«Весь минулий рік ми проводили наші кіноподії за кордоном. Але постійно мріяли повернути Одеський міжнародний кінофестиваль додому – в Україну. І зараз проводимо його тут, у Чернівцях», – констатувала Анна Мачух під час церемонії відкриття ОМКФ, який цьогоріч відбувається вчотирнадцяте. Чому Одеський кінофест тимчасово переїхав на Буковину, думаю, очевидно (а якщо все ж потрібне докладне пояснення, раджу звернутися до цього інтервʼю гендиректорки ОМКФ). І вплив всюдисущого «чинника» відчувається не тільки в контексті локації: війні присвячені стрічки у програмі фестивалю, викликані нею зміни обговорюють під час заходів індустріальної секції та навіть фільм відкриття – довгоочікуваний «Довбуш» Олеся Саніна – не виходив би на екрани саме зараз, якби не повномасштабне вторгнення.
Церемонія відкриття ОМКФ, що відбулася в Культурно-мистецькому центрі імені Івана Миколайчука була не виключенням: захід розпочався хвилиною мовчання за загиблими у війні, а після гості аплодисментами вшанували памʼять українських кінематографістів, які віддали життя, захищаючи нашу країну. Але війна, як зазначила Мачух, не має зупинити культуру, позаяк вона виконує важливу місію: «Ворог доклав і продовжує докладати дуже багато ресурсів і зусиль, аби показати, що України не існує, що наша культура неважлива, використовує кіно як зброю, показуючи світу викривлену інформацію. Знищує нашу культуру всіма можливими способами. Щоб протидіяти ворогу, ми не маємо права зупинятись, ми маємо продовжувати створювати кіно, показувати його українцям та світу».
«Головне завдання індустрії зараз – посилювати впізнаваність українського кіно, зробити, аби воно залишалося в тренді, – додала у відеозверненні президентка фестивалю Вікторія Тігіпко. – Голос українського кіно має ставати дедалі міцнішім і гучнішим».
Власне, покази фільмів, нетворкінг та інша робота зі зміцення голосу українського кіно триває на Одеському кінофестивалі пʼятий день. А яким було його відкриття, покажу вам нижче.
Ведучими церемонії були незмінний програмний консультант ОМКФ Алік Шпилюк та акторка Дарʼя Трегубова
Звісно ж, такої події не могла не відвідати місцева влада. Міський голова Чернівців Роман Клічук був в оточенні старих знайомих: Олексія Гладушевського, Тетяни Дяченко й Алекса Малишенка, який цьогоріч також є програмним координатором ОМКФ
Одним із перших фільм відкриття ОМКФ побачив і голова ради Буковинської кінокомісії Владислав Севрюков
Режисер Денис Тарасов, відвідуючи премʼєри колег, готується до власної: вже восени його стрічку «БожеВільні» буде презентовано в Європі
Цьогоріч нам обіцяли й премʼєру стрічки «Дім за склом», але її режисер Тарас Дронь та виконавиця головної ролі Ірина Веренич-Островська поки загадково мовчать
Також серед гостей церемонії відкриття були Ірина Громозда й Олена Лавренюк,
Вадим Карпʼяк і Тетяна Пушнова
а ще – національний представник України в Eurimages Сергій Зленко та продюсерка Анна Капустіна, які згодом виступатимуть в індустріальній секції ОМКФ
На сцені церемонії було погашено спеціальну марку Одеського міжнародного кінофестивалю, яку розробила «Укрпошта»
Режисер «Довбуша» Олесь Санін не приховував радості від того, що проект, якому він присвятив багато років свого життя, нарешті побачать глядачі. Нагадаю, в масовий прокат фільм виходить сьогодні, 24 серпня
Показ «Довбуша» на відкритті ОМКФ був українською премʼєрою стрічки, тож на заході був присутній і оператор-постановник «Довбуша» Сергій Михальчук, який зараз служить у ЗСУ. Після початку повномасштабної війни з росією Сергій та Олесь домовилися: режисер має за всяку ціну закінчити кіно, а оператор піде захищати нашу землю
Продюсер Максим Асадчий фінальну версію фільму бачив неодноразово, тож на премʼєрі не зводив очей з дружини
