Ще рік тому відновлення зупиненого повномасштабною війною серіального виробництва в Україні здавалося неможливим: рекламний ринок лежав, телевімірювань не було, а проекти, що можна реалізувати з допомогою іноземних партнерів, перебували на стадії пошуку тих самих партнерів. Та навіть за таких умов ближче до кінця року почало зʼявлятися дедалі більше інформації про запуск нових українських серіалів. Першим добрі новини повідомив телеканал СТБ, який відтоді встиг зняти декілька проектів (зокрема, дві копродукції), поповнити свою бібліотеку серіалами стороннього виробництва та зіткнутися з усіма актуальними викликами серіальної індустрії – від кадрового відтоку до втрати бібліотечного контенту. Про все це – відновлення виробництва із супермаленькими бюджетами, копродукційні проекти з французами й естонцями, трансформацію глядача та серіальних героїв, роботу з надчутливими темами, скандал через застосування діпфейку та багато іншого – ми поговорили з генпродюсеркою серіального виробництва СТБ Катериною Шевелюк.
Наша розмова відбулась одразу після MIPTV 2023 (через домовленості з іноземними копродюсерами узгодження матеріалу тривало майже два місяці), що викликало паралелі з торішнім ринком контенту, з якого все й почалося.
– Рік тому ми туди поїхали, аби розповісти, що ми є, що нам потрібна підтримка, але ми не просимо грошей як благодійності, а готові генерувати ідеї, співпрацювати, разом знімати тощо, – згадує Катерина. – Був повний зал, і присутні на нас дивилися з емоцією на кшталт «боже, ви ще живі, ви ще чогось хочете?». Це було дуже несподівано (посміхається). А коли ми завершили [виступ], багато продюсерів із різних країн – Франції, Німеччини, країн Балтії – підходили та з щирою зацікавленістю запитували, що у вас є, мовляв, нумо якось спілкуватися. Стало зрозуміло, що ці двері готові відчинитись, якщо ми будемо готові пропонувати класні ідеї. Ми почали це розвивати, і саме там, на ринку в Каннах, у мене з'явилась ідея першого проекту в копродукції – це «Юрик», який ми зробили з «Основа Фільм Продакшн». Згідно із сюжетом там має бути країна-копродюсер, і ми спілкувалися з Чехією, Польщею, а зрештою знайшли партнерів в Естонії.
Потім у нас з'явилась ідея серіалу «Перевізниця», і спілкування з багатьма партнерами щодо інших ідей не припиняється. Ми також об'єдналися з FILM.UA Group та 1+1 media, щоб побудувати спільний діалог із міжнародним ринком, розуміти, які теми цікаві, які бюджети тощо. Хтось, можливо, скаже, що іноземці трохи втомилися від України – є таке відчуття. Але й попит також є: якщо ідея добра, реалізована на високому рівні, то вони готові співпрацювати. Це непростий шлях, але ми його потроху долаємо.
– Не можна сказати, що український телеринок раніше не намагався створювати копродукції, не шукав партнерів. Але тільки зараз, із початком повномасштабного вторгнення, ці двері для багатьох різко почали відчинятися. Річ у війні чи все ж позначився накопичувальний ефект і попередні напрацювання?
– Усе разом. Ми почали шукати шляхів іще до війни, позаяк розуміли: якщо хочемо виробляти проекти з іншими бюджетами, то нам потрібен копродакшен. Але завжди важко знайти історію, яка працюватиме і для України, і для іншого ринку. А зараз ці два фактори – наша попередня робота та поточна ситуація, бажання інших країн нам допомогти – об'єдналися.
– Обидва ваші копродукційні проекти – про перевезення, перетин кордону. А які ще теми цікавлять міжнародний ринок?
– Насамперед вони хочуть бути залученими, бути повноцінними учасниками. У тому самому «Юрику» участь Естонії не умовна: там є лінія, є естонські акторки. Естонія дуже багато допомагає Україні, й наша історія це висвітлює. Тож для них це було вирішальним моментом, аби погодитися. Загалом іноземні партнери хочуть, аби був присутній їхній погляд на ситуацію. Також вони зацікавлені в історіях, які мають не те щоб хепіенд, але надію у фіналі. Це для них важливо.
