Останній рік українська кіногалузь, як і більшість інших креативних індустрій, невпинно працювала, шукаючи нових шляхів, способів й алгоритмів, аби вижити у надскладній воєнній реальності та закласти фундамент для подальшого розвитку за нових правил гри. 2022-го Міжнародний Каннський кінофестиваль разом зі своїм кіноринком став першим великим індустріальним майданчиком, де українське кіно презентувало себе в нових умовах. Тож недивно, що на наступному Marché du film у травні 2023-го українці не лише продовжили цю роботу, а й змогли підбити проміжні підсумки, аби точніше налаштувати механізм подальших дій.
Традиційно на кіноринку працював український павільйон, організований спільними зусиллями Держкіно й індустрії за підтримки Marché du Film, котрий, як і торік, приймав українців на пільгових умовах
У павільйоні відбулися презентації національних стрічок, а також соціальної ініціативи Worked on in Ukraine, спрямованої на інтеграцію наших кінематографістів за кордоном і боротьбу з безробіттям в українській кіноіндустрії
Дискусія Women at War: A Year of Experience
І звісно, численні зустрічі з іноземними дистрибуторами, продюсерами й іншими корисними людьми
Головні ж панельні дискусії за участі українців, як і минулого року, проводилися в американському павільйоні, щоб охопити максимальну кількість міжнародної аудиторії. Цьогоріч про нові виклики та проміжні підсумки роботи говорили на заходах «Кіноіндустрія України під час війни: ризики та можливості» та «Кенселінг російської кіноіндустрії: від бокс-офісу до фінансування міжнародного тероризму». На них я й хочу зупинитися докладніше.
Участь у першій взяли голова Ради з держпідтримки кінематографії Артем Колюбаєв, CEO FILM.UA Group і голова Української кіноасоціації Вікторія Ярмощук, продюсер Сергій Лавренюк (Solar Media Entertainment), а також американський гість Біллі Сміт (Billy Smith) – співпродюсер стрічки Шона Пенна про Україну Superpower. Дискусію відкрила Вікторія, котра нагадала, що росія продовжує бомбити українські міста, зокрема далеко від лінії фронту: «Цілком можливо, що саме цієї миті в Україні хтось умирає: не тільки солдати на передовій, а й цивільні, жінки, діти. Та наразі ми тут, на кіноринку, і я хочу розповісти, що це означає для індустрії. Це означає, що кожен долар, євро чи польський злотий, витрачений на співпрацю з будь-ким із росії, перетворюється на бомби, які зараз падають на моє місто. І куди вони впадуть завтра, ніхто не знає. Це означає, що сьогодні кожен має обрати сторону. І коли хтось гадає, що він сам собою, то це не так».
Головний же меседж для ринку полягає в тому, що українська кіноіндустрія не зупинилася
«Торік, зустрічаючись на цьому майданчику, ми думали, як вижити. А після цього року боротьби та важкої роботи можемо впевнено сказати, що українська індустрія рухається вперед: ми продюсуємо, розробляємо, релізимо наші фільми на світовому та локальному ринках. І ми готові до нових народжених в Україні проектів, які подорожуватимуть світом», – констатувала Ярмощук. За даними Вікторії, за цей рік в Україні вийшло 19 фільмів, створених за державної підтримки (загальний бюджет – $5 млн 205 тис.). І звісно, це далеко не повний перелік проектів, запущених чи завершених у нашій країні під час війни.
«Як ви бачите з постерів, в Україні створюються не лише воєнні драми: це і мультики, і комедії, різні жанри. За цей рік ми відчули, що люди справді потребують фільмів та історій, так само як хліба, даху над головою, безпеки. І ми все ще можемо знімати стрічки не лише руками українців, а й безпосередньо в Україні, – додала Ярмощук.
– Українські фільми досі присутні на всіх основних міжнародних кінофестивалях. І щоб підтримувати безперервність цієї присутності, ми багато робимо для продовження виробництва фільмів».
30% національного бокс-офісу за минулий і початок цього року припадає на українські релізи. «Це велике досягнення української кіноіндустрії, яке ми сподіваємося масштабувати наступного року, – зізналась Ярмощук. – Ми зрозуміли, що цей бізнес стратегічний: можливість створювати та бачити історії не менш важлива, ніж сільське господарство та військова справа».
