Від 25 тис. до 75 тис. євро грантової фінансової підтримки на створення фільму – відчутна допомога, яка за нинішніх обставин точно не буде зайвою для українських фільммейкерів. Саме такі суми пропонує Європейський фонд солідарності з українськими фільмами (European Solidarity Fund For Ukrainian Films; ESFUF) – ініціатива, започаткована на торішньому Каннському кінофестивалі Французьким національним центром кіно CNC (Centre national du cinéma et de l'image animée) й іншими членами Європейської кіноасоціації EFAD (European Film Agency Directors association). Безпосередній запуск програми офіційно відбувся 20 лютого 2023-го на Берлінале, заявки на перший раунд конкурсного відбору приймалися до 17 березня, а у травні – в межах цьогорічних Канн – організатори вже оголосили 11 переможців.
Оскільки цей конкурс – перший з двох, а другий має стартувати влітку (і на нього можна та варто подаватися), ми вирішили докладно розповісти про ініціативу ESFUF та можливості, що їх вона відкриває для вітчизняних кіновиробників.
Які напрями фінансуються?
Програма ESFUF вітає різноманітність – подаватися можуть ігрові, документальні та анімаційні фільми. Утім, максимальна сума підтримки залежить від напряму проекту й етапу, на якому він перебуває. Підтримка ESFUF передбачає гранти на девелопмент (до 25 тис. євро для документальних фільмів, до 50 тис. євро – для ігрових та анімаційних) і гранти на постпродакшен (до 75 тис. євро незалежно від напряму проекту).
Хто може подаватися?
Аби претендувати на підтримку, проект має відповідати наступним вимогам:
1. Бути копродукцією української компанії та виробничої компанії, заснованої на території однієї з країн-учасниць Фонду (наразі це 15 країн: Бельгія, Хорватія, Кіпр, Естонія, Франція, Німеччина, Греція, Ірландія, Італія, Литва, Люксембург, Нідерланди, Португалія, нещодавно до ESFUF також долучилися Норвегія та Велика Британія).
2. Режисер є громадянином України або Україна є країною його чи її постійного проживання.
3. Основний правовласник проекту – саме українська компанія.
4. До проекту можуть бути залучені копродюсери з третіх країн, але за умови, що найбільша частка фінансування йде не від них, а від українського продюсера чи копродюсерів із країн-учасниць Фонду.
5. Автори фільмів, що подаються на девелопмент, мають обґрунтувати неможливість поточної реалізації їхнього проекту через війну в Україні. Виробництво проектів, які подаються на постпродакшен, має бути призупиненим – знову ж таки через війну.
6. Ще одна умова, котра стосується виключно грантів на девелопмент: на них не можуть претендувати проекти, що вже отримували будь-яку держпідтримку на виробництво.
Хто контролює роботу Фонду та хто визначає переможців?
ESFUF реалізується за відсутності жодного контролю, впливу чи організаційних зусиль із боку України. Фонд є автономною європейською ініціативою, спрямованою на підтримку українського кіновиробництва. Він наповнюється та провадить свою діяльність завдяки співпраці та фінансовим внескам міністерств і національних кінофондів перелічених вище країн-учасниць, а керує всім цим спеціальний комітет, до складу якого входить по одному представникові від кожної організації-донора.
Безпосередньо відбором переможців опікується експертне журі. Так, до складу журі першого конкурсу увійшли: німецька продюсерка, керуюча директорка German Films Сімона Бауманн (Simone Baumann), польський кінорежисер, продюсер Apple Film Production Даріуш Яблонський (Dariusz Jablonski), грецький режисер Тімон Кулмасіс (Timon Koulmasis), естонський режисер Ільмар Рааг (Ilmar Raag), нідерландська режисерка Інеке Смітс (Ineke Smits), литовський режисер Аудрюс Стоніс (Audrius Stonys). Головою журі стала французька продюсерка Маріанна Слот (Marianne Slot).
Яким треба бути проекту, щоб перемогти?
Якщо коротко, то хорошим: професійним, якісним і цікавим. Якщо розгорнутіше – то, звісно, як і у будь-якому конкурсі, точно спрогнозувати неможливо. Утім, можна ознайомитися з переліком переможців першого етапу, проаналізувати їхні ТТХ та скласти власне уявлення про конкурс. Отже, ось переможці за обома напрямами.
Почнімо з девелопменту:
«Прах, що осідає шаром на поверхні» (Ashes Settling In Layers On The Surface)
Режисерка: Зоя Лактіонова.
