Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA цьогоріч першим з українських кінофорумів випробував онлайн-формат. Через карантин традиційні заходи організаторам довелося терміново трансформувати для можливості віддаленого доступу.
«Основні проблеми пов'язані з вимушеним переходом в онлайн. На час оголошення карантину ми були готові до запуску - чекали лише прибуття іноземних гостей до Києва. З початком кризи нам треба було цілком підготувати все заново. Замість фізичних локацій з'явився Zoom, який ще потрібно було опанувати під різні завдання (лекції, пітчинг, індивідуальні зустрічі). Довелось наново узгодити присутність усіх іноземних гостей, було дуже складно адаптувати розклад під різні часові зони учасників фестивалю», - прокоментувала новий формат директор Індустріальної платформи DOCU/PRO та програмер Дар'я Бассель.
Попри складнощі, онлайн-фестиваль зберіг усі конкурсні програми й ексклюзивні індустріальні події. Наприклад, минулого тижня успішно пройшов пітчинг Ukrainian Doc Preview - презентація українських документальних фільмів на стадії виробництва та постпродакшену програмерам світових фестивалів, представникам міжнародних фондів, сейлз-компаній і бродкастерів. Онлайн-пітчинг, організований у партнерстві з Українським інститутом, відбувся у форматі віртуальних круглих столів - на презентацію кожного проекту виділили по 10 хвилин, а опісля обговорювали їх з експертами.
Заявки на участь в Ukrainian Doc Preview подавали понад 30 проектів, з яких відібрали лише шість: «Ельфова вежа», «Залізні метелики», «Перлина абсурду», «Плай. Шлях через гори», «Сіль з Бонневілю», «Щоденник нареченої Христа». Призером теоретично може стати кожен, адже нагород у пітчингу теж шість:
- 150 тис. грн від Українського інституту на промо та дистрибуцію майбутньої стрічки;
- $2 тис. від ТБ-платформи Current Time;
- East Silver Caravan Award - підтримка в поширенні фільму на міжнародних кінофестивалях протягом року;
- DAE Talent Development Award - дві безкоштовні підписки на річне членство в Європейській асоціації документального кіно (DAE) з доступом до сервісів DAE, зокрема онлайн-консалтингу й ексклюзивних нетворкінг-подій;
- дві акредитації на фестиваль DOK Leipzig і DOK Co-Pro Market у жовтні 2020 року;
- річні консультації для однієї з команд з експертами від Pitch the Doc.
Результати пітчингу будуть оголошені 2 травня на церемонії закриття фестивалю. Втім, усі команди-учасниці вже у виграші, позаяк отримали можливість широкого професійного нетворкінгу.
Огляд проектів розділили на дві частини. Пітчинг перших трьох документалок модерувала Бріджид О'Ші (Brigid O'Shea) - керівник індустріальної програми DOK Leipzig, засновник Європейської асоціації документального кіно (DAE). А другу трійку вела режисер, консультант, продюсер і фахівець із фінансування кіно Трейсі Голдер (Tracie Holder).
Бріджид працює в європейських кінофестивалях та у сфері документалістики від 2008 року. Як фрілансер вона набула великий професійний досвід у різних аудіовізуальних царинах, перш ніж у січні 2015-го була призначена керівником галузевої програми DOK. О'Ші регулярно проводить консультації з питань європейського кофінансування, управління культурними проектами та фестивальних стратегій у Північній Америці і Східній Європі.
Трейсі Голдер - викладач Нью-Йоркської кіноакадемії та член журі багатьох міжнародних профільних івентів. Зібравши понад $2,5 млн для власних проектів, вона широко відома й як універсальне джерело ресурсів для неамериканських кінематографістів, котрі шукають фінансування у США. Її консалтингова компанія Means of Production надає стратегічне фінансування та практичні поради кінематографістам й учасникам індустрії.
Напередодні пітчингу Бріджид і Трейсі провели спеціальний тренінг, тож до презентації всі команди були добре підготовлені.
Першими свій майбутній фільм «Залізні метелики» презентували режисер Роман Любий та продюсер Андрій Котляр. Проект уже давно на вустах: він став одним із переможців Дванадцятого конкурсного відбору Держкіно. А нещодавно його представляли на індустріальному форумі Копенгагенського міжнародного фестивалю документального кіно CPH:DOX, який, до речі, також відбувався онлайн.
