Багато хто з вас напевне лишень і чекає миті, коли календар на 2020-й можна буде зірвати зі стіни та викинути на смітник - разом із труднощами, які він приніс. Це бажання складно засуджувати: рік справді був непростий і регулярно підкидав такі виклики, що навіть найсміливішим та найстійкішим часом ставало якось моторошно. Втім, 2020-го траплялося й хороше, а головне - за 366 днів, котрі вже майже спливли, ми з вами маємо стільки досвіду, що його стане на кілька років.
Прагнучи отримати з року, який минає, весь можливий зиск, я за старою доброю традицією резюмую важливі події у короткі, проте місткі мудрості й уроки. Адже подеколи танці на граблях - це не лише не соромно, але й повчально. Головне - дійти правильних висновків.
Мабуть, почну з найбільш очевидного: аби домогтися найкращого результату, треба вміти виявляти терпіння.
Найкращою ілюстрацією цієї нехитрої, проте важливої мудрості стала безпрецедентна кількість відкладених і перенесених прем'єр, зйомок, конференцій та інших велелюдних заходів, які в умовах пандемії виявились недоречні. Найгірше було тим, чиї активності припадали за планом на початок року: наших широт коронавірус дістався у березні, а глобальна кіноіндустрія вже до його початку недоотримала $5 млрд. Тоді найбільш постраждалим регіоном був Китай, і місцеві компанії стали першопрохідниками у розробці антиковідних заходів та тренуванні направду буддистського терпіння, що їх потім перебрала решта світу.
І якщо ще у лютому українцям здавалося: вже кого, а нас коронавірус ні до чого такого не примусить, то у середині березня, коли уряд оголосив перший локдаун, стало очевидно - на численні українські прем'єри доведеться зачекати (особливо прикро за «Толоку» та «Пульс», чиї творці постраждали першими), великих кінофестивалів у найближчому майбутньому не буде, і навіть у телеглядачів станеться чимало розчарувань у вигляді перенесених прямих ефірів великих шоу та скасуванні глобальних спортивних подій.
Утім, лихо не без добра: приміром, завдяки пандемії й терпінню команди фінал «Голосу» вийшов справді грандіозний, кінотеатри виявили чудеса маркетинг-винахідливості, а ще всі без виключення жителі планети отримали безкоштовний преміум-доступ до Pornhub. Чи це не щастя?
Наступний урок, котрий, як показала практика, просто необхідний для запам'ятовування, полягає в тому, що пережити складні часи можна лише разом.
Фото - Chesnot/Getty Image
Цього року значимість взаємної підтримки піднялась на новий рівень. Пам'ятаєте, як уряд уперше замислився щодо урізання бюджету на культуру, а галузь відповіла на це дружнім бунтом? До нього тоді доєднались як державні заклади на кшталт УКФ і Центра Довженка, так і професійні об'єднання, згодом питанню присвятили цілу онлайн-конференцію за участю керівників різноманітних культурних інституцій. І хоча уникнути секвестру бюджету зі зрозумілих причин не вийшло, певних успіхів об'єднаній індустрії таки вдалося домогтись: фінансування скоротили, однак не так істотно, як було заплановано від початку.
Відчути на собі силу єдності довелося також Центру Довженка й особисто Іванові Козленку. Коли стало відомо, що заклад перебуває на межі закриття через відсутність держфінансування, кіноспільнота знову згуртувалась, та ще й так, що до неї доєднався навіть Олександр Ткаченко (вже на посаді міністра). Чи варто казати, що ця драма закінчилась хепі-ендом.
У попередніх двох випадках мудрість зіграла за принципом Майдана, коли гуртом й батька легше бити, але український медіаринок поповнив скарбничку кармічно правильних кейсів і цілком мирними колабораціями. Коли школи зачинились на карантин, спільними зусиллями мало не всіх телевізійників країни народився проект «Всеукраїнська школа онлайн», а пізніше вітчизняні онлайн-сервіси проявили небачену солідарність у його трансляції. Для одного з останніх - MEGOGO - співпраця з держорганами не закінчилась, завдяки чому платформа збагатилася серіалами про цифрову грамотність. У FILM.UA Group, схоже, урок про взаємну підтримку вивчили ще раніше, тому щойно грянув карантин, викотили одразу дві красиві ініціативи - для брендів і кінотеатрів.
Надійним партнером для нашої медіаіндустрії виступили різні грантодавачі. Завдяки державному УКФ, який на початку року переглянув грантові програми на користь онлайн-подій, а потім відкрив новий антикризовий напрям, навіть цьогоріч ми не залишились без «Молодості», ОМКФ, KMW і багатьох інших подій, а колаборація USAID із компанією Media Resources Management зробила можливими одразу два сезони конкурсу соціально вагомого контенту PITCH UA - другий закінчився у травні, третій розпочався нещодавно і триватиме наступного року.
