Учора, 1 листопада, на Netflix у майже 20 країнах Європи (включно з Україною) одночасно відбулася прем’єра українського ігрового серіалу «Перші дні» (міжнародна назва – Those Who Stayed), створеного в копродукції з німецькою студією Red Arrow Studios International і головними мовниками Фінляндії (YLE), Швеції (SVT) і Норвегії (NRK). Випадок безпрецедентний, адже раніше такого просто не було – щоб український ігровий проект, іще й який ґрунтується на реальних подіях, отримав прем'єру в Україні і в багатьох країнах Європи на найпотужнішому глобальному стримінг-сервісі.
Прочитати цей текст англійською можна за посиланням.
Втім, у цьому проекті багато незвичного: рекордні строки розроблення та виробництва, нетиповий для України формат антології, об'єднання шістьох режисерів під керівництвом однієї шоуранерки та, звісно, дуже цікава копродукційна схема з залученням багатьох міжнародних партнерів. Про всі найцікавіші виробничі та творчі аспекти цього без перебільшення унікального кейсу нам розповіли одна з продюсерок проекту, директорка з розвитку та копродукції FILM.UA Group Катерина Вишневська й авторка ідеї, шоуранерка та сценаристка Анастасія Лодкіна.
Та спершу – про сам проект, режисерами якого стали Артем Литвиненко, Тала Пристаєцька, Павло Остріков, Олексій Єсаков, Валентин Шпаков і Катя Царик.
Отже, «Перші дні» – це серіал-антологія із шести 30-хвилинних епізодів, кожен з яких розповідає окрему історію людей, що з тих чи інших причин вирішили залишитись у Києві на початку повномасштабного вторгнення росії.
Це історія про жінку, яка з дітьми вимушена жити в одному домі з двома своїми чоловіками: нинішнім і колишнім. Також – історія про сімейну пару двох жінок із маленьким сином і купою домашніх тварин, котра мусить розділитись у перший день війни. Ще – про співробітника зоопарку, який застрягає на роботі разом зі своїми підопічними (реальне підґрунтя цього епізоду – історія зоопарку «12 місяців» у селі Демидів на Київщині, де понад місяць у полоні ворога разом із місцевими мешканцями перебували кількасот тварин: увесь цей час зоопарк залишався без їжі, світла, газу, електрики та зв'язку). Крім того, історія про німця, який приїжджає до Києва, аби забрати свою дівчину, але натомість долучається до волонтерського руху. Ще один епізод розповідає про безхатька, що хоче потрапити у ТрО та піклується про маленького хлопчика. А також – серія про відомого артиста, котрий проводить стріми моральної підтримки зі своєї квартири в самому центрі столиці (в основі епізоду – історія Андрія Данилка, мешканця знаменитого Будинку з зіркою, однієї з архітектурних домінант Хрещатика).
Кадр з епізоду «Будинок із зіркою»
Катерина Вишневська наголошує, що, хоча для міжнародного ринку проект називається Those Who Stayed («Ті, що залишилися»), назвою в Україні є «Перші дні», аби уникнути «відокремлення одних українців від інших, адже будь-яке рішення – ані поїхати, ані залишитися – для жодного з нас не було легким».
Продюсерки «Перших днів» Катерина Вишневська (в центрі) й Анна Єлісєєва та режисер Олексій Єсаков на допрем'єрному офлайн-показі серіалу, що відбувся в київському кінотеатрі «Оскар» за тиждень до виходу проекту на Netflix
Та є й ще один аспект щодо назви. «У вересні ми були в Чехії, на фестивалі Serial Killer у Брно. Спілкувалися там із чеським та естонським телебаченням (це також мовники нашого проекту), і їм дуже подобається саме назва «Перші дні», – розповідає продюсерка. – Адже зараз, за понад півтора року повномасштабної війни, потроху забувається самий її початок. І наш проект нагадує, як воно було тоді, коли ми геть не розуміли, чи продовжимо існувати». До речі, ідея проекту «Перші дні» з'явилася хоча й не безпосередньо в ті перші дні, проте – менше ніж за місяць після 24 лютого 2022 року. Та про все своєю чергою.
