Не встигли ми оговтатися від новини, що українська стрічка про війну не потрапила до оскарівської номінації (хоча всі були певні у зворотному), як вітчизняні кінематографісти презентували нового впевненого кандидата на премію: документальний фільм «Життя на межі» намагається осягнути всю історію російсько-української війни, починаючи з подій на Майдані наприкінці 2013 року та закінчуючи сьогоденням. Автори стрверджують, що це перша в історії української документалістики спроба зробити щось подібне.
Режисером «Життя на межі» є Павло Пелешок, продюсери: Юрко Іванишин, Павло Пелешок та Анастасія Бородієнкова. Їхня нова робота в певний спосіб продовжує документалку «Зима у вогні», над якою також працювали Іванишин і Пелешок. Формат сторітелінгу стрічки – нелінійна хронологія: кадри 2016 року – з Лос-Анджелеса, де відбувалася церемонія «Оскар», – перемішуються з кадрами Майдану 2013-го, подій на фронті після 2014-го, анексії Криму та кадрами, зробленими у Каннах восени 2021-го.
Павло Пелешок та Юрко Іванишин є одними з героїв фільму. Вони разом працювали на Майдані: саме там утворився проект UkrStream.TV, що потім трансформувався у продакшен Ukr.stream, який створював «Життя на межі». 2014 року вони разом пішли на війну. 2016-го, коли стрічка «Зима у вогні» була номінована як найкращий документальний фільм, приїжджали до Лос-Анджелеса на церемонію «Оскар». А через тиждень знову повернулися до окопів. 2020 року Пелешок та Іванишин звільнились із ЗСУ та вирішили зробити новий документальний фільм. «Життя на межі» здебільшого складається з великої кількості кадрів, зроблених журналістами та військовими під час Майдану та війни на Сході України. Вони супроводжуються внутрішнім монологом та роздумами Пелешка про причини війни, фронт і цінність життя.
Прем'єра «Життя на межі» відбулась у столичному кінотеатрі «Жовтень»
І хоча на подію майже не завітали медійні гості (навіть Андрій Бабік прийшов сам-один),
премʼєрний показ був доволі масовим
Завітали навіть представники релігійних конфесій. Також було багато військових, але продюсер із міркувань безпеки попросив їх не показувати
Стрічка ще не має дистрибуторів – ані в Україні, ані за кордоном. Можливо, все складеться з Денисом Івановим та «Артхаус Трафіком»?
Перед прем'єрою продюсер стрічки Юрко Іванишин розповів мені, що фільм «Життя на межі» був у виробництві майже три роки: «2020 року, звільнившись з армії, відразу взялися до зйомок. Але виношувалась ідея давно, ще коли служив». Стрічку зібрали з понад 640 годин матеріалу: це й кадри репортажів журналістів, і особистий архів військових. За словами Іванишина, було непросто – насамперед морально – передивитися все, відібрати потрібне та побудувати історію. Можливо, саме тому до цього часу не повставало документальних фільмів, які б охоплювали всю історію війни України з росією, починаючи з 2014-го.
Продюсер також зізнається, що дедлайном для завершення фільму було 20 лютого 2022 року. Але через повномасштабне вторгнення плани довелося змінювати. Режмонт певний час перебував у підвалі в Ірпені, звукорежисерка виїхала до Австралії, лінійний продюсер – до Іспанії. Тому на перероблення стрічки пішло пів року. Та зрештою, на думку Іванишина, саме зараз, можливо, найкращий час, аби показати фільм: «Кількість інформації про нашу війну йде на спад, знову з'являються російські наративи, особливо в Європі. Тому дуже доречно зараз пояснити, коли та як це все починалося насправді».
Над музикою до фільму працював іноземний композитор Оскар Сенен, у портфоліо котрого – «13 годин: Таємні воїни Бенгазі» Майкла Бея та інші голлівудські проекти. Іванишин пояснює, що саме до нього звернулися через великий досвід роботи з проектами про війну.
Поки що у творців немає конкретно розписаних планів із показу фільму в кінотеатрах, оскільки немає дистрибутора. Та Іванишин каже, що готовий віддати «Життя на межі» практично безкоштовно – аби лише дистрибутор був готовий вкластися у рекламу стрічки, аби якнайбільше людей могли її подивитись. Єдине, що більш-менш ясно наразі – це плани продовжити традицію закритих показів за кордоном. Світова прем'єра фільму відбулася 15 грудня у Німеччині, були покази й в інших країнах, аж до Таїланду. Продюсер зізнається, що на цих закритих показах цікаво спостерігати за глядачами. Наприклад, у Німеччині прийшло багато людей старшого віку: вони дивилися фільм у гробовій тиші, а потім плакали.
«Будемо показувати на інших територіях. Зокрема, тих, де зараз панують найбільш проросійські настрої, починаючи з Угорщини, Італії, країн Африки. Тому план такий: їздимо з показами, намагаємося залучити decision-мейкерів, і якщо десь з'явиться дистрибутор, котрий скаже, що треба показувати всім, то співпрацюватимемо, – каже Іванишин. – Я зацікавлений у дистрибуторі, котрий мав би можливість розмістити нас одночасно на декількох стримінгах. Щоб це вийшло не тільки на Netflix, а й на Amazon Prime, HBO Max, на якнайбільшій кількості майданчиків».
Зараз у творців «Життя на межі» є контракт із невеликим французьким дистрибутором SHK Distribution, який спеціалізується тільки на телебаченні. Завдяки цій співпраці фільм покажуть на телеканалі Al Jazeera. Про показ на українському ТБ, звісно, також думали. Але для цього чекають вітчизняного дистрибутора або пропозицій від українських мовників. Мета – показати стрічку в такий час, коли її подивиться якнайбільша кількість людей.
Бюджет фільму початково становив $440 тис., та згодом зріс до $750 тис.: це вартість роботи всієї команди проекту впродовж трьох років. Гроші на проект давали друзі, побратими та спонсори, які допомагали авторам, коли ті ще воювали. До іноземних партнерів і знайомих, що з'явилися після номінування «Зими у вогні» на «Оскар» та продажу на Netflix, творці не зверталися: продюсер певен, що 6–7 років, котрі минули відтоді, в кіноіндустрії дорівнюють смерті, якщо ніде не з'являтися.
Як і «Зиму у вогні», «Життя на межі» продюсери планують подавати на премію «Оскар». Та загалом Іванишин зізнається, що досвіди продюсування цих стрічок геть різні. Якщо у першому проекті він із Павлом Пелешком були одними з продюсерів і допомагали в роботі над фільмом, вже коли були на фронті, то у другому від початку до кінця все робили самі. Іванишин каже, що за три роки робота над «Життя на межі» висмоктала всі соки. Тож після завершення прокату вони з режисером хотіли б узяти невелику паузу. Але це не означає, що в їхнього продакшену немає творчих планів. Наприклад, у розробленні перебуває дитячий мультфільм Tinters про сім кольорів веселки. Точніше, перебував: головний аніматор Сергій Гармаш зараз воює, тому продюсер чекає перемоги, щоб завершити роботу над анімацією.
«Я дуже хочу знімати історичні стрічки, – зізнається Іванишин. – Там стільки історій, яких світ іще не бачив! Вважаю це інвестицією в правду. Дуже хочеться, щоб ми сотнями випускали фільми, а не одиницями». А от виробляти ігрові проекти про повномасштабну війну, на думку продюсера, зарано. Натомість Україні треба створювати більше якісної пропаганди: «Треба знімати хороші пропагандистські фільми. Не боятися цього слова. Треба показувати героїв, історії, бо так живе весь світ».
