Перший день Зимового кіноринку Одеського міжнародного кінофестивалю був присвячений стрічкам, що мають вийти у прокат 2024 року. А на другий день гості івенту могли ознайомитись із проектами в стадії work in progress – тобто тими, що перебувають в активному виробництві або завершують постпродакшен. Під час заходу було представлено вісім проектів: три ігрові та пʼять документальних, що вчергове демонструє тенденцію фокусування уваги на документальному кіно. Частина цих стрічок цілком може вийти в прокат вже цього року, а докладніше про кожну – в нашому матеріалі.
Модератором заходу виступив програмний консультант ОМКФ, кінознавець Алік Шпилюк
Виробництво ігрової стрічки, жанр якої творці (компанії «Директорія Кіно» та «Сучасне українське кіно» за підтримки Держкіно) визначають як психологічний трилер-детектив, розпочалося восени 2021 року та мало завершитися на початку 2022-го, втім, усе трохи затрималося зі зрозумілих причин. «Фільм вже мав міжнародну премʼєру, на Варшавському фестивалі. Ми дістали дуже позитивні відгуки, – розпочав презентацію продюсер Ігор Савиченко. – Я б нахвалював його якнайбільше, та краще за нас це зробили організатори фестивалю, на якому відбудеться скандинавська премʼєра стрічки: «Це ультрастильний, яскравий і зрозумілий трилер, в якому взірцева мати стає детективом у пошуках своєї зниклої доньки, чиє зникнення повʼязано з наркотиками».
«Дім за Склом» був представлений на низці міжнародних фестивалів, зібравши позитивні відгуки
Режисер та автор сценарію Тарас Дронь назвав стрічку доволі провокативною: вона розповідає про сильну жінку, успіх і про ціну успіху.
Крім того, режисер зазначив технічну деталь: фільм знімали на плівку 35 мм, що дало можливість «зловити дуже цікаву атмосферу й енергію»
Прокат стрічки заплановано восени цього року, вже є соціальні мережі, ведеться робота з розроблення мерчу. «Це артмейнстрім, тому фільм буде актуальним і для молоді, і для старшого покоління, – розповіла продюсерка Валерія Сочивець. – Ми будемо дуже раді співпраці та шукаємо дистрибуторів».
«Дім за склом» – третій повнометражний фільм Тараса Дроня, тож у нього, за словами Валерії, вже є фанати, які чекають стрічку
«Я поки не знаю, як сприйме мою героїню український глядач, – зізналася виконавиця головної ролі Ірина Островська. – Можу поки оцінювати відгуки поляків на Варшавському кінофестивалі після премʼєри. Коли підходять жінки-полячки та дякують, що побачили на екрані українську жінку, яку вони ніби знають зсередини, але так рідко бачать на екрані, це для мене як акторки був величезний комплімент. Я хочу, щоб наших жінок бачили сильними, успішними, красивими. Ми йдемо до цього».
Хтось із глядачів казав виконавиці головної героїні, що саме такий вигляд мусить мати українська жінка, а хтось, навпаки, питав, що це за монстр на екрані
На жаль, ані режисера фільму Івана Тимченка, ані продюсерок Світлани Соловйової та Ельжбети Яначкової у Києві не було, тож проект презентувала лінійна продюсерка Лілія Пітель.
«Це поетична драма, що ґрунтується на реальних подіях із життя першого голови Меджлісу кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва. Фільм описує події 1980 року, рік легендарної Олімпіади, що відбувалася в Радянському Союзі. У той час юна Сафінар, знайома Мустафи за листуванням, вирішує поїхати з Узбекистану до нього в заслання, щоб підтримати Мустафу в Якутії. Її подорож вийшла довгою та непростою», – почала із синопсису стрічки Пітель.
«Киснева Станція» – це копродукція України, Чехії та Словаччини. Головні ролі виконали Борис Орлов, Христина Дейлик, Зоя Власенко, Віктор Полторацький і Василь Кухарський, який, на превеликий жаль, минулого року помер від отриманих на фронті поранень. Оператором-постановником фільму виступив Томас Стоковський, а музика написана відомим японським композитором Джуном Міяке.
Міжнародна премʼєра фільму відбулася в офіційній конкурсній програмі Талліннського кінофестивалю восени минулого року. За словами продюсерки, стрічка братиме участь і в інших міжнародних фестивалях, а український прокат «Кисневої станції» запланований на кінець цього року.