З інших досягнень – вихід українських фільмів у міжнародний прокат і його успішність. «Свіжий приклад – анімаційна стрічка «Мавка», що стала справжнім проривом для України та зібрала дуже хорошу касу на глобальному рівні», – сказала спікерка. А я нагадаю, що національний реліз мультфільму побив усі історичні рекорди і прокат досі триває.
Закликавши присутніх співпрацювати та робити бізнес разом з Україною, Вікторія передала мікрофон Артему, а той запросив до слова Біллі Сміта – співпродюсера стрічки Superpower, команда якої однією з перших продемонструвала, що в Україні можна знімати навіть під час війни.
Продюсер розповів, що історія фільму почалася ще до пандемії: Шон Пенн та Аарон Кауфман, подивившись серіал «Слуга народу», були заінтриговані фігурою Володимира Зеленського та викликом, «який він кинув собі, залишаючи успішну карʼєру, зручне місце комедійного актора та вступаючи на [державну] службу». Власне, від початку стрічка планувалась як особиста історія, тому виробництво не стартувало, доки Шон та Володимир не познайомляться особисто. Через COVID-19 знайомство відкладалося, та команда витратила цей час на дистанційне дослідження України: «Ми збирали інформацію, брали інтерв’ю в науковців, лінгвістів, говорили з емігрантами, що переїхали з України до Сполучених Штатів, а також із колишніми послами, які працювали в Києві та Москві. Просто щоб відчути контекст, дістати розуміння [важливих процесів], – розпочав свою історію Сміт. – У листопаді 2021 року ми здійснили першу поїздку в Україну, щоб нарешті познайомитися з президентом Зеленським. Уже почалося нарощування [російських військ біля] кордону, але ми їхали з наміром завітати до Маріуполя та навіть вийти на Донецьк. Ми багато спілкувалися з науковцями, митцями, бізнесменами, подкастерами, ветеранами, які воювали на Донбасі з 2014 року. І сподівалися, що в якийсь момент зустрінемося з президентом і поговоримо про цей проект. Тож у листопадовій поїздці ми мали успіх скрізь, окрім зустрічі з Зеленським: за кілька днів до закінчення відрядження він був змушений скасувати нашу зустріч».
Повернувшись до Лос-Анджелеса, команда продовжувала тримати звʼязок з Офісом президента: «Коли з одного боку у вас чинний президент, а з іншого – Шон Пенн, дуже важко звести ці графіки, – продовжив продюсер, зізнавшись, що на новини про велику війну вони не дуже звертали увагу, позаяк гадали, що росіяни знову сконцентруються на Донбасі. – Але, дивлячись новини, я почав казати: «Шоне, нам потрібно туди потрапити. Незалежно від того, що станеться, настав час говорити про це – і говорити з президентом». Але Шон не поспішав, оскільки мав іще один фільм та інші зобов’язання. І ось 20 лютого [2022-го] він нарешті сказав: «ОК, я можу сісти в літак», – і вперше Шон особисто зустрівся з президентом Зеленським увечері 23 лютого. Це була та сама установча зустріч, яку ми хотіли провести ще під час COVID, коли ці двоє чоловіків потискають руки і кажуть: «Розпочнімо цей проект».
За словами Сміта, під час зустрічі Володимир Олександрович сказав, що довіряє баченню Шона Пенна, тому надасть доступ, який потрібен для створення фільму. І запропонував розпочати зйомки вже наступного дня. «Як ви знаєте, 24 лютого зранку все змінилось. Але президент дотримав свого слова».
Крім інтервʼю з Зеленським команда зафільмувала багато та багатьох: від Андрія Єрмака до ветеранів, з якими Шон спілкувався ще у листопаді 2021 року. І на кожному кроці їй допомагали українські спеціалісти: «Ті якості та навички, що ми знайшли в українській мистецькій спільноті, – оператори, продюсери, люди, що займаються виробництвом, – були чудовими, – продовжив Біллі Сміт. – За умов, коли на українців обрушилася вся вага світу, ми мали чудову командну роботу, відданість, гнучкість наших українських партнерів. Один із водіїв, що відвозив Шона до Польщі, після 20 годин подорожі відразу поїхав назад і пішов до армії. Відтоді він воює – і в нас, на жаль, є багато схожих історій про людей, які працювали з нами, а зараз перебувають у небезпеці. Але в будь-якому разі це було фантастично. Я знімав документальні фільми в усьому світі, Шон також дуже досвідчений, але досвід в Україні (і він говорить це у фільмі) – один із найкращих, які ми коли-небудь мали».
