У житті українського виробника контенту зараз період, коли потрібно або забути про виробництво контенту, або шукати шляхів його фінансування у вигляді різноманітних грантів, колаборацій тощо. І оскільки уявити український телеефір без проекту «Голос країни» після дванадцяти успішних сезонів складно, цьогоріч творці шоу – команда продакшена Big Brave Events на чолі з Володимиром Завадюком – пристали на пропозицію польського суспільного медіахолдингу TVP допомогти у його виробництві. В результаті 13-й сезон «Голосу країни» став європейським: він знімається у Варшаві, а крім ефіру «1+1 Україна» показуватиметься на польському ТБ. Чекати, доки Володимир Завадюк хоч трохи звільниться, аби поговорити з нами про все це, довелося довго, але ми врешті дочекалися.
– Володимире, чому було вирішено робити сезон саме в Польщі?
– Причин було кілька. На початку повномасштабного вторгнення наш форматний офіс познайомив мене з польським продюсером Рінке, який виготовляє найбільші в Польщі формати, а Ярослав Лодигін допоміг налагодити комунікацію з TVP. Ми довго говорили про можливість створення у Польщі великих форматів для України в колаборації, дійшли до можливості спільного виробництва «Голосу країни», і потім канал TVP вирішив напряму замовити виробництво проекту [команді] «1+1», а конкретно продакшену Big Brave Events. Для нас це, по-перше, крута колаборація двох країн, яка з погляду індустрії сталася вперше. По-друге – питання безпеки, бо зараз знімати такий великий проект у Києві можна хіба що у великому сховищі, і ми поки в пошуках таких сховищ для інших проектів. І третє – це, безумовно, фінанси: польські колеги надали нам грант на виробництво контенту, і фінансування цього сезону «Голосу країни» здійснюється більшою мірою коштом Польщі.
– Поляки фінансують проект повністю чи все ж гроші «1+1» якось залучені?
– Створення великого проекту – це не тільки період безпосередньо знімання: передпродакшен забирає майже весь час між сезонами. Проведення кастингу, креатив, розроблення концепту, сценаріїв, музичного матеріалу, стилю – вся ця робота, як і завжди, була проведена командою Big Brave Events. Партнери з TVP допомогли безпосередньо реалізувати все задумане. Ми вважаємо, що така колаборація має відбуватися на партнерських засадах.
– А ще ж є питання логістики – всіх перевези, розсели...
– Так, усі логістичні витрати покриває польська сторона: ми дуже вдячні їм за гостинність і залюбки так само прийматимемо їх в Україні. Бо вони дуже хочуть на власні очі побачити Київ, зрозуміти, як ми працюємо та живемо під час війни – тому чекаємо на них після завершення сезону.
– До речі, як ви розвʼязували питання з виїздом до Польщі учасників-хлопців? Та й чоловіків у команді.
– Це геть прозора історія: ми отримуємо від Мінкульту офіційний дозвіл для команди на перетин кордону в конкретно визначені дати, бо їдемо туди з місією представлення культури нашої країни. Для нас дуже важливо, щоб усі люди повернулись у визначені терміни. Я особисто завжди засуджував тих, хто виїхав за кордон, отримавши якісь дозволи, зокрема дозвіл Мінкульту, і не повернувся.
– Те, що поляки дають свої гроші, якось обмежує ваш творчий політ? Наприклад: режисер придумав щось грандіозне, але розуміє, що це потребуватиме грошей і краще не нахабніти?
– Поляки дуже сильні саме в телебізнесі, тому ми разом із ними працювали над бюджетом за кожним етапом та оптимізували витрати під можливості, які вони можуть нам надати: зменшили кількість людей у команді, ресурси, кількість знімальних днів. Якщо українське телебачення, особливо лінійне, не буде бізнесом, воно не проіснує довго. Тому зараз ми приймаємо нові виклики: як виробляти якісні рейтингові продукти, бути прогресивними та трендовими, працюючи з обмеженнями бюджету. Це дуже складно, і ми перебуваємо в пошуках грантів, колаборацій, партнерів, меценатів, які можуть разом із нами далі виробляти проекти. Найлегше було б усе закрити та нічого не виготовляти, але це не про нас.
– Склад української команди «Голосу країни» змінився?
– Так, звісно: ми розуміємо, що хтось має йти з нами далі, а хтось має піти від нас і працювати над іншими проектами. Це нормально – перезавантажувати команду, і важливо зустрічатися та прощатися з людьми в правильний момент. Тому зараз у проекті нові музичний продюсер, педагоги з вокалу, режисер знімання, режисер ПТС Андрій Баутьонок, виконавчий продюсер Віка Загура, нові режисери, нові сценаристи… Але кістяк команди залишається сталим – більшою мірою це люди, які багато років виробляли «Голос країни»: шеф-редакторка Оксана Лісненко, головна виконавча продюсерка Анна Аксютенко, кастинг-директорка Катерина Шишкіна, старпродюсерка Настя Спіріденко й інші наші колеги. І я вважаю, що цей сезон кардинально відрізняється від попередніх. Бодай тим, що виробляється в режимі прямого ефіру: наприклад, уперше ви бачили виступи учасників на сліпих прослуховуваннях фактично на 98% в тому порядку, який був під час знімання.