«Скажи «Україна»
«Це історія про військового оператора; режисера-документаліста, який спочатку знімає Майдан, а потім вирішує знімати війну. Паралельно він дізнається, що його донька не чує. Ці два виклики призводять до сильної трансформації», – стисло розповів режисер Сергій Лисенко, зазначивши, що в основі фільму – реальна життєва історія. Цим пояснюється жанр стрічки – гібрид, у якому поєднується ігрове та документальне кіно.
Разом із режисером стрічку презентував продюсер Кирило Нечмоня, а другий продюсер Мирослав Гай зараз перебуває в лавах ЗСУ
Кирило додав, що більша частина команди зараз на війні, тому робота ведеться повільніше, ніж хотілося б. Та попри це, монтаж планують завершити до кінця року, а вихід у кінотеатрах має відбутися наступного.
Стрічка перебуває на етапі монтажу, але кілька епізодів глядачам усе ж показали
Щодо дистрибуції творці готові спілкуватися з усіма, кого зацікавила ця стрічка.
На цьому презентація художніх фільмів завершилася – далі були представлені документальні проекти.
«Антарктида: щоденники війни» (робоча назва)
Режисер Володимир Хомко та продюсерка Поліна Герман на презентації бути не змогли, тож проект презентували креативний продюсер Дмитро Грешко та виконавча продюсерка Тася Пугач, яка одночасно є виконавчою директоркою Up Ua Studio.
«Це унікальний проект, який було знято режисером-дебютантом під час повномасштабного вторгнення. Одного разу він написав мені з питанням, що я можу порадити як режисер. Він був частиною української експедиції до Антарктиди та знімав блог про антарктичну станцію. Так ми почали працювати, залучивши ще режисера монтажу Віктора Маляренка», – розповів Дмитро Грешко.
За словами Грешка, частина зйомок відбувалася на кораблі, частина – на самій станції. В експедиції брали участь понад 30 людей, але для фільмування режисер обрав пʼятьох і сфокусувався на їхніх рефлексіях, адже експедиція розпочалась у перші місяці повномасштабної війни.
Тася Пугач повідомила, що фільм вже має копродюсерів з-за кордону: це Маріо Контіні з Лондона та Джонні Тонча з Лос-Анджелеса, які закрили частину фінансових потреб проекту. Також є композитор із Лос-Анджелеса – Макс Давідофф-Грей, найбільш відомий роботою над саунд-дизайном третього сезону «Відьмака».
Зараз команда працює над монтажем фільму та шукає фінансування, щоб завершити постпродакшен. Творці в пошуку міжнародних партнерів, дистрибуторів, бродкастерів та VoD-платформи. В залежності від того, де та коли вдасться знайти фінансування, роботу планують завершити влітку або восени 2024 року. На сьогодні хронометраж кінотеатральної версії – 90 хвилин, також у планах зробити телеверсію.
«Дівія»
Фільм представила та сама команда: Тася Пугач і Дмитро Грешко, хоча останній тут вже виступає режисером, а продюсери стрічки – Поліна Герман і Гліб Лукʼянець.
Назва проекту відсилає до імені давньогрецької богині природи, а оповідає він про наслідки повномасштабного вторгнення росії для української природи. «Без закадрового голосу чи додаткових пояснень фільм спостерігає за наслідками та за тим, як певні служби, екологи, зооактивісти намагаються щось вдіяти з цим лихом», – пояснив Дмитро. А продюсерка зазначила, що «Дівія» створюється впродовж кількох років і це офіційна польсько-українська копродукція.
Структурно фільм складається з трьох актів: у першому буде показано все багатство української природи, другий – це етап війни, а третій, найдовший, розповість про те, як екологи та розмінувальники допомагають природі відновитися.
За концептом «Дівії», основний персонаж фільму – це природа, а антагоніст – війна
Оскільки у фільмі не передбачено діалогів, велике значення має музика, над створенням якої працюватиме відомий композитор Сем Слейтер. Раніше він створював саунд-дизайн для серіалу «Чорнобиль», фільму «Джокер», а зараз працює над другим «Джокером», та, попри завантаженість, підтвердив роботу над «Дівією», адже його справді зацікавив проект.
Наразі фільм має половину необхідного фінансування, триває пошук грошей на постпродакшен. Стрічка двічі вигравала гранти Netflix та Української кіноакадемії, брала участь у понад десяти міжнародних воркшопах та отримала премію на кіноринку в Лейпцигу як найкращий східноєвропейський проект, тож фільм, за словами Пугач, є очікуваним у міжнародній кіноспільноті. Крім того, стрічкою зацікавилася Київська бієнале, яка показуватиме «Дівію» в межах свого великого проекту в Берліні. А держава, попри всю соціальну вагомість фільму, долучитися до його фінансування не змогла.
