Зараз усі, хто бодай трохи цікавиться контентом, уважно спостерігають за бунтом американських сценаристів, що назріває і котрий, як це вже траплялося 2008-го, може знову перекроїти правила роботи кіно- та телеіндустрії.
Українські сценаристи, певна річ, теж залучені до процесу. Проте разом із радістю за американських колег, що раз на кілька десятиліть відстоюють і доводять авторитет своєї спільноти серед інших кінематографістів, наших авторів бентежать й інші, менш приємні почуття. Й недивно - безліч проблем, які для сценаристів Голлівуду лишилися в далекому минулому (зокрема завдяки численним страйкам), нашій індустрії тільки доведеться розв'язувати. А щоб робити це було легше, ще 2014-го автори самоорганізувались у власну Гільдію сценаристів, її президентом тоді став співавтор «Нюхача» та сценарист низки інших українських проектів Андрій Бабік.
Зараз організація перебуває на порозі перезавантаження: вже завтра відбудеться її конференція, під час котрої сценаристи планують не лише переобрати голову Гільдії, а й вирішити декілька нагальних питань. Напередодні зустрічі редакція MBR поговорила з Бабіком про те, які проблеми сьогодні є для нього та його колег найболючішими, як Гільдія допоможе їх розв'язати й наскільки далекі українські реалії від західних.
Та спершу - трохи передісторії. Попри майже шестирічний період існування, в публічному просторі Гільдія сценаристів не дуже помітна. Її члени час від часу беруть участь у різних галузевих івентах, а мабуть, найглобальніший сплеск активності сценаристів стався рівно рік тому, коли Андрій Бабік, Володимир Нагорний, Максим Данкевич і Ярослав Войцешек оголосили про створення ще одного професійного співтовариства авторів і навіть опублікували його маніфест. Логічно, що наша з Андрієм розмова розпочалася саме з цього, проте виявилось - спілка завершилася, так до ладу й не розпочавшись. «Данкевич поїхав до США, а ми з Войцешеком із проекту вийшли. Зараз нею займається тільки Володимир, однак за рік якихось помітних зрушень так і не сталося», - пояснив Бабік.
Розбіжності, за словами Андрія, виникли через те, що ініціатори профспілки, котра не відбулась, по-різному бачили стратегію її розвитку. «Особисто я ставлюся до цього почину скептично, позаяк для повноцінної роботи профспілки потрібно виконати перелік умов. Наприклад, у нас немає індустрії в американському розумінні цього слова, немає такої кількості сценаристів, та й самих проектів, де вони могли би працювати, не так багато. Профспілка передбачає наявність професійного співтовариства. А в нас, повторюся, його немає. Є невелика кількість авторів, котрі пишуть професійно та добре, і є купа сценаристів, що, скажімо так, пописують - заповнюють певні проекти, і все. Сьогодні в наших лавах немає одностайності, немає розуміння професії загалом. Немає професійних стандартів: як писати серії, як їх оцінювати тощо», - уточнює Бабік.
Саме з цієї причини він і вирішив повернутися до розвитку Гільдії. Зареєстрована як некомерційна громадська організація, вона здатна допомогти спершу об'єднати сценаристів, визначити та розв'язати їхні першорядні проблеми, а вже потім - впливати на інші галузі промисловості, як робила би профспілка. «Страйки за прикладом американських колег у нас зараз неможливі. Ми сотні разів обговорювали цей момент, але, по-перше, завжди знайдуться сценаристи, що погодяться працювати на будь-яких умовах, а по-друге, для наших каналів це буде некритично. Тобто вимоги до якості продукту в наших реаліях такі, що його може написати й напівпрофесійний сценарист, і той, хто ніколи сценаріїв узагалі не писав», - переконаний Андрій.
На питання, як можна було б розв'язати проблему, Бабік відповідає, що спершу потрібно розробити стандарти професії: «Наприклад, статут тієї самої Гільдії сценаристів США складається з двох величезних томів, де прописані всі потенційно можливі ситуації. А на нашому ринку є тільки три-п'ять відомих усім варіантів розвитку подій, і кожен просто шукає для себе найприйнятніший - за умовами договору, оплати праці тощо. Крім того, більшість угод укладаються через особисті контакти і не вимагають корекції з боку профспілки або адвокатів».
Причому, за його словами, визначення та впровадження таких стандартів було б вигідне не лише сценаристам: «Ми якось обговорювали це питання з Олексієм Терентьєвим (продюсер Star Media. - MBR). Він зазначив, що, з погляду продюсера, чіткі правила для сценаристів теж важливі, адже вони б підвищили вимоги й до самих авторів. Тож, можливо, саме зараз настав час утілити все це в життя».
Утім, відсутність стандартів - далеко не єдина проблема, з якою живуть українські сценаристи. На сьогодні невирішеним залишається, наприклад, питання авторських прав. За словами Бабіка, вони з колегами давно намагаються знайти спосіб, що дозволяє автору хоч якось контролювати долю свого дітища, проте наразі цього домогтись не вдалось. «Фактично нас не захищають навіть угоди з каналами, - каже він. - Найсвіжіший приклад - історія із серіалом «Карпатський Рейнджер», коли режисер самовільно втрутився у сценарій, на свій розсуд почав його переробляти та викидати цілі смислові шматки, а мовник йому не заважав (у підсумку серіал, що спершу писався як гостросюжетний детектив, більше схожий на мелодраму. - MBR). І це попри угоду, де такий пункт був прописаний, - усі розуміють: відстоювати свою правоту в юридичній площині ніхто не буде».
