Сьогодні стали відомі номінанти 96-ї премії Американської академії кіномистецтв «Оскар», серед яких є й документальна стрічка «20 днів у Маріуполі». Фільм дійшов до шортліста одразу в двох номінаціях, що вже є неабияким успіхом для українського кіно. Та за нагороду стрічка Мстислава Чернова, створена разом із командою Associated Press за участі фотографа Євгена Малолєтки та продюсерки Василіси Степаненко, все ж побореться тільки у категорії «Найкращий документальний фільм».
Раніше «20 днів у Маріуполі» здобув нагороди шести міжнародних кінофестивалів, зокрема «Санденс», отримав дві номінації BAFTA, а також претендує на премію Гільдії режисерів Америки в категорії «Видатні режисерські досягнення в документалістиці». Стрічка мала успіх і в українських кінотеатрах, торік ставши найкасовішим документальним кіно в національному прокаті з бокс-офісом понад 2 млн грн. Та чи свідчить це про зміну ставлення масового глядача до документального кіно? Чи готовий він прийняти нову кінопрокатну реальність, у якій зі зрозумілих причин зʼявлятиметься дедалі більше документальних стрічок, часто зі складними, болючими сюжетами?
Аби знайти відповіді на ці питання, ми поговорили з CEO найбільшої української мережі кінотеатрів «Мультиплекс» Романом Романчуком, директоркою київського кінотеатру «Жовтень» Юлією Антиповою, а також із Денисом Івановим – генеральним директором компанії «Артхаус Трафік», що опікувалася дистрибуцією «20 днів у Маріуполі» в Україні.
Комерційні очікування
«Загалом документалістика – й українська, й міжнародна – достатньо складний жанр для прокату з комерційного погляду», – констатує Роман Романчук. – У цьому разі фактор студійності, бюджету фільму нівелюється тематикою або історією, про яку йдеться у проекті».
Власне, історія, котру розповідає «20 днів у Маріуполі», – документальне свідчення одного з найстрашніших злочинів росії у війні проти України – могла стати фактором обмеженого прокату фільму через побоювання, що глядач не піде на таке важке, ретравматизуюче кіно. Та ані дистрибутор, ані кінотеатри не застосовували до стрічки комерційного підходу: всі розуміли, що показати цей фільм якнайширшій аудиторії – їхній обовʼязок.
«Ми вважаємо, що це реально унікальний глядацький досвід, – каже Денис Іванов, пояснюючи, чому компанія «Артхаус Трафік» вирішила працювати з фільмом Мстислава Чернова. – Кіно нас вразило, і ми хотіли ним поділитися. Це дуже потужний фільм. І це не єдиний документальний фільм, який ми випустили: до того були «Життя на межі», «Залізні метелики» Романа Любого, «День Незалежності» Володимира Тихого. Втім, рішення про роботу над стрічкою «20 днів у Маріуполі» не ґрунтувалося на фінансовій ефективності, позаяк до цього не було жодної історії успіху документального фільму на такому рівні».
За словами Іванова, дистрибутор не наполягав на тому, щоб кінотеатри взяли стрічку, але бачив з їхнього боку певний відгук і розуміння, що це важливе кіно та всі мають його побачити.
«Сумнівів із нашого боку не було, – підтверджує СЕО «Мультиплекс», – бо не було комерційних амбіцій. Для нас це насамперед соціальний проект, і ми брали доволі багато документальних тайтлів за останні два роки». Романчук акцентує, що українське документальне кіно все ж лишається більш авторитетним і затребуваним у вітчизняного глядача, тому працює у кінотеатрах краще за іноземне. Хоча й залишається нішевим, призначеним для певної аудиторії.
«Щодо «20 днів у Маріуполі», на жаль, ця стрічка була написана життями багатьох українців. Мільйони українців спостерігали за подіями в Маріуполі, і, звісно, вихід фільму мав відповідний попит», – резюмує Роман.
Так само до прокату «20 днів у Маріуполі» ставився і київський кінотеатр «Жовтень», який охочіше бере у прокат нішеве кіно, ніж великі мережі. «Сумнівів щодо показу «20 днів у Маріуполі» не було. Звісно, такі фільми дивитися важко і болісно, але Україна переживає важкі часи, і такі стрічки несуть у собі сенси не лише документального кіно, а є документацією воєнних злочинів країни-агресора на території України», – зазначає Юлія Антипова.
Прокат
У того, що «20 днів у Маріуполі» став рекордсменом серед документальних стрічок, протримавшись у прокаті 17 тижнів і зібравши 2,1 млн грн і 16,5 тис. глядачів, були певні передумови. Наприклад, мережа «Мультиплекс» від початку розписала більше сеансів, ніж зазвичай для документальних фільмів. «Стрічка була представлена в усіх містах, розпис був відразу на всю мережу, – каже Роман Романчук. – І він був більший, ніж у деяких комерційних міжнародних стрічок».