Українська продюсерка: Наталія Лібет.
Український продакшен: 2Brave Production.
Європейський продакшен: Cinephage Production (Франція).
Сума підтримки: 25 тис. євро.
Про що фільм: На основі щоденників і фотографій, знайдених у будинках, зруйнованих під час війни росії проти України, документальний фільм розповідатиме історії Маріуполя та його мешканців, включно з родиною самої режисерки, а завод «Азовсталь» є ніби мовчазним свідком усіх цих подій. Проект зосереджується на цінності людського життя на противагу безглуздим заявам тоталітарних режимів.
«За кадром» (It’s Not A Full Picture)
Режисерка: Марина Степанська.
Українська продюсерка: Юлія Сінькевич.
Український продакшен: JS Films.
Європейський продакшен: Bando a parte (Португалія).
Сума підтримки: 25 тис. євро.
Про що фільм: Після повномасштабного вторгнення життя українських кінематографістів кардинально змінилося. Зокрема, кінорежисерка Аліса Коваленко добровільно пішла на фронт, залишивши вдома маленького сина та чоловіка. Також воїном-добровольцем – після пʼяти років російського увʼязнення – став кінорежисер Олег Сенцов. Оператори Сергій Михальчук та Юрій Грузінов, продюсер Володимир Яценко з першого дня вторгнення почали документувати воєнні злочини. Кінорежисер Роман Любий спочатку волонтерив, а потім вирішив стати снайпером. Сім'я кінематографістів Олени Чеховської та Михайла Маркова пережила окупацію в Ірпіні, втекла, а потім разом із дітьми повернулася до зруйнованого будинку. Оператор Ярослав Пілунський став офіцером повітряної розвідки. Документальний фільм розповідає про цих людей кіно, що у нових обставинах зробили важливий вибір, поставивши на кін власне життя та безпеку.
«Особливе відношення» (Special Treat)
Режисер: Антоніо Лукіч.
Українські продюсери: Володимир Яценко, Анна Яценко.
Український продакшен: ForeFilms.
Європейський продакшен: Feline Films (Ірландія).
Сума підтримки: 50 тис. євро.
Про що фільм: Ігрова стрічка ґрунтується на реальній історії про український акторський курс, який через війну перевозять до Ірландії. Спочатку їх приймають дуже добре, селять у зручні апартаменти, але згодом українці опиняються у спеціальному таборі: за словами Володимира Яценка, це не зовсім тюрма, але місце, де приймають біженців із Північної Африки. І ось українські актори «застрягають» у своєрідному «чистилищі» між першим і третім світом.
«Тіні» (The Shadows)
Режисерка: Поліна Кельм.
Українська продюсерка: Валерія Сочивець.
Український продакшен: Contemporary Ukrainian Cinema LLC.
Європейський продакшен: Anaben Films (Литва).
Сума підтримки: 25 тис. євро.
Про що фільм: Режисерка каже, що її документальний фільм «про бездомність, але не про безнадійність». Розробляти цей проект вона почала ще кілька років тому, спостерігаючи за роботою відомого українського фотографа Олександра Чекменьова, що часто працює з безхатьками. «Це мав бути фільм про інший світ, який ми бажаємо не помічати. Проте після 24 лютого бездомними стали мої найдорожчі люди. Це вже не щось далеке й абстрактне, а те, що стосується кожного українця. Це наче якась жахлива нескінченна лотерея. Наші герої – це діти та люди похилого віку, жінки та чоловіки, навіть члени знімальної групи, які втратили свій будинок. І мені стало цікаво дослідити, що таке дім у метафоричному розумінні цього слова. Чому ми намагаємося чіплятись за нього, навіть коли не залишилося жодного фізичного обʼєкта? Чому це так важливо? Чому він дає нам силу та забирає її, коли зникає. Що, власне, таїться в цьому значенні», – пояснює Поліна Кельм.
«За перемогу!» (To The Victory!)
Режисер: Валентин Васянович.
Український продюсер: Володимир Яценко.
Український продакшен: Arsenal Films LLC.
Європейський продакшен: M-Films (Литва).
Сума підтримки: 49 тис. 950 євро.