І взагалі я вважаю, що в майбутньому великі шоу зможуть існувати лише в лайві з цілковитою інтегрованістю глядача. Бо все, що можна відзняти, прекрасно виходить на стримінгу, а все, що відбувається в лайві з інтегрованістю, – про лінійне телебачення майбутнього. Тому зараз ми думаємо, як це може працювати у великих проектах. Зокрема, таких як «Голос країни», де всі звикли до того, що всі етапи знімаються завчасно, крім прямих ефірів. Але точно можу сказати, що цього року, коли монтажу дуже мало, проект відчувається геть інакше та знаходить інший відгук у глядача.
– Хтось із поляків є в команді?
– Так, ми працюємо разом. Українська команда – це весь наш організаційний і креативний стаф, поляки – це оператори, адміністратори, технічна група, художники зі світла. Для нас і важко, і важливо було знайти з поляками спільну мову, спільну технологію виробництва, бо в Польщі й Україні вони різні. Моя команда зробила великий стрибок у своєму розвитку, перш ніж поїхати до Польщі – зокрема, у вивченні англійської мови, бо на майданчику ми всі спілкуємося переважно англійською. Якось вдалося зарядити всю команду на постійне вивчення англійської, і я дуже пишаюся людьми, які працюють і працюватимуть на прямих ефірах разом із польськими колегами. Звісно, виникали складні ситуації, непорозуміння, але все це було розв’язано, і ми знайшли спільну мову навіть із найскладнішими людьми з польського боку – а такі, безумовно, теж були.
– Зараз польський «Голос» іде в ефірі паралельно з нашим?
– Вони йдуть на різних каналах холдингу TVP: польський «Голос» – конкретно на TVP, а наш – на каналі Belsat: попри його назву, це саме польський канал, спрямований на протидію пропаганді режимів путіна та лукашенка. Він працює для українців і білорусів, які зараз перебувають у Польщі. На жаль, Belsat не фіксує своїх показників, у нього інші завдання. Але вони також задоволені залученням великої аудиторії, бо в них ніколи не було такого великого проекту. Тому крім допомоги нам поляки мають від цієї колаби й свій профіт.
– А глядачі на трибунах – це українці, які зараз перебувають у Польщі?
– Так, і українці, і поляки. Для наших земляків це справжнє свято – прийти та відчути Україну в місті, де вони зараз вимушено живуть.
– Наш проект іде в Польщі українською? Без субтитрів?
– Так, бо аудиторії каналу вони не потрібні.
– Поляки намагаються перейняти у вас якийсь досвід?
– Так. Найбільше їм імпонує наш творчий підхід до виробництва, наша заглибленість у різні процеси підготовки учасників до виступів: роботу саундпродюсера, музичної групи, педагогів із вокалу. Їх захоплює робота режгрупи, інтеграція в проект партнерів – для поляків це новий досвід. Усі інсайди для польської сторони насамперед стосуються креативного підходу до виробництва та злагодженості команди на майданчику. Вони вражені професіоналізмом і, що для мене важливо, чемністю нашої команди. І ще ми працюємо чітко в графіках: якщо маємо завершити о 20:00, то завершуємо чітко о 20:00 – українські продакшени нечасто працюють у таких дедлайнах. У неформальних діалогах польські колеги кажуть, що з погляду креативу у виробництві проекту наш продакшен на декілька голів вищий за польські. Але я вважаю, що, звісно, є чому вчитись у польських колег.
– А ви щось зауважили для себе в роботі польських телевізійників?
– З погляду технологічності, підходів до знімання, ренталу, павільйону, ресурсів поляки, безумовно, на кілька кроків попереду. В них є класні павільйони, де знімає багато каналів одразу, вони намагаються залучати найякіснішу, найновішу техніку, тому є хабом у Східній Європі для світових продакшенів. Ми знімаємо в павільйоні ATM Studio, де працюють HBO та Netflix. І я сподіваюся, що на Україну після перемоги чекає саме такий розвиток, коли ми дбатимемо про прогрес індустрії всі разом і бачитимемо одне в одному партнерів більше, ніж конкурентів. Бо справжніми конкурентами телебачення я вважаю TikTok, Reels, кінотеатри, класні заклади, комʼюніті тощо, а іноді зовсім не телеканали, які разом із нами в цій грі.