Ще одне болюче питання - відсутність роялті. «Якщо канал сім разів показав знятий за моїм сценарієм проект або навіть продав його комусь, я не отримую нічого - лише одну виплату за угодою», - констатує сценарист. Додаючи, що це логічним чином позначається на якості скриптів, адже у сценаристів немає жодного стимулу створювати по-справжньому хороші історії: «Ми існуємо як у «Капіталі» Карла Маркса - відчужені від результатів власної праці. Можна, звісно, працювати на ентузіазмі, але надовго його не стає. Рано чи пізно ти розумієш - сенсу напружуватися та писати якнайкраще немає. Ти однаково отримаєш ті самі гроші».
Перераховані Бабіком проблеми і самі собою видаються цілком серйозними, проте, за його словами, всі вони - лише частини куди глобальнішої та важливішої теми, і її силами Гільдії планують порушувати в публічному просторі. Річ у тому, що в нашій індустрії відсутня повага до професії сценариста - і саме це, якщо розібратись, є коренем усіх бід. «Нас не сприймають як повноцінну творчу одиницю, як складову, без котрої неможливий жоден якісний проект. У наших реаліях сценарист - просто хтось, хто щось написав, а потім йому можна сказати «Вільний!» і віддати сценарій режисерові, аби він його переписав. Глобально немає поваги ані до автора, ані до його роботи, ані тим паче до думки», - ділиться Андрій.
У кіноіндустрії, до слова, справи не кращі: тут, за оцінками Бабіка, до сценаристів ставляться з такою самою неповагою та безцеремонністю, як і на телебаченні. «Дуже часто сценарії пишуть самі режисери, адже Держкіно виділяє гроші, орієнтуючись на імена режисерів і продюсерів, а прізвище сценариста переважно не має жодного значення. Ми неодноразово озвучували і цю проблему. Мій колега Ярослав Войцешек прямо говорить про те, що на різні майбутні пітчинги Держкіно загалом будуть подані близько 200 сценаріїв тих чи інших проектів, і всерйоз вважати, ніби їх усі прочитають, - обман. Або самообман. Так знецінюється значущість сценарію для проекту, його важливість. Часто - і це не секрет - на пітчинги подають сценарій, просто аби він був. Потім його багато разів переписують, а в підсумку від первісного скрипту взагалі нічого не лишається».
Хоча є й добрі новини. Андрій Бабік переконаний: сценаристи здатні розв'язати всі озвучені проблеми та змінити ситуацію на краще, і поки ще очолювана ним Гільдія може стати в цьому процесі підмогою. «Головне, що ми зараз можемо і маємо зробити, - зосередитися на створенні професійної спільноти», - підкреслює він.
Нині організація нараховує 24 члени, але на найближчій конференції сценаристи збираються прийняти до своїх лав нових. За словами Бабіка, вкрай важливо, аби це були саме професіонали, а не випадкові люди, тому статут Гільдії й передбачає низку критеріїв до кандидатів. Головний із них - наявність бодай одного затвердженого чи знятого проекту. «Це може бути як повний або короткий метр, так і епізод серіалу, зокрема анімаційного, і навіть скриптед-реаліті. Якщо в людини вже є цей досвід, отже, вона пройшла певний шлях, знає, що це таке, і, на нашу думку, її можна вважати професійним сценаристом», - пояснює Андрій.
Бабік не приховує: в попередні роки існування Гільдії її активність була переважно пов'язана з ним самим, однак сьогодні він хотів би це змінити й улаштувати організації перезавантаження. «Я би не сказав, що п'ять років минули даремно. Протягом цього часу більшість із нас тільки-но входили в індустрію та набиралися досвіду. Тож тепер, коли він є, треба підбити підсумки, зробити висновки на майбутнє і, головне, дійти спільного знаменника у створенні професійної спільноти. Нам уже чітко зрозуміло, чим ми можемо займатися, чим - ні, а чим - і геть не повинні».
Наразі невідомо, чи залишиться Андрій головою Гільдії (вибори президента - одне з головних питань завтрашнього порядку денного), але в нього є відповіді на те, в яких напрямках окрім розв'язання накопичених проблем працюватиме організація найближчим часом: «Я би хотів акцентувати увагу колег на навчанні та самоосвіті, адже обидва ці моменти в нас дуже слабкі. Здебільшого сьогодні все обмежується локальними проектами, все не скоординоване. Притому в країні є різноманітні кіношколи - можливо, є сенс домовитись про спільне бачення викладання сценаристики».
Не менш важливим Бабік вважає вироблення правил поведінки й етичних норм професії. «Це стосується не тільки взаємодії між сценаристами, а й наших контактів з іншими представниками індустрії: режисерами, продюсерами, акторами», - уточнює він, додаючи, що в умовах індустрії, яка розвивається, комунікації буквально життєво необхідні, причому всім гравцям без виключення.
Звісно, про результати, котрих на заздрість усім регулярно домагаються американські сценаристи, наші автори поки можуть лише мріяти. Приклад WGA не підходить українській Гільдії навіть як референс - такі далекі заокеанські реалії від того, що відбувається тут. За словами Бабіка, ані статутом, ані планом дій його організація не схожа на об'єднання сценаристів в інших країнах, хоча, можливо, це зміниться у майбутньому - потенційним орієнтиром Андрій називає Польщу.
У будь-якому разі всього озвученого достатньо, аби зрозуміти: у Гільдії сценаристів України попереду довгий і складний шлях. Перший крок - зсунути справу з мертвої точки. А коли це трапиться, то й до стрічок, знятих за хорошими сценаріями (і в парадигмі взаємовигідної співпраці), буде рукою сягнути.