На цій емоційній ноті Артем Колюбаєв констатував, що українська кіноіндустрія не має державного фінансування з лютого 2022 року і дотепер, але наші продюсери все ж знаходять можливість знімати фільми – наприклад, залучаючи приватне фінансування. Про такий досвід і знімальний період у жовтні 2022 року, під час постійних обстрілів Києва, Артем запросив розповісти Сергія Лавренюка. Ішлося про стрічку Аркадія Непиталюка «Уроки толерантності», зйомки котрої від початку мали стартувати у березні 2022-го.
«Спочатку я й гадки не мав, коли ми тепер зможемо це зробити. Але в червні мені спало на думку, що ми можемо знімати у воєнних умовах, змінивши сценарій і спосіб зйомки, – поділився продюсер. – Після розмови з режисером і сценаристами ми стали готуватися до зйомок у жовтні 2022-го. Основним завданням було вкластися у десять днів, тому я вирішив знімати одним кадром, в одній локації, що було неабияким викликом для оператора Сергія Крутька. З акторами було багато репетицій, щоб під час зйомок витрачати тільки один-два дублі. А першого знімального дня, 10 жовтня, я прокинувся о сьомій ранку від вибуху ракети. Тієї самої миті зателефонував виконавчий продюсер, запитавши, що робити, адже група вже була на майданчику».
У жовтні я докладно розповідала про ці зйомки, тож рекомендую ознайомитися, коли пропустили. Додам лише, що того дня групу все ж розпустили та ніхто не постраждав, а зйомки довелося вкласти у девʼять змін. Утім, «усі були щасливі, позаяк дуже скучили за улюбленою роботою».
На цьому – з меседжем, що українська кіноіндустрія хоче та може працювати і підтримати її можна не благодійністю, а спільними проектами, – перейшли до наступної дискусії. Її учасниками крім Артема Колюбаєва стали членкиня Ради з питань державної підтримки кінематографії Поліна Толмачова, продюсер Андрій Фесяк (F Films) і гендиректор КМКФ «Молодість» Андрій Халпахчі.
Голова Ради з питань держпідтримки розпочав із нагадування, що Україна воює не лише на фронті, а й на культурному полі, зокрема з агресивною пропагандою росії у фільмах і серіалах. «Будь-який контент, що вони виробляють, – про пропаганду, – підкреслив Артем. – У такий спосіб росія намагається поставити свої мітки всюди і робить певні успіхи, позаяк має на це великі гроші. Як відомо, путін підписав закон про 100%-ве фінансування всього контенту для молодої аудиторії (зміни до закону рф про держпідтримку кінематографії запроваджують термін «фільм для дітей та юнацтва», що означає «фільм для перегляду дітьми до 18 років, спрямований на виховання молодого покоління», та встановлюють норму про повне держфінансування такого контенту на стадіях виробництва та прокату. – МН). Це означає, що за 3–4 роки будуть сотні фільмів про цю так звану спецоперацію. І це справді велика проблема, адже в росії знову виросте величезна аудиторія, що вважатиме Україну злом, із котрим борються їхні «хоробрі солдати». Ось чому ми працюємо над скасуванням російської культури на всіх фестивалях і намагаємося донести, що погано давати «Оскар» навіть за фільм «Навальний». Ми не віримо в жодну опозицію в рф, оскільки там усе контролюється спецслужбами. Ми боремося проти ідеології, яку в Україні називають рашизмом. І вона є великою проблемою не тільки для нас, позаяк Україна – не остання мета для російської федерації».
