«Кіно має бути в кінотеатрах. Адже ми хочемо розвивати культуру походів до кінотеатрів, причому сімейних», - каже директор «Артхаус Трафік» Денис Іванов про один із проектів своєї компанії «Чілдрен Кінофест», який щорічно проводиться від 2014-го, збираючи в кінотеатрах малюків, підлітків і їхніх батьків, причому безкоштовно.
Цього разу дитячий кінофестиваль мав відбутися 27 травня. Організатори до останнього сподівались, що його вдасться провести, хоч і з обмеженнями. Але за місяць до заходу стало зрозуміло, що це неможливо, й команда почала готувати онлайн-версію. Що допомогло подолати технічні труднощі, чи були проблеми з фінансуванням і як удалося привернути понад 130 тис. відвідувачів - про це та багато іншого (зокрема прийдешній Київський тиждень критики) ми й поговорили з Денисом.
- Денисе, ви досить довго думали, переносити фестиваль на наступний рік чи переводити в онлайн. Що викликало головні сумніви?
- Так, ми до останнього шукали дати для офлайну й думали переносити кінофестиваль на літо. Але згодом зрозуміли, що в цьому немає сенсу: обмеження, найімовірніше, збережуться, та й здоров'я важливіше. Ми розуміли, що не можна наражати на небезпеку ані дітей, ані дорослих. Але й переносити на осінь - теж не варіант: совеня Чарлі завжди прилітає до останнього дзвінка. Не хотілося порушувати цю традицію, тому буквально за місяць до фестивалю вирішили провести його в онлайн-режимі.
Для нас це був удар, бо програми показів, домовленості, стратегія - готове було все. Лишалося тільки натиснути кнопку «Старт». Але довелось придумувати фестиваль наново - від фільмів у програмі до церемоній відкриття та закриття.
- Як на зміни відреагували партнери?
- На жаль, цього року ми лишились без ключового партнера - він обрізав бюджети, які не стосувалися його основної діяльності. А фестиваль благодійний, тож самі розумієте. Гадаю, масштаб був навіть менший, ніж 2014 року, коли ми починали «Чілдрен Кінофест». Плюс до всього зменшилася підтримка Держкіно: подавши заявку на половину необхідних нам грошей, ми отримали тільки половину заявленої суми. Рішення Держкіно поставило захід на коліна. По суті, ми його провели як волонтери.
- Тобто вкладав гроші «Артхаус Трафік»?
- В нас були партнери, підтримка посольств країн-учасників, допоміг також ЮНІСЕФ, і так, вкладалися самі.
- Які додаткові технічні інструменти довелось задіяти, враховуючи, що захід проводився онлайн?
- Усе, що ми провели, було зроблене за місяць. Основний удар прийшовся на вебкоманду, котра працювала без вихідних і з ненормованими робочими днями. Багато сперечались, яким має бути голосування: все ж таки перед екраном іноді сидітиме вся сім'я, і треба, аби право голосу було і в мами, і в бабусі, і в сина, наприклад. Ми зробили можливість зареєструватися для кількох користувачів, і кожен міг лишити оцінку.
Ще один із викликів - проведення онлайн-церемонії. Ми звикли робити відкриття в «Київській Русі», у величезному залі, з виступом посла, музикантів, представленням програми. Нині ж вирішили зробити церемонію на основі фокусів, які придумав Жорж Мельєс іще наприкінці 19-го століття. Він почав знімати не просто художні фільми, а зі спецефектами. Взяли його принципи - комбінована зйомка, монтажні склейки - та зробили онлайн-церемонію. Нам допоміг режисер Денис Євстигнєйкін, з яким ми раніше працювали. Мені здається, вийшло мило.
- Чи довелося наймати когось під проект? До того самого вебвідділу.
- Організовуючи Фестиваль європейського кіно, ми затоваришували з Element Agency - давно мріяли з ними познайомитися, бо ті працювали з багатьма великими структурами. Наприклад, робили сайт УКФ. З ними ми розробляли технічні рішення для показів - і вони ж допомогли нам зробити робочу та дуже класну платформу.
- Складнощів багато, але щось у режимі онлайн напевно було зробити легше?
- Я б не сказав, що щось сильно відрізняється. Витрати такого фестивалю стосуються не лише безпосередньо показів: це вибір фільму, права на нього, локалізація стрічок, проведення церемонії. А в нас кінопоказ просто був замінений показами в онлайні, решта роботи лишилася такою самою. Фестиваль не став дешевший з переходом в онлайн. Оренда кінотеатрів просто перетворилась на оренду серверів і розроблення платформи.
- Виступ Марини Круть і промова Андрія Хливнюка для церемонії знімались в офлайні. Це відбувалося в «Жовтні»?
- Так, він розташовується недалеко від нашого офісу, ми давно дружимо, тому нам керівництво кінотеатру дуже допомогло.
- Які заходи безпеки під час зйомки були запроваджені?
- Совеня Чарлі перебувало в найбільшій безпеці, воно ж і є маска (посміхається). Звісно, були й маски, й дезінфектори, й соціальна дистанція. Все решта знімалось удома за допомогою вебкамер, ZOOM, як зазвичай.
- Як гадаєте, дитячий фестиваль складніше переформатувати, ніж дорослий?
- Напевно, простіше, бо наш фестиваль пов'язаний з якимись природними циклами в житті дитини - закінченням школи, наприклад. Останнім часом батьки разом із дітьми навчалися онлайн, тому привернути їх до такого корисного онлайн-фестивалю було простіше. Кількість відвідувачів доводить, що це так. Плюс дитячим кінофестивалям не така важлива прем'єрність. Ми просто хочемо опікуватися розвитком дитячої творчості, яка виростатиме у професію.