Третій урок року, котрий минає, полягає в тому, що не треба пасувати перед труднощами - їх варто сприймати як привід проявити сміливість і кмітливість.
Не знаю, як ви, а я 2020-го ще раз переконалась: що складніші часи, то крутіші герої, котрих вони породжують. По приклади далеко ходити не треба - багатьох українських медіагероїв нового часу колеги із MBR зібрали у спецпроекті «Зняти корону». Тут вам і досвід запуску кінотеатру просто неба, поки традиційні зали лишались зачиненими, і перенесення в онлайн церемонії вручення премії «Золота Дзиґа», і розповіді керівників українських кінофестивалів (Docudays UA, «Молодість», «Чілдрен кінофест», ОМКФ) про те, як це - йти з офлайну в онлайн, і навіть розповідь продюсера «Орла і Решки» про карантинне натхнення на новий сезон проекту.
Сміливість проявлялася й на глобальному рівні: гадаєте, студії Warner Bros. легко було зважитись на експеримент з одночасними прем'єрами і в кінотеатрах, і в онлайні? А випустити у широкий прокат «Тенет», поки решта мейджорів тримала блокбастери до кінця пандемії? І якщо перша ініціатива викликала неоднозначну реакцію, то друга гукнулась навіть у нас - Дмитро Деркач якось зізнався, що саме кошти від прокату «Тенету» допомогли «Планеті Кіно» пережити найважчі часи.
Гадаєте, криза - не час для відкриття нових горизонтів? Якраз навпаки: саме ті, хто не байдикував і прагнув зорювати незнані досі поля, подарували нам наступну мудрість року, який минає.
Спершу я знову згадаю про стримінги. Хтось скаже - але ж онлайн-платформи розвивались і раніше, до чого тут 2020-й? І так, і ні: наприклад, лише цьогоріч студії Disney вдалося нарешті роздивитись справжній потенціал потокових сервісів і визначити Disney Plus як свій головний пріоритет. Навіть українські онлайн-майданчики в році, що минає, тільки виграли: MEGOGO розповіла про це в оригінальному форматі онлайн-прессніданку, а «Київстар ТБ» - у вигляді пресрелізу про те, що її абонентська база зросла майже вдвічі.
Вітчизняні виробники теж зрозуміли потужність онлайну та почали опановувати веб-терени: серіал «Перші ластівки» від «Нового каналу» став, даруйте вже тавтологію, однією з перших кросмедійних ластівок, «Секс, Iнста i ЗНО» від «Плюсів» - першим повноцінним виключно інтернет-продуктом групи. А от медіасервіс MEGOGO, навпаки, нарешті перестав бути самим лишень провідником контенту, зайнявшись його виробництвом. І хоча наразі йдеться про один серіал «Ангели», над котрим майданчик працював разом із каналом «2+2», у компанії обіцяють, що у найближчому майбутньому нас чекає ще низка таких проектів. Продовжуючи тему першопрохідників у серіальному напрямі, не можу не згадати одразу два проекти СТБ: «Спіймати Кайдаша» - як приклад того, що буває, коли мовник довіряє виробництво талановитому шоуранеру (конкретно у цьому разі - Наталі Ворожбит), та «І будуть люди» (виробництво FILM.UA) - як залізний аргумент у суперечці, чи потрібний українцям історичний контент про українців. Якщо цифри останнього у телеефірі потребували багато кращого, то відгук діджитал-аудиторії виявився феноменальним (лише перша серія на YouTube зібрала понад 1,3 млн переглядів). Тепер бракує дрібниці - підхопити та продовжити.
Потяг до знань на медійному ринку заохочувався завжди, проте 2020-й вивів її на новий рівень. Звідси і наступний урок: за будь-якої незрозумілої ситуації займайтесь саморозвитком.
Значну частину року, що минає, ми провели в ізоляції, та, на щастя, інтернет не давав нам засумувати. Й багато хто вирішив витратити вільний час на освіту. Тим паче, що вибір був (і залишається!) направду багатий: від традиційних медіашкіл до спеціальних курсів, де розповідають про що завгодно (від загальних законів роботи медіа до того, як отримувати гранти). До слова, багато проектів цього року функціонували цілком безкоштовно, тож не скористатися пропозицією, залишаючись удома, то був би справжній злочин. Але ж ми з вами не злочинці?
Часом уроки можна виносити навіть із некрасивих скандалів, і наступна мудрість року свідчить саме про це: якщо вже сварка сталась, робіть так, аби від неї була користь.
