«Просто згадайте, як це було та як відчувалося раніше – мати за кордоном український паспорт, казати, що ти з України. І порівняйте, як це змінилося тепер. Так само і для українських продюсерів: зараз із тобою хочуть спілкуватися. Двері відчиняються набагато простіше, ніж колись» – так Катерина Вишневська відповідає на запитання про те, як за понад рік повномасштабної війни змінилося в світі ставлення до пропозицій співпраці з українськими контентмейкерами. Та водночас зауважує: «Але є нюанс, і він полягає в тому, що це насамперед бізнес. Тож розпочати перемовини зараз неважко, але все впирається в те, що ми, українські продюсери, приходимо з ідеєю копродакшену, але не можемо запропонувати жодного фінансування зі свого боку. І це вже є проблемою».
Про те, який контент варто пропонувати на таких перемовинах, як змінилися ландшафт та аудиторія європейського аудіовізуального ринку в контексті війни в Україні та чому стратегічно важливим є індустріальне єднання – як усередині країни, так і в межах Східноєвропейського регіону загалом, – у нашому інтерв'ю з директоркою з розвитку та копродукції FILM.UA Group, котра роками опікується залученням в Україну міжнародних партнерств.
Прочитати цей текст англійською можна за посиланням.
– Катерино, ми з вами розмовляємо невдовзі після роковин повномасштабного вторгнення. Перепрошую за таке питання, та чи можете ви розповісти про особистий досвід перших днів війни?
– Я якраз приїхала до Києва 22 лютого – тож пам'ятаю дуже-дуже добре… 23-го числа у FILM.UA була прем'єра – комедія «Велика прогулянка». Всі повернулися додому втомлені, задоволені, а зранку прокинулися під звуки сирен… Наступні декілька днів я провела на станції метро «Золоті ворота»: ми з родиною провели там декілька діб.
І знаєте, може дивно прозвучить, проте я дякую долі, що була в Україні у цей час. Позаяк мені видається, що краще такі моменти переживати зі своєю країною та з рідними людьми. Також я дякую долі за те, що маю дуже багато іноземних друзів і партнерів. Я була в Україні до середини березня, за цей період записала багато інтерв'ю, котрі виходили на NBC News в Америці, BBC News в Англії, на Business Insider тощо, – і цей контент активно «шерили» люди всередині індустрії. Наша трагедія припинила бути для них абстрактною, бо сталася «вживу» з людиною, яку вони знають уже багато років. Це згодом дало мені змогу обґрунтовано спілкуватися про всі ці, скажімо так, ідеологічні питання.
– Як і коли ви змогли знову взятися до роботи, розпочати цю комунікацію?
– Уже в квітні 2022 року. Налагоджувати мости між Україною та світом завжди було моєю амбіцією, моєю роботою. Війна просто надала цьому всьому додатковий імпульс. За моїми відчуттями, десь місяць після початку повномасштабної війни індустрія та всі ми були в шоковому стані. Але потім стало зрозуміло, що є потреба розповідати наші історії, що ми маємо зберегти індустрію і що без допомоги міжнародної спільноти це наразі неможливо.
Протягом останніх кількох років FILM.UA провадила активну роботу на міжнародних ринках: це був наш стратегічний вектор. Спочатку ми просто продавали свій контент. Потім почали залучати партнерів на більш ранніх етапах: це досвід серіалів «Нюхач», «Схованки» тощо. І в цьому контексті ініціатива Ukraine Content Club (UCC), що була започаткована минулого квітня, – логічна наступна ланка цього ланцюжка.
Тоді ми звернулися до міжнародного аудіовізуального ринку з пропозицією, котру простими словами можна сформулювати приблизно так: згодом ви купуватимете наш контент. Зараз ви купуєте трохи більше, бо відчуваєте солідарність, але ж річ не лише в солідарності, адже в будь-якому разі йдеться про якісний, привабливий для аудиторії контент. Але просто зараз ми фізично не зможемо такий контент виробити без ваших грошей. Тому пропонуємо вам купити його на більш ранніх стадіях: стадії сценарію, девелопменту тощо. Саме в цьому полягає задум UCC.