«Залізні метелики»
Режисер: Роман Любий
Продюсери: Андрій Котляр, Володимир Тихий, Анна Зобніна, Олександра Братищенко
Виробництво: ТОВ «Вавилон'13» (Україна)
Статус виробництва: середина виробництва
Тривалість: 90 хв
Запланована прем'єра: 2021 рік
Фінансування: Український культурний фонд (УКФ), Державне агентство України з питань кіно (Держкіно)
Бюджет: загальний €400 тис./підтверджений €200 тис./шукають €200 тис.
Синопсис: «Залізні метелики» - роздум про трагедію збитого рейсу MH17. Стрічка об'єднує фактологічні архівні матеріали і візуалізації авторської рефлексії: танець, музику, інсталяції та відеоарт. Такий сюрреалістичний мікс покликаний показати подію під різними кутами, поєднуючи злочини минулого з їхнім осмисленням у сьогоденні. Фільм оповідає також про глобальні взаємозв'язки, що існують між, здавалося б, автономними подіями. Малайзійський студент, який летить додому насолоджуватися канікулами, й українець у селі, зайнятий приготуванням обіду для свого сина, виявляються тісно пов'язаними: у глобальному світі ефект метелика є новою нормою.
Роман Любий від 2013 року працює з групою незалежних режисерів «BABYLON'13: Кіно громадянського суспільства». Також він у співпраці зі СБУ вже створив два фільми за матеріалами великих справ про військові злочини. І от основним фокусом його проекту знову стала війна. Причому - війна як у фізичному, так і в інформаційному полі. Представляючи «Залізних метеликів», Роман підкреслив, що велика увага у стрічці буде приділена «медіамонстру» - метафоричному образу інформаційної війни, котра вбиває без зброї. Крім того, до стрічки буде включений сюжет із викраденням свідка у справі MH17 Володимира Цемаха.
Продюсер фільму Андрій Котляр, також учасник групи BABYLON'13, заявив, що команда нині відкрита для копродукції, шукає підтримку фондів і зацікавлена в домовленостях із сейлзменеджерами та дистрибуторами.
Після презентації проекту слово взяли експерти. Ярміла Оутратова (Jarmila Outratovа), яка очолює індустріальну програму Міжнародного фестивалю документального кіно в Їглаві (Чехія), та Мадлін Робер (Madeline Robert) - програмер і художній консультант фестивалю Visions du Reél (Швейцарія) - відзначили гібридний формат стрічки, наголосивши на необхідності дотримання балансу фактичної інформації та авторських рефлексій на тему. Водночас Мадлін окремо порекомендувала творцям зосередитися на одному головному наративі.
Виконавчий директор цифрової і телевізійної мережі Current Time Кенан Алієв (Kenan Aliyev) також звернув особливу увагу на форму подачі. На думку Алієва, вона - щось середнє між уявою та реальністю - може стати певною формою арттерапії як для глядачів, так і для творців стрічки.
Сейлзменеджер Heretic Outreach Антіґоні Папантоні (Antigoni Papantoni) уточнила питання легальності використання фактичної інформації, на що Роман Любий відповів: усе отримане з відкритих джерел.
А Адам Паплінський (Adam Papliński) із Pitch the Doc поцікавився, чи шукали копродюсерів у Малайзії та Нідердандах, і пообіцяв поділитися контактами двох продюсерів, котрим була би цікава участь у цьому проекті.
Наступним пітчився проект «Перлина абсурду», його представляла режисер Олександра Чупріна. Сама Олександра перебувала в Чикаго, де зараз проходить навчання в Університеті Іллінойсу як стипендіат Фулбрайта. Попри те що в її часовому поясі тієї миті була лише 5-та ранку, Чупріна презентувала фільм дуже бадьоро.
Нагадаємо, «Перлина абсурду» стала одним із переможців Десятого конкурсного відбору Держкіно й отримала 1,56 млн грн держпідтримки.