Про що фільм: За словами Володимира Яценка, цей фільм є дуже особистим для Валентина Васяновича. «На початку війни він вивіз родину за кордон, повернувся та почав працювати. Спочатку став знімати документальне кіно, але це у нього не склалося. Далі спробував зняти приквел до «Атлантиди», чого теж не вийшло. Він довго мучився, не знаходив собі місця, а потім вирішив, що цей його стан буде дуже хорошим тлом для історії чоловіка у віці за 50, у якого все руйнується – але повільно, не відразу. Режисер розповідає про все це з погляду своєї родини, яка виїхала, оселившись десь під Віднем. Під час війни герой історії залишається у Києві зі старим батьком, якого треба доглядати, та дорослим сином, що не хоче бути справді дорослим, а лише бажає вивчати компʼютерні ігри. Герой має купу проблем і водночас відчуває жахливу безпорадність. Він не може піти воювати, але хоче якось підтримати свою країну» – так продюсер описав цей проект у коментарі Cineuropa.
«Нечиста сила» (Unholy Power)
Режисер: Роман Любий.
Український продюсер: Богдана Семен.
Український продакшен: Babylon 13 Production LLC.
Європейський продакшен: Benedetta Films (Франція, Німеччина).
Сума підтримки: 42 тис. 200 євро.
Про що фільм: Анімаційна стрічка базується на збірці казок «Нечиста сила» Василя Короліва-Старого, що вперше видана 1923 року та ґрунтується на українському фольклорному матеріалі. Збірка побудована на оригінальному припущенні: ніби на міжнародному конгресі нечисті в ніч на Івана Купала на київській Лисій горі містичні істоти вирішили розповісти людям правду про себе, щоб певною мірою розвіяти свою погану славу, і в цьому їм зголосився допомогти український журналіст.
Отже, як бачимо, жанрово проекти дуже різні, але всі мають потужну основу-ідею та підкріплені імʼям і репутацією або режисера, або продюсера, або обох відразу: дебютантів тут немає. Також додамо, що минулого року чотири з нині відібраних ESFUF проектів уже підтримала ініціатива Netflix Fund for Creative Equity: гранти від неї на розроблення сценаріїв отримали «Прах, що осідає шаром на поверхні», «За перемогу!», «Особливе відношення» та «За кадром».
Переходимо до постпродакшену:
«Фото на памʼять» (A Picture To Remember)
Режисерка: Ольга Черних.
Українська продюсерка: Регіна Мар'яновська-Давідзон.
Український продакшен: Real Pictures.
Європейський продакшен: LuFilms (Франція).
Сума підтримки: 58 тис. 500 євро.
Про що фільм: Документальна стрічка базується на особистій історії режисерки. Жінка-патологоанатом та її доросла дочка-режисерка родом із Донецька. Через російську агресію вони вже двічі стали вимушеними переселенками, тож намагаються знайти щось, за що триматися в житті, аби подолати постійні втрати, спричинені смертю та війною.
«Поема про маленьких людей» (A Poem For Little People)
Режисер: Іван Сауткін.
Українська продюсерка: Олена Сауліч.
Український продакшен: Babylon 13 Production LLC.
Європейський продакшен: Nuline Kopija (Литва).
Сума підтримки: 66 тис. 40 євро.
Про що фільм: Автори документалки, що складається з кількох коротких новел, формулюють її ключовий меседж так: «Війна, яку принесла на нашу землю росія, насамперед уражає найслабших. Безпомічних, наївних – маленьких людей». Фільм концентрується на мешканцях прифронтової території, чиє звичне життя руйнується, але вони не можуть наважитися виїхати зі спустошених війною міст і сіл, а також групі волонтерів, які, ризикуючи життям, евакуюють цивільних. Паралельно з основною сюжетною лінією розгортається історія двох жительок Чернігівщини, що під час російської окупації робили все, на що спроможні у своєму похилому віці, аби допомогти українській армії. Зокрема, одна з них, Зінаїда Григоріївна, рахувала російські танки, що проїжджали повз її вікно, та передавала цю інформацію українській розвідці. А ще – ховала за диваном мармурову меморіальну дошку на честь свого брата Левка Лукʼяненка.
Автори стрічки підкреслюють: «Крім героїв історичних подій, яких ми звикли бачити у новинних сюжетах, є дехто, кого ми зазвичай не помічаємо. Це прості, «маленькі» люди. Саме ті, що помиляються, можуть бути наївними, незграбними, неприємними, плачуть, сміються, люблять і ненавидять. Роблять ті речі, які ми зазвичай приховуємо від стороннього ока. І саме ці «маленькі» – найвразливіші. Бажання відвернутися та не дивитись, як плаче старенька бабуся, залишаючи свою квартиру; як живеться психічно хворому в місті під обстрілами, цілком зрозуміле, адже це боляче. Але як відомо, саме там, де боляче, і відбувається дорослішання. Цей кут зору дає шанс усвідомити справжню цінність людського життя та тяжкість злочину росії».
