Нарешті: десятисерійна драма «Перевізниця», про яку так довго говорила компанія Starlight Media, позаяк створювалася вона у безпрецедентно широкій копродукції з найстарішою кінокомпанією світу, французькою Gaumont, та європейськими партнерами-мовниками з Франції, Німеччини, Швеції, Норвегії, Данії, Ісландії, Фінляндії, Швейцарії та глобальним дистрибутором Beta, готова до показу. 21 лютого, до других роковин повномасштабного вторгнення, серіал стартує в ефірах шести світових мовників під назвою In Her Car.
За сюжетом із початком повномасштабного вторгнення рф в Україну психологиня Лідія вирішує залишатися в країні, аби перевозити тих, хто цього потребує, у безпечні місця, а дорогою надає їм психологічну підтримку. Відповідно, кожна серія присвячена чиїйсь новій історії, але наскрізною лінією крізь увесь серіал проходить особиста історія Лідії – уродженки Луганська, яка 2014 року була змушена покинути власну домівку.
Звісно, побачимо «Перевізницю» і ми: в ефірі телеканалу СТБ серіал з'явиться 25 лютого о 18:00. А минулої пʼятниці журналісти та медійний бомонд вирушили до кінотеатру «Жовтень», щоби не встигнути скучити одне за одним, а заразом переглянути перші три серії «Перевізниці».
Звісно, на правах господаря любих гостей зустрічав автор ідеї, режисер і шоуранер «Перевізниці» Євген Тунік. Зокрема, він був дуже втішений вітати Талу Пристаєцьку та Володимира Бородянського
Який 23 лютого теж матиме премʼєру на СТБ, тільки документальну – чи не про неї розмова з керуючою директоркою телеканалу Людмилою Семчук?
Ектор Хіменес-Браво з колегою за «МастерШефом» Володимиром Ярославським страшенно зраділи зустрічі з Надією Матвєєвою
А ведучі «Фактів» – можливості побачитися поза студією
Були на заході й наші захисники, з якими радо фотографувалася Соломія Вітвіцька
Ольга Балабан і Дар'я Трегубова тішилися зустріччю з Олексієм Гончаренком, позаяк кілька останніх медійних тусовок голова Friends Production прогуляв
А от Олексій Гладушевський не пропускає жодної медійної події: хто знає, де зустрінеш людину, з якою можна обговорити ідею майбутнього проекту. Олександр Клейменов слухав дуже уважно
Жвавішою була дискусія першого заступника голови Нацради з питань телебачення і радіомовлення Валентина Коваля з директором із правових питань Starlight Media Русланом Шевчуком. Сподіваюсь, обговорювали не черговий нормативно-правовий акт
Слава Бабенков того вечора перебував у піднесеному настрої, що з ним буває нечасто. Сподіватимемося, він цей стан запам'ятає
А от Аркадій Непиталюк, здається, похмурим не буває ніколи
Колеги-режисери Крістіна Тинькевич і Денис Тарасов, яких частіше можна побачити на кіноподіях, також завітали на премʼєру серіалу
Як і акторки Ірина Мак, Олеся Жураківська, Дарʼя Трегубова та Наталія Бабенко
Анатолій Анатоліч узагалі-то прийшов із дружиною Юлією, але шампанське дегустував у компанії Оксани Гутцайт
А фотографувався разом із ведучим «Нового каналу» Фімою Константиновським
Натомість CEO Starlight Media Олександр Богуцький від дружини Олени Кондратюк, віцеспікерки Верховної Ради, не відходив
Зразковим сім'янином показав себе й президент Ocean Media Plus Андрій Партика
І звісно ж, Григорій Решетнік
Подружжя акторів Катерина Шенфельд і Роб Фельдман прийшли на прем'єру з донькою
Незабаром Євген Кот із Наталією Татаринцевою теж відвідуватимуть заходи з малюком
Продюсерка FILM.UA Анна Єлісєєва та програмний директор «1+1» Андрій Коваль замість позування біля банеру віддали перевагу спілкуванню з колегами – наприклад, із режисером Олексієм Єсаковим. На задньому плані, до речі, заховалася Ксенія Мішина. Хто знайшов?
Олексій Суровцев теж прийшов із дружиною
А Олена Олейнікова – з песиком Еклерчиком, який зіграв одну з головних ролей у другій серії «Перевізниці»
До речі, Олена, яка втілила в серіалі коханку чоловіка головної героїні, розповіла, що в перші дні війни теж була перевізницею – возила домашніх тварин, яких відмовлялися брати до свого авто інші водії. Що ж до виконавиці головної ролі, Анастасії Карпенко, то вона того вечора була лише на екрані, позаяк тієї миті мала перебувати в Берліні.