От, скажімо, посварилися канали «Україна» та «1+1» через шоу «Маскарад», та ще й так, що історія прогриміла на міжнародному рівні - у ній брав участь не лише дистрибутор Fremantle, але й Асоціація з визнання і захисту форматів FRAPA. Протягом декількох місяців спільними зусиллями вони намагались довести «Плюсам», що ті діють не зовсім етично, проте свого так і не домоглися: у 1+1 media до останнього правили своє, стверджуючи, що 73% подібності «Маскараду» до «Маски» - ще не плагіат, і претензії до них не обґрунтовані, а тхнуть звичайною конкуренцією. Але коли пил трохи влігся, «Плюси» все ж таки звернули на праведний шлях і… вступили до FRAPA. Звісно, каналу «Україна» навряд чи стало легше, однак, можливо, у майбутньому цей факт допоможе мовникові, котрий любить задивлятися на чуже, тримати себе в руках. А так, диви, і вітчизняний медіаринок стане комфортніший.
Якби наступний скандал - довкола правил конкурсних відборів Держкіно - не виник стихійно, його безперечно варто було вигадати. Багато років окремі представники української кіноспільноти сперечались, за якими критеріями треба роздавати державні гроші, кожний пітчинг викликав подив, чому держпідтримку отримали ті чи інші проекти, проте далі за балачки і гнівні пости у соцмережах справа не рухалась. А після оголошення результатів Чотирнадцятого конкурсу все різко змінилось: дискусія нарешті перестала бути просто дискусією, нові правила почали розробляти цілком офіційно, й до цього могли підключитись усі зацікавлені. Певна річ, далеко не факт, що результат із першого ж разу задовольнить усіх, але добрий початок - половина діла: процес стартував і його не зупинити.
Також не можу не згадати показову історію про те, як Віктор Медведчук намагався заборонити книжку Вахтанга Кіпіані про Василя Стуса. Вже не знаю, на що розраховував чоловік Оксани Марченко, та у виграші в підсумку лишився не тільки Кіпіані, чию книжку одразу розхапали з прилавків (а пізніше видавництво Vivat і магазин АБУК випустили її в аудіоформаті в озвучці Ахтема Сеітаблаєва), але й фільм «Заборонений». Відчувши актуальність теми, телеканал «1+1» відразу придбав права на його телепрем'єру, хоча у момент релізу стрічкою ніхто надто не зацікавився.
Останній, проте не за значимістю, урок року простий, однак украй актуальний: що більше й старанніше ви працюєте, то кращий буде результат.
Не вірите мені - запитайте в компанії FILM.UA Distribution, яка цього складного року, схоже, лише тим і займалась, що укладала міжнародні угоди. Одразу три телепроекти («Нюхач», «Кріпосна» та «I будуть люди») попрямували підкорювати Південну Корею (ще Естонію, Італію й обидві Америки), а повнометражні фільми «Захар Беркут», «Пульс», «Черкаси» та «Фокстер & Макс» захоплюють світ без упину. Або згадайте про успіхи «Медіа Групи Україна», котра цьогоріч нарешті вийшла на міжнародний ринок, спершу поповнивши своїми проектами (документалкою «Лазурний пил» і серіалом «Хто ти?») медіатеку сервісу Amazon Prime Video, а потім продавши низку тайтлів до країн Західної Європи. А вже історія проекту Double Room, що був створений для вітчизняного ринку, але наших мовників не зацікавив, натомість зацікавивши Amazon, уже просто має бути вибита на скрижалях із припискою, що ніколи не варто впадати у відчай. Якщо проґавили - неодмінно почитайте інтерв'ю з продюсером проекту Катериною Щукіною.
Беззаперечним успіхом для української медіаіндустрії стало впровадження механізму рібейтів. Причому щойно він запрацював, відразу з'явились бажаючі його використати - йдеться, певна річ, про проект Netflix «Останній найманець». Не менше радості приніс і довгоочікуваний вступ України в «Єврімаж» - відповідний закон ухвалили ще наприкінці 2019-го, а практичний зиск від цього кіногалузь відчула вже 2020-го. Також рік приніс радість тим, хто полюбляє дивитися фільми та серіали в українському дубляжі: одразу дві наші студії - «Так Треба Продакшн» і Postmodern Postproduction, що входять у холдинг FILM.UA Group, - потрапили до партнерської програми Netflix Post Partner Program. І все це - завдяки тривалій і наполегливій праці.
Великими трударями показала себе команда ICTV: уперше за багато сезонів мовник став лідером дивлення, залишивши позаду і «Україну», і «Плюси». Трохи про те, що для цього було зроблене, голова каналу Анастасія Штейнгауз розповідала наприкінці 2019-го, а цьогоріч мене дуже потішило те, що результат не лишень досягнутий, а й втриманий.
Тепер, коли рік, що минає, розкладений на уроки та мудрості, нам із вами залишається не забувати застосовувати їх на практиці. І тоді наступного року перемог буде ще більше!
