринках, зробив своєрідний порівняльний аналіз впливу стримерів на інустрію більших і менших країн регіону, дійшовши цікавих висновків: «Так, останніми роками стримери були дуже активні в Польщі. Водночас наша компанія дуже активна в різних країнах: зокрема, в Румунії, теж досить великому ринку, також у Чехії – і там ми бачимо геть іншу картину. Стримери приходять або щоб купляти, або, можливо, з копродукційними проектами, проте там вони навіть близько не вкладаються в локальне виробництво так, як у Польщі. Відтак я розумію, що Даріуш має на увазі, коли говорить про певний негативний вплив, проте на прикладі менших країн регіону я радше бачу надихаючий ефект від приходу стримерів».
На думку СЕО Paprika Studios, надихає це, зокрема, локальних бродкастерів, які починають виробляти ще більше локального контенту. До того ж, аби уникнути згаданої Ярмощук тенденції – коли лінійне ТБ та стримери пропонують однаковий локальний контент, – традиційні бродкастери стають відкритішими до експериментів і прагнуть створювати для платформ продукти, що відрізняються від традиційного ТБ. А ще бродкастери почали активно створювати власні платформи. «Два роки тому компанія CME (Central European Media Enterprises) запустила в Чехії та Словаччині SVoD-платформу Voyo, і на це їх надихнуло розуміння того, що потрібно бути першими – доки глобальні стримери не зайшли всією своєю міццю в ці країни, – розповідає Акош. – Те саме ми бачимо в Угорщині, де компанія RTL минулого грудня запустила локальну платформу RTL+, на яку тепер можна продавати локальний контент. І на цих прикладах ми можемо бачити, як швидко долучається аудиторія до локального контенту. Ще один кейс: компанія HBO припинила все своє виробництво в регіоні CEE, а за пів року всі її локальні оріджиналс підхопила компанія Sky Showtime і загалом почала дуже швидко заходити в регіон. Резюмуючи, можу сказати, що взагалі для менших країн CEE стримери – це все ж насамперед можливості».
Даріуш Яблонський, попри раніше висловлені застороги, зрештою теж визнав, що загалом від приходу стримерів більше користі, ніж умовної шкоди. «Інвестиції у локальне виробництво заохочують інших гравців ринку до конкуренції, а лінійні бродкастери стають справді голодними до контенту. Наша компанія фокусується на висококласному сервісі, і, працюючи з глобальними стримерами, ми підіймаємо власний професійний рівень так, як не підняли б його, працюючи лише з локальними традиційними мовниками, бо їм це було б нецікаво. Тобто прихід стримерів загалом дуже позитивно впливає на весь регіон CEE. Та й зрештою так чи інакше, але традиційні бродкастери одного дня однаково стануть стримерами», – резюмував він. Фіналізуючи тему, Вікторія Ярмощук підкреслила: «Підштовхування стримерами традиційного ТБ до експериментів, до пошуків чогось нового має дуже важливе значення для нас як для виробників».
Переходячи безпосередньо до теми локального виробництва, Ед Воллер запитав учасників панелі про їхній досвід копродукційного партнерства всередині регіону. Але й тут без впливу стримерів не обійшлося.
«Вони інвестували так багато і так швидко, що ми зрозуміли, наскільки маленькими є наші індустрії проти глобальних гравців, – розповів Яблонський. – І ми почали шукати копродакшен-партнерів – зокрема, в Україні. Ми почали залучати українців до наших знімальних команд, але зараз це не так просто з огляду на те, що чоловікам призовного віку через війну досить складно отримати дозвіл на виїзд...» Але тут була змушена втрутитися Вікторія: «Вони нам потрібні в Україні». СЕО Apple Film Production не став сперечатися: «Так, звісно. Але я вірю, що в майбутньому копродукція між нашими країнами зростатиме. Зараз усі дивляться на сусідні країни у пошуках людського ресурсу – насамперед технічних фахівців».