«Ми б хотіли, щоб стрічка стала частиною кампанії з притягнення росії до кримінальної відповідальності за екоцид, про що нещодавно спілкувалися з радником генерального прокурора України. Це буде унікальний кейс. І ми плануємо робити промокампанію у партнерстві з Європейською космічною агенцією та різними екоорганізаціями. Хочеться, щоб фільм показав наслідки екошкоди не лише європейцям, а й українцям, які не зовсім уявляють масштаби», – поділився Дмитро Грешко.
«Квітка. Я до тебе йду»
Документальний фільм про співачку Квітку Цісик презентували режисер Тарас Ткаченко та продюсери Валерія Борщевська й Артемій Кірсанов, і для останнього ця тема не є новою: 2021 року на Шістнадцятому конкурсі Держкіно він пітчив документальний серіал «Квітка» з восьми 23-хвилинних епізодів загальною вартістю 5,7 млн грн, режисером якого мав бути Сергій Дзюба. Наразі ж ідеться про повний метр, у котрому використовуватимуться не тільки документальні кадри, а й анімація.
Режисер Тарас Ткаченко розповів, що є два інтервʼю з Квіткою Цісик: одне робив Олександр Горностай, над іншим працював Кирило Стеценко. Тож Горностай і Стеценко також будуть героями фільму. А ще творцям вдалося нарешті домовитись із родиною Цісик: у фільмі фігуруватимуть члени її родини, а можливо, навіть вдасться отримати доступ до могили Цісик (зараз місце її поховання є таємницею).
У проекті буде багато відео та фото, яких раніше ніхто не бачив. Власне, задля цього пʼять років і велися перемовини із сімʼєю співачки. Цісик планувала третій альбом і навіть записала кілька колискових – ці пісні творці також хочуть використати у фільмі. «Ми підписали договір з американською компанією KMC Records, завдяки чому маємо ексклюзивні права на 16 пісень Цісик», – додала Валерія Борщевська.
Наразі команда шукає фінансування на постпродакшен і дистрибуторів. Монтувати стрічку «Квітка. Я до тебе йду» будуть до кінця року, а премʼєру хочуть зробити в березні-квітні 2025-го, під річницю народження або смерті співачки.
«Квіти України»
Ще один проект із «квітковою» назвою презентувала режисерка Аделіна Борець, яка одразу попередила, що її дебютний фільм не про історичну будівлю «Квіти України» в Києві, хоча в історії також замішані столичні забудовники: «Квіти України» – це про 70-річну Наталію, яка живе на своїй ділянці, оточеній багатоповерхівками. Вона остання із села Позняки, що не залишила своєї території, живе на своїй землі та бореться з забудовниками. Ті на неї тиснуть».
Наталія живе під одним дахом із двома чоловіками, один з яких, злякавшись вторгнення росіян, тікає до Польщі та помирає там. Наталія їде до Варшави на похорон, усвідомлює, скільки смертей навколо, та починає думати, що буде з її землею після її смерті, і тому фокусує увагу на своїй онуці.
«Квіти України» – це копродукція з Польщею (продюсерами фільму виступають Гліб Лукʼянець і Наталія Гжегожек). Також творці отримали допомогу від Euroimages та Польського кіноінституту, а стартувала робота над стрічкою ще 2021 року завдяки підтримці УКФ.
Міжнародна премʼєра може відбутися навесні 2024-го.
«Українські сапери. Щоденники війни»
«У нас, у Камʼянці-Подільському, є перший центр розмінування, який утворено понад 20 років тому, – розповів режисер і продюсер Андрій Заєць. – Його історія розпочалася з миротворчих місій ООН у 2000-х, потім були в Афганістані, а з Іраку поїхали виконувати операції вже в АТО. Центр мали розформувати 2014-го, якби не Майдан. А зараз це велика бойова частина, що готує розвідку, різні спецслужби».
Андрій Заєць подався на кілька грантів і виграв 1000 євро від Netflix – на ці гроші й почав знімати документальний проект. Потім докладав власні кошти.
За словами режисера, дуже багато відзнятого матеріалу не вийде використати через військову таємницю. Попри це, вже підготовано кілька версій фільму: 70-хвилинна, 96-хвилинна та версія на понад дві години.
Зараз Андрій працює над фестивальною стратегією та домовляється про покази фільму у Франції та Польщі. Він зазначив, що шукатиме дистрибутора, та водночас хоче якнайшвидше показати свій проект на телебаченні, позаяк ситуація хутко змінюється та згодом інформація може стати неактуальною.