– З партнерами зрозуміло. А яким цей рік був для української серіальної галузі всередині: куди тепер, за воєнних умов, усе рухається?
– Як ви розумієте, все змінилося суттєво. Досить важко зараз почати щось виробляти, і на це впливає багато факторів. По-перше, скорочення ринку: іноді ми не можемо розраховувати й на половину бюджету, що був до початку повномасштабної війни. По-друге, безпекові умови: повітряні тривоги, комендантська година, обмеження щодо переміщень. По-третє, змінився глядач, змінилися головна героїня та головний герой, на яких ми будуємо наші історії, – і це теж має бути відображене. Тож тепер ухвалення рішення про запуск серіалу (добре, що ми почали їх ухвалювати ще з минулого року) потребує набагато чутливішого підходу: чи є запит на це, наскільки це доречно, про що хоче з нами поговорити глядач, а ми – з ним через креативний контент.
– «Почали ухвалювати» – це про серіал «Просто Надія»?
– Не лише. Ідеться і про власне виробництво, і про нові проекти, які ми створюємо в партнерстві, як-от «Юрик». І про дозйомки [серіалу] «Слід» і [скриптед-реаліті] «Сліпа», які Space production відновили для нас наприкінці грудня. «Просто Надія» – вже другий серіал, що його СТБ почав самостійно виробляти в умовах повномасштабної війни, але саме ним ми сміливо відкрили цей рік. 24 серії, зйомки протягом майже чотирьох місяців на кількох локаціях і натурі, велика творча й акторська група – тобто ми одразу монументально так вирішили зайти (посміхається). І це перша [з початку повномасштабної війни] мелодрама, в якій є комедійні моменти. СТБ завжди знімав більше у мелодрамі, але зараз ми відчуваємо запит глядача на гумор, на легкість, на можливість трішки відволіктись, адже життя триває. Хоча в цьому проекті ми віддзеркалюємо актуальну ситуацію, відображаємо сучасну жінку. Це жінка-героїня, це мати, яка опинилась у важкій ситуації, але вона продовжує жити та несе в собі надію – звідси ця метафорична назва.
На майданчику серіалу «Просто Надія» з виконавцями головних ролей Зоряною Марченко й Артемієм Єгоровим
– Пропоную повернутися ще раніше: у серпень 2022-го, коли СТБ почав знімати «Коли ми вдома. Разом до перемоги». Повномасштабна війна у розпалі, деокупація, майбутнє максимально незрозуміле – а у вас стартує виробництво комедії (хоча й із сюжетом з огляду на реалії). Що вплинуло на це рішення та як ви тоді зрозуміли, що вже час?
– Так, минулого року «Коли ми вдома. Разом до перемоги» став першим серіалом на ринку, який зайшов у виробництво. Формат «Коли ми вдома» існував на каналі не перший рік, глядач його любив, і це додавало впевненості. Для нас це був перший досвід серіального виробництва у нових умовах, але нам усім хотілося говорити про те, що відбувається тут і зараз.
Також цей серіал був першим прикладом нової економічної ефективності, позаяк його бюджет становив на 80% менше від довоєнного. Натомість ми навіть мали двох спонсорів! Ще до відновлення панелі до проекту долучилися згущенка «Малюк» та «Наша Ряба». І ми дуже вдячні їм за довіру, а нашим партнерам з агенції Brand Booster – за зусилля, яких вони доклали, щоб ці інтеграції відбулися.
– Якраз хотіла запитати, на що ви знімали? Вимірювань іще не було, реклама тільки починала відновлюватися…
– Це про наше спільне бажання (маю на увазі канал, творчі групи, акторську спільноту) відновити українську серіальну індустрію. І про подвиг команди під керівництвом [креативної продюсерки] Тали Пристаєцької та Катерини Колісник, яка цього сезону виступила у ролі шоуранерки: процес відбувався «на морально-вольових», адже всі дуже хотіли працювати. Актори знімались у себе вдома на телефони, дістаючи вказівки від режисерки Олени Захарчук через Zoom, деякі актори працювали в інших країнах (Швеція, Франція тощо), група писала сценарії та монтувала у бомбосховищах. Звісно, що все відбувалося з огляду на безпекові правила під час повітряних тривог.