Аби розглянути питання копродукції на конкретному кейсі, модератор дискусії запитав Яблонського про проект «Принципи задоволення» (The Pleasure Principle, 2019). Нагадаємо, цей детективний серіал, режисером якого став Даріуш, був створений у тристоронній копродукції Польщі, Чехії та України: над виробництвом працювали українська кінокомпанія Star Media за підтримки Міністерства культури, Apple Film Production (Польща), Canal+ (Польща) та громадський мовник Česká Televize (Чехія).
«Це був дуже надихаючий досвід у творчому контексті. Як режисер я відчув різницю між чеською, польською та українською знімальними командами, і це також дуже захоплює та надихає», – зізнався Даріуш. Він наголосив, що така копродукція є дуже привабливою моделлю співпраці: по-перше, через те що країнам одного регіону простіше знайти спільні історії. А по-друге, нещодавно зʼявилася ще одна мотивація для творчого єднання – підтримка Eurimages: Яблонський акцентував, що тепер копродукційний фонд поширюється також на серіали і можна розраховувати на 15–20% бюджету.
«Я опікуюся копродукцією від 2011 року та був першим у регіоні, хто почав це робити в серіалах, – розповів він. – Проблема такої моделі – змішаний каст: оскільки ми не знаємо акторів одне одного. Польська аудиторія може сказати: «ОК, цього ми бачили, а хто інші двоє?...» Але дуже потроху це змінюється. Так, польська аудиторія «Принципів задоволення» зрештою була в цілковитому захваті від акторів із Чехії та України, яких вона раніше ніколи не бачила. Я навіть чув щось на кшталт «О, вони навіть кращі за наших. Фантастично!» – і ці актори стали зірками в нашій країні. Саме в такий спосіб – копродукція за копродукцією – торується шлях». Даріуш також розповів, що його «українські партнери мають серіальну копродукцію з Хорватією – і вже виробляють другий сезон». Яблонський не уточнив ані назви проекту, ані компанії-партнера, та з огляду на заявлені дані можна зробити припущення, що йдеться про серіал «Зломовчання», який Star Media знімала з хорватською компанією Drugi plan.
Також Даріуш акцентував, що проект «Принципи задоволення» приніс успіх і дистрибутору: «Німецька компанія BETA Film тоді вперше взяла наш серіал на продаж і заробила на цьому багато грошей: вони продали цей проект у всій Європі. А зараз BETA Film є партнером нашого наступного проекту. Двері відчинені – і ми це відчуваємо. Зрозумійте мене правильно: я не радий, що у стримерів зараз стало менше грошей. Проте згадую, як три роки тому говорив із керівництвом Apple – мали зустріч їхніх ключових десіжен-мейкерів із нами, представниками European Producers Club (найвпливовіша асоціація європейських продюсерів, що існує вже чверть сторіччя, одним із віцепрезидентів якої є Даріуш Яблонський. – MBR). Я тоді запитав: «А як щодо копродукції?» І почув у відповідь: «Даріушу, але ж ми – Apple…» Та зараз вони кажуть: «Копродукція? Чом би й ні!» І ми, європейці, можемо їх цього навчити».
Далі копродакшен-досвідом FILM.UA Group поділилася Вікторія Ярмощук, наголосивши, що компанія відкрила для себе цей шлях багато років тому, але «якщо раніше це були радше окремі кейси, то зараз копродукція – не просто опція, а необхідність». Як приклад потужного копродукційного проекту часів повномасштабної війни Вікторія навела шестисерійний проект «Ті, хто залишився» (Those Who Stayed), знятий цього року FILM.UA у копродукції з Red Arrow Studios International (Німеччина) та трьома суспільними бродкастерами з Норвегії (NRK), Швеції (SVT) та Фінляндії (YLE).
«Це серіал про перші тижні повномасштабної війни, але він не про війну, а про те, як люди давали раду своєму життю на тлі війни. Це був прекрасний досвід, і зараз, коли наші копродакшен-партнери побачили результат, – вони щасливі», – зазначила Вікторія. Також вона розповіла, що наразі FILM.UA має в девелпоменті низку копродукційних проектів: два документальні – в партнерстві з британськими компаніями, ще один – із канадською.