Про появу ідеї та початок роботи
Ідея проекту зародилася в корпоративному чаті FILM.UA Group, котрий на початку вторгнення – як, певно, і будь-який інший український робочий чи дружній чат – був сповнений питань «Як ти? Де ти?».
«Цей робочий чатик FILM.UA справді дуже підтримував, люди повсякчас були на зв'язку, – згадує Анастасія Лодкіна. – Ми дуже переживали за колег, які залишилися в Києві або в області – як, наприклад, [директор компанії POSTMODERN Digital] Єгор Борщевський, котрий не виходив на зв'язок по кілька днів: ми знали, що він у Бучі сидить десь у підвалі… Саме в цьому чаті хтось написав про зоопарк «12 місяців». І загалом ми там постійно ділилися різними історіями, тож одного дня мені спало на думку скласти їх усі у загальну концепцію. Я пам'ятаю, як 17 березня 2022 року сформувала та надіслала колегам лист, в якому зібрала історії, що ми обговорювали в чаті, додала ті, що чула від своїх знайомих, – наприклад, про жінку, котра змушена жити з теперішнім і колишнім чоловіками та дітьми від цих шлюбів, – і колеги почали пропонувати свої ідеї».
Шоуранерка Анастасія Лодкіна (ліворуч), режисер Павло Остріков і продюсерка Анна Єлісєєва
За словами Анастасії, на цьому етапі про жодне практичне втілення ніхто насправді й не думав, адже «ми не знали, чим навіть місяць закінчиться». Та водночас було розуміння, що невідомо як, але треба розповісти «про всіх цих людей, і про цей зоопарк, і про цього Данилка, який сидить сам-самісінький в тому Будинку з зіркою – і всі знають, де він живе: легко було уявити, як до нього прийдуть російські солдати, висадять двері та спитають за всі його жарти про них».
Катерина Вишневська долучилася до проекту одночасно з тим, як народжувалась ідея, адже продюсерка також є частиною того самого чату FILM.UA. Катерина постійно мешкає у Лондоні, та на початку повномасштабного вторгнення якраз була у Києві. «Коли ми виїжджали, то спочатку я з родиною вирушила до Молдови, потім до Румунії, а звідти був довгий шлях додому в Лондон, – згадує вона. – І на цьому шляху наприкінці березня 2022-го мені вдалося потрапити у Францію на фестиваль серіалів Series Mania, куди я приїхала з концепцією проекту та почала її тестувати. У нас уже було розуміння: ми не маємо права зупинятися, потрібно продовжувати працювати, творити, розповідати історії, бо це наш супротив».
Кадр з епізоду «Білий»
Саме там, на Series Mania Вишневська знайшла перших партнерів проекту – потужного міжнародного дистрибутора, німецьку компанію Red Arrow Studios International. Тоді ж, навесні 2022-го, було укладено co-development-угоду з Red Arrow. Зазвичай українські продюсери шукають копродакшен-партнерів уже з готовим сценарієм, біблією персонажів, відповідним пакетом документів тощо. Але, розуміючи ситуацію в Україні, важливість розповісти ці історії якнайшвидше і підтримати українські таланти, Red Arrow пішли назустріч – і за їхньої допомоги робота почалася відразу над сценаріями всіх епізодів.
Про написання сценаріїв і добір режисерів
Сценарії епізодів писалися протягом літа – осені 2022 року. «Ми одразу вирішили, що буде круто взяти різних режисерів і показати різні українські таланти, різні голоси, – згадує Анастасія Лодкіна. – Тож ми були дуже, як-то кажуть, director-driven. Тому ми запропонували зібрані історії режисерам: хтось узяв із цієї нашої добірки, а хтось – запропонував свою та власноруч її написав».
Зокрема, такими режисерами-сценаристами виявились Артем Литвиненко, Павло Остріков і Тала Пристаєцька, для якої, до речі, «Перші дні» стали режисерським дебютом. «Артему Литвиненку ми одразу наполегливо рекомендували історію про зоопарк», – розповідає шоуранерка.
Кадр з епізоду «У зоопарку»
Анастасія продовжує: «Ми знали, який Артем перфекціоніст у підготовці до зйомок, і такий складний епізод – зі зйомками геть непередбачуваних тварин – хотіли довірити саме йому. Артем погодився знімати, і він також написав сценарій. А Павло і Тала ознайомилися з нашим списком пропозицій, але придумали інші – більш особисті – прекрасні історії».