Бюджет супермаленький, зарплати маленькі, гонорари маленькі, але треба було з чогось почати – зробити перший крок, аби показати ринку, що ми готові. І те, що спонсори повірили в нашу історію, підтримавши ще до відновлення панелі, теж було дуже круто. Вважаю, що ми спрацювали дуже професійно, зробили інтеграції нативними та доречними.
Памʼятаєте серію про звільнення Херсона? Вона стала пророчою. Нею ми планували завершити сезон, і в кінці мала лунати фраза: «Мам, Херсон наш». Але сценаристи тримали руку на пульсі й, коли сталася деокупація, швидко адаптували сюжет під нові умови. В результаті сезон закінчується фразою: «Мам, Крим наш». Ми всією командою певні, що вона також пророча… У цьому серіалі зображено життя українців саме у ситуації, яку ми всі проживали разом, тому він зайшов: панель тоді ще не відновилась, але ми читали відгуки.
– Чи буде продовження?
– Багато хто поїхав, багато хто вже залучений до інших проектів. Утім, формат справді робочий, його люблять, тому ми ще думаємо. Можливо, розроблятимемо приквел чи щось таке.
– Про тих, хто поїхав, я також хотіла поговорити. Запускаючи один за одним проекти у виробництво, чи відчули ви цю кадрову кризу, про яку на ринку багато говорили торік?
– Минулого року ми найперші зайшли у виробництво багатьох проектів і спочатку не відчули кадрової кризи.
– Забрали всіх на ринку?
– Тоді так, устигли (сміється). Зізнаюся, це було дивовижне, вже забуте відчуття, коли ти отримуєш акторські проби: я бачила, як актори готувалися, наскільки вони залучені, як у них блищать очі, який піднесений настрій у творчої команди. І це також було підтвердження для нас із колегами, що ми маємо починати. Бо це і про робочі місця також.
– «Спочатку не відчули кризи», а потім?
– А пізніше стикнулися з цією проблемою: багато професіоналів, зокрема жінки, виїхали з України та знайшли за кордоном можливість професійної реалізації. Багато чоловіків – актори, режисери, оператори – зараз захищають нашу країну. Ринок почав рухатися динамічніше. Тому зараз уже доволі непросто зібрати команду, але ми шукаємо варіантів, як подолати ці виклики.
– А чи рухається ринок у напрямі вирівнювання зменшених гонорарів? Та й загалом, які статті бюджету через війну збільшуються, а які скорочуються?
– Усе скоротилося, позаяк ринок упав дуже відчутно і в нас просто немає інших можливостей: ми живемо за те, що заробили. Тому замість десяти серіалів, як хотілося б, ми знімаємо три. І намагаємося вести чесний діалог з акторами: що маємо, те й готові платити. Гадаю, що зараз ціни можуть піти вгору, позаяк усі починають щось виробляти, є певні гроші від фондів, є трохи інші бюджети. Але загалом це тема для індустріальної дискусії, аби всі розуміли, що це не наше бажання, а ринкові умови: ми маємо разом пройти цей період, допоки галузь не відновиться.
– Здається, загальноіндустріальне єднання, що так гостро відчувалося на початку повномасштабного вторгнення, потроху сходить нанівець: дедалі частіше гравці ринку згадують, що вони насамперед конкуренти. Чи це хибне відчуття?
– Ні, конкуренції ніхто не скасовував (посміхається). У такій індустрії, на такому ринку вона завжди буде. Але ми всі маємо здоровий глузд, тож перед лицем загальногалузевих викликів і заради країни гравці об’єднуються, домовляються та шукають рішення разом. Тому ми плануємо цю дискусію.
– Поговорімо предметніше про «Перевізницю» та «Юрика» – перші повноцінні копродукції СТБ. «Перевізниця» зараз має вигляд рідкісного для нашого ринку кейсу: як склалася така складна конфігурація, як довго ви збирали партнерів і хто вони – крім основного, компанії Gaumont?
– Усе відбулося завдяки нашому відділу монетизації, котрий очолює Ася Батаєва-Докаленко: це одне з їхніх основних завдань – шукати копродакшен-партнерів. І завдяки суперідеї Євгена Туніка, яку він почав самостійно пітчити: її помітила компанія Gaumont, і вже вона допомогла нам скласти це партнерство. Наразі on board шість європейських мовників, ведуться перемовини з іншими територіями, партнером із дистрибуції виступає компанія Beta Film. Певно, наразі це найочікуваніша українська серіальна прем'єра в Європі.