Стрічка була представлена на конференціях «Молоді кінематографісти за мир» на кінофестивалі goEast (Німеччина, 2017), «Молода Європа» (Україна - Польща, 2017), в Лабораторії візуальної культури (SUPSI) і на інтерактивному документальному семінарі в межах Міжнародного кінофестивалю Vision du Réel (Швейцарія, 2018), а також у межах навчальної ініціативи ESoDoc (Італія, 2018) та East Doc Interactive (Чехія, 2019).
«Перлина абсурду»
Режисер: Олександра Чупріна
Продюсер: Ельміра Асадова, Олександра Чупріна
Виробництво: «Сучасне Українське Кіно - «СУК» (Україна)
Статус виробництва: чорновий монтаж
Тривалість: 72 хв
Запланована прем'єра: кінець 2020 року
Фінансування: Держкіно
Бюджет: €56,6 тис.
Синопсис: Олександра любить рідну Одесу так само сильно, як і ненавидить. Її спроби врятувати старе місто від «облагородження» приводять до особистих пошуків - слідів прадідуся, розстріляного 1938 року. В раніше засекречених архівах КДБ вона знаходить згадку про місце, де за тих часів було поле: там, у братській могилі, можуть лежати останки прадіда Олександри. Тим часом старі будівлі - єдині свідки цих подій - зникають. Архітектурні пам'ятники перетворюються на торгові центри. Це фільм-подорож до Одеси - європейського міста на узбережжі Чорного моря, що живе в пострадянській реальності.
Представляючи стрічку, Олександра охарактеризувала її як персональний квест, історію трьох поколінь своєї родини
Після перегляду відео Наталья Аршавська - редактор Current Time (російськомовний телеканал із редакцією в Празі, створений медіакорпорацією «Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода» за участі «Голосу Америки». - MН), котра курує відбір і придбання міжнародних документальних фільмів для каналу, - відзначила високу якість матеріалу та попросила уточнити, як саме цей персональний квест був пов'язаний з архітектурою. Чупріна відповіла, що архітектура у стрічці являє собою фізичний і ментальний меморіали: вона, неначе машина часу, може переносити на багато десятиліть у минуле.
Програмеру IDFA Сарі Доусон (Sarah Dawson) сподобалась концепція фільму-подорожі, але вона порадила Олександрі сконцентруватися на основній лінії. Таку саму думку висловила і продюсер із Сербії, керівник індустріальної секції у Beldocs IDFF Єва Ґоба (Ieva Goba). Вона акцентувала на тому, що у проекті багато сюжетних ліній і в межах 70-80-хвилинної стрічки розвинути їх буде складно. На те саме, до речі, звертав увагу й голова Ради з держпідтримки Андрій Дончик, коли творці звернулися до Ради із проханням збільшити хронометраж із 72 до 85 хвилин. Фільм визнали і без того перевантаженим, однак команді вдалось переконати членів регулятора - для того є творче обґрунтування.
Старший продюсер Al Jazeera Анас Хелаві (Anas Khelawy) відзначив красу одеської архітектури у стрічці. Олександра ж у відповідь підкреслила, що це лише один бік міста - гарний фасад, але є й задній двір, схований від сторонніх очей. Саме там і зачаїлась колективна травма декількох поколінь.
Наступним презентували проект «Ельфова вежа». Він раніше був представлений на конкурсі документальних фільмів від Goethe-Institut Ukraine 2015 року та на Міжнародному документальному семінарі «Молодь про Україну» (Україна - Польща), а також на пітчингу ОМКФ 2018-го.
«Ельфова вежа»
Режисер: Поліна Кельм
Продюсери: Геннадій Кофман, Мирослав Дембинський, Ольга Бесхмельниціна
Виробництво: Film Studio Everest (Польща), Magika Film (Україна)
Попередньо продані території: Україна, Польща, Бенілюкс
Статус виробництва: чорновий монтаж
Тривалість: 112 хв
Запланована прем'єра: листопад 2020 р.
Фінансування: Держкіно, PISF (Польща), Фонд IDFA Bertha (Нідерланди)
Бюджет: загальний €213 тис./забезпечений €166 тис./шукають €46 тис.