А співпродюсер «Довбуша» Даніель Білак на премʼєру прийшов сам, тому він уважно дивився на глядачів у залі
У кадрі виконавиця ролі нареченої Олекси Довбуша Дарія Плахтій носила весільну сукню вагою 5 кг. На заході в Чернівцях її наряд був значно легшим, але не менш красивим
А виконавець ролі брата Довбуша Сергій Гнатковський, хоча й прийшов на відкриття ОМКФ з дружиною, перебував у центрі уваги шанувальниць
Дмитро Сухолиткий-Собчук подякував Олесю Саніну за кадри-омаж відомому польському художнику Яну Матейку. Втім, яка саме сцена відтворила картини художника, я вам не скажу, позаяк не сильно знаюся на відміну від Дмитра на творчості Матейка
Сьогодні фільм стартує в прокаті в Україні, Німеччині, Чехії, Словаччині, Литві, Ізраїлі та Кореї, і команда «Довбуша» чекає на глядачів у кінотеатрах
А поки гості у своїх неймовірно красивих костюмах із національними елементами (таким був дрескод церемонії) збиралися в холі центру імені Миколайчука, я встигла коротко поспілкуватися з Олексієм Гнатковським і Дарією Плахтій, які втілили на екрані найближчих людей Довбуша. На жаль, Сергія Стрельникова, що зіграв самого Олексу Довбуша, у Чернівцях не було – не дозволив насичений знімальний графік. За інших обставин це мене, мабуть, засмутило б. Але зараз тішуся за нього як за себе: не кожен актор за нинішніх умов може похвалитися наявністю роботи.
Першим зі мною поговорив Олексій Гнатковський.
– До «Довбуша» ви грали в Івано-Франківському театрі – і шлях у кіно одразу почали з блокбастеру. Чи було складно та як готувалися до цієї ролі?
– Тут є два аспекти. З одного боку, це моя професія. Ти професійно виконуєш свої обовʼязки. Якщо ти не знаєш своєї професії, то є питання до твоєї компетентності. З іншого боку, ця роль потребувала певних фізичних напрацювань. У нас були каскадерські трюки. Більш ніж за пів року до зйомок я почав займатися верховою їздою, вузьконаправлено тренуватися з тренером. Плюс мали репетиції з каскадерами, щоб виконувати трюки. У фільмі є сцена, де на висоті я йду по колоді. Я сказав, що сам робитиму цей трюк – притому що я страшенно боюся висоти.
– Чи навчилися ви на зйомках цього фільму чогось специфічного, чого раніше не вміли?
– Я ніколи не стріляв із тієї зброї, що ми використовували на зйомках: це справді зброя 17–18-го століття, і нас цього вчили. На конях я вмів кататись. Але тут була специфічна їзда по горах. Ну й довготривала робота з професійними каскадерами.
– Чи плануєте далі розвивати свою кінокарʼєру? Можливо, маєте якісь пропозиції?
– Не можу сказати, що я планую. Бо скажи Богові свої плани, і він розсміється. В мене є якісь бажання… Хоча зараз у мене бажання, щоб руські здохли. Я хочу, щоб Україна перемогла. Я хочу, щоб в Україні говорили українською мовою. Я хочу, щоб українці знали себе. Для того, що я хочу, я багато всього робитиму. Я багато працюватиму в театрі. З кіно наразі не надходило якихось пропозицій – в кіно у нас зараз пробуксовування. І це нам не до честі. Москалі цього року виділили величезний бюджет на культуру та, зокрема, фільми. Я вважаю, що нам треба знімати кіно. Але це вже питання не до мене. Допоки держава не зрозуміє, що кіно потрібне, доти цього всього не буде.
– Справді, ситуація в українській кіноіндустрії дуже складна. А як щодо театру?
– Мій працює потужно, і я знаю багато таких театрів. Люди ходять у театри. Люди хочуть цього. Люди, коли приходять у театр, сидять разом: розуміють, що реагують на те саме, й усвідомлюють, що вони не самі. І виходить магія. Театр не помре ніколи, і ті, хто має голову на плечах, роблять багато роботи. Хороші театри роблять хороші речі. Створюють, зокрема, розважальний контент. Бо це теж потрібно. Людям потрібна розрядка.
– У кіноіндустрії актори говорять про відчутне скорочення гонорарів. Чи в театрі така сама ситуація?
