Просто зараз Україна виходить із карантину: жорсткі обмеження поступово лишаються в минулому, відновлюються порушені ними процеси, а невдовзі ми знову зможемо насолоджуватись кіно на великому екрані й відвідувати улюблені заходи наживо, а не через безпечний монітор. Утім, пандемія принесла не лише збитки та шкоду: завдяки їй медійна індустрія набула безцінний досвід реагування на нові обставини і навіть навчилася витягати з них користь. Яскравий тому приклад - фестиваль документального кіно Docudays UA, що став першопрохідцем у перенесенні масштабного форуму з офлайну в інтернет.
На прохання MBR директор комунікаційного департаменту Docudays UA Дар'я Аверченко написала підсумкову колонку, в котрій детально розповіла про те, чому карантин не став для фестивалю фатальним, які труднощі для цього довелось подолати й якими здобутками команда пишається найбільше.
***
Завдяки онлайн-формату аудиторія фестивалю збільшилась більш ніж у п'ять разів
Шістнадцять років Docudays UA відбувався у Києві. Для того щоб відвідати фестиваль, шанувальники з регіонів мусили приїхати до столиці. Також ми були обмежені у кількості сеансів на локаціях. Минулого року фестивальні сеанси та події відвідали понад 25 тис. осіб - це гарний результат. Однак онлайн зняв багато обмежень: нарешті ми могли показати фільми основного фестивалю в усій країні, всім охочим. У період із 20 квітня до 10 травня понад 130 тис. гостей відвідали сайт docudays.ua, куди ми виводили стріми наших івентів. Ефіри фестивальних подій дивилися в Донецькій, Луганській областях і в Криму. Великим досягненням стало те, що ми відкрили креативне документальне кіно, наші дискусії Rights Now!, онлайн-майстерню DOCU/КЛАС та інші проекти фестивалю для широкого кола. Цьогорічний Docudays UA був присвячений темі дорослішання і правам дітей, тож нас подивилося чимало підлітків, які сиділи вдома на карантині. Ми навіть спромоглись організувати документальний табір для 11-14-річних дітей, котрі знімали короткий фільм про своє життя під час ізоляції.
Навіть в онлайн-форматі можна створити ажіотаж
Ми зробили чимало тестів, адже потрібно було розв'язати багато завдань: як організувати стріми, скільки людей може перебувати у студії під час ефіру, які програмні рішення будуть надійніші під час організації дискусій з режисерами з-за кордону, як перестрахуватися від провисань інтернету, адже протягом карантину інтернет був перевантажений у кілька разів. Ми обладнали студію на зразок телевізійної для виходів в ефір. У процесі запуску фестивалю першими днями придумували конфігурації з перекладачами, адже всі наші ефіри мали синхронно перекладатися з української на англійську (для англомовної публіки був окремий стрім в YouTube). За перші дні фестивалю наш технічний департамент відпрацював схему дистанційного включення синхроністів та створення мовних версій програм на льоту.
Ми багато чого винайшли за ці два місяці. Наприклад, стали одними з перших, хто випробував систему відеочату «Віалог», яка дозволяла поставити питання творцям фільмів та отримати відповідь. Це додало атмосфери, інтерактивності фестивалю, давало можливість людям знайомитись, бачити обличчя одне одного. Успішною була співпраця з профільними медіа та інформагенствами, які рестрімили наші дискусії: їхня аудиторія часто залишалася з нами, дізнавшись, що фестиваль проходить онлайн.
Частина фільмів була з обмеженою кількістю переглядів - це створило відчуття кінцевості події, навіть ажіотаж, що фільм можна пропустити.
Зрештою, рішення про безкоштовний доступ до фільмів також було дуже вдалим - ми підтримали наших глядачів у період невизначеності, а глядачі натомість почали нам дякувати, купуючи сувенірку.
Нарешті, ми були однією з небагатьох «позитивною» новиною під час карантину, тому про нас і наші фільми багато писали, за що ми дуже вдячні всім медіа, блогерам і користувачам соцмереж.
Усі необхідні технічні рішення розроблялися зусиллями команди фестивалю
Через карантин ми не могли зайти до вже готової студії, тому наш артдиректор Роман Бондарчук запропонував зробити свою у великій кімнаті офісу. Ми залучили команду художника-постановника Івана Михайлова, з яким часто працюємо для декорування наших локацій. Перефарбували стіни, придумали і втілили декорацію, що римувалась із віжуалом цього року. Залучили оператора Вадима Ількова для встановлення світла та камер. Команда нашого технічного координатора Павла Туриніна та IT-директора Євгена Антюхіна розробила рішення з трансляцією сигналу на різні платформи й алгоритм підключення гостей в ефір. Із дизайнером Дашею Подольцевою розробили графіку. Певне, що було багато незадокументованих рекордів із кількості випитої кави - бо все це робилося в короткі терміни.
Щодо трансляції жодне з готових рішень нас повністю не вдовольняло - тож ми їх комбінували. Якісь гості чудово підключались через Zoom, інші - лише через віртуальний пульт у VMX, де можна регулювати швидкість потоку вручну й «достукатись» до гостей, які застрягли на карантині, наприклад, у глухому французькому селі...
