Якщо ставлення українського суспільства до українського Суспільного Мовлення поступово змінюється, то значна частина суспільства медійного продовжує існувати з Національною суспільною телерадіокомпанією України ніби у паралельних реальностях. Водночас у житті Суспільного відбувається чимало цікавого – причому не лише для глядачів, а й для виробників контенту. Зокрема, конкурси, що в ці складні часи дають медійникам можливості реалізовувати як власні ідеї, так і ідеї замовника – власне Суспільного.
Про те, як відбуваються конкурси, які проекти шукають і що вже вдалося виробити, під час індустріальної секції ОМКФ-2023 докладно розповіли виконавчий продюсер НСТУ Лукʼян Галкін і продюсер Сергій Недзельський. А ми – радимо ознайомитися з нюансами та починати стежити за оголошеннями просто зараз.
Контент на аутсорс: від серіалів до подкастів
Фактично процес пітчингів був запущений Суспільним іще наприкінці 2020-го і згодом, попри локдауни та російську навалу, дав життя багатьом проектам – зокрема, десяти документальним фільмам, кільком телевізійним, а на момент презентації ще 11 проектів перебували в процесі пітчингу. Зараз фокус НСТУ як замовника – на історичній документалістиці: «Ми, як ніколи, розуміємо, наскільки важливо перепривласнювати свою історію, відмовлятися від радянських наративів, але водночас не диктувати шаблонно-плакатних пропагандистських образів», – зізнався Лук'ян Галкін.
Звісно, багато з таких проектів привʼязані до певних дат – як-от фільм «У пошуках Сковороди», знятий з нагоди 300-річчя Григорія Сковороди, чи документальний серіал «Колапс. Як українці зруйнували імперію зла», створений за сценарієм Суспільного до 30-ї річниці незалежності України. Є в компанії і проекти, присвячені поточним подіям: наприклад, триває мистецький конкурс на створення циклу з телепрограм та аудіоподкастів про психологію корупції. Часто свою продукцію Суспільне просуває на міжнародний ринок: «Ми розуміємо, що кожен вдалий докфільм чи серіал, який ми веземо за кордон, впливає на глядачів там, на їхню думку, на опитування, з огляду на котрі їхні політики потім ухвалюють рішення… Тому кожен вдалий проект додає нам більше зброї, літаків, танків тощо».
Значну частину свого контенту мовник виробляє сам – як-от розслідування злочинів росіян. Але й немало віддає на аутсорс, для чого, власне, і влаштовує мистецькі конкурси. Плодами цих конкурсів стали, приміром, документальний серіал Надії Парфан та Іллі Гладштейна «УРСР на вуха», який розкриває історію радянської України через музичну культуру, чи проект «Голодомор. Літописці», що вийде в листопаді до річниці Голодомору.
Виробляє мовник й ігрові проекти. Зараз, наприклад, працює над мок'юментарі «Карлос в Україні»: «Це буде дванадцятисерійна історія, яка вийде у жовтні. Її головний герой – журналіст-афроамериканець Карлос, що опиняється в Україні під час повномасштабного вторгнення, і його очима ми спостерігаємо всі виклики, з якими стикаються українці під час війни. Це комедійна історія, але радше драмеді. В ній ми хочемо говорити з позиції інсайту: ми теж це проживаємо. І в ігрові проекти ми збираємося потихеньку заходити й надалі», – анонсував Галкін.
Не завжди завдання мистецьких конкурсів Суспільного чітко визначені: часом це доволі широкі тематичні сесії, у межах яких потенційні виробники можуть пропонувати геть різні ідеї. Наприклад, минулого року в одному з конкурсів «Суспільне Культура» перемогли одразу дві. На основі однієї вже створено документальний серіал «Спадок Терещенків» – про чотири покоління знаменитої династії меценатів, друга втілилась у проекті «Між крапельками» – про українських митців, які вбудовувалися в радянську систему, зберігаючи українську ідентичність.
З відкритого мистецького конкурсу Суспільного вийшов і «Щедрик» проти «русского міра» – фільм про перший вдалий кейс української культурної дипломатії, коли Симон Петлюра доручив диригентові Олександру Кошицю створити хор і відрядити його у світове турне для промоції української культури.