Десятисерійний драматичний серіал розповідає історію українки Лідії, професійної психологині, життя якої іде шкереберть у лютому 2022 року, коли починається повномасштабна війна. Лідія, котру грає Анастасія Карпенко, вирішує перевозити людей, що евакуюються або шукають коханих. Кожна поїздка стає сеансом терапії: пасажири розповідають про свої страхи, надії та мрії, перш ніж дістануться місця призначення
– На якому етапі перебуває виробництво?
– Команда завершила виробництво першого пулу, ми вже бачимо, що цей проект справді європейського рівня якості. Я тішуся, що саме наш СТБ покаже цю історію українським глядачам. «Перевізниця» продемонструє і національній аудиторії, і міжнародній, на якому рівні можуть знімати українські продакшени.
– Перший пул – це скільки?
– З запланованих десяти серій вже відзнято шість, зйомки продовжаться восени. Для творців було важливо зняти саме ту натуру, що закладена у подіях історії.
– «Перевізницю» виробляє внутрішній продакшен?
– Так, це творча команда Starlight Production під керівництвом Жені Туніка – він і шоуранер, і автор сценарію.
– У проекті багато партнерів – як гадаєте, чим конкретно ця історія так зацікавила всіх?
– Я розумію, чому вона важлива для нашого каналу та глядача. Ми завжди відповідали за образ сучасної української жінки, її переживання, мрії та вибір. Вибір, який українки були змушені робити від початку повномасштабного вторгнення, був справді складним: вони ставали на захист своїх сімей і країни, допомагали, рятували інших.
Наша «Перевізниця» – про таку українську жінку та про ці складні життєві рішення, які люди ухвалювали під вибухами й обстрілами. Так, війна – головний контекст, але в центрі сюжету – переживання та емоції героїв. Я вважаю, що цей фокус на людські історії та вибір дає історії міжнародну мову, підсилює потенціал «Перевізниці» для показу мовниками інших країн.
– У проекті брали участь французькі актори – вони знімалися в Україні?
– Так, прекрасні французькі актори Антуан Ербе, Катерина Бут Орр та Андрієн Роб. Гадаю, що вони, як і всі люди, хвилювались, як це буде в країні під час війни. Але вони приїхали, для них це теж важлива історія. І важливо для нас, що у цій історії українські глядачі побачать: європейці з нами, навіть на такому, креативному рівні.
– Чи залучені до виробництва інші іноземці крім французьких акторів? Можливо, партнери взяли на себе частину постпродакшену або музику?
– Ні, за виробництво повністю відповідає Starlight Production.
– А у кого з учасників цієї копродукції право «першої ночі»? Як ви домовилися?
– Ми точно хочемо прем’єру на СТБ. Але з огляду на таку міжнародну цікавість, можливо, вона відбудеться паралельно з прем’єрами в інших країнах. Деталі щодо міжнародних прем’єр група оголосить трохи пізніше.
– Переходимо до проекту «Юрик», гроші на девелопмент якого виділив USAID, а потім зʼявився естонський партнер. Розкажіть, чому саме естонський – адже Юрик міг поїхати до будь-якої іншої країни.
– Справді (посміхається). Як я вже казала, ідея з'явилася рік тому під час MIPTV. Я прочитала цю історію у новинах, і вона мені дуже відгукнулася: знаєте, я мати двох дітей, і кожна історія, пов'язана з дитиною, мене хвилює. Я вирішила, що це дуже болюча історія, але в неї є хепіенд – тобто він був у реальних подіях. Тож ми з дівчатами із продакшена вирішили, що маємо зняти фільм на основі цієї історії, але треба знайти гроші, позаяк на той час жодного фінансування від групи не могло бути.
Ми почали працювати з фондами та паралельно шукати копродакшен-партнерів: і до Польщі ходили, і до Чехії, і до Словаччини. Там хтось довго роздумував, а нам уже потрібно було ухвалювати рішення, адже копродакшен завжди забирає час. Тож ми вирішили зробити пітч іще й знайомим з естонської компанії. І розуміючи, що там має бути окрема лінія, аби вони долучилися, ми зробили цю лінію: прописали, як ми це бачимо, скільки знімаємо у нас, скільки у них тощо. І вони погодились: їх зацікавила і сама історія, і меседж, який вона несе для Естонії. Спершу планувалося чотири серії, але не зібрали потрібного для доброї якості бюджету, тому зробили фільм.