Сайт docuspace.org для демонстрації фільмів ми розробили власноруч, пріоритетом був плеєр із вбудованим захистом від скачування (DRM). Ми навіть запровадили свою телефонну службу підтримки. Стріми можна було дивитися без реєстрації. Фільми - лише з нею, бо нам треба було знати, що один користувач віддає не більш ніж один голос за приз глядацьких симпатій.
Обмеження деяких показів було умовою правовласників, але допомогло організувати глядачів
Наш програмний відділ проводив переговори з дистрибуторами, домовляючись про кількість показів. Деякі дистрибутори наполягали на своїх умовах: наприклад, відкрити доступ до фільму тільки на 300 або 500 показів (за аналогією з кількістю місць у глядацькій залі, коли фестиваль відбувається офлайн). За підрахунками дистрибуторів, такого обсягу вистачить, аби пустити поголос про фільм, а далі глядачі шукатимуть його на платних платформах. Українську програму ми показували протягом однієї доби необмежену кількість разів. Так, кожен український фільм мав свій день прем’єри із розмовою з авторами, медійним фокусом на ньому. Окрім того, це надзвичайно організовувало наших глядачів: хто не встиг, той не встиг.
Зі свого боку ми робили все, аби фільми-учасники фестивалю не потрапили до рук піратів. Стрічки були захищені DRM-технологією, яку, зокрема, використовує Netflix для захисту власного контенту. Користувачам із VPN ми заблокували плеєр із фільмом (позаяк мали дозвіл на показ фільмів лише в Україні). З іншого боку, вже після фестивалю компанія, що опікується захистом авторських прав, слідкувала, аби фільми не потрапили на торент-трекери та файлообмінники, а всі піратські версії були видалені.
Фестивальні події ми закінчили транслювати 4 травня. До 10 травня можна було ще подивитися фільми в нашому онлайн-кінотеатрі. Після 10 травня доступ до переглядів був закритий.
Стріми подій довели свою ефективність, тому використовуватимуться у майбутньому
В нас уже чотири роки існує окремий відділ, що опікується індустрійною програмою DOCU/PRO. Він розпочав свою діяльність за тиждень до офіційного старту фестивалю. Координували роботу від фестивалю Даша Бассель і Саша Кравченко, наш технічний відділ допомагав їм із підключенням, демонстрацією відеороликів під час сесій та іншими питаннями. Оскільки ми з’єднували документалістів та експертів кіно з усього світу, вони підбирали оптимальний для всіх час, також робили технічні тести. Вся подія відбулася на базі ZoomWebinar, але у DOCU/PRO були різні за форматом заходи, отже, сетап та правила змінювались від зустрічі до зустрічі. А після завершення сесій влаштували вечірку для учасників. Усі були дуже задоволені програмою і рівнем виконання, хоча, звісно, це ніколи не замінить живого спілкування.
Наша команда дуже втішена результатом. Docudays UA переживав різні виклики: погодні катаклізми, зміну локацій, недофінансування. Ми не злякалися карантину: для нас це була гарна нагода випробувати себе, спробувати в новому тренді. Для командного духу важливо переживати подібні струси час від часу. Хоча все давалося не без складнощів, ми вдячні долі за цей досвід. Завдяки онлайн-випуску ми зрозуміли, наприклад, що події Rights Now! нам треба обов’язково стрімити, адже деякі дискусії досягли 30 тис. переглядів. Це майже стадіон. Наступного року ми, найімовірніше, лишимо частину дискусій в онлайн-режимі. Те саме стосується церемоній відкриття та закриття. Тепер ми робитимемо їх відкритими загалом і приділятимемо стрімам належну увагу.
Досвід Docudays UA вже приносить користь фестивальній спільноті
Ми щиро вболіваємо за колег і сподіваємося, що їхні фестивалі відбудуться успішно, онлайн чи офлайн. Наша команда розповідала про всі труднощі й переваги команді Одеського фестивалю, коли ті вагалися, чи виходити онлайн. Вони вирішили вийти в новому для себе форматі, в них є достатньо часу на підготовку, тому, вірю, ОМКФ відбудеться добре. Щодо «Молодості», то, звісно, я б дуже зраділа, якби вони провели фестиваль наприкінці літа, як заявили. Бо немає нічого кращого, ніж перегляд фільму на великому екрані, з гарним звуком, у компанії однодумців і живе обговорення після того. Ну й фестивальну атмосферу передати онлайн вкрай важко. Обійняти друзів перед входом у кінозал, отримати автограф кумира, потанцювати на фестивальній вечірці під улюблену групу - ці речі вартують чимало. Після карантину це розумієш як ніколи.
Події останніх місяців та їхні наслідки кардинально змінюють правила гри, а можливо, й саму гру. Як у неї грати, щоби виграти? Чи бодай не програти ще на старті? Про це спецпроект MBR «Зняти корону», частиною якого є цей матеріал, - особистий досвід представників української аудіовізуальної й медіаіндустрії, компаній і окремих людей, які зуміли швидко зорієнтуватися у змінених через коронакризу умовах. Реальні та вже реалізовані адаптаційні кейси кіно, ТБ, реклами й інтернет-медіа - з перших вуст.