За три тижні показів у мережі заповненість залів у середньому становила 20%. «Якщо порівнювати з іншими документальними фільмами – це більший показник», – пояснює СЕО «Мультиплекс». І знову ж зазначає, що це навіть більше, ніж заповненість на деяких іноземних комерційних стрічках. До речі, після завершення загального прокату фільм повертався на екрани. «В листопаді ми відкривали кінотеатр у Миколаєві, який був закритий після початку повномасштабного вторгнення. І продублювали прокат фільму в цьому місті, – наводить приклад Романчук. – Якщо говорити про нашу мережу, то найбільше «20 днів у Маріуполі» зібрав у київській «Лавині», на другому місці – «Нікольський» у Харкові. Але різниця між містами незначна – фільм однаково активно дивилися в усіх регіонах країни».
Про підвищену цікавість глядачів до стрічки Чернова говорить і Юлія Антипова: «Прокат тривав 12 тижнів через високий попит нашої аудиторії. «20 днів у Маріуполі» увійшов до десятки найвідвідуваніших фільмів за рік». За словами директорки «Жовтня», загальна кількість сеансів у кінотеатрі становила 279, тут стрічку подивилися майже 5,7 тис. глядачів.
Розпис фільму країною загалом Денис Іванов називає адекватним. «Кінотеатри розуміли, що це важливе кіно, яке потрібно показати, щоб люди мали можливість його подивитись. І така можливість у більшості глядачів була. Не в усіх були зручні сеанси. Але можливість – була».
Щодо термінів прокату, то ані «Артхаус Трафік», ані «Мультиплекс» не ставили якихось конкретних цілей щодо дати. Але за словами Романа Романчука, життєвий цикл «20 днів у Маріуполі» в прокаті був трохи довший, ніж передбачали його внутрішні очікування.
Тенденції
«10 років тому випускати український документальний фільм у прокат і випускати таку стрічку зараз – це дві різні реальності, – описує зміну кінопрокатного ландшафту Денис Іванов. – Зараз принаймні чотири-пʼять фільмів перетнули позначку $20–30 тис. бокс-офісу: це не суперрезультат для блокбастера, але для документального фільму це щось».
Як історії успіху документальних стрічок керівник «Артхаус Трафік» пригадує «Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго», «ЮКІ» та «Перший код» (останній, до речі, увійшов до топ-10 українських фільмів у прокаті 2023 року, посівши десяте місце з касою 1,47 млн грн. Фільм «20 днів у Маріуполі» розташувався в рейтингу на восьмій сходинці). «Кінотеатри набули позитивного досвіду, – продовжує Іванов, – тому зараз розуміють, що в прокаті можуть бути якісь притомні результати».
Утім, Роман Романчук оцінює перспективи документального кіно в прокаті трохи обережніше: «Не можу сказати, що ця категорія контенту має позитивну динаміку, якщо міряти показником зборів на великому екрані. З тієї кількості документальних стрічок, які зараз виходять у прокат, претендувати на касу рівня незбитковості будуть одиниці. Два-три фільми, можливо, перекриють витрати кінотеатрів».
Попри це, кінотеатри й надалі працюватимуть із документальним кіно. Сьогодні у мережі «Мультиплекс» ставлять більше документального кіно, ніж раніше, адже розуміють: запит на ці фільми є. Хоча з погляду бізнесу це все ж здебільшого соціальна місія. Щоб документальні фільми мали більший успіх в аудиторії, Роман Романчук визначає кілька факторів, які насправді не є чимось особливим: сила сюжетів, культурна цінність, маркетингова складова.
«Кількість документальних фільмів, що пропонується для прокату, змінилася несуттєво, радше змінився їхній зміст, – каже директорка «Жовтня» Юлія Антипова. – Ми обираємо стрічки, що брали участь в українських і міжнародних фестивалях, мають схвальні відгуки критиків і потенціал зацікавити глядачів». Водночас у кінотеатрі ставляться до документального кіно незмінно: промотують і популяризують українські документальні стрічки й організовують зустрічі з творчими командами, щоб у глядача була можливість більше дізнатися про виробничий процес, вибір теми фільму тощо.
І кінотеатри, і дистрибутори зараз ведуть активні перемовини з режисерами щодо прокату нових документальних стрічок. Утім, офіційно озвучити наразі можна буквально кілька тайтлів. У «Мультиплексі» 10 лютого стартує «Довга доба» Алана Бадоєва: в кінотеатрах мережі в усій країні передбачено благодійні покази під слоганом «Зроби донат – врятуй життя захисника», всі збори з яких передаватимуться на лікування важкопоранених військових.
В «Артхаус Трафік» зазначають, що копродукційна документальна стрічка «Фотофобія», у продюсуванні котрої компанія бере участь, вийде в прокат у другій половині цього року. Все решта перебуває на стадії перемовин.