– І зйомок в Естонії теж не було?
– Так. Їхати до них було б дуже дорого, та й загалом недоцільно. Натомість до нас приїхали дві естонські акторки – Анне Вєесаар та Лііз Хааб. Приїхали – та відразу потрапили під повітряну тривогу й атаку «Шахедів». Але вони не злякалися, сиділи разом з усією командою у бомбосховищі, а потім знімалися в Гостомелі за температури мінус одинадцять.
Ми відзнялися дуже швидко у січні – лютому та зараз перебуваємо на останній стадії монтажу.
– Головну роль у цьому проекті виконує дитина, що додатково ускладнює роботу. Як ви шукали хлопчика?
– Максим Боряк уже знімався у нас – в обох частинах драми «Мама». Він дуже талановитий актор та у свої 11 років добре впорався з великою відповідальністю: вивчив та «прожив» 110 сторінок сценарію, завжди знав текст, ні на що не жалівся – я такої витримки ще не бачила.
Та й загалом у нас зібралася дуже добра команда, чудові актори Римма Зюбіна, Тамара Антропова, Костя Корецький… Гадаю, у цієї історії класне майбутнє. І ми, й «Основа Фільм Продакшен» продали свої попередні проекти (і «Маму», яку робили разом) до різних країн і так само плануємо зробити з «Юриком». А прем'єра, звісно, буде на СТБ.
– А чому ви звернулися саме до «Основа Фільм», коли з'явилась ідея?
– По-перше, у нас є добрий досвід виробництва воєнної драми: колеги знають, як із цим працювати. По-друге, тоді ми разом були в Каннах та одразу на місці почали спільно розвивати цю історію.
Авторка сценарію та креативна продюсерка «Юрика» Валентина Руденко з естонськими акторками
Продюсерки від «Основа Фільм» – Тетяна Куц і Вікторія Горенштейн
– Як ви писали естонську лінію, чи допомогали вам партнери?
– Ми пропонували своє бачення, вони – коригували сценарії, все обговорювалося та узгоджувалося: не лише їхня лінія. Estonian Public Broadcasting – дуже відчутні партнери в цій історії.
– А як розподілятимуться права?
– У партнера 100% прав на його територію. А щодо світу – в залежності від внеску, який кожна зі сторін зробила.
– Коли чекати на прем'єру?
– Ми плануємо присвятити її до Дня Незалежності.
– Повернімося до «Просто Надії». На початку розмови ви розповіли про героїню та надію, яку дає цей серіал. Чи правильно я розумію, що саме таких проектів зараз потребує український глядач?
– За нашим відчуттям – так. Наразі ми перетнули екватор виробництва та сподіваємося на ефір восени. А лише починаючи писати серіал, відчували, що саме таку історію – про силу українських жінок – маємо зараз розповісти глядачеві. Як я казала, наша глядачка трансформувалася, тому й наша героїня змінилася. Вона щодня на своєму місці здійснює якісь подвиги.
СТБ завжди був головним каналом, що відповідав за образ сучасної української жінки. Сьогодні ми бачимо героїню нового часу, і вона саме така: попри найтяжчі виклики, вірить у власне майбутнє та знаходить мотивацію рухатися до своєї мрії. Ми відчуваємо запит на віру, на натхнення, на стосунки між жінкою та чоловіком – і ми їх зображуємо. Також у цій історії багато дітей.
– СТБ же якраз не просто про жінку, а про жінку та дітей.
– Саме так. Акцент у «Просто Надії» – на родину, на стосунки, родинні зв'язки. Наша героїня, втративши все, починає з нуля: вона працює, шукає нових шляхів, їй важко, але вона йде вперед. І ми одразу вирішили, що це будуть 24 серії – такий довгий шлях відновлення. Для нас, команди, це теж про надію, відновлення виробництва та надання робочих місць групі й акторам.
– А чи велика група?
