У травні 2022 року на Каннському кінофестивалі відбулася премʼєра українського фільму «Памфір». Після показу зал аплодував команді рекордні 6+ хвилин, а загалом повнометражний ігровий дебют режисера та сценариста Дмитра Сухолиткого-Собчука припав до душі не тільки аудиторії каннського «Двотижневика режисерів»: стрічку хвалили іноземні критики, а в Україні вона здобула пʼять із десяти нагород премії «Кіноколо» та Гран-прі КМКФ «Молодість». Нарешті «Памфір» можуть оцінити й українські глядачі – минулого тижня фільм стартував у національному прокаті.
Історія про доброго сім'янина, котрий через життєві обставини звертає з чесного шляху, є копродукцією України, Франції, Польщі, Чилі, Німеччини та Люксембургу, а виробляла його українська компанія Bosonfilm у співпраці з Les Films D'Ici, Madants, Quijote та у партнерстві з Mainstream pictures, Soilfilms, Wady Media і Moderator. Разючий перелік? Семирічний шлях створення фільму ще цікавіший, але про нього ще перед Каннами докладно розповідали колеги з MBR, тож сьогодні розмова піде виключно про українську прем'єру.
У холі гостей зустрічала частина виставки «Памфірова Маланка. Танець життя та смерті», що зараз подорожує містами України. За словами Дмитра Сухолиткого-Собчука, це не просто виставка костюмів, а «процес створення самого дійства» з коментарями режисера. «Тут є компіляція того, як у різних селах Чернівецької та Івано-Франківської областей святкують Маланку. З коментарем, як це все створювалося, з розробками художників, концептами художниць. І з майстрами, які виготовляли все: від масок до костюмів й атрибутики. З розкадровками фільму, декораціями. Ця виставка мала бути як промо фільму та тривати паралельно. Але через те, що перенесли прокат, вийшло, що спочатку відбулася виставка, а тепер виходить фільм. Але це також добре спрацювало», – розповів мені режисер.
А перед початком показу в тому самому холі кінотеатру «Оскар» відбулася пресконференція з учасниками творчої команди
Крім продюсерки Олександри Костіної та режисера Дмитра Сухолиткого-Собчука
виступали засновниця Ukrainian Film School Альона Тимошенко
та голова Ради з державної підтримки кінематографії Артем Колюбаєв, які були співпродюсерами фільму, допомагаючи на різних етапах своєю експертизою
Виконавиця головної жіночої ролі Соломія Кирилова згадувала, як сильно хотіла зіграти в цьому фільмі: до остаточного затвердження вона сама вирушила в експедицію селами Заходу України, щоб зібрати місцевий фольклор і говірку. Тож, коли режисер зателефонував, аби повідомити, що затвердив на роль, і сказав збиратися в експедицію, акторка відповіла, що вже у ній
Олександр Яцентюк, який для ролі Памфіра був змушений набрати 17 кг, зізнався, що одним із референсів, котрі давав йому режисер для кращого розуміння героя, був фільм «Нафта» Пола Томаса Андерсона
Про важливість українського кіно у цей непростий час на пресконференції говорила перша заступниця голови Держкіно Юлія Шевчук (нагадаю, «Памфір» став переможцем Одинадцятого конкурсу Держкіно й отримав 39,8 млн грн держпідтримки – 55% бюджету)
Про важливість українського кіно точно має що додати продюсерка «Мавки»: лише за три тижні в кінотеатрах анімація стала найкасовішим українським фільмом часів незалежності. А поки прокат мульта триває, Ірина Костюк передала естафету Олександрі Костіній та її «Памфіру»
Разом зі співпродюсеркою «Мавки» Анною Єлісєєвою
До речі, концентрація людей, що знаються на успішному українському контенті, цього вечора була дуже щільною: від співвласника FILM.UA Group Сергія Созановського та продюсера Юрія Горбунова
До власника видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», поета Івана Малковича, котрий насамперед зробив фото з дружиною Яриною Малкович,
а потім долучився до компанії Тараса Босака, Андрія Кокотюхи та Миколи Княжицького
Олександр Ярема, який у фільмі втілив головного і страхітливо реалістичного антагоніста, на премʼєрі мав дуже миролюбний вигляд
Як і решта гостей, як-от два Олексії – Гладушевський та Єсаков
Поки в Польщі на повний хід триває премʼєра тамтешньої версії «Слуги народу», режисер вітчизняного оригіналу Олексій Кірющенко підтримує українські премʼєри
На місці Ярослава Войцешека я б запитала Дмитра Авдєєва, чому в його телеграм-каналі досі немає поста про «Мавку»
Марися Нікітюк показувала Юрію Марченку щось дуже цікаве. Може, точні дати прокату фільму «Я, Ніна»?
Давненько не бачила Анни Завальської на українських премʼєрах, а тут іще й з чоловіком Дмитром Саратським
Фінальне фото всієї команди фільму – і можна, нарешті, дивитися кіно!
Звісно, тільки фотографіями я не могла обмежитися, тож планувала додати до репортажу трохи актуальної інформації про роботу Дмитра Сухолиткого-Собчука протягом останнього року. Та не сталося як гадалося: бесіда з режисером «Памфіра» вийшла короткою, а всі намагання продовжити розмову завтра, післязавстра, після вихідних, попри обіцянки, успіху не мали.
– Дмитре, після початку повномасштабної війни ви повернулися до документального кіно, знявши фільм «Літургія протитанкових перешкод». Чому вирішили знімати саме про цих героїв, адже за час волонтерства та фіксерства зустрічали багато різних історій?
– Так, в якийсь момент я вів волонтерську діяльність. Був фіксером у різних знімальних групах. Усі тоді варили протитанкові їжаки. А мені сподобався цей парадокс, що одні руки роблять щось для захисту та створюють скульптури («Літургія протитанкових перешкод» розповідає про скульпторів, які виготовляли на початку повномасштабного вторгнення протитанкові споруди. – МН). Це норма, яка тоді, після 24 лютого, виникла, сформувалася в нас. Мені це видалося знаковим. Ми здружилися. Тепер чекаємо, коли The New Yorker відкриє фільм для загального доступу.
– Грант на зйомки стрічки видав журнал The New Yorker. Попри проукраїнську позицію багатьох західних видань і підтримку України, на Заході водночас дуже поширена теза, що не всі росіяни погані. І результати «Оскара» це підтверджують. Як гадаєте, ваші фільми, твори інших українців зможуть колись «достукатися» до західного світу? Чи вплив росії завеликий?
– Це наша константна боротьба. Вона зараз в активній фазі та завершиться нашою перемогою. Але далі на арену вийдуть не тільки «хороші росіяни», а й погані (базово вони всі погані). Нам ця боротьба буде важлива на десятиліття, допоки не розмежуємося повністю. Маємо розуміти, що це не на зараз, це на далеку, довгу перспективу.
Отже, «Памфір» уже в кінотеатрах, і, гадаю, не варто нагадувати, що зараз, коли українська кіноіндустрія також потерпає від російської агресії, особливо важливо підтримувати вітчизняні стрічки. До речі, за перший вікенд фільм зібрав понад 2,4 млн грн та 16 тис. глядачів. Так тримати!