Режисерку-дебютантку Талу Пристаєцьку вітає з прем'єрою сценарист і шоуранер Євген Тунік («Перші ластівки», «Перевізниця»)
Лодкіна зізналася, що до проекту також дуже хотіли долучити Антоніо Лукіча. «І в нього була своя історія, він був готовий її писати, але не знімати: не сходилися графіки. Та нам він був потрібен «цілком»… Тепер я розумію, що, напевно, треба було з ним домовлятися щодо написання, а потім він би закохався в цю історію та погодився б знімати. Я набула великого досвіду роботи з режисерами – аж шестеро за один рік! – тож тепер розумію, як це працює», – з усмішкою розповідає шоуранерка.
Сценарії до епізодів інших режисерів проекту – Олексія Єсакова, Валентина Шпакова та Каті Царик – писала Анастасія Лодкіна: сама або у співавторстві із Сергієм Лущиком (епізод «Київ – Берлін»). І до речі, для Царик – режисерки-постановниці музичних шоу, премій і кліпів – «Перші дні» також стали дебютом у серіалах.
Ще одна дебютантка – Катя Царик
«Направду Катя – не зовсім дебютантка. В неї є короткометражка, за якою добре видно, що вона класна режисерка зі своїм голосом, – відповідає шоуранерка на питання, чи не ризиковано було залучати в такий важливий проект режисера без профільного досвіду. – Взагалі я давно за Катею спостерігала та хотіла з нею попрацювати. А ще в них такий подружньо-творчий союз з оператором Юрою Королем... Мені здалося, що якась магія має відбутися – так і вийшло. Ну й також Катя в дружніх стосунках з Андрієм Данилком, який є хоч і неофіційним, не буквальним, але прототипом героя історії, котру вона знімала».
Про те, як вибудовувати виробничі процеси в ультрастислі терміни
Загалом від появи самої ідеї до безпосереднього заходження в знімальний період, який загалом тривав 33 знімальні дні, минуло менше ніж рік. Як можна було встигнути? Про таймлайн проекту розповідає Катерина Вишневська.
Отже, добір авторів і написання сценаріїв відбувалися влітку-восени минулого року. Але ще був процес узгодження з партнерами Red Arrow, тож остаточно всі шість сценаріїв були готові у грудні 2022-го. «Але ж кінець року – це такий незручний час: Різдво та ще закриття фінансової звітності. Тож тоді було відчуття, що просто зараз ми нічого не зробимо: хто з потенційних партнерів захоче зараз дивитися ці сценарії? Хто ухвалюватиме рішення? Отже, треба чекати нового року. Так і сталося. Було моторошно. Бо мали замало часу і відчували необхідність розповісти наші історії просто зараз, а не ще за рік. Та минув січень 2023-го – і все почало рухатися максимально швидко, кілька процесів паралельно», – розповідає продюсерка.
Першою – в січні 2023-го – свою участь у проекті підтвердила національна телерадіомовна компанія Фінляндії Yle. «Просто написали повідомлення у WhatsApp: „We are in”», – згадує Вишневська. Далі в тому ж січні підтвердилася шведська суспільна телемовна організація SVT. І цього самого місяця на Ґетеборзькому кінофестивалі, де проект Those Who Stayed презентували в індустріальній секції TV Drama Vision, до партнерства долучилася норвезька національна суспільна телерадіокомпанія NRK. «У презентації проекту в нас були лише логотипи Yle та SVT, але норвежці так швидко все підтвердили, що ми встигли й третій логотип додати. Бо це ж впливовіше – майже вся Скандинавія з нами!» – згадує Катерина.
Дещо пізніше проект отримав додаткове фінансування – від пресейлів ліцензії на показ національному французькому мовнику France TV, суспільним мовникам Ісландії і Данії (RUV і DR відповідно), великому дистрибутору з країн Бенілюксу Lumiere.