– Проект створює одна з творчих студій Starlight Production, креативна продюсерка й авторка ідеї – Оксана Калитюк, виконавчий продюсер – Олександр Биков. Основна група плюс актори – майже сотня осіб (без урахування підрядників, акторів груповки та масовки). Звісно, інша технологія виробництва, позаяк інший бюджет, хоча зараз бюджети навіть трошки зросли проти того, що ми могли собі дозволити на початку виробництва минулого року. Мені дуже до вподоби атмосфера на майданчику, що панує за такого темпу, в якому ми маємо це робити: всі натхненні, залучені, всі дуже скучили за повноцінними зйомками.
– Ви сказали, що змінилися глядач, героїня та герой. А як саме змінився герой? Він тепер воїн?
– Навіть не знаю, як сказати, аби уникнути спойлерів (посміхається). Це чоловік-захисник. Багато наших жінок опинилися без чоловіків, із різних причин: хтось поїхав за кордон, і їм бракує своїх чоловіків, у когось чоловіки в ЗСУ, хтось, на жаль, утратив близьку людину через війну. І це народжує запит на відчуття стосунків із чоловіком, на захист. Наш чоловік-захисник був у ЗСУ, повернувся, та в нього є свої страхи.
– Тобто ви вже ризикнули піти в цю тему?
– Так, трохи пішли. У нас є діалоги, від яких у мене сироти виступають. Обережно, щоб нікого не ретравматизувати, не заходити на територію, де ще дуже боляче, але вже трошки поговорили про це.
– Це добре питання, які теми можна порушувати, які – поки не можна, як це все має бути, коли війна триває. Але для себе ви напевно знайшли відповідь, оскільки почали говорити про складне. Чи можете узагальнити, якими, на вашу думку, мають бути серіали під час війни?
– Це така важка тема… Раніше я ніколи не думала так довго над кожною ідеєю: чи варто зараз запускати, чи варто про це говорити. З одного боку, є запит на героїку: ми гадаємо, що глядач хоче бачити історію про Привида Києва, про саперів, про захисників тощо. Але ми також бачимо, що є запит на контент, який надихає, додає сил і допомагає трішки відволікатися: подивитись загальніші історії, про стосунки жінки та чоловіка, відчути трохи гумору. Це нормально – людина мусить видихати, аби таким чином перезавантажуватися для подальшої щоденної боротьби. І ми маємо давати глядачу такий контент. Тому я вважаю, що має бути баланс спешел-продукту на чутливі теми та контенту, в якому життя триває.
– Чи є у каналу методи перевірки складних тем, у яких ви не зовсім впевнені: фокус-групи, опитування у соцмережах, залучення психологів?.. Ми ж розуміємо, що зараз багато питань можуть викликати будь-яку реакцію.
– О так (посміхається). Я читаю коментарі глядачів, і вони дуже різні. Якщо відокремити просто хейт, то можна бачити запити, певні теми, про які треба подумати. Крім того, у мене є керівник, у нас є маркетинг-директорка, є команда – ми радимося. Коли раніше я розуміла, що хоче глядач і могла без сумнівів пропонувати ідеї керівництву, то зараз сумнівів багато, і ми радимося.
Крім того, ми провели дослідження аудиторії, попиту та зробили певні висновки, що допомагають планувати наступні кроки виробництва. Все непросто, але ми хочемо відновлювати індустрію, виробляти, хочемо йти далі, аби не просто тішити наших глядачів, а й допомагати їм знаходити в наших проектах емоційне підзарядження.
– Нещодавно СТБ почав показувати детектив «Водна поліція», що стартував до повномасштабної на каналі «Україна». Чому вирішили забрати цей серіал?
– Слухайте, нам дуже бракує контенту. Втрати каналу становлять майже 66% годин праймових серіалів або 40% загалом (за даними пресслужби, станом на 24 лютого 2022 року серіальна бібліотека СТБ становила 1294 години, з них 468 годин праймового контенту. – MBR). Згідно з нашою політикою [щодо відмови від контенту з російськими акторами й тими, хто підтримав злочинну агресію рф] з ефіру вилучено 57 серіалів (тайтлів). Ну і ми спершу показували тільки мелодрами, позаяк уникали будь-яких тригерів для глядача. Потім почали показувати «Слід» і переглядали кожну серію, кожен написаний сценарій, аби там не було контраверсійних тем, які хоч на маленький крок можуть спровокувати не ту реакцію. А серіал «Водна поліція» насправді дуже близький до «Сліду» – це міг би бути його спіноф. Умовно, та сама команда, але працює на воді. Канал «Україна», на жаль (справді на жаль), пішов із ринку, добрий контент залишився, тож ми вирішили спробувати. Поставили в ефір – і він працює (вже після цієї розмови стало відомо, що йдеться не тільки про «Водну поліцію» – Starlight Media придбала права на пакет серіалів «Медіа Групи Україна» для показу на своїх каналах, не лише СТБ. – MBR).