Коли всі нарешті зібрались у залі, Олександр Богуцький зазначив, що герої фільму – звичайні люди, які роблять те, що можуть, як і творці серіалу. А також висловив думку, що у нинішній боротьбі зі світовим злом жінки відіграють важливу роль. І зауважив, що, поки ми тут сидимо, стрічку продано у понад 12 країн, зокрема в Японію.
Людмила Семчук зізналася, що з початком повномасштабного вторгення на СТБ твердо вирішили не знімати художнього кіно про війну, аби не романтизувати її, але тут з'явився Євген Тунік – і всі рішення були скасовані.
Після чого сам Євген Тунік попросив не чекати від проекту «Ля Палісіади» чи «Памфіру» та запросив усіх до перегляду
А після перегляду перед Євгеном з'явилась я – та запросила його до розмови:
– Євгене, восени 2022 року проект вже мав міжнародного партнера. А коли у вас виникла ідея цього серіалу?
– Навесні 2022-го. Я їхав за кермом і спитав себе: «А раптом?» І потроху став оформлювати цю ідею в історію. У той момент української теле- та кіноіндустрії, по суті, не було, я почав думати, як продовжувати свою роботу та чи варто взагалі її продовжувати. Почав ідею у вигляді сценарної заявки надсилати на різні пітчинги. Першим став пітчинг у Берліні – там заявка дійшла до фіналу, мене запросили виступити перед журі, в складі якого були представники впливових європейських продакшенів. Їм ідея сподобалась, і в копродукції Starlight Media з німецьким філіалом студії Gaumont ми запустили девелопмент проекту. Згодом до цієї копродукці долучилося багато європейських країн.
– Чи ви можете сказати, який бюджет серіалу? Порівняно з «Першими ластівками», наприклад.
– Про бюджет не скажу, не володію інформацією, а щодо порівняння – це речі не порівнювані: геть різні історії, різні хронометраж і структура серіалу – тут вертикально-горизонтальна, в кожній серії нова локація, нові герої, тому важко взагалі оцінювати це з огляду на минулий досвід.
– Чи Gaumont та решта мовників сильно впливали на виробництво? Диктували вам щось?
– Це була співпраця – всі виробничі процеси ми робили разом із ними, від задуму до фінального кадру в монтажі. Вони узгоджували акторів, висловлювали свою думку з усіх аспектів. Як режисер я міг наполягти на чомусь, але зважав на думки наших партнерів. Це був дуже крутий досвід співпраці з іншим ринком: коли ти починаєш із нуля, приносиш не готовий сценарій, а 10 сторінок, і коли партнери чітко розуміють, чого хочуть від цієї історії, проте ніколи не тиснуть так, щоб ти втратив свій курс і зробив із серіалу те, чого не бачиш.
– А що вони хотіли бачити в серіалі?
– Якість. Вони ризикнули, вклавши гроші в країну, де йде війна, і хотіли, щоб ця історія була чесно розказана українцями, які тут живуть. Проте певні нюанси потрібно було вдосконалювати для європейської аудиторії.
– Наприклад?
– Наприклад, в одному з епізодів є героїня, яка працює в Одесі на Привозі. Я з власного досвіду знаю, що це цікаві люди, в них є своя говірка, своя манера поведінки. Європейцям було незрозуміло, чому героїня так поводиться. Довелось пояснювати, наводити приклади, і вони зрозуміли, що це локальна відмінність. В одній серії німці побачили, що в нас замаленький акваріум для риб, а в них тримати рибок у такому маленькому акваріумі не можна. Те, що можна було виправити на етапі сценарію, ми виправляли, якщо це не завдавало йому шкоди. Передусім це стосувалося законодавчого регулювання: не можна знімати, як підлітки курять, бо це не можна показувати на державних каналах Європи до 22:00, і це б обмежило аудиторію серіалу.
– З одного боку, проект мав бути дорожчий, бо робився для європейського ринку. З іншого – європейці давно дивуються, як ми робимо таку якість за такі гроші. У вас були якісь лайфхаки, щоб зекономити, але якість залишити?