– Реалізувати цей задум було б неможливо без внутрішньоіндустріального об'єднання зусиль, яке до початку повномасштабної видавалося чимось на межі фантастики…
– Насправді ця глобальна кооперація між медіагрупами сформувалася досить швидко й органічно, адже медіа є частиною нашої спільноти, нашого суспільства. І коли об'єдналося все суспільство, то чому в медіаіндустрії мало бути інакше? Інше питання – просто це чи складно. І так, на якомусь етапі стає складніше, бо всі, звісно, мають свої думки, свої інтереси. Але тоді, на початку повномасштабної війни, ми всі бачили це об'єднання як єдиний крок, що всі ми маємо зробити. І зробили його.
Поясню, як це все взагалі працює. Засновниками UCC є українські медійні групи: Starlight Media, 1+1 media, FILM.UA Group. Ми маємо два напрями роботи: ігровий серіальний, а також документальний, запуск якого офіційно оголосимо в квітні у Каннах на MIPTV. До документального напряму також доєдналося Суспільне мовлення.
У нас доволі утилітарний підхід: першочерговим завданням зараз є те, аби наша індустрія загалом якось витримала все, що відбувається. Тож постає питання – що ми, медіагрупи, можемо для цього зробити? Наша відповідь: спираючись на власний досвід і розуміння того, як працює галузь, а також на віру в нашу спільну перемогу, ми пропонуємо практичний механізм системної співпраці з глобальною індустрією виробництва контенту, щоб генерувати якнайбільшу додану вартість для нашої локальної індустрії. І саме таким механізмом є UCC.
В нас є велика бібліотека власних проектів, до нас повсякчас приходять незалежні продюсери зі своїми ідеями, тож загалом маємо доступ до багатьох історій зі всього українського ринку. З них ми відібрали декілька історій. Потім був іще один відбір – серед відібраного, потім іще один, іще… В результаті станом на зараз маємо шість історій. Чому лише шість? Бо ліпше фокусуватися на реальних цілях, а не хапатися за все й одразу: так нічого не буде зроблено. Ми всі зараз існуємо в умовах лімітованих ресурсів: часу, грошей, уваги.
Серед ключових вимог до історій була їхня готовність: у нас немає змоги втрачати рік чи більше на написання сценарію. Тож маємо брати історії, що вже готові запускатися. Також вони мають бути на часі, бути різноманітними, якісними, цікавими – не лише для українського, а й для міжнародного ринку, адже саме до нього ми йдемо з пропозицією профінансувати виробництво.
Отже, коли ці шість історій – Taras. The New Story (1+1 media), Tricker (1+1 media), Nest Of Snakes (FILM.UA), Potion (FILM.UA), Really (Starlight Media), Stolen Happiness (Starlight Media) – були колегіально відібрані, ми сказали ринку: ось – одні з найкращих історій, що зараз може запропонувати світові Україна. Але головне тут, що вони найкращі не лише на нашу думку – так кажуть експерти.
– Що це за експерти?