Актори серіалу «Перші дні»: Антоніна Хижняк, Григорій Бакланов,Тарас Цимбалюк і Анастасія Цимбалару
Передпродакшен запустився в лютому. «Одна річ – мати підтвердження у WhatsApp або в e-mail, а геть інша – підписаний договір, іще й з національним телерадіомовником. Наші партнери – дуже великі компанії, звісно, в них усе відбувається не так швидко. Насправді вчасно отримати гроші на виробництво – це була найскладніша ситуація для всіх, але завдяки Red Arrow її вдалося розв'язати. Багато хто – та всі насправді! – повірив тоді в нас. Включно зі студією FILM.UA. Повірили, що ми маємо і можемо це зробити», – каже Вишневська.
Такий поспіх був зумовлений натурою та локаціями: «Перші дні» оповідають про Київщину початку повномасштабної війни – від 24 лютого до звільнення області, котре відбулося 2 квітня 2022 року. Відповідно знімати все це у травні, коли Київ уже квітне, було б просто неможливо. «У нас було чітке розуміння: або зараз, або ніколи, – каже продюсерка. – Ця історія не могла чекати ще рік».
Проект зайшов у виробництво в березні. Обраний формат антології допоміг пришвидшити знімальний процес, оскільки різні епізоди можна було знімати одночасно. «Тож ми двома блоками по три епізоди все відзняли, а влітку і до середини вересня 2023-го робили постпродакшен і здавали матеріали», – резюмує Вишневська.
Таке інтенсивне виробництво мало потребувати значних вкладень, утім, творці серіалу неодноразово зазначали, що серіал удалося зробити максимально бюджетно, водночас не втративши якості. До яких же виробничих лайфхаків вдалися? «Насамперед варто прояснити – бюджетно для українського чи для міжнародного ринку, – уточнює Катерина Вишневська. – Для цього дозволю собі процитувати Аню Єлісєєву, котра в одному інтерв'ю дуже класно сказала, що бюджет нашого проекту вищий, ніж середній на українському ринку – особливо зараз, під час повномасштабної війни. Втім, він водночас є набагато нижчим проти норми європейського ринку для таких проектів».
Кадр з епізоду «Київ – Берлін»
А щодо лайфхаків продюсерка визначає два аспекти: «По-перше, безперечно всі – кожна людина в команді – хотіли зробити цю історію. А коли ти робиш те, що справді маєш і хочеш робити, – воно якось краще виходить. Це навіть не продюсерський, а радше життєвий лайфхак. Ну а по-друге, таке, певно, могло відбутися лише під час війни, позаяк у країні менше виробництва – і найкращі спеціалісти були доступні. В нас було відчуття, наче не лише актори проходили кастинг, а він проводився буквально на кожну позицію. Тому кожна людина знімальної групи – просто найкраща людина, яка могла бути на цьому місці. І це видно, коли дивишся готовий продукт».
Про відсутність кадрового голоду
Одна із серйозних проблем, про яку дедалі частіше говорять в український індустрії, – кадровий голод через повномасштабну війну. Але команда «Перших днів» його не відчула. «Ми переживали через це перед початком зйомок: знали, що багато жінок поїхало, оператори на фронт пішли, актори… І нам водночас треба було зробити весь кастинг за три тижні, хоча зазвичай потрібні місяці, аби знайти лише головних героїв, – згадує Анастасія Лодкіна. – Але в результаті ми майже на кожну роль обирали з кількох по-різному найкращих варіантів!»
Юний актор «Перших днів» Михайло Корженівський і його старший колега Олександр Рудинський
Шоуранерка розповіла, що цей проект дав їй відчуття розквіту українських талантів після закриття співпраці з росією. «Усе розквітло! Справжній ренесанс! – зізнається вона. – Спочатку у великій кількості ніби нізвідки з'явились актори – неймовірні таланти, потім – режисери, оператори. Раніше здавалося, що вони є, але їх мало, за них треба битися, бо вони повсякчас зайняті. А зараз їх стільки! Особисто для мене це просто велике відкриття цього року: я здогадувалась, але не мала можливості перевірити на практиці в такому обсязі. А тут, по суті, ми зняли шість фільмів із шістьма різними, але однаково потужними командами».
Про шоуранерство в Україні на практиці
Не секрет, що в Україні шоуранерство в глобальному розумінні – як унікальний авторський голос, що зводить до спільного знаменника весь серіал, часто написаний і знятий різними сценаристами та режисерами, – явище доволі рідкісне.