Синопсис: люди, котрі потрапляють до психіатричної лікарні, здебільшого прагнуть вийти звідти якомога швидше. Та Сергій не просто там залишається, а відкриває власний театр, намагаючись повернути пацієнтам любов до життя. У цьому театрі вони працюють над постановкою п'єси «Ельфова вежа», що написана одним із пацієнтів. Це метафорична казка, в якій головний герой ельф опиняється у суворому і голодному місті людей: місці, де кожен дбає лише про себе та своє виживання. А ельф хоче зробити людям подарунок - крила, здатні підняти їх над буденністю. Проте ніхто не сприймає його серйозно, тільки знущаються та висміюють. Лише одна дівчина повірила йому - і змогла злетіти високо над містом та його проблемами.
Презентували фільм режисер Поліна Кельм і продюсер Ольга Бесхмельниціна, котра цьогоріч була серед можливих кандидатів на пост голови Держкіно.
Поліна детально розповіла про ключових героїв - Сергія, Зою та Петю, що задіяні у лікарняному театрі.
Сергій - бунтівник, який щосили намагається стерти кордони нормальності, нав'язані суспільством. Зоя - дуже товариська і музикальна, але наївна та легко піддається впливу.
Петя напрочуд креативний і захоплений анімацією. Його малюнки прикрашають стіни театральної зали. Він повсякчас вигадує нові історії, а в театрі конкурує із Сергієм. Петі самотньо після смерті батька. Він мріє знайти дружину - і через цю мрію знову потрапляє в ситуацію конкуренції, та цього разу з братом, в якого є жінка, діти й робота.
Також серед персонажів є колишній льотчик Віктор Борисович, ветеран афганської війни, котрий залишається в лікарні до кінця життя. Втім, це його не надто пригнічує. Він - авторитет для пацієнтів, полюбляє розповідати історії про свої численні любовні стосунки. Віктору Борисовичу до вподоби повторювати, що він почувається краще в лікарні, ніж у «божевільні за її стінами».
Кельм наголосила на важливості деталей у своїй стрічці: за її словами, навіть сніг тут постає як окремий персонаж.
А Ольга Бесхмельниціна сконцентрувалася не на творчих, а на технічних моментах. Вона повідомила, що прем'єра фільму запланована на листопад цього року; наразі команда шукає підтримки фондів і зацікавлена у співробітництві із сейлзменеджерами, дистрибуторами та програмерами фестивалів.
Письменниця і куратор Барбара Вурм (Barbara Wurm), яка працює зараз на кінофестивалі goEast, поцікавилась, скільки матеріалу було відзнято. Кельм відповіла, що близько 700 годин і тому монтаж дається дуже непросто.
Продюсер і програмер канадського фестивалю RIDM Селін Мура (Selin Murat) похвалила проект та порекомендувала взяти участь у RIDM. А програмер IDFF Нір Фербер (Nir Ferber) - котрий також назвав стрічку дуже артистичною, з хорошим балансом - запросив авторів подати заявку на фестиваль в Ізраїлі.
Агент із продажів CAT & Docs Александра Дерев'єнко зазначила: на її думку, фільм матиме успіх на фестивалях. І поцікавилася, чому обрали чорно-білу тональність. Режисер пояснила: так краще вдається сфокусуватись на історіях - у чорно-білих кадрах усе, що відбувається, видається абстрактнішим, а часом - абсурднішим.
Адам Паплінський, котрому проект також надзвичайно сподобався, запитав про те, чи грають герої на екрані або ж це документування їхнього звичайного життя? Поліна відповіла, що, хоча стрічка й документальна, актори сприймали зйомки як гру.
Резюмуючи вищесказане, додам від себе: судячи з того, яку кількість захоплених відгуків отримала «Ельфова вежа», можна сміливо ставити гривну, що без призу під час церемонії закриття фестивалю вона не залишиться.
Ну а після невеликої перерви пітчинг продовжився з модератором Трейсі Голдер.
Першою командою, що її презентувала Трейсі, стали режисер Марта Смеречинська і продюсер Наталія Лібет з проектом «Щоденник нареченої Христа». Раніше він був презентований на конкурсі талантів Camerimage IFF 2018 року, в Indie Lab 2019-го, на Docudays UA IHRDFF Industry Platform 2019 та у IDFAcademy 2019.