– Ми зібрали міжнародний борд експертів із великим досвідом та ім'ям на ринку. Це люди з дуже великих компаній: Девід Даволі (David Davoli), міжнародний президент Anonymous Content; Карло Дусі (Carlo Dusi), керуючий директор Endor Productions; Еммануель Гілбарт (Emmanuelle Guilbart), співзасновниця і спів-CEO About Premium Content та APC Studios; Марк Лорбер (Marc Lorber), що був останнім старшим віцепрезидентом із міжнародної телекопродукції та закупівель у Lionsgate (31 грудня 2022-го Лорбер залишив компанію. – MBR); Джулі Мелдал-Джонсен (Julie Meldal-Johnsen), виконавча віцепрезидентка з глобального контенту ITV Studios; Саймон Міррен (Simon Mirren), відомий автор, шоуранер, колишній виконавчий продюсер серіалів «Криміналісти: мислити як злочинець» (Criminal Minds) і, до речі, брат Хелен Міррен; Хенрік Пабст (Henrik Pabst), керуючий директор Seven.One Studios і керівник контент-напряму Seven.One Entertainment; Крістіан Вікандер (Christian Wikander), який наразі є головою HBO Nordics та готується очолити напрям глобального сценарного контенту в Banijay; Олів'є Джоллет (Olivier Jollet), виконавчий віцепрезидент і міжнародний генеральний менеджер Pluto TV – глобальної AVoD-платформи, що належить Paramount; Луіс Педерсен (Louise Pedersen), CEO All3 media international; Паскаль Бретон (Pascal Breton), президент Federation Studios; Карні Зів (Karni Ziv), керівниця напряму драми та комедії Keshet Broadcasting, найбільшого каналу Ізраїлю; Марек Солон-Ліпінські (Marek Solon-Lipiński), директор із міжнародних зв'язків департаменту продажів та міжнародних зв'язків польського національного мовника TVP.
Саме експерти відбирають із шести запропонованих історій три перші, що стають цьогорічним слейтом і фокусом діяльності UCC. Які саме це будуть історії, ми офіційно скажемо 17 квітня на MIPTV, коли анонсуватимемо їх як фіналістів першої хвилі UCC. Вже по кожному проекту спілкуватимемося таргетовано з потенційними замовниками й інвесторами.
Наша мета – цьогоріч запустити проекти у виробництво. І саме тому має сенс фокусуватися саме на невеликій кількості. Насправді якщо ми робимо три – і нам вдається, то це означає, що потім ми робимо наступні три, і далі, далі… Сподіваємося, що загалом для індустрії це буде великий крок уперед, оскільки ми створюємо прецеденти системної кооперації та копродукції.
– Розкажіть докладніше, які ключові бенефіти, на вашу думку, UCC дасть українській індустрії як такій.
– По-перше, важливо підкреслити, що Ukraine Content Club є ініціативою саме приватних компаній, а не держави. Наприклад, особисто для мене, людини, котра працює на велику компанію із широкою сферою щоденних робочих обов'язків, це додаткові тижні роботи, велика частина життя минулого року. Так само для всіх, хто залучений до проекту. Для всіх нас – а над проектом працюють багато людей з боку медійних груп, FILM.UA, МRM – це зараз стало метою існування. Ми воліємо, щоб це запрацювало. Ми створюємо не індивідуальні проекти – ми створюємо ініціативу, котра сповіщає ринку про Україну.
І ще такий момент: у країні війна. І ми, медіагрупи, в цей час просимо людей дати гроші вперед. Тож зрозуміло, що за таких умов хтось має гарантувати, що цей контент, за який заплачено наперед, справді буде вироблено. В цьому разі гарантіями є саме наші потужності та репутація. Завдяки цій ініціативі будуть створені робочі місця, прецеденти співробітництва. І всі інші незалежні українські продюсери, спираючись на здобутки, кейси цієї ініціативи, потім, презентуючи на міжнародному ринку власні індивідуальні проекти, зможуть сказати: дивіться – ви ж бачите, що український контент працює, що люди його купують. Ба більше – ніхто не каже, що незалежні продюсери, чи сценаристи, чи представники інших творчих спеціальностей не можуть до нас долучитися. Вони можуть прийти до FILM.UA, до Starlight Media, Суспільного чи 1+1 media – і запропонувати свої ідеї для наступної хвилі проектів UCC.