Кадр з епізоду «Будинок із зіркою»
«Шоуранер в Україні – це часто така більш адміністративна позиція. Так, ти щось придумуєш, збираєш команду, але однаково ти не носій якоїсь унікальної ідеї, оригінального авторського голосу в цьому своєму серіалі,– погоджується Анастасія Лодкіна. – Як бути в Україні шоуранером? Складно, на практиці в Україні шоуранер – це канал. Як працюють Шонда Раймс, Раян Мерфі або Нік Піццолатто? Звісно, вони в постійному діалозі з платформами, але саме за ними останнє слово, саме вони експериментують, ідуть на ризики, придумують те, чого ще не було, і визначають, яким зрештою буде готовий продукт. А в нас це поки що зазвичай визначає канал. Я не засуджую, не жаліюся – це індустрія, бізнес: потрібно мінімізувати ризики. Але мені видається, що зараз щось починає змінюватись і в конкретних українських шоуранерів з'являється більше творчої свободи».
Першим українським шоуранером Лодкіна вважає Артема Литвиненка – автора серіалу «Нюхач», який серед іншого став першим українським тайтлом у каталозі Netflix. «Він і придумав «Нюхача», і написав, і знімав його як режисер; за класикою американською він – шоуранер», – пояснює Анастасія.
Також до цього списку вона відносить, наприклад, Талу Пристаєцьку («Кріпосна»), Євгена Туніка («Перші ластівки») та Наталку Ворожбит («Спіймати Кайдаша»). «Наталка унікальна ще й у тому, що її «Спіймати Кайдаша» вистрілив, хоча в це мало хто вірив. І це тотально авторський голос: видно, що це серіал, знятий шоуранером. Він крутий, неймовірний, але водночас іще й спрацював на аудиторію, – пояснює Лодкіна. – Ще один такий приклад – «Перші ластівки» Жені Туніка: це теж було ризиковано. Ніхто не гадав, що такий успіх буде, а він стався. Тому треба, певно, більше довіряти шоуранерам».
Про правки від західних партнерів
Та звісно, хоч би яка була шоуранерська свобода, але без узгодження не обійтись – особливо у великому копродукційному проекті, призначеному для міжнародного ринку.
Право корегувати було лише у копродакшен-партнерів – Red Arrow, Yle, SVT та NRK, – але вони ним користувалися дуже обережно. «Всі насправді сердечно ставилися до проекту, ми відчули це на якомусь емоційному особистому рівні, – розповідає Вишневська. – Звісно, ми зробили історію привабливою для їхньої аудиторії, та заразом зважалося на те, що йдеться про людський особистий досвід. І вони цього досвіду не мають. Що умовний швед, який ніколи не бачив війни, може прокоментувати людині, котра провела кілька днів у бомбосховищі? Партнери самі це розуміли, тому дуже сумлінно ставилися до правок. Але водночас їхній спільний досвід дуже сильно нам допоміг. Ми насправді вдячні нашим партнерам за їхні коментарі».
Кадр з епізоду «Мами»
Тож що саме правили західні партнери? Можливо, жарти, котрі хоч і в обмеженій складною темою кількості, але все ж удалося додати в проект, – адже гумор не дуже добре «подорожує»? Як виявилося, ні. «Насправді мене дуже вразило, що всі ці маленькі моменти, де ми могли собі дозволити іронію та якісь світлі жарти, не викликали запитань, – каже Анастасія Лодкіна. – Партнери читали та коментували, що це смішно, мило та добре працює. Тому ми зрозуміли: різниця між нами не така велика, як нас завжди лякали».
Загалом правки зводилися до пояснення певних розбіжностей культури та ментальності, а також досвіду проживання війни. «Були окремі делікатні, але щирі питання від партнерів – чому цей герой поводиться так безпорадно, чому ця героїня така істерична, вона ж із дитиною? І наша відповідь була: бо люди так поводилися, коли прокинулися від вибухів, – розповідає Лодкіна. – Не як кіногерої, а як реальні вразливі люди у шоковому стані. Коли ти дуже хочеш захистити свою дитину і пояснити їй усе, заспокоїти. Але все, що можеш, – це ховати від неї свої сльози та дозволити їй грати на телефоні вісім годин поспіль, щоб вона не боялася, не думала про погане і не бачила батьків у розібраному стані».