- Фестиваль, що вперше відбувся онлайн, зібрав понад 130 тис. відвідувачів сайту, на перегляд стрічок і голосування за Гран-прі зареєструвалися понад 20 тис. глядачів, разом вони подивилися 20 441 годину фільмів. Це більше чи менше, ніж ви очікували?
- Щиро кажучи, ми взагалі не знали, чого очікувати. Напевно, гадали, що збільшимо свою аудиторію вдвічі, а збільшили у 2,5 раза. Але навіть якби показники були менші, нас би це потішило. В нас дуже вірна аудиторія, вони ходять на фестиваль вже не один рік. А цього року «Чілдрен Кінофест» став навіть терапевтичним для людей, втомлених від усього, що відбувається.
- Як страхувались від форс-мажорів за такого напливу відвідувачів?
- Наш перший млинець нанівець стався місяць тому на Фестивалі європейського кіно. Навіть не так наш - просто в людей були проблеми з технікою або інтернетом. До «Чілдрен Кінофесту» ми виправили основні проблемні моменти, підключили резервні сервери - якщо бачили великий приплив людей, у нас була можливість їх перемкнути, аби в жодного нічого не висло.
- Як гадаєте, за рахунок чого вдалося привернути стільки відвідувачів і активних користувачів?
- Нам багато хто допомагав. У поширенні інформації - посол фестивалю цього року Андрій Хливнюк і 24 облдержадміністрації. За попередні роки зібралася непогана база глядачів, яких ми могли інформувати самі з допомогою регіональних координаторів. Загалом, гадаю, це робота команди. І медіапартнерів, певна річ.
- Як удалося перевести фестиваль в онлайн, при цьому не втративши властивої йому казковості та «дитячості»? Бачу, поруч із деякими спікерами розміщували іграшки...
- Та ми ж усі діти, що виросли, і всім нам треба трохи фокусів і магії. А тут усе просто: поставив камеру, зупинив, поставив у кадр іграшку, ввімкнув - от тобі й магія.
- Коли фестиваль проводиться в кінотеатрі, ви відразу ж отримуєте фідбек, бо люди виходять із залу й діляться враженнями. Як цього разу вдавалось отримати відгуки?
- Так, коли ти робиш фестиваль, ти бачиш публіку, її реакцію, спілкуєшся з нею. Це наша нагорода за частину виконаної невидимої роботи. Онлайн такої можливості не давав. Але тут допомогли соцмережі: нам писали коментарі зі словами підтримки, казали, що з нами Дніпро, Житомир, Запоріжжя, інші міста України, - це було зворушливо та приємно.
- Чи не збираєтеся частину фестивалю й наступного року провести онлайн?
- Це все було придумане як антикризовий захід, кіно має бути в кінотеатрах. Ми ж хочемо розвивати культуру походів до кінотеатрів, причому сімейних. Величезна кількість дітей вперше потрапляє до кінозалів саме в межах «Чілдрен Кінофесту», особливо в маленьких містах. Але подивимось, як усе розвиватиметься. Гадаю, індустріальну частину фестивалю можна продовжувати робити в онлайн-форматі.
- Які прогнози щодо премії «Кіноколо»? Всі побоюються другої хвилі захворювань восени.
- Ми ухвалили рішення, що не проводитимемо її онлайн. Усе буде в офлайні з дотриманням усіх обмежень. Якщо ситуація сильно погіршиться - пошукаємо можливості альтернативних показів, але на великих екранах: щоб аудиторія була або на великій відстані, або в автомобілях, або у скафандрах (сміється).
- Розкажіть про студентську програму, яку ви запустили в межах Київського тижня критики. Для чого вона, кому належить ідея?
- Гарне питання. Кілька років тому ми з колегами подивилися всі студентські фільми в Карпенка-Карого, хотіли знайти невідомого дебютанта, аби потоваришувати та разом зробити кіно. У нас з'явилася ідея, яку затвердила селективна комісія фестивалю, - подивитись геть усі студентські роботи і щось відібрати для лонглиста. Причому вибирати їх теж треба буде студентам. А потім разом із критиками вони відберуть фільми і для шортлиста. Зі свого боку ми допоможемо п'яти відібраним талантам зібрати на показі їхнього фільму поважних кінопрофесіоналів. Аби виник зв'язок поколінь, якого в нас особливо немає, аби вони захотіли допомогти та знали, як це зробити. Зараз у нас триває попередній відбір цих фільмів для програми «Перший погляд».
- Наостанок, як карантин уплинув на вашу команду? З огляду на скорочення фінансової підтримки, вам не довелося скоротити кількість людей, що працюють над фестивалем?
- Ми, як і багато компаній, урізали всім зарплати, включно з топ-менеджерами. Але всіх співробітників зберегли, бо вони - найважливіше.
Цей матеріал створений у межах тематичного розвитку спецпроекту MBR «Зняти корону» - «Зняти корону: освітні проекти». Події останніх місяців та їхні наслідки кардинально змінюють правила гри, а можливо, й саму гру. Як у неї грати, аби виграти? Чи бодай не програти ще на старті? Про це спецпроект MBR «Зняти корону», частиною якого є цей матеріал, - особистий досвід представників української аудіовізуальної й медіаіндустрії, компаній і окремих людей, які зуміли швидко зорієнтуватися у змінених через коронакризу умовах. Реальні та вже реалізовані адаптаційні кейси кіно, ТБ, реклами й інтернет-медіа - з перших вуст.
Матеріал опубліковано в рамках програми Media Emergency Fund, яку реалізує Львівський медіафорум за фінансової підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів цього матеріалу необов'язково збігаються з офіційною позицією уряду США.