– Звісно, як шоуранеру мені важливо розподіляти ресурси, розуміти, скільки я витрачу тут, скільки на іншому етапі. Для мене одним із неприємних, але цікавих відкриттів було те, що в нас дуже непростий ринок авторських прав на музику. В серіалі використано багато композицій – це концепція історії, у нас є пісні 60-х – 90-х років. І в багатьох із цих пісень авторських прав або немає, або вони загублені, а потім знаходяться в десятих родичів у двадцятому коліні… А коли ми знаходимо якогось правнука давно померлого композитора, він раптом каже: «Мільйон!» І це так дивно. Мені видається, треба якось у цьому розбиратися на законодавчому рівні.
– Виробництво відбувалось у два етапи – чому ви пішли на такий крок?
– Бо зібрали всю необхідну для виробництва суму десь у листопаді 23-го, запустили після цього написання сценарію, і я розумів, що не встигну написати всі десять епізодів до моменту, коли нам потрібно було заходити в знімання. А це була зимово-весняна натура. Тому вирішили розбити історію на два етапи, і це стало причиною того, що серіал знімався у два блоки.
– Це здорожило виробництво?
– Ні, абсолютно.
– Ви одразу знали, що на головну роль хочете Анастасію Карпенко, чи робили кастинг?
– Кастинг, звісно, був, доки я не побачив Анастасії у фільмі «Як там Катя?». Тоді мені стало ще страшніше проводити кастинг, бо я боявся розчаруватись, боявся, що щось піде не так чи вона не впорається. Але все сталося так, як мені хотілось, і це було робоче кохання з першого погляду.
– А чому в презентації для пітчингів у вас була Ірма Вітовська?
– (Сміється.) Звідки ви знаєте? Ми просто використали фотографії з пані Ірмою як приклад героїні, яка може бути.
– Як до серіалу потрапили французькі актори?
– Франція – одна з країн, що найбільше інвестувала в проект, і ми вирішили зробити один з епізодів із французькими героями – це знайшло підтримку серед наших партнерів, а потім вже було питання, як привезти їх в Україну. Спочатку було дуже багато заявок від французьких акторів, бо вони не всі уважно прочитали умови та не зрозуміли, що в Україну доведеться їхати. Через це половина відсіялась, а потім ми почали кастинги та зупинилися на трьох персонажах, які в третій серії грають повноцінну французьку родину. Звісно, було багато питань щодо безпеки. На щастя, жодної повітряної тривоги за час їхнього перебування в Києві не було. Для них це була крута пригода, ми досі спілкуємося, листуємось.
– А не хотіли задля європейської публіки розширити каст європейських акторів?
– Усе ж таки проект має десять серій, і робити половину з них з іноземними акторами було б занадто, тому ми виділили на це одну серію.
– Серіал ґрунтується на реальних подіях – де ви брали ці історії, як їх шукали? Як відбирали те, що може увійти в серіал, а що треба залишити за бортом?
– Не послуговуюся фразою «на реальних подіях»: усі герої – певні збірні образи людей, яких я зустрічав. Історії проходили мій особистий фільтр. Я знаходив їх у новинах, в історіях знайомих, колег, родичів. Водночас було важливо розуміти, чи зрозуміють цього героя, його конфлікт у Франції, Німеччині тощо.
– А в головної героїні був прототип?
– Це збірний образ. В ній і мене багато (посміхається)...
– Як ви обирали локації для знімання?
– Умови війни диктують свої правила, тому ми обирали знімати передусім там, де було безпечно, де були укриття. А вже потім трималися творчого завдання.
– Якого відгуку очікуєте від європейської аудиторії?
– Не певен, що серіал зробить у Європі революцію, проте сподіваюся, що він зробить свій внесок у те, щоб трохи повернути фокус знову на Україну.
– А від української аудиторії чого чекаєте з огляду на всі скандали, що були?
– Я собі на старті чітко поставив умову: «Женю, ти маєш говорити лише про те, про що маєш право говорити». В мене немає відповідної експертизи, щоб розповідати про страшні події в Бучі чи Маріуполі, Ізюмі, тому цього в серіалі не буде. Я зрозумів, що робив майже те саме, що робила головна героїня на початку війни, тому маю особисте моральне право говорити й про неї, і про людей, яких зустрічав на своєму шляху, в художній формі. Це й зробив.
Що ж до самого серіалу, то рецензій не даватиму: просто скажу, що перед європейцями особисто мені соромно не буде. А ви вмикайте СТБ 25 лютого о 18:00 – шануймо українське!
