Якщо вірити психологам, то криза ідентичності є нормальним явищем розвитку людини. Цей стан кожен переживає в юності, коли перебуває у пошуках самовизначення. На якому етапі самовизначення наразі українці загалом, важко сказати, та коли вже починаєш щось шукати, то обов'язково знаходиш.
Наштовхнути українського глядача на роздуми щодо того, хто ми є і куди йдемо, якою є українська мрія, - головне завдання серії документальних фільмів «Фантастичні українці». Кожен із чотирьох епізодів проекту присвячений одному з різновидів мистецтва: кіно, музиці, літературі та візуальному мистецтву. Про те, які процеси відбуваються за лаштунками та які здобутки має країна, розповідають інсайдери креативної індустрії.
Під час закритої (і тут пандемія внесла свої корективи) презентації проекту «Фантастичні українці. Кіно», що відбулася на кіностудії FILM.UA, стрічку «тестували у затишному колі».
Одними з тих, хто представляв фільм аудиторії, стали продюсери, випускники Ukrainian Film School Катерина Кармаліта й Аліна Гисева та режисер Дмитро Авдєєв, автор телеграм-каналу про кіно «Слышь, Тарантино!».
«Розробляючи проект, ми говорили про аудиторію, котра передусім має побачити це. Ми уявляли собі тінейджера, що живе не в Києві чи в іншому місті, де можна бути частиною великого бурхливого культурного життя, а десь на периферії. І ми дуже хочемо, аби такий тінейджер побачив «Фантастичних українців» і завдяки історіям наших героїв надихнувся, зрозумів, що кожен із нас має величезний потенціал. Ми маємо жити, зростати тут, пишатись нашою культурою, примножувати її і сміливо заявити всьому світу про себе, що ми - фантастичні», - сказала Аліна Гисева, розпочинаючи презентацію.
Головна місія проекту полягає у тому, щоб розповісти про важливі досягнення, впливових особистостей і майбутні вектори розвитку індустрії культури. Автори прагнуть донести до глядачів у віддалених частинах України, що все можливо і можливо саме тут. Створення «Фантастичних українців» здійснюється за підтримки Українського культурного фонду. Прем’єра документального циклу запланована на листопад 2020 року.
Кожен епізод досліджує національний культурний контекст, а герої розповідають про створення сучасного мистецького продукту, систему культурних цінностей у суспільстві та спадок молодшим поколінням. Глядачі зможуть дізнатися про стан українського сучасного мистецтва від тих, хто його творить. Наприклад, Юрій Горбунов розповість, як зняти фінансово успішне кіно, Ірма Вітовська чесно говоритиме про реалії акторської професії, а Сергій Созановський поділиться прогнозами на майбутнє для української кіноіндустрії.
Загалом у проекті взяли участь близько 90 митців різних напрямів. Серед них - реперка Alyona Alyona, музиканти Onuka та The Maneken, актор і режисер Ахтем Сеітаблаєв, художники Микита Кадан, Жанна Кадирова, Арсен Савадов, Тіберій Сільваші та інші. Усі серії циклу «Фантастичних українців» знімали різні режисери, що добре розуміються на тому виді мистецтва, про який ідеться в епізоді. Співпродюсер проекту - Ірина Сауріна.
Актора Роба Фельдмана, одного з героїв епізоду «Фантастичні українці. Кіно», теж запросили до мікрофона. Зі словами «У нас, акторів, особистих думок не так багато» він підвівся і виніс стільця для сценариста проекта Ярослава Войцешека. Мабуть, це була найдовша фраза Роба за весь вечір, але вона сприяла подальшій невимушеній атмосфері події.
Свою мотивацію працювати над проектом «Фантастичні українці» режисер Дмитро Авдєєв описав короткою історією. Коли Дмитрові захотілося стати режисером, він вирішив отримати відповідну освіту за кордоном, відтак поїхав навчатись до Лондона. Йому так сподобалося це місто і все, що відбувалось навколо, що він захотів лишитися та знімати кіно там. Проте часто чув: «Слухай, ти з України, про вас знають лише три речі: що у вас жінка з косою виступає на телебаченні, що німецький боксер виявився-таки українським боксером і що дівчата у вас красиві. А у вас є метро?» Згодом він зрозумів, що хоче повернутися та знімати кіно про українців. Тож коли його залучили до цього проекта, то була одночасно його мрія і місія.
Ну що ж, стільця Роб Фельдман виносив Ярославу Войцешеку недарма, бо сценарист проекту таки перетяг на себе левову частку уваги. Невеличкий спойлер - в епізоді «Фантастичні українці. Кіно» відбулося те саме. А розпочав свій виступ Ярослав із жарту, що епізод гарний, йому все сподобалося, бо він і сам там є у кадрі, але хотілося, щоб його у кадрі було більше.
Ярослав серед проблем українського кіно вбачає певну романтизацію в очах пересічних громадян, і їхнє ставлення до національної кіноіндустрії як до кота Шредінгера - ніби є, а ніби й нема. За фахом Ярослав - режисер театру і кіно, навчався у Харківській державній академії культури. Він пригадує, що якось треба було отримати довідку з поліклініки. Коли там дізнались його майбутній фах, відповіли: «Ааа, порно зніматимеш…» На той час подумати, що в Україні взагалі можна знімати кіно, і навіть не порно, було дуже важко. За словами Войцешека, наприклад, у Маріуполі, у місті де тільки порт і завод, є лише два шляхи - моряком піти чи пахати на заводі. Про те, щоб знімати кіно, думка не надто поширена, особливо на периферії. Тож команда «Фантастичних українців» саме й намагається показати молоді в усіх куточках України наявність альтернативного шляху.
Сучасний культурний контекст в Україні далекий від депресивного, стверджують автори «Фантастичних українців». І додають, що цей проект має допомогти українцям об'єднатися.
«Як класно, коли люди не лише говорять про щось, а беруть і роблять. Не треба сидіти та думати про те, що би я хотів… ідіть і робіть. От бачите, щось виходить! І навіть виходить на великі екрани», - підсумував Дмитро Авдєєв.
Сподіваюсь, його оптимізм таки заразний!
На презентацію було запрошено і генерального продюсера кінофестивалю «Молодість» Дмитра Онисовича. Він стрічку також бачив уперше і шкодує - не дізнався усього, про що йшлося в епізоді, раніше. Загальними, обєднуючими для українців рисами Дмитро вважає бажання постійно вдосконалюватись (шкода, маршрутники не в курсі), створювати нове і «бажання показувати бажання» (хай там що це означає).
І все ж під час заходу з різних боків періодично згадували, що українське кіно таке молоде та недозріле, недопечене і комом. Але це ок, це нічого, треба з чогось починати. Так і крутилося в голові - того, що ми не знаємо, для нас не існує. А ми, вочевидь, багато чого не знаємо про наше кіно. Так, це применшує його надбання, але не знищує. Камон, у Києві 1900 року функціонувало близько 150 кінотеатрів, із них 15 - на Хрещатику. Здебільшого глядачі дивились весілля та поховання, та й цього вистачало, аби вони діставали гроші й купували квитки.
Якщо вже у свідомості значної кількости українців українського кіно не існує чи воно видається їм меншовартісним, логічно зробити для них надбання індустрії видимим, розповісти, показати, навіть залучити до створення. Бо, хай там що, ідентифікація - це те, що дійсно є спільним для нас. Ми маємо власну культуру, унікальність, а також право називатись фантастичними. Тож я не можу не вітати цей проект і його місію.