Кадр з епізоду «Сімʼя»
Та загалом можна сказати, що культурних, побутових, ціннісних подібностей виявилося більше, ніж розбіжностей. «Мені здається, західні партнери були здивовані тим, що могли просто ідентифікувати себе з нашими героями, – підкреслює Лодкіна. – Вони цього не говорили прямо, але відчувалося, що вони були дещо шоковані. Шоковані тим, що ці люди, українці, живуть у таких самих квартирах, як і вони, мають загалом такі самі проблеми. Вони казали нам: «Це ж геть як я. Це ж ніби війна в метрі від мене самого». Ми між собою багато говорили про те, що ж хочемо сказати своїм проектом світові. І я, і Катя Вишневська, і Аня Єлісєєва повсякчас стикалися за кордоном із тими самими питаннями: «Чому ви воюєте?», «Чому ви не здаєтесь?». І оце – перше, що ми хотіли показати: чому ми не здаємося. Чому люди залишилися та вирішили чинити супротив. Ми хотіли показати, що насправді Україна – ціннісно та цивілізаційно частина Європи. І ми – не якась там бунтівна колонія, частинка імперії, а окрема незалежна країна, що веде боротьбу за свої цінності».
Про загальну кількість партнерів та їхні ролі у проекті
У копродукційному кейсі «Перших днів» розібратися досить важко, адже постійно з'являються новини про якісь нові партнерства. Та ці партнерства мають різний статус. «Офіційні копродукційні партнери – це ми, українська студія FILM.UA, скандинавські мовники Yle, SVT, NRK та німецька компанія Red Arrow. Скандинавські партнери вклали однакову суму грошей, тож вони мають паритет як партнери й отримують права на своїй території, але не претендують на глобальну частку в проекті. Решта країн – це продажі на ранньому етапі, ліцензування на обмежений час в окрему країну. І саме список цих партнерств повсякчас поповнюється», – прояснює Вишневська. До згаданих вище перших партнерів, які придбали ліцензії на показ серіалу в своїх країнах, невдовзі доєдналися Чехія, Естонія, Австралія. «І вже з цього жовтня, з ринку MIPCOM у Каннах, ми активно почали продавати проект в інші країни», – додала продюсерка.
Щодо фінансування з українського боку, то його вдалося забезпечити завдяки підтримці проекту ТСА Агентства США з міжнародного розвитку USAID, а також – партнерству з групою 1+1 media. «У нас є український мовник – «1+1». Вони нам також допомогли, долучилися до проекту, і згодом серіал також буде показаний в ефірі каналів групи», – розповіла Вишневська. До того ж навіть за наявності угоди з Netflix «Плюси» матимуть змогу додати проект до бібліотеки своїх діджитал-майданчиків, утім, не одразу.
Про ліцензування для різних країн у контексті продажу на Netflix
І нарешті, чи не найбільш гостроцікаве питання: як ліцензування для різних країн співіснує з продажем проекту до бібліотеки глобального стримера? «Прем'єра серіалу на Netflix відбулася 1 листопада в Україні й усіх країнах Центральної та Східної Європи. Але Скандинавія не є частиною цього регіону, тож перетину інтересів тут немає – так само як із Францією чи Австралією. Щодо мовників Естонії та Чехії – так, вони є частиною регіону СЕЕ. Але вони приєдналися до проекту дуже рано, тож Netflix, по-перше, про них знає, а по-друге, це ж телевізійний показ, тож інший вид прав. Те саме стосується й України», – прояснює Катерина Вишневська.
Кадр з епізоду «Білий»
Також продюсерка поділилася найсвіжішими новинами про ліцензування «Перших днів»: у Каннах проект був проданий у Португалію, Японію, Канаду. «І Канада – це дуже важливо. Бо туди, особливо на англомовний канал, український контент – ба навіть узагалі будь-який неангломовний контент – майже не продається, – підкреслила Вишневська. – Ну а стратегічна наша мета – Сполучені Штати: найскладніша територія, та будемо над цим працювати».