«Щоденник нареченої Христа»
Режисер: Марта Смеречинська
Продюсер: Наталія Лібет
Виробництво: DGTL RLGN (Україна)
Статус виробництва: чорновий монтаж
Тривалість: 90 хв
Запланована прем'єра: 2021 рік
Бюджет: €128 тис.
Синопсис: Життя юних дівчат, які вирішили стати нареченими Христа, сповнене Його любов'ю. Черниці бачать її прояв в усьому. Довгоочікуваний постриг і нові чернечі імена; отримання хрестів дванадцятьма новими послушницями у віддаленому селищі на Закарпатті біля кордону України з Румунією; масштабне святкування двадцятої річниці аргентинського чернечого згромадження в Україні; сотні сестер-черниць з усього світу на зустрічі в Римі. І нарешті, дні абсолютної тиші та сердечних особистих зізнань черниць. Як воно, бути нареченими Христа?
Презентуючи стрічку, 22-річна режисер-документаліст Марта Смеречинська зізналася, що це - особиста історія. Вже другий рік Марта знімає фільм про жіночий монастир на Західній Україні, куди її сестра пішла черницею. Свій досвід Смерчинська охарактеризувала як спосіб прийняти вибір сестри. До того ж їй цікаво показати сучасне життя монастиря, де живуть виключно жінки.
Продюсер Наталія Лібет повідомила, що команда шукає партнерів для копродукції, сейлзменеджерів, бродкастерів і дистрибуторів.
Коментуючи стрічку, Кенан Алієв відзначив, що висвітлення невідомих елементів релігійного життя глядачі завжди сприймають з інтересом. А Єва Ґоба порадила звернути увагу на скандинавські фестивалі - релігійна тема там посідає важливе місце.
Програмер фестивалю One World Прага Юліе Карова (Julie Karova) назвала дебют Марти крутим, із хорошим балансом особистої історії та ілюстрації життя монастиря. А старший програмер Міжнародного фестивалю документальних фільмів Hot Docs у Торонто Мирося Ватаманюк (Myrocia Watamanyuk) додала, що було би цікаво більше дізнатися про взаємини, що склались у родині до того, як дівчина вирішила піти у черниці.
Програмер Міжнародного кінофестивалю в Карлових Варах Мартін Горина (Martin Horyna) похвалив проект за баланс думок і оптимістичне подання теми. До речі, заступник директора Sheffield Doc/Fest Мелані Айрдейл (Melanie Iredale) також була приємно здивована, що головною емоцією стрічки з такої неоднозначної теми стала саме радість.
«Щоденник нареченої Христа» отримав два запрошення подати заявку на фестивалі: на RIDM у Канаді - від Селін Мура - і на швейцарський Visions du Reél - від Мадлін Робер.
Наступний проект «Плай. Шлях через гори» презентували режисер Єва Джишиашвілі та продюсер Оксана Іванюк. Раніше фільм брав участь у програмі Міжнародного документального семінару «Молодь про Україну» (Україна - Польща, 2017).
«Плай. Шлях через гори»
Режисер: Єва Джишиашвілі
Продюсер: Оксана Іванюк
Виробництво: IQ Production (Україна)
Статус виробництва: постпродакшен
Тривалість: 70-75 хв
Запланована прем'єра: жовтень 2020 року
Фінансування: приватні спонсори
Бюджет: загальний $58 тис./підтверджений $20 тис./шукають $38 тис.
Синопсис: у горах легко заблукати - час немов застиг, і кожна деталь набуває нового змісту. Там, у горах, перебуваючи в особливому ритмі існування, у гармонії із собою й навколишнім світом, живе подружжя Ганнусі та Дмитра Малковичів. Вони працюють, куховарять, слухають радіо, виховують онуків і чекають повернення дітей, які поїхали на заробітки.
Ганнуся завжди мріяла жити в місті та працювати кухарем у ресторані. Але вдача і кохання колись привели жінку до гірської долини, куди можна дістатися лише крутою стежиною через бурхливу річку й густий ліс. Ганнусин Дмитро чотири роки тому втратив ногу через вибух гранати. Відтоді багато важкої праці лягло на плечі його дружини. «Найголовніше - він живий», - каже вона.
