Що кардинально різнить пітчинги, скажімо, продюсерів та пітчинги авторів книжок, то це володіння словом і глибина занурення у тему. Так описують сюжети лише ті, хто спочатку створив, а далі прожив історію від першої до останньої сторінки. Зізнаюся, було надзвичайно цікаво спостерігати за першим в історії Одеського міжнародного кінофестивалю книжковим пітчингом.
Book Pitch - це спільний проект ОМКФ та Міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал». Його організатори мали на меті знайти сучасні українські книжки з потенціалом перевтілення у художні ігрові фільми. І сподіваюсь, усі відібрані на пітчинг проекти колись вийдуть на великих екранах - вони того варті!
До журі конкурсу увійшли Марися Нікітюк, Володимир Яценко, Наталія Ворожбит, Ганна Жижа, Олександр Михед та Ірина Славінська. Модерувала подію координатор Film Industry Office Ольга Сидорушкіна
Фактично в усіх представлених на пітчингу проектах сюжети розвиваються максимально непередбачувано. Постійно згадувалось Лінчеве «Сови не те, чим здаються». И зараз я вам наведу конкретні приклади.
Життя за часів війни не те, чим здається
Першою пітчингувалась Гаська Шиян із романом «За спиною» (2019 рік, видавництво «Фабула», 350 сторінок). Письменниця розпочала презентацію з анімованого відео, автором концепту якого виступила Марина Степанська.
27-річна Марта мала понуре дитинство у маленькому містечку. Її мама покинула сім'ю заради заробітків в Італії, а батько у цей час героїчно підкорював диван. Героїня намагалася зробити все, аби вирватись зі злиднів. Згодом вона цього досягла: зробила кар'єру ейчара в IT-галузі. Марта прагне безпеки та комфорту, який створює для себе і бойфренда Макса, одночасно намагаючись триматися осторонь політичних новин. Але в світі не існує абсолютно безпечних місць. Одного дня її затишний світ зникає: Макс отримує повістку і йде до армії. Героїню чекає доля волонтерки. Поступово перед нею розкриваються історії різних жінок: дружин, коханок, матерів. Кожна з цих історій дає зрозуміти, що війна - це не лише патріотизм і національна свідомість, а й співіснування в її контексті та поза ним.
Як підкреслює письменниця, роман розкриває теми кризи стосунків, гендерних ролей та пошуку безпеки у великому непевному світі
Працюючи над романом, письменниця все «бачила в картинках» і знає, що деякі моменти чи образи кінозасобами можна було б передати краще. Загалом, вона хотіла би зробити стрічку «без надмірно чорного больового трешу», а референсом до майбутнього фільму назвала трагікомедію «Гуд бай, Ленін!».
Помста не така вже й справедлива, якою уявлялася
Психологічний трилер «Твій погляд, Чіо-Чіо-сан» (2018 рік, «Меридіан Черновіц», 336 сторінок) представляли на пітчингу автор Андрій Любка і головний редактор видавництва Євгенія Лопата.
За сюжетом п'яний суддя на пішохідному переході збиває на смерть молоду жінку й уникає покарання. Але чоловік збитої прагне помсти. Оповідь починається як традиційний детектив, але далі змінює тон і розглядає актуальні суспільні проблеми. Сюжет, зав'язаний на прагненні помсти, гострий, але, за словами автора, недепресивний і сприйматиметься широкою глядацькою аудиторією.
Чоловік загиблої хоче довести всім, що зло обов'язково буде покаране. Спочатку він має вигляд жертви обставин, але поступово перетворюється на злочинця. Із заглибленням у думки головного героя, його спогади і плани стає зрозуміло, наскільки стереотипним може бути сприйняття. З'ясовується, що Марк у стосунках із покійною дружиною був тим іще маніпулятором, увесь час підштовхуючи жінку ухвалювати потрібні йому рішення.
Образ судді теж зовсім неоднозначний - у певний момент читач уже не знає точно, на чиєму він боці
Під час роботи над твором автор консультувався з практикуючим лікарем-психотерапевтом. Андрій готовий співпрацювати над сценарієм, але його написання хотів би доручити професіоналу. Як референс пропонує фільм «Гра» з Майклом Дугласом.