– Чому почали не спочатку, а із серій, які залишилися? Та чому прайм, якщо проект вироблявся для денного слота?
– Глядачі не бачили нових серій. Я вважаю, що це правильний хід програмування, аби дати більше шансів цьому контенту в нашому ефірі.
– А скільки їх лишилося, якщо загалом було 44? Серіал же завершений?
– Так. Дев'ять нових серій. Аби логічно починати серіал в ефірі, ми зробили так: спершу була четвірка, що запускає процес – показує, як ця група формувалася, – потім дев'ять нових серій, а потім решта.
– А чи є у вас на умовно найближчий час плани на ще якісь детективи? І «Слід», і «Водна поліція» добре працюють на СТБ.
– Плануємо релонч серіалу «Слід» – це, можна сказати, об'єднання «Сліду» з «Водною поліцією». Той самий процедурал, але вже нова історія. СТБ ж завжди працював у розвитку форматів. Наприклад, спочатку був просто «МастерШеф», а потім – дитячий, підлітки, селебріті, професіонали тощо. Так само й із серіалами. Маємо дуже амбітний план, він буде вже невдовзі реалізований.
– Але «Слід» – це формат, а новий серіал уже буде власною розробкою?
– Так, наша спільна зі Space Production розробка.
– Повернімося до теми втрати бібліотечного контенту. Ви згадали про вилучення 57 серіалів (тайтлів), а скільки залишилося?
– 788 годин, включно зі «Слідом», «Сліпою» та «Коли ми вдома». Якщо говорити лише про праймову серіальну лінійку, то це 158 годин, включно з «четвірками». Водночас ємність праймового слота становить понад 400 годин (для розрахунку ми брали кількість бібліотеки станом на 24 лютого 2022-го) – тобто 158 годин серіалів для прайму явно недостатньо.
– А що ви робите з тим, що залишилося? Яку кількість серіалів із допущених до ефіру вже продубльовано українською?
– Ми готувалися до переходу показу на українську мову протягом 2021-го та початку 2022 року. Продубльована або озвучена вся серіальна бібліотека, крім 64 годин «Папаньок», які зараз у роботі та заплановані на осінь. Усі серіали в ефірі СТБ звучать українською, тож наразі питання дублювання архіву більше стосується програм. І над цим канал також активно працює з минулого року.
Якщо говорити про проблеми серіальної бібліотеки, то варто зазначити, наскільки багато ресурсу пішло на дубляж проектів, котрі після 24 лютого ми вже не поставимо в сітку. Для нас як бізнесу це свідоме та важливе рішення, попри те що воно несе значні фінансові втрати. А зараз ми робимо все можливе, аби тримати руку на пульсі щодо акторів, оскільки для нас це важливо. Впродовж року вилучили багато контенту за участі російських акторів, але навіть такі зусилля та кількість контенту, від якого ми відмовилися, не можуть повністю убезпечити від виникнення нових проблем: наприклад, в одному із серіалів ми виявили, що другорядну роль виконує український актор, який залишився в окупованому Маріуполі та грає там у театрі. Тобто ми не можемо його показувати. Але він є учасником вертикального кейсу однієї серії, через що не можна просто так видалити його з монтажу. Ми порадилися з відділом адаптації, як би вилучити його з історії, але не загубити змісту. І це була справді ювелірна робота: додали кілька реплік за кадром, аби пояснити ситуацію з цим актором художньо.
– Тобто ви перемонтували епізод?
– Так, повний перемонтаж серії. Цього актора немає, але змісту ми не загубили та врятували серію. Але це величезна робота, щоб спочатку виловити таких акторів.
– Я саме хотіла запитати, як ви їх виловлюєте? Це ручна робота чи, може, у вас вийшло якось це автоматизувати?