Це історія людей, сила яких в їхній любові. Вони міцні й спокійні, мов гори. Прийде весна, і знову Ганнуся поведе худобу крутим вузьким шляхом, підніметься на вершину та складе нову пісню про те, що відчуває, чого боїться і про що мріє.
Режисер Єва Джишиашвілі провела багато часу з цією родиною, кожний член котрої певною мірою є жертвою обставин, проте не зломлений ними.
У презентованому відео було декілька діалогів. В одному з них онука Аничка запитує Дмитра, як він втратив ногу, чому пішов на війну, а потім наодинці із собою робить висновки: «То люди створили війну - нечемні люди, а чемні - погодились на війну». Треба зазначити, монолог Анички справив враження на іноземних представників індустрії. Так, керівник фестивалю goEast Хелейн Ґеррітсен (Heleen Gerritsen) назвала кадри за участю дівчинки, на хвилиночку, унікальними.
Продюсер Оксана Іванюк розповіла, що фільм зараз перебуває на стадії постродакшена, а команда шукає дистрибуторів.
На пітчингу команда отримала одразу декілька запрошень подаватися на участь у фестивалях у різних країнах: Чехії, Канаді, Сербії та Катарі.
Фіналізував пітчинг проект «Сіль з Бонневілю» режисера Семена Мозгового і продюсера Тараса Босака.
«Сіль з Бонневілю»
Режисер: Семен Мозговий
Продюсери: Тарас Босак, Артем Колюбаєв, Максим Лещанка, Антон Хільман
Виробництво: Mainstream Pictures (Україна), Stewopol (Польща), Atlant Media Group (Грузія)
Статус виробництва: постпродакшен
Тривалість: 72 хв
Запланована прем'єра: літо 2020 року
Фінансування: Держкіно, British Council Envision Sound Grant, Mainstream Pictures, Stewopol (PL), Atlant Media Group, Post Red Audio (GE)
Бюджет: загальний $215,6 тис./підтверджений $180,6 тис./шукають $35 тис.
Синопсис: історія про Назара і Макса, двох хлопців з України, про старий радянський байк та амбіційну мету, яку парубки поставили перед собою - побити світовий рекорд швидкості на соляних рівнинах Бонневілю (Юта, США). Ця суха соляна пустеля - місце зустрічі сотень людей з усього світу, котрі мріють стати наступними чемпіонами швидкісних перегонів. Назар і Макс проводять увесь час, збираючи свій мотоцикл у невеликому гаражі на околиці Києва. Вони долають сотні миль і численні перепони, аби здійснити мрію. І потім на іншому кінці світу обидва усвідомлюють, чому насправді вони опинилися там, де опинились.
Проект був представлений на Visions du Réel 2019 року, на семінарі British Council Envision Sound 2019, Beldocs IDFF 2019, на ОМКФ 2018-го, а також на семінарах B2B DOC у DOCUDAYS UA, Cinedoc Тбілісі, Тбілісі IFF (2018-19) і в складі української делегації на IDFA 2019.
Презентуючи свій фільм, режисер Семен Мозговий підкреслив, що це дуже чоловіча історія. Історія про випробовування дружби. У Макса завдяки невеликому бізнесу є гроші, також йому належить і сам мотоцикл, але він не знає, що з ним робити. Тоді як Назар - котрий втратив роботу та перебуває у процесі розлучення - справжній майстер «заліза».
Вислухавши режисера, керівник Cannes Docs П'єр-Алексі Шеві (Pierre-Alexis Chevit) порадив йому не надто фокусуватись на цьому конфлікті, навпаки - приділити увагу метафоричній історії саме про дружбу, а не її перевірці на міцність. Александра Дерев'єнко спитала, як розвиватиметься історія кожного з персонажів. Такі питання цікавили й інших експертів: судячи з усього, презентація історії видалась їм недостатньо повною, натомість геть усі оцінили картинку та охарактеризували її як незвичайну, стильну і вражаючу.
Резюмуючи - всі проекти пітчингу дуже інтригують. А хто одержить нагороду - і яку саме - дізнаємося зовсім скоро, 2 травня.