Донбас не такий, як про нього думають
Події роману «Доця» (2019 рік, видавництво «Білка», 285 сторінок) розгортаються навесні-влітку 2014-го у Донецьку. Донбас - це точка обнулення, місце сили, де прозвучали найважливіші запитання, і тільки там заховані відповіді. Саме тут героїня втратила родину, дім, роботу, ілюзії - і саме тут зібрала уламки життя, віднайшла новий смисл і нову опору. Крок за кроком читач спостерігає процес трансформації, переродження гречкосія у воїна.
Роман вже зібрав низку премій, на пітчингу його представляли автор Тамара Горіха Зерня та видавець Ірина Білоцерківська. Вони відразу запропонували список selling points, серед яких: захоплюючий сюжет (поєднання екшену, любовного роману, бойовика та детективу, містична лінія); переможні образи, що хочеться наслідувати; емоційні сцени; присутність краси (героїня створює вітражі); феміністичність та інклюзивність; меседж, що Донбас - сила, котра допомагає перемагати.
Тамара вважає, що з усього цього міг би вийти мінісеріал, такий собі український «Чорнобиль». Події на Донбасі, що їх зображає Горіха Зерня, ґрунтуються на реальних історіях з її досвіду волонтерської діяльності. Втім, написання сценарію автор готова передати фахівцю, бо вважає кіно іншим продуктом, що потребує професійного підходу.
На запитання Марисі Нікітюк, чи вже були спроби екранізації цієї книжки, письменниця відповіла, що усі чутки є лише чутками.
В'язниця - невідома держава в державі
Книга Ірини Агапєєвої «Троянди за колючкою. Сповідь про жіночу тюрму» (2018 рік, видавництво «Брайт букс», 240 сторінок) є автобіографічною: наприкінці 90-х письменниця провела близько року у слідчому ізоляторі Сімферополя. Через багато років Ірина наважилася написати роман і розповісти про життя жінок за ґратами. Автор вважає книгу справжнім антидепресантом та за її допомогою прагне показати правдивий світ, повний кумедних життєвих ситуацій.
18-річна студентка філфаку Іра, ставши жертвою обставин, потрапляє до в'язниці. Її знання про світ за ґратами спираються лише на фільми, тож вона очікує побачити суцільні біль та насильство. Але несподівано їй пропонують їжу, цікавляться, як вона сюди потрапила, проявляють людяність - те, що не зробив для неї жоден представник закону. У героїні з'являються подруги, вона дізнається їхні унікальні історії. В'язниця - це фактично держава в державі, де інші правила життя, свої закони, своя валюта і «поняття». Тепер її сусіди - злочинці, чоловіки - лише охоронці, а домашні улюбленці - щури. Вижити в нелюдських умовах в'язням допомагають гумор і сміх.
Ірина Агапєєва бачить реалізацію цього проекту у вигляді комедійно-драматичного серіалу - не похмурого та депресивного, а схожого на «Помаранчевий - хіт сезону». Автор певна, що матеріалу вистачить на багато серій, а зі сценарієм зможе впоратись самотужки.
Львів - це не лише кава із шоколадом
Презентувати роман «Зграя» (2018 рік, Vivat, 320 сторінок) молодій письменниці Анастасії Нікуліній допомагала представник видавництва Олена Рибка. Як і попередні учасники конкурсу, Анастасія спиралась на власний досвід, створюючи книжку. У минулому вона займалась танцями, а далі зацікавилась паркуром, тож зобразила у своєму романі групу паркурщиків, до яких несподівано долучається дівчина. П'ятеро хлопців щодня кидають виклик міським висоткам і самим собі. Але поява дівчини в команді стає для них неабияким випробуванням. Іноді достатньо дрібнички, щоб усе зруйнувати, та герої доводять, що разом вони - зграя.
Важливу роль для Нікуліної відіграє локація - події відбуваються у Львові. Письменниця прагнула представити його не стереотипним кавовим містом із листівки, а сучасним простором, де формуються нові покоління.
На запитання Наталії Ворожбит, чи можна знімати в іншому місті, навіть вигаданому (якщо буде нагода продати формат), автор відповіла, що текст був написаний саме під львівські локації й інших вона не уявляє.