– По-різному. Скорочуються бюджети, на жаль. Але є якісь антрепризні речі. В мене є, наприклад, антрепризна вистава з Ірмою Вітовською, за допомогою якої ми щомісяця відправляємо по машині на фронт. Зараз скрізь важко. Всі люди докладають надзусиль. Та однаково це набагато легше, ніж бути на фронті. Жодного культурного, економічного фронту не існує.
Пізніше мені також випала нагода поговорити з Дарією Плахтій:
– На зйомках у вас було весільне плаття вагою понад 5 кг. Як відбувалися зйомки цієї сцени?
– Весільне вбрання є втіленням усього приданого нареченої – і все придане було вивішено на мене, на мої плечі. Це було важко фізично. Але не можу сказати, що ці сцени були найважчими. Це було прекрасно. І всі спогади про зйомки фільму залишаться глибоко в серденьку.
– Чи відома подальша доля весільної сукні?
– Наскільки я знаю, планується виставка костюмів із «Довбуша». І ця сукня також має бути там присутня.
– Чи були сцени, які б ви могли охарактеризувати як найважчі для зйомок?
– Були різні сцени. Одна з них сама собою важка емоційно – це зустріч після полону Олекси з Марічкою. На першому етапі зйомок були дуже сильні дощі перед цією сценою. Локацією були пороги річки. Ми чекали декілька годин, коли скінчиться дощ. Розставили дорогі камери. І в момент, коли вже «Камера, мотор!», уся дощова вода почала стікати на камери, на людей. Нас урятувала команда каскадерів.
– Скільки тривали конкретно ваші зйомки? Чи брали ви участь в усіх блоках зйомок (2019-й, 2020-й, 2021-й)?
– Я була присутня тільки на двох етапах. На тому, що відбувався 2020 року, зняли тільки дві масштабні сцени.
– Чи важко було повертатися до зйомок після перерви?
– Ні, це було приємно. Бо перерва була велика. Всі переживали за фільм, хотіли, аби ми його дозняли.
– Хочу також поговорити про ваш досвід життя у Великій Британії. Раніше ви казали, що за кордоном дуже велика конкуренція і важко дістати роль в іноземному проекті. Чи змінилася ситуація зараз?
– По-перше, я повернулася. Можливо, поїду знов, якщо стане небезпечно взимку. Щиро скажу, я не сильно лупала цю скалу з кастингами, позаяк у мене дитина та дуже мало вільного часу. І я працювала баристою в кафе, аби нормально почуватися матеріально. Найімовірніше, українським акторам треба починати з масовок, починати знайомитись. Я зрозуміла, що в мене немає ресурсу на це.
– Чи ведете зараз перемовини про участь у зйомках?
– У мене був один класний проект. Цікаво, що режисер там не українець, але події про Україну, про евакуацію мами з дитиною. Ми з донькою записувалися для кастингу – наразі чекаємо відповіді. Ось цей проект про війну видався мені єдиним доречним. Але для мене зараз загалом не в пріоритеті думати про карʼєру.
А поки глядачі дивилися фільм, керівник промовідділу FILM.UA Distribution Дмитро Майстренко та команда стрічки готувалися до показу в наступному місті всеукраїнського промотуру. Творці вже презентували «Довбуша» в Івано-Франковську, Львові, Луцьку та Києві, сьогодні покажуть у Харкові, а попереду – Дніпро (25 серпня, «Мост-Кіно»), Запоріжжя (26 серпня, кінотеатр ім. Довженка), Одеса (27 серпня, Multiplex у ТРЦ Gagarinn Plaza), Черкаси (28 серпня, «Україна»), Хмельницький (29 серпня, Woodmall), Тернопіль (30 серпня, Мiramax та Zlata), Житомир (31 серпня, кінотеатр ім. Франка)
Після завершення показу думки глядачів розділилися. Хтось хвалив батальні сцени «Довбуша», костюми, показану красу гір. Хтось критикував сюжет, говорив про трохи нерівний монтаж. Утім, справжнє кіно має бути таким – викликати емоції та жваві дискусії. А найкращий спосіб скласти думку про фільм – подивитися його особисто в кіно. Нагадаю, що частину грошей з кожного проданого квитка команда переказуватиме на підтримку ЗСУ.
Тим часом 14-й Одеський міжнародний кінофестиваль продовжується, і колеги з MBR вже готують для вас докладні звіти із заходів індустріальної секції. Не пропустіть.