Сьогодні йдеться про виживання індустрії. Це звучить пафосно, але насправді так і є. І це завдання – забезпечити виживання – зараз лежить на нас, на великих гравцях. Але це дуже-дуже нелегко. Бо ми маємо мислити не з позиції окремого проекту, а з позиції того, що та сама FILM.UA Group має в штаті сотні людей, які щомісяця мають отримувати заробітну плату. Так само і медіагрупи. Зараз, через понад рік повномасштабної війни, індустрія все ще існує. Та якщо ми не генеруватимемо достатньої кількості проектів регулярно, то це означатиме, що всі зайняті в ній люди або залишать країну, або стануть водіями Uber тощо. Невеликі продакшени не сильно цим переймаються – і це зрозуміло. Позаяк зберегти індустрію – це наше завдання. І якщо ця загальноіндустріальна ініціатива не створить умов, аби люди залишилися в професії, аби канали як замовники контенту якось утримались на плаву, то потім ніхто не зможе працювати: просто не буде з ким. Зараз у тебе може бути одна людина в компанії, п'ять, десять – та коли одного дня дійде до зйомок, тобі однаково знадобиться принаймні п'ятдесят. І їх треба буде десь узяти.
– Припустімо, до зйомок іще далеко – і ми просто шукаємо потенційних закордонних партнерів для проекту. Питання, що зараз варто пропонувати – якого насправді контенту зараз потребують: тематика, жанри, формати тощо?
– Щиро кажучи, в мене немає конкретних порад із цього питання. Гадаю, треба мислити з позиції того, що зараз можливо зробити. З такого погляду документальні проекти швидші, зазвичай потребують менше грошей. І саме це ми бачимо на ринку: кількість документальних проектів пішла вгору. Немає сенсу зараз орієнтуватися на якісь костюмовані драми – просто тому, що продакшени мусять бути дуже жвавими, гнучкими, тож усе, що потребує великих сетів, купи реквізиту тощо – трохи не на часі.
Загалом є відчуття, що зараз, у часи постійних кепських новин, коли раптом є можливість розповісти якусь життєву й водночас життєствердну історію – нею необхідно скористатися, оскільки ринок має на це попит. Приклад – проект «Ті, хто залишилися», який ми вже запустили у виробництво.
Це історія про перші тижні та місяці повномасштабної війни – про киян, які під час спроб росіян у лютому-березні 2022 року захопити українську столицю, не евакуювалися з Києва. Та заразом вона сповнена надії, віри. Це не стільки про війну, скільки про людей. Ось таке зараз на часі.
– А як щодо ігрових проектів? Чи актуальні, наприклад, історії про «міксування» українців і світу, що відбулося через масову вимушену міграцію?
– Так! Знайдіть таку правильну історію – і я певна, що ринок зараз дасть змогу її зробити. Я б саме на таких історіях – інспірованих реальним життєвим досвідом – і фокусувалася. Подібні історії будуть дуже актуальними ще й тому, що європейська аудиторія за минулий рік дуже змінилася.
– Як саме?
– По-перше, понад 8 млн українців зараз живуть безпосередньо поруч з європейцями. І це лише офіційно зареєстровані, а за місяці війни кордон загалом перетнуло 18 млн. Так, багато хто повернувся додому, але ці люди певний час жили в європейських країнах, спілкувалися з європейцями, працювали разом із ними, мали спільний досвід тощо. Все це змінює нас – і змінює їх. Якщо взяти Польщу, то зараз кожна десята людина там з України. А в Чехії пропорційно навіть більше! То чи може будь-який стример чи канал у цих країнах ігнорувати аудиторію понад 10%? Не може – навіть суто з комерційного погляду. Одне слово, аудиторія змінилась і з позиції якості, і з позиції кількості.
– І з позиції зацікавлення – хто ці люди, що тепер поруч зі мною…
– Саме так. Це, до речі, стосується і нашої української аудиторії. Ми, FILM.UA, зараз у девелопменті копродукції з Естонією – проект «Дівчина з Таллінна». І коли до початку повномасштабної війни спілкувалися про цей проект з українськими мовниками, то чули у відповідь, що українцям нецікаво бачити на екрані естонців. А зараз для всієї української аудиторії естонці – це не просто якісь люди з Балтійського регіону, яких ми не дуже розуміємо. Тепер естонці – це люди, котрі передають нам джавеліни; котрі нам допомагають так, як рідко хто комусь допомагає. Тобто ми всі змінилися.