«У кадрі «Щедрика» присутня дослідниця Тіна Пересунько, що написала монографію, присвячену дослідженню цього кейсу, – розповідає Лукʼян Галкін. – Наші партнери Prosto Production увійшли з нею в колаборацію, прийшли на мистецький конкурс уже з правами на монографію, запропонували оригінальну ідею зі сценарієм і правами. У процесі ми зрозуміли, що нам було б цікаво попрацювати ще й в розумінні ревізії музичного матеріалу: адже у Суспільного мовника є Будинок звукозапису, хори та величезні архіви. І до речі, в угодах із партнерами-виробниками ми вказуємо, що за запитом можна нашими архівами користуватися. Тобто ми – не просто замовник, який видає гроші та чекає на результат. Ми дуже тісно співпрацюємо з партнерами-виробниками, й іноді з цього може вийти щось трошечки більше, ніж очікувалося на початку».
Представники НСТУ зазначили, що наразі намагаються розвивати напрям креативної документалістики, яку можна буде демонструвати не лише у телеефірі чи на VOD-платформах. Таким став проект «В пошуках Сковороди»: реконструкція, в якій власне немає самого Сковороди – він кілька разів зʼявляється на задньому плані радше як образ. Хронометраж «Сковороди» – 80 хвилин, і повнометражні документальні фільми по 70–80 хвилин мовник знімає. «Та оскільки ми все ж маємо ефір, який поділяється на слоти, то більше орієнтуємося на 52 хвилини, – зауважує Сергій Недзельский. – Наприклад, у проекту «Позиція Україна», що ми виробили в співпраці з Babylon’13 (це історії про людей, які опинилися на фронті), – 8 епізодів по 13 хвилин. А щодо другого сезону ми домовилися про 26 хвилин в епізоді. Всі права на «Позиція Україна» належать нам, але ми намагаємося бути гнучкими: сподіваємося, проект отримає грантове фінансування, і ми зможемо попрацювати з другим сезоном».
Як образити Суспільне
Як зауважують на Суспільному, до них часто звертаються по листи про наміри. Але тут компанія вже отримала певний гіркий досвід: «У багатьох фондів в Європі є вимога – щоб був мовник локальний. Так і для отримання гранту потрібно мати лист про те, що є канал, який твій проект демонструватиме. І звертаються до Суспільного. Суспільне робить договір, викладає його, а потім продюсер просто зникає: створює проект, і більше про нього нічого не чути. Ми це запамʼятовуємо. Був час – ми уклали 100 контрактів… І зараз бачимо купу чудових фільмів, премʼєри за угодами, що в нас лежать… Але до нас вони стосунку не мають. Тому зараз у нашому договорі зʼявилися певні юридичні зобовʼязання, які бере на себе потенційний партнер. Ми зазначаємо, що саме зацікавлені отримати після завершення цього проекту. Тобто ця історія має бути взаємовигідною та взаємно цікавою, а не на рівні «Ви тут підмахніть, а далі розберемось». Але звертайтеся, будемо входити в діалог. Тільки бажано робити це не за два дні до дедлайну», – зазначив Недзельський.
Що ж шукає Суспільне на своїх мистецьких конкурсах?
Насамперед – ідеї, далі – розуміння механізмів утілення тих чи інших проектів. Продюсерське бачення – один із пунктів оцінювання. «Нас цікавить стратегія виробництва, це не історія про дистрибуцію, – кажуть на Суспільному. – Зважаємо й на те, яку команду приводить продюсер».
А як щодо прав?
На Суспільному зазначають, що неухильне дотримання авторських і суміжних прав для них – один із наріжних каменів: «На момент здавання контенту ми перевіряємо всі первинні договори тощо. Водночас на мистецьких конкурсах не очікуємо, що у претендента будуть уже очищені права – просто має бути розуміння того, що і як можна отримати. Але якщо претенденти переможуть у конкурсі, весь ланцюжок прав має бути показаний: інакше ми не візьмемося до роботи. Часом люди казали: «Та ми просто в YouTube завантажили, це ж у відкритому доступі...» Але коли ви навіть ідете в Архів Пшеничного (Центральний державний кінофотофоноархів України. – MBR) і качаєте там якийсь файл, це ще не означає, що у вас є права на ці файли: треба завжди зауважувати на те, хто правовласник». Що ж до прав на самі проекти, то, оскільки всі проекти, що виробляє НСТУ, є її замовленням, відповідно, всі права на проект мовник забирає собі. Логічно.
Що ж робити з фестивалями?
Якщо ви вже приміряєтеся до співпраці із Суспільним мовником, то майте на увазі, що участь ваших спільних проектів у фестивалях теж можлива.