«Глядєлов» (Glyadyelov)
Режисерка: Оксана Кравцова.
Український продюсер: Інокентій Вировий.
Українські продакшени: Real Stories Production та DIM Filmhouse.
Європейський продакшен: Broom Films (Литва).
Сума підтримки: 40 тис. євро.
Про що фільм: Документальний фільм, який свого часу став переможцем Пʼятнадцятого конкурсу Держкіно, присвячений творчості видатного українського фотохудожника Олександра Глядєлова, котрий у своїх світлинах віддзеркалив історію нашої країни від 1990-х до сьогодення. У стрічці переплетена історія самого майстра, історія країни й особисті історії героїв його фотографій, багатьох з яких авторам вдалося знайти та записати інтерв'ю. Особливий акцент фільм робитиме на війні росії проти України, котру Олександр також висвітлював як фотограф від початку подій на Донбасі.
«Найс Лейдіз» (Nice Ladies)
Режисерка: Марія Пономарьова.
Українські продюсери: Максим Наконечний, Анна Зобніна.
Український продакшен: Tabor Production.
Європейський продакшен: Labyrint Film (Нідерланди).
Сума підтримки: 66 тис. 310 євро.
Про що фільм: Документальна стрічка розповідає про харківську команду з чирлідингу «Найс Лейдіз», що складається з жінок віком від 49 до 73 років, і готується представляти Україну на чемпіонаті Європи. Проте жінкам доводиться боротись не лише з командами-суперницями у категорії 25+, а й долати ейджистські стереотипи, самоцензуру, самотність та обʼєктивні обмеження, повʼязані зі здоровʼям.
«Редакція» (The Editorial Office)
Режисер: Роман Бондарчук.
Українські продюсерки: Дар'я Бассель, Дар'я Аверченко.
Український продакшен: Moon Man.
Європейський продакшен: Elemag Pictures (Німеччина).
Сума підтримки: 75 тис. євро.
Про що фільм: Ігрова повнометражна стрічка концентрується на проблемі правди у світі постправди. Головний герой Юра, молодий співробітник природничого музею, вирушає в експедицію на пошуки рідкісного ховраха, але стає свідком підпалу лісу. Він приносить фото підпалювачів у редакцію місцевої газети та за збігом обставин лишається в ній працювати, починаючи власне розслідування того, кому вигідні підпали. Утім, досить скоро Юрі стає зрозуміло, що справжня та медійна реальності далеко не завжди збігаються…
Навіщо європейцям підтримувати українське кіно?
Головну мету своєї роботи ESFUF формулює просто: допомогти українським кінематографістам і сприяти копродукції. Під час презентації на Берлінале, відповідаючи на запитання, навіщо це Європі, міністр культури Франції Ріма Абдул Малак (Rima Abdul Malak) сказала просто: «Ми маємо підтримувати українських кінематографістів у створенні нових фільмів. Адже світу потрібні нові наративи, історії, нове мистецтво. І наше завдання – дати українським кінематографістам надію на краще майбутнє».
Її колега Клаудія Рот (Claudia Roth), уповноважена Федерального уряду Німеччини з питань культури та ЗМІ, тоді само зазначила, що агресивна війна росії проти України – це не лише війна, яка вбиває людей: «Це також війна проти культури, системна війна. Знищені кінотеатри, театри, бібліотеки – це спроби знищити українську культурну ідентичність». А міністр культури та юстиції Люксембургу Сем Тансон (Sam Tanson) резюмувала: «Підтримка української культури та кіноіндустрії – це підтримка наших цінностей, того, за що ми боремось. І обовʼязок європейських міністрів культури – зробити все можливе для створення сильного кіносектору. Важливо, щоб голос України й надалі лунав у світі та не був утрачений».
Цьогоріч у межах ініціативи ESFUF на цю підтримку загалом буде витрачено 1 млн 51 тис. євро. Сума наче й невелика, та, як ми бачимо за розподілом уже першого траншу на загальну суму 523 тис. євро, ці кошти витрачатимуться з розумом – і допоможуть стартувати та завершитися досить великій кількості цікавих різноманітних українських проектів. А ми своєю чергою стежитимемо за подальшою діяльністю ESFUF, зокрема й щодо анонсування другого етапу подання заявок, який вочевидь має бути незабаром.