Андрій Фесяк додав, що останні 30 років росія через кіно, літературу, культуру загалом переконувала своє населення ненавидіти українців, насаджувало міфи про нацизм, і тому сьогодні росіяни виправдовують тероризм, який застосовує їхня армія. «Саме тому переважна більшість населення росії фактично підтримує цю війну, – констатував продюсер. – Одна з перших речей, які росіяни роблять, окупувавши українське місто, – намагаються знищити культуру: спалюють українські книжки, руйнують кінотеатри, вбивають вчителів, особливо історії та мови. Вони дуже добре розуміють, що культура – це зброя. І настав час, аби люди на Заході також це зрозуміли. Російська культура є частиною російського імперіалізму, і вона вбиває. Наші колеги у Польщі, Латвії, Литви, Естонії це дуже добре розуміють, бо свого часу були окуповані Російською імперією, а потім Радянським Союзом. Тепер і в інших країнах якнайбільше людей має зрозуміти, що підтримка російської культури означає підтримку російського імперіалізму, російського тероризму та підтримку російського геноциду в Україні».
Також Андрій звернув увагу на піратство, фактично узаконене в росії за підтримки держави: «Тож, якщо ви хочете показувати свої фільми в росії, не переймайтеся – там їх уже бачили, адже завантажили на піратських сайтах».
Поліна Толмачова, взявши слово, зосередилася на бізнесових питаннях – зокрема, міжнародних компаніях, які не пішли з російського ринку, а також російських дистрибуторах, що продовжують працювати на інших територіях, зокрема в Україні та балтійських країнах, використовуючи безліч схем. Одна з таких полягає у реєстрації невеликих офшорних компаній (наприклад, на Кіпрі), які працюють за європейським законодавством, але насправді належать росіянам. Такі компанії закуповують контент для розповсюдження пострадянськими територіями, включно із самою росією. «Ця схема нам дуже не подобається, позаяк український ринок хоче працювати зі світом напряму, – підкреслила Толмачова. – Тож зараз ми намагаємось укладати угоди зі світом для нашої території у новий спосіб. На жаль, багато схем, що залишились у спадок із минулого, працюють донині. Ба більше: в угодах купівлі-продажу наші країни досі називаються колишнім Радянським Союзом як територією. І контент здебільшого продається комплексно – як бонус у пакетній угоді для росії. Для нас дуже важливо, щоб Україна у цьому питанні була цілковито незалежною територією».
Андрій Халпахчі додав, що це велика проблема не лише для дистрибуції, а й для фестивалів. «Наприклад, минулого року я не міг отримати фільм Close, що був віздначений Гран-прі Каннського фестивалю. Вже під час повномасштабної війни росії проти України його продали в росію з правами на країни колишнього СРСР. Ми, звісно ж, не хочемо платити гроші, аби російська компанія показувала фільми в Україні. Схожа ситуація склалася з країнами Балтії, хоча зараз [таких випадків] стає менше».
З залу запропонували порушити питання про санкції за продаж контенту на територію росії, а тим паче за поєднання в угодах територій росії та України. «Я поставив це запитання в Берліні, – розповів Халпахчі. – Це була велика панель із підтримки України за участі міністрів культури різних країн. І міністр із Франції відповів, що це зробити неможливо. Але ж культура – це та сама зброя, і санкції для компаній, які досі продають у росію зброю або деталі, запроваджено».
Ще одна цікава пропозиція з залу стосувалась історичного кіно. «Мені пощастило прожити кілька років в Україні, і я люблю вашу країну, почала цікавитись її історією, – зізналася гостя. – Але західні люди й гадки не мають, що таке Україна. І у поясненні цього полягає завдання культури. Тож, будь ласка, зверніть увагу на історичні фільми. Ту саму історію про Анну Київську. Франція вже давно захоплюється росією, але вже час зрозуміти: те, що вони вважають захопливим, походить не з росії, а з Київської Русі, з України».
Андрій Фесяк відповів, що компанія F Films працює над серіалом «Інгігерда» – про шведську принцесу, яка вийшла заміж за Ярослава Мудрого. Втім, проект поки перебуває на дуже ранній стадії (сценарій шестисерійного шоу пишуть брати Капранови, проект став одним із переможців програми, профінансованої Netflix. – МН). Та додав, що незнання історії (наприклад, факту, що Крим не завжди був російським або історії російських вторгнень у Молдову, Ічкерію, Грузію) допомагає росії вчиняти злочини та продовжувати свою агресію.
У фіналі дискусії спікери погодилися, що спільними зусиллями індустрії, Держкіно та парламенту України, а також інституцій з дружніх країн потрібно створити петиції до європейських фондів, аби все ж порушити питання про санкції (принаймні скорочення фінансової підтримки на просування) для компаній, що прямо чи завуальовано продовжують вести бізнес із росією.