«У нас уже є фестивальна історія, щоправда, поки доволі скромна – ми рухаємося до більшого, – зізнається Лукʼян Галкін. – Наш проект «Буча 22» переміг на фестивалі «Серце Європи», на «Молодості» були наші роботи в позаконкурсній програмі, у Kharkiv MeetDocs ми брали участь – намагаємося показувати стрічки скрізь, де можна бути почутими. От із переможцем конкурсу на проект про Олександра Довженка (ним стало ГО «Творче Об'єднання «Вавилон 13». – MBR) укладемо угоду, що на всі фестивалі за нашим погодженням він може подаватися. Чому з нами треба погоджувати участь у фестивалі? Щоб цей проект не опинився, наприклад, у Казані або в одній програмі з «хорошою» руснею. Ми не кажемо, що це не є можливим, просто нам як компанії потрібно завчасно оцінити ризики. Але ми розуміємо, що деякі відбірники менше звернуть увагу на нас, ніж на виробників. Тут ми можемо бути у співпраці».
Хто може брати участь у конкурсах Суспільного Мовлення?
Із Суспільним працюють компанії, ФОПи, юрособи тощо – серед них є як початківці, так і акули ринку. Але юридичним особам усе ж буде надано перевагу. «Отримавши заявки, ми надсилаємо всі дані про кандидатів до нашої антикорупційної служби та служби безпеки, – пояснюють представники НСТУ. – Бувають досить цікаві коментарі: про співпрацю з Медведчуком тощо…» Водночас є історії людей, які перемогли в мистецьких конкурсах Суспільного по 3–4 рази поспіль.
Як саме відбуваються мистецькі конкурси Суспільного?
За словами самих організаторів, вони не дуже відрізняються від інших українських пітчингів. Але мовники планують свій ефір на півтора року вперед, тож знають, що саме необхідно запустити у виробництво найближчим часом, і під це щоразу формують окрему конкурсну комісію. Для історичних проектів включають до неї фахівців з історії, для музичних – відповідних фахівців. Але зазвичай до комісій входять керівники платформ ТБ, діджиталу, керівники телеканалів Суспільного, продюсери, які вестимуть ці проекти. Далі мовник публікує оголошення, в якому викладає, що саме йому потрібно, зазначає можливі теми, формат, пише, скільки грошей на це є. «Ми – за конкуренцію ідей, а не за конкуренцію за гроші, – каже Сергій Недзельский. – Краще конкурсантові розуміти, в яку суму він вкладеться, і на цю суму вже пропонувати творче рішення. Більшість проектів ми виробляємо за міжнародні гранти, а не за гроші українських платників податків – повсякчас шукаємо грантові гроші».
Далі оголошення публікується на офіційному сайті Суспільного Мовлення, який мало хто перевіряє щоранку. Тому згодом компанія намагається поширювати цю інформацію у своїх соцмережах, профільних виданнях, розсиланнях тощо. На подання заявок НСТУ надає 2–4 тижні залежно від проекту. Хоча, наприклад, заявки на конкурс про фільм про Олександра Довженка чекали цілих шість тижнів.
Після отримання заявки мовник перевіряє документи, які надходять, коли потрібно, дає три робочі дні на їхнє допрацювання. Далі комісія вивчає вже зведені пропозиції. Сам конкурс відбувається у два етапи. Перший – відбір, чи допускати кожен із проектів до пітчингу.
Проекти, допущені до пітчингу, захищають по пів години: 15 хвилин – презентація, 15 хвилин – спілкування з комісією. Далі члени комісії заповнюють картки оцінювання за певними критеріями: драматургічна якість, актуальність теми, соціальна важливість, творче та продюсерське бачення, відповідність вимогам каналу до дистрибуції контенту та його конвергентність (якщо проект згодиться не лише для телеефіру, а й для діджиталу, йому можна дати більше балів), відповідність кошторису масштабам виробництва. Але водночас кількість набраних балів – лише допоміжний інструмент в оцінюванні проекту. Далі члени комісії визначають переможця. Як уже йшлося вище, в одному конкурсі Суспільного може перемогти не один проект, коли виділені гроші це дозволяють.
До речі, якщо заявник хоче дізнатися, чому, наприклад, його проект не пройшов, а переміг проект конкурентів, після завершення конкурсу на сайті Prozorro можна знайти протокол обговорення проектів: дізнатися думки кожного з членів комісії щодо кожного з проектів.
Коли ж переможці визначені, про це публікується оголошення, і починається процедура публічних закупівель.
Процедура публічних закупівель
До 2023 року НСТУ, аби мати копродукцію, мусила отримати погодження Кабінету міністрів. Адже Суспільне – підприємство, яке на 50% належить державі. Тому заради копродукції мовник мав пройти Мінкульт – Мін'юст – Мінекономіки – Мінфін і, зрештою, Кабмін. Відповідно, бажання робити якусь копродукцію у нього було небагато. Доки не був ухвалений закон «Про медіа», в якому зазначено, що Суспільне може робити копродукцію, користуючись контрактами. Але згідно з законом про публічні закупівлі робити це можна двома шляхами: через тендер або мистецький конкурс. Мистецький конкурс у такому разі доводилося б робити фіктивним. Але зараз ведеться певна законодавча робота, щоб мовник міг урешті працювати в копродукції.