Ярмощук дещо здивувала аудиторію несподіваним зізнанням про те, що Україні наразі набагато легше робити копродукцію з Західною Європою, ніж зі Східною. «Протягом року ми справді дуже намагалися зайти в копродукцію зі Східною Європою: обговорюємо два проекти з Польщею, мали важкий досвід спроби зробити копродукцію з Румунією, і досі – нічого», – розповіла вона. Втім, одразу додала: «Але я певна, що з Польщею все складеться. Та загалом цей досвід показує, що Східна Європа все ще має багато складнощів. Моє особисте враження: сама культура копродукції – культура робити щось разом – у Західній Європі є сильнішою, ніж у Східній. Ментальність, культура східноєвропейських країн дуже різна, і люди направду вагаються щодо відкритості можливості робити щось разом. Проте кожна східноєвропейська країна окремо – це дуже маленька економіка. Тому, маючи бажання зробити щось справді високоякісне, дороге, ти маєш обʼєднати зусилля з іншими країнами. І одного дня ми всі прийдемо до цього розуміння: сподіваюся, раніше, а не пізніше».
На підтримку цієї тези Акош Ердош додав: хоча зараз справді багато хто не готовий до компромісів, яких потребує копродукція, «ці компроміси необхідні, аби виробляти «більший» контент – потужніші історії вищої продакшен-вартості».
Резюмуючи тему копродукції, Даріуш Яблонський підкреслив, що організатори Content Budapest, британська компанія С21 Media, дуже багато зробили для популяризації копродукції як усередині CEE, так і в контексті промо регіону для партнерів із Західної Європи. «Памʼятаю, як робив копродукцію з британцями 2011-го, і тоді сама ідея про те, що польський актор може зіграти головну роль в проекті ВВС, здавалася чи не маячнею, – пригадав він. – Але світ змінився, і ми маємо відповідно змінювати світогляд десіжен-мейкерів, подолати оцей американський погляд, що «неможливо робити шоу з девʼятьма продюсерами». Я робив фільми з девʼятьма копродюсерами з різних країн – і в нас усе вийшло. Це можливості, що їх стримери, на мою думку, досі не помічають».
Ярмощук додала, що, заходячи на нову територію, стримери завжди йдуть тим самим шляхом: починають із закупки – насамперед для локальних територій, далі – для регіону. На думку Вікторії, східноєвропейському контенту треба пройти всі ці стадії так само, як це вже зробила Польща, котра тепер уже й виробляє контент разом зі стримерами, і водночас має потужності для копродукції. «Коли на ринку є гроші, це, власне, розвиває сам ринок як такий», – резюмувала СЕО FILM.UA Group.
У контексті розвитку ринку CEE загалом Ед Воллер логічно згадав досвід «географічно-індустріального» контент-єднання скандинавських країн у межах ініціативи Nordic12 і запитав, чи бачать спікери перспективи такого єднання для країн Центральної та Східної Європи.
У відповідь Яблонський згадав, як колись саме у Будапешті була започаткована ініціатива створення центральноєвропейського фонду, що сприяв би партнерству між Угорщиною, Словаччиною, Чехією тощо. Але не склалося. «Багато хто був зацікавлений, проте ми так і не досягли успіху. Певно, це було зарано, – розповів він. – Та я гадаю, що не варто здаватися: зараз саме час – і ми мусимо це зробити. Обʼєднання необхідне для загальної промоції: ми маємо чудовий контент, потужний потенціал, але в нас немає доброго промо. І скандинавська модель показала, як можна розв'язати цю проблему, – то чому б не скористатися цим рішенням».
Резюмувала тему – і дискусію загалом – Вікторія Ярмощук: «Це насправді дуже-дуже важливо, і ми говоримо про це вже роками. І зараз, коли Східна Європа прагне бути окремим гравцем на міжнародному ринку, єднатися нам просто необхідно».
