Сьогодні в ефірі телеканалу ICTV2 вийдуть іще три епізоди документального циклу «Медіа на війні: Трансформація», створеного компанією FILM.UA Television, аби зафиксувати зміни, що відбулися в українському та частково міжнародному медіапросторі під час повномасштабного вторгнення росії в Україну. Десять епізодів циклу розповідають про різні напрями та види медіа, і сьогоднішні три присвячені інфлюенсерам, фіксерам та іноземним журналістам, які працюють в Україні.
Одна з героїнь проекту – Катерина Осадча. Від перших днів повномасштабної війни телеведуча кардинально змінила формат своєї діяльності: замість світських інтерв'ю з українськими та світовими зірками вона стала шукати людей, з якими рідні втратили зв'язок через воєнні дії. Спочатку ведуча створила телеграм-канал «Пошук зниклих», а згодом він переріс у телевізійну програму «Знайти своїх» (виходить щопонеділка в межах марафону «Єдині новини»). Розповідь Каті Осадчої про цю роботу, особисту та професійну трансформацію – все, що залишилося за кадром – у нашому партнерському спецпроекті про медіа під час війни.
...про початок повномасштабного вторгнення
– Найстрашніший ранок ми з чоловіком та двома маленькими дітьми зустріли вдома, і того самого дня розпочалася наша довга дорога на Захід України. Скажу відверто, я була тією людиною, що не вірила у початок повномасштабної війни. Я розуміла, що можлива ескалація на Сході, але, що бомбитимуть із такою силою всі міста України в різних регіонах, ми уявити не могли. Імовірність війни для мене була на рівні ймовірності кінця світу.
...про російську аудиторію у соцмережах
– У мене невелика кількість російських підписників (і була, і, звісно, є зараз), але [у перші дні] я однаково зверталася до росіян, намагалася розповісти, що саме відбувається в Україні. Також писала тим людям, яких знаю особисто, українським зіркам, що працювали та досі працюють у росії. Від декого я отримала повідомлення, що не все так, як ми бачимо, або насправді не все в їхньому житті так, як нам здається. Ми ж спостерігаємо картину, що майже ніхто з тих, хто міг щось сказати, не сказав нічого.
...про професійну трансформацію
– Моє життя, як і життя всіх українців, змінилося докорінно. Воно перевернулося з ніг на голову: про світське життя не може бути й мови, і з перших днів війни ми всі намагалися бути корисними. Всі намагалися, так би мовити, гасити пожежу там, де можемо. З перших днів війни відбувався просто жах, і в медіапросторі також, оскільки валилася величезна кількість інформації: про ракети, про людей, що загинули. І в усьому цьому повідомлення про зниклих людей губилися. Тоді я зрозуміла, що моя допомога буде в тому, аби дуже швидко зробити телеграм-канал, де ми акумулюватимемо всю інформацію про зниклих, всю інформацію, яка може допомогти тим, хто шукає. Тож ми почали розвивати цей напрям.
...про роботу з пошуку зниклих
– В якийсь момент запити на канал падали тисячами. Не сотнями – тисячами! Потім цих повідомлень ставало менше, бо на початку люди просто втрачали зв'язок, а потім на нього виходили. Зараз ми маємо до сотні повідомлень на тиждень, але кожен із цих запитів, як правило, надзвичайно складний, оскільки це люди, загублені місяці тому.
Ми маємо приблизно 80 волонтерів, що працюють у різних напрямах. Це збір інформації про зниклих, збір інформації про знайдених, позаяк у нас є так званий департамент пошуку списків. Ми збираємо всі можливі списки людей, хто перебуває на окупованих територіях, хто отримував гуманітарну допомогу, – і шукаємо зниклих у цих списках також. У нас великий департамент ІТ, тому що саме завдяки технологіям, завдяки інтернету ми знайшли багато людей. У нас є так званий ручний пошук: це дівчата-волонтери, котрі зв'язуються з волонтерами на місцях і шукають будь-які зачіпки в телеграм-каналах, бо багато каналів саме локальних. І окремо є телевізійний формат, де ми вже показуємо історії пошуку та знайдених людей. Це, власне, телевізійне відображення нашої роботи.
Ми співпрацюємо з поліцією (котра зі свого боку працює з Інтерполом), оскільки шукаємо і за кордоном. Ми не виключаємо торгівлі людьми, бо у нас є випадки, коли люди губляться і в країнах ЄС. Також маємо випадки, коли люди були депортовані в росію – і вони найважчі.
Трагічна сторінка нашого пошуку – це люди, знайдені загиблими. У нас із кожним департаментом є чати, і от у департаменті ручного пошуку часто отримуємо повідомлення: «Знайдений, але загиблий». На жаль, таких повідомлень щодня є кілька... Ми передаємо цю інформацію поліції, і вже вони повідомляють рідним, що людина загинула. Іноді ж буває, що самі родичі кажуть нам цю інформацію.
...про використання популярності для допомоги
– Коли ми починали цей проект, коли я зрозуміла, що треба ці повідомлення [про зниклих] акумулювати в одному місці, я точно не думала, як воно має розвиватися, геть не думала про телевізійну складову: це була можливість просто тут і тепер щось зробити. Зараз для мене це можливість привертати більшу увагу до проблеми пошуку людей. Ми з нашими дівчатами-пошуковцями, на жаль, не можемо фізично їхати в окупацію та шукати людей самі, але я можу зателефонувати та сказати волонтеру: «Мене звати Катя, я телеведуча, допоможіть». І зі мною люди розмовляють – і надають допомогу. Тож для мене цей проект – можливість допомагати, і я в ньому, позаяк можу об'єднувати людей, об'єднувати сили. Ми як волонтери допомагаємо державі. Зараз рахунок знайдених іде на тисячі, але, якби ми допомогли навіть двом людям, це потрібно було б починати.
...про особисту трансформацію
– Я рада, що не впала у розпач, коли все це почалось, а стала робити максимум, що від мене залежить. Я озираюся назад і не знаю, як із двома маленькими дітьми на руках, долаючи сотні кілометрів, їхала на Захід України, стоячи в неймовірних заторах по 20 годин, а паралельно придумувала, допомагала, щось робила... Я не піддалася паніці, не опустила рук, і мені ця трансформація до вподоби. Якщо ми не впадаємо в розпач, коли на нас летять ракети, а намагаємося встати, стати корисними та допомагати будь-чим – ми зможемо все.
Сьогодні всю інформацію про зниклих, їхній пошук та загалом проект «Знайти своїх» можна дістати на сайті – долучайтесь, якщо шукаєте близьких або маєте дані про загублених людей. А побачити всі епізоди циклу «Медіа на війні» – зокрема, й «Соцмережі як зброя» за участі Катерини – можна на YouTube-каналі FILM.UA.