– Автоматизувати ми поки, на жаль, не змогли, але, попри високе навантаження команди, намагаємося перевіряти на різних рівнях: у соцмережах, у Google. Люди, які за цим стежать, уже знають різні нюанси, в курсі всіх списків тощо. Така робота забирає дуже багато часу, але ми намагаємося робити все, аби застрахувати себе від таких криз.
– Утім, запобігти кризі, що її спричинив анонс серіалу «Останній лист коханого», вам не вдалось. І причина цього, на мою думку, у відсутності публічної комунікації, яка б розʼяснювала, що ви робите та навіщо. Мені здається, реакція глядачів та індустрії була б геть іншою, якби їх підготували. Чому ви вирішили не комунікувати цю історію?
– Ми не очікували такої категоричної реакції. Відверто кажучи, в мене був шок від того, що відбувалось у соцмережах, і від повідомлень, які я отримувала персонально. Загалом ми шукали технологічного рішення, як позбавити український креативний контент російського обличчя. І застосування DeepfakeAI – це міжнародна практика: технологія використовується, коли немає можливості перезняти вже готовий матеріал або вилучити героя з монтажу. Ми не мали такої можливості, натомість хотіли врятувати проект, в який було вкладено дуже багато роботи української творчої команди, включно з акторами (серіал було повністю відзнято до лютого 2022 року. – MBR). Ми багато радилися з юристами, і в правовому полі все було чисто – жодного юридичного порушення. До того ж в Україні вже був такий кейс – це мінісеріал «Метелики», який ми придбали та показали ще 2021 року (для цього показу в проекті, створеному 2013 року, за допомогою DeepfakeAI було замінено російського актора другого плану. – MBR).
– Тоді, мені видається, взагалі не було жодної реакції.
– Так. Але тепер ми бачимо, що пошук технологічного рішення, яке допоможе зберегти серіальну бібліотеку, має обговорюватися на індустріальному рівні, адже це питання актуальне для всіх медіагруп. Тож ми маємо про це разом поговорити.
– Справді, проблема бібліотечних серіалів актуальна не тільки для вас, і не тільки вас цікавить саме цей сервіс. Тож як має відбуватися ця дискусія, як це ви плануєте?
– Є ініціатива від іншої медіагрупи, ми маємо поспілкуватися про це та знайти спільний шлях, вирішити, як рухатися далі.
– А чи плануєте ви щось пояснювати глядачеві? Звісно, його не бентежать проблеми індустрії, але часто він обурюється саме через нерозуміння контексту.
– Я гадаю, спочатку нам усім треба розвʼязати це питання саме в площині індустрії. А вже потім залежно від контексту будувати комунікацію з глядачем.
– Наскільки великою була роль Прохора Дубравіна в серіалі «Останній лист коханого»? Грубо кажучи, який відсоток контенту вам довелося переробити за допомогою діпфейку?
– Насправді у серіалі багато цікавих ліній, в яких цього актора немає. А наприклад, у першій серії він зʼявляється на екрані десь секунд на 30. Він – «чоловік мрії» нашої героїні, але в історії не домінує.
– Припустімо, технологію DeepfakeAI визнали прийнятною для ринку: скільки ресурсу, часу тощо зекономило б її застосування? Можемо розібрати на прикладі цього серіалу?
– По-перше, це дуже недешева процедура, а також доволі складна та потребує часу. По-друге, її у нашій країні поки що робить лише одна компанія. Але річ не в цьому: я не можу сказати, що ми плануємо завжди використовувати цю технологію. Ні. Ми взагалі не плануємо далі працювати з російськими акторами. І багато бібліотечного контенту [з російськими акторами] ми вже викинули у смітник і забули про нього назавжди. Якби ця технологія не спричиняла такого обурення, можна було б урятувати певну кількість контенту, де є тільки один, і той не головний, неукраїнський актор. Але використовувати її повсюдно ми б точно не стали.
Багато українських акторів у той момент вирішили, що ми використовуємо цю технологію, аби й надалі співпрацювати з російськими акторами. Тому я хочу ще раз наголосити: ми в жодному разі не намагаємося це робити. Застосування діпфейку було точковим рішенням, щоб урятувати один премʼєрний український серіал, знятий до 2022 року. Сьогодні у нас не може бути навіть думки, навіть намірів щодо російських акторів, і мені дуже прикро, що хтось думає зворотне.