«Для нас це може зробити виробництво дешевшим, ефективнішим тощо, – каже Сергій Недзельский. – Зараз є кілька варіантів такої співпраці. Якщо прийде продюсер і скаже: «Дай гроші», то дати гроші не вийде – є закон про публічну закупівлю. Якщо прийде та скаже: «Дай ресурс – архів, техніку, персонал тощо» – і ми зможемо це обрахувати та надати для проекту, так може бути. Коли це міжнародна копродукція й інший суспільний мовник чи бродкастер скаже: «У нас є ідея кросбордингу, що поєднує аудиторію України й інших країн», то можна відповісти: «Ми своїм ресурсом зробимо цю частину, ви ж робіть цю» – але це питання з мовником. Ми з ними ділимо права, території тощо. Пресейли в нас теж не дуже розвинені: ми можемо укласти угоду, що заплатимо стільки-то грошей за такий-то проект, але коли він буде готовий. Наші юристи не дозволяють робити пресейли, коли проекту ще немає.
Технічний бік конкурсів
У оголошеннях щодо конкурсів, котрі публікує мовник, є e-mail, за яким слід звертатися з усіх питань. «Особисто до мене звертатися з питаннями, навіть якщо ми з вами дуже добре знайомі, не треба, – попереджає Лукʼян Галкін. – Наша антикорупційна служба вважатиме це за надання переваги одному з конкурсантів. Але за цією адресою вас не ігноруватимуть.
Та бувають у Суспільного й конкурси, про які ви з публічного простору не дізнаєтесь. «Є певні проекти, які ми готуємо самі, – каже Сергій Недзельский. – Наприклад, «Колапс. Як українці зруйнували імперію зла» чи «Голодомор. Літописці». У нас є сценаристи, які пишуть сценарії. І нам потрібні продакшени, котрі їх реалізують. Публікувати таке в публічному оголошенні не можна – це певна комерційна таємниця. Тому в таких випадках збирається комісія, яка читає сценарій і надає обґрунтовані пропозиції щодо продакшенів, котрі б могли реалізувати цей проект – за правилами не менш як два кандидати на один сценарій, але у нас зазвичай приблизно десять пропозицій. Потім комісія за кожну пропозицію голосує – чи занести її до переліку, і згодом ми надсилаємо цим продюсерам запрошення до участі в конкурсі. Сценарію не надсилаємо, кажемо тему й терміни. Якщо люди згодні, вони мають у довільній формі написати про це та надіслати підписаний скан угоди про нерозголошення комерційної таємниці. Після ми надсилаємо великого листа, в якому є і сценарій, і наші вимоги – все, щоб компанія могла підготувати свої пропозиції протягом певного терміну. Після цього відбувається пітчинг, де ми оцінюємо творче бачення [реалізації] нашої ідеї».
Що далі?
Творчі плани у Суспільного грандіозні. Наразі компанія не обмежується суто телевізійними історіями, хоча телевізійність історій буде одним із критеріїв їхнього оцінювання.
Найближчим часом НСТУ шукатиме ідей для двосерійного ігрового байопіку, тож, якщо ви зацікавлені, чекайте на оголошення про мистецький конкурс. Другий майбутній проект мовника – документальний, але водночас необовʼязково телевізійно-серіального формату: що знайдуть на мистецькому конкурсі, те й підтримають. Але вже зараз готуються виробляти два серіали по три серії кожен. «Відбудеться один мистецький конкурс із двома технічними сесіями: про 19-те та 20-те століття, – анонсує Галкін. – Ми шукатимемо один серіал по 19-му століттю, другий – по 20-му. Це не мають бути повʼязані між собою ідеї, в цьому конкурсі будуть два переможці. Принаймні ми сподіваємося на це, бо бувають мистецькі конкурси, де немає жодного переможця».
Стежити за конкурсами можна на фейсбук-стрінках усіх каналів Суспільного Мовлення. Якщо ж у вас є готові ігрові проекти, пишіть лист з описом та своїми умовами на e-mail: ua.info@suspilne.media. Обіцяють неодмінно відповісти. Ну і стежте за корпоративним сайтом Суспільного: там насамперед зʼявляються оголошення про потенційні проекти компанії. А компанія обіцяє почати рухатися від телебачення до більших екранів.
Тож не проґавте свого шансу!