– Ви ж дивитеся польський «Голос»?
– Так, звісно. Дуже поважаю досвід польських колег: вони багато років виробляють цей проект і за рік встигають виробити дорослий «Голос», «Голос. Діти», The Voice Senior, а тепер іще разом із нами роблять «Голос країни». Проте ми, безумовно, різні, хоча й дуже близькі. Але в нас різні аудиторії, різне бачення, різний підхід до виробництва, розуміння контенту. Дуже багато речей, які заходять у Польщі, ніколи б не зайшли у нас. І цілком імовірно, що й навпаки. І це геть нормально: треба розуміти, на яку аудиторію ти працюєш. Але дуже цікаво дивитись, як це виготовляють колеги, виходити за свої межі. В цей момент розумієш, що твій досвід набагато цінніший, ніж ти гадав. Знаєте, вимога часу працювати в лоубаджетах, але виробляти класний продукт може або зламати, або змусити думати ширше, креативніше. Ми обрали другий шлях, хоча нам теж дуже важко. Від початку війни ми повсякчас намагалися виробляти то телемарафони, то проекти, то колаби, то «Голос країни», то фінал «Голосу країни» у метро, тепер от європейський сезон… Це зовсім непросто, але реально. Іноді польські колеги дивляться на нас як на по-хорошому божевільних. Бо коли весь травень у Києві щоночі відбувалися вибухи, а ми щодня були на зумах, для них це було чимось дуже дивним.
– Наші виробники багато років намагалися зайти на польський ринок, і ні в кого нічого не виходило. Лише кілька років тому «Кріпосна» зайшла й отепер «Голос країни»…
– Мені видається, це в сукупності як доля, так і грамотна комунікація. Бо ми провели дуже багато часу, комунікуючи з поляками, аби цей проект узагалі стався. Був момент, коли нам здавалося, що ми не зможемо виготовити його разом, але все ж сторони пішли назустріч одна одній, і все відбулося. Це чудово, бо дуже цікаво досліджувати ринки одне одного, знайомитися з артистами з іншого ринку, мати культурний обмін. На жаль, до початку повномасштабного вторгнення попри те, що війна тривала з 2014-го, українське телебачення працювало з російськими продакшенами та замовниками, не дивилося серйозно в бік Східної Європи, зокрема Польщі. Добре, хоч зараз зрозуміло, хто нам справжні брати, що українці – це європейці. І що ми досить довго гаяли час, не шукаючи правильних колаборацій з правильними партнерами. Зараз – ідеальний час для створення нових звʼязків, попри те що це дуже складно.
– Тим, хто робить розважальний контент, узагалі складно: глядач хоче відвернути увагу від війни, але без неї ніяк…
– Але ми маємо розуміти, що розважальний контент може мати місце, якщо він сенсовий. Я завжди кажу, що Україна воює, зокрема, за свою ідентичність, за свої мову, музику, пісні, таланти, й геть безглуздо забити на своїх талановитих людей. Інакше з яким ментальним здоровʼям ми вийдемо після? Тому я стою на тому, що збалансовані та сенсові проекти мають бути на телебаченні, бо для наших глядачів дуже важливо хоч на годинку поринати трошки в інший світ.
В історії великих війн культура завжди розвивалася. Тому не можу зараз говорити про конкретні проекти – щодо цього будуть релізи, але в нас заплановані знімання і восени, і взимку, попри блекаути. Ми збираємося шукати можливостей, колаборацій, грошей, щоб існувати далі та робити класні сенсові проекти.
– Певна річ, що соціальний чинник, який і без того був у проекті доволі вагомим, зараз набув особливої ролі. Та чи не було у вас побоювання щодо звинувачень у спекуляції на темі війни?
– Війна – це реальність кожного українця, хоч би де він зараз жив. Але ми в «Голосі країни» намагаємося це балансувати: для нас дуже важливо було не спекулювати на війні, складних історіях, аж ніяк не викривляти подій, а розповідати про людей і робити позитивний акцент на тому, що вони створюють, живуть, радіють навіть у такі страшні часи.
– Як ви шукаєте героїв-військових? Як-от хлопця, що звільняв Бучу та воював у Бахмуті? Який процент таких героїв справді прийшли до вас самі, а який шукали ви?
– Основна маса героїв приходить до нас самостійно. Що ж до хлопця з Бахмута, Міші Панчішина, то до війни в нашій команді працював режисер монтажу Іоан. З початком війни він пішов на фронт і воював разом із Мішею і з лінії фронту написав нам: «Є класний хлопець». Так Міша, надіславши нам свої демки, опинився в «Голосі країни».