А на побоювання членів журі, що тема паркуру може не зацікавити жіночої аудиторії, Нікуліна зазначила, що цей роман не про паркур як такий, а про взаємини між членами групи.
Хоч із притулку, та не такі вже й беззахисні
Події ще одного роману видавництва Vivat - пригодницького детективу «Шпигунки з притулку «Артеміда» Наталії Довгопол (2019 рік, 304 сторінки) - відбуваються на початку ХХ століття.
В одному з київських театрів стається сутичка. Поважний австрійський пан прилюдно звинувачує хлопчика-посильного у крадіжці. Без тіні страху підліток відкидає звинувачення, ще не підозрюючи, що це його перший іспит, запрошення в нове життя. Під зеленим картузом гер Фрідріх розгледів не лише переодягнене дівчисько, а ще й потенційну вихованку для свого сирітського притулку «Артеміда» - таємної школи, де готують професійних шпигунок.
Історія чотирьох юних розвідниць зачіпає теми сестринства, дорослішання, фемінізму й особистих стосунків. Героїні знають, як знайти вихід із будь-якої ситуації. Події розгортаються у різних точках світу: США, Японії, у Києві, в Карпатах та ін. Це, підкреслює автор, дає можливість для створення копродукції. Письменниця бачить екранізацію роману як серіал. Цікаво, ближче до «Нікіти» чи до «Ангелів Чарлі»?
Бійці, що замість зброї мають олівці
Видавництво «Нора-Друк» презентувало на пітчингу історичний екшен, байопік братів Капранових «Паперові солдати» (2019 рік, 224 сторінки).
Історія ґрунтується на реальних подіях. Двоє молодих українців зустрічаються у Варшаві 1929 року. Один із них - Білл Титла, син українських емігрантів зі США, інший - Ніл Хасевич, студент Варшавської академії мистецтв. Згодом Титла стає провідним мультиплікатором «Диснея» та створює естетику сучасної Америки, а Хасевич - провідним художником УПА та впливає на сучасну Україну.
Презентували проект Віталій Капранов і видавець Микола Кравченко. Вони описали історію як фантастичні події з реальними героями, що закінчуються хепіендом. Пригоди паралельно відбуваються у двох різних локаціях (на Волині й у Каліфорнії) і є альтернативами однієї долі - бути художником.
На запитання модератора, чи використовували автори якісь дослідження, Віталій Капранов відповів, що певні біографічні матеріали та монографії були використані, але багато що й досі лишається засекреченим. Сама зустріч двох митців могла мати місце, однак достеменно невідомо, чи вона дійсно була.
Вирізані із сімейних альбомів, підшиті до сфабрикованих справ
Останній проект пітчингу також був заявлений видавництвом «Нора-Друк». До Миколи Кравченка доєдналась Олена Захарченко, автор роману «Третя кабінка - Лос-Анджелес» (2018 рік, 240 сторінок).
У книжці йдеться про те, як родинні таємниці впливають на долі дітей та онуків. Це сага про обрізані фотографії в альбомах, про третю кабінку на телефонній станції, куди бігають таємно, про заборонену любов між українцем й американкою у 70-ті, про сфабриковані справи, що досі зберігаються в архівах. А також про брата і сестру, котрі зустрічаються в аеропорту Лос-Анджелеса після двадцяти років розлуки. Він давно живе в іншій країні під чужим прізвищем, а вона - пройшла суд, тюрму та сталінські табори.
Цей сюжет накладається на власну родинну історію автора. Найближчим за атмосферою Олена Захарченко вважає фільм Стівена Спілберга «Список Шиндлера».
Ірина Славінська поцікавилась, чи не занадто розгалужене родинне дерево представлене у романі, адже може бути забагато героїв. Письменниця відповіла, що головних героїв лише четверо, тож це не становить проблеми для екранізації.
Після проведення конкурсу Book Pitch журі мало кілька днів не те, аби обрати двох переможців. Ними виявились - проект за романом «За спиною» Гаськи Шиян, який отримає скрипт-докторинг, та проект за твором Тамари Горіха Зерня під назвою «Доця», котрий матиме проморолик на інформаційних ресурсах «Книжкового Арсеналу».
Я ж наполегливо рекомендую продюсерам уважно придивитися й до інших конкурсантів.