Нуарний українсько-естонський проект «Дівчина з Таллінна» присвячений темі переосмислення минулого – переосмислення, котре необхідне, аби вільно рухатися в майбутнє
– А які ще ключові аспекти трансформації європейського ринку за поточний рік ви можете відзначити? І загалом, і в контексті співробітництва з Україною.
– На самому початку повномасштабного вторгнення всі радше реагували на нас із позиції такої стовідсоткової благодійності: хотіли просто чимось допомогти. А потім, коли війна триває понад рік, усі потроху почали втомлюватися: всім хочеться вже якось не дивитись у цей бік – і це цілком зрозуміло, це людська природа. Та за таких умов більш значущим стає фактор того, що саме ми пропонуємо Європі: що це не лише про допомогу Україні, не лише про благодійність, а насамперед про один-єдиний спільний вектор розвитку індустрії як такої. Бо за останній рік ситуація на аудіовізуальному ринку загалом дуже змінилася, і причиною цьому є не лише війна в Україні: вартість виробництва контенту дуже висока, конкуренція підвищилась, європейським мовникам необхідно конкурувати з великими американськими стримерами тощо.
– У цьому контексті не можу не згадати ідею, котру чула від вас під час різних індустріальних панелей – щодо перспектив об'єднання східноєвропейських індустрій на кшталт скандинавської колаборації Nordic12. Розкажіть, яким ви бачите це можливе об'єднання? У чому його користь?
– Саме робота над цим об'єднанням була в планах на 2022 рік. Але війна внесла свої корективи… Хоча насправді UCC багато в чому наслідує цю ідею.
Загалом я вважаю, що ідея східноєвропейського альянсу є не лише можливою: вона є конче необхідною. Бо всі ми – невеликі країни, і ніхто з нас не має можливості самотужки продюсувати багато преміального контенту. Навіть якщо взяти Україну, котра більша, ніж, наприклад, країни Балтії – то й за мирних часів ми можемо зробити на рік один-два, щонайбільше три справді дорогі, преміальні серіали, що можуть продаватися на міжнародному ринку. Але це недостатня кількість, аби стати явищем на ринку.
Як приклад можна взяти скандинавський нуар: чому він став такою потужною хвилею? Бо скандинавські країни на певному етапі об'єдналися, почавши продюсувати багато такого контенту – щоб це стало бізнесом. Бізнесом для всіх: і для дистрибуторів, які продають контент, і для каналів, що його купують. Завдяки цьому об'єднанню зусиль сформувався певний бренд, образ. І тепер, коли тобі пропонують кримінальну драму з регіону Скандинавії, ти розумієш, що це таке та як це оцінити.
В нас, на жаль, поки що все було не так. Наприклад, один рік – з'явилися «Схованки», інший рік – «Зломовчання»: все різне; незрозуміло, коли буде наступний такий проект; неясно, чи звикне до цього аудиторія... Це не бізнес.
Припустімо, в тебе є проект, і ти приходиш із ним до дистрибутора, аби скласти план продажів, на який ти зможеш орієнтуватись: ага, ось на таку суму можемо розраховувати. Та якщо дистрибутор не має прецедентів роботи з контентом як у тебе, жодного прогнозу він зробити не зможе. Ми, FILM.UA, також і дистрибутори. Але якщо хтось запитає, на яку суму ми зможемо продати контент, умовно, з Ефіопії, то коректної відповіді не буде, оскільки не маємо такого досвіду. Тобто альянс насамперед потрібен для створення прецедентів: щоб якісного контенту зі Східної Європи було більше, і щоб це стало справжнім бізнесом.
– А як цю ідею сприймають країни Східної Європи? Ви вже вели перемовини з ними?
– Так. Кажуть, що потенційно це класна ідея. Проте, як і з будь-якою історією об'єднання, перший фідбек: «Але як це зробити на практиці?» (Посміхається.) І саме до цієї практики ми мали братися минулого року. Звісно, тепер інші обставини… Але переможемо – і зробимо!