І якщо ми говоримо про оптимізацію, то в цьому сезоні вдалося оптимізувати передусім кастинг: він майже на 98% був зроблений онлайн. Десь було складніше, бо всі розкидані по різних територіях, а для нас дуже важливо було дбати, зокрема, про репутацію проекту: в ньому не могли брати участь люди, що незаконно виїхали з України. І кожного учасника ми перевіряли з огляду на це, навіть разом із нашою службою безпеки.
– Як ви цього року визначилися з членами журі?
– 24 лютого стало водорозділом для багатьох із нас, і мені було зрозуміло, що «Голос країни» цього разу може бути з оновленою панеллю тренерів – людьми, які створюють, зокрема, сучасний український контент, живуть в Україні, представляють країну в Європі. З погляду формату дуже важливо, щоб залишився один із тренерів минулого сезону. Гадаю, нікому не потрібно пояснювати, чому таким тренером стала Надя Дорофєєва: переможниця проекту, тренер, якого любить наша аудиторія.
Надя дуже змінилася, в неї були сильні особисті зміни, змінилась її музика, тому ми були раді запросити її на кастинг, який вона пройшла та знову стала тренером. Щодо інших членів журі, то Юлія Саніна давно мала бути в кріслі «Голосу країни», крім того, вона цьогоріч вела Євробачення, і на неї чекала аудиторія.
Артем Пивоваров іще минулого року як помічник тренера на нокаутах показав, що він класний, і цьогоріч на трактах стало зрозуміло, що він насправді Голос нашого часу, без нього ми не уявляємо проекту.
Він – новий цікавий герой, зухвалий, сексуальний і цікавий для різної аудиторії.
– Багато кого здивувала поява в тренерському кріслі продюсера та музиканта Івана Клименка, адже про його існування мало хто з глядачів знав…
– Коли наша команда знімала тизер відкриття Євробачення, фронтмен гурту Kalush Олег Псюк, якого ми хотіли спробувати на тренера, запропонував мені кандидатуру Вані Клименка – я знаю його ще з часів перемовин щодо участі його артистів у наших проектах. І мені сподобалася ця ідея, бо «Плюси» завжди шукали нових героїв та експертність, а Ваня – і класна особистість, і експерт. Він – про нову українську музику, дуже добрий, мудрий, справжній класний українець. Гадаю, такі люди теж мають існувати в нашому телепросторі, й не треба боятися відкривати таких героїв.
– Оскільки вже проект знімається в Польщі, не було думки посадити в одне з крісел когось із польських зірок?
– Ні, бо це саме український «Голос країни». На етапі нокаутів зʼявиться запрошений польський артист, а можливо, й на прямому ефірі на вас чекають якісь зустрічі. А може, в майбутньому ми вироблятимемо польсько-український The Voice для двох країн – тоді це й станеться.
– Ви казали, що в проекті новий музичний продюсер.
– Так – Сергій Могилевський, який раніше працював із Русланом Квінтою. Він приніс у проект новий репертуар, нове дихання, нові аранжування, динаміку, якщо ми говоримо про треки.
– Учасники сліпих прослуховувань діставали рекомендації щодо репертуару?
– Так. Для нас дуже важливо, аби репертуар був актуальним, щоб це була сучасна українська музика та нове дихання в ній, але водночас – і народні та легендарні українські пісні. Важливий також світовий репертуар, бо Сем Сміт усе ще співає Unholy й збирає повні зали, Бейонсе їздить усім світом, а Гарі Стайлз знімає кліпи. Для нас також було дуже важливо, і це рекомендував програмний директор «1+1» Андрій Коваль, щоб у цьому сезоні зʼявилися локальні європейські хіти, з якими ми могли б познайомити нашого глядача. І вони зʼявилися.
– Вже вкотре ведучими шоу є Катерина Осадча та Юрій Горбунов. Чи виникали у вас колись думки спробувати когось іншого на це місце?
– Чи мають з’являтися нові ведучі? Звісно. Гадаю, ми побачимо нові обличчя в нових сезонах різних наших проектів. Але Осадча та Горбунов – обличчя цих проектів, вони невіддільна частина родини «Голосу країни», їх люблять мільйони українців.
– Звісно, прогнозувати будь-що зараз складно, але як уважаєте: чи скоро «Голос країни» повернеться до України?
– Усе залежить від контексту та часу. Насамперед нам потрібно знайти інвестиції – вірю, що вони можуть бути. Я вірю і в «Голос. Діти». Вважаю, що такі великі проекти мають зніматись або в геть безпечних локаціях, або з дотриманням усіх норм евакуації під час повітряної тривоги. Складно знайти велике сховище, де можна було б знімати без перерв, і якщо на день багато тривог, то це дуже впливає на бюджет – ми одразу отримуємо овербаджет і випадіння з дедлайнів. Але ми готові пробувати знаходити компроміси, тому я дуже вірю, що наступний «Голос країни» буде відзнятий в Україні. І «Голос. Діти» також.
