Минулої суботи офіційно завершився 80-й Венеційський міжнародний кінофестиваль – один із найпрестижніших світових кінофорумів, де Україна цьогоріч була представлена фільмами й окремим індустріальним івентом. У межах конкурсної програми Orizzonti Extra відбулася премʼєра повнометражної драми «Назавжди-назавжди» – стрічки про дорослішання української режисерки Анни Бурячкової, а в секції Giornate degli Autori у категорії «Найкращий європейський фільм» перемогла словацька документальна стрічка Івана Остроховського та Павола Пекарчика «Фотофобія», що розповідає про українських дітей, змушених перечікувати нескінченні російські обстріли у харківському метро.
Щодо Українського дня у Венеції, то в межах заходу, який відбувся 6 вересня, були представлені поточні виробничі та дистрибуційні напрацювання України, що демонструють потужний потенціал нашої кіноіндустрії, котрий реалізується навіть за умов повномасштабної війни.
Відкрила Український день вступна секція за участі президента Венеційської бієнале Роберто Чікутто (Roberto Cicutto), голови Державного агентства України з питань кіно Марини Кудерчук і генерального консула України в Мілані Андрія Картиша.
Роберто Чікутто нагадав, що від самого початку повномасштабного вторгнення росії в Україну Венеційська бієнале перебуває в постійному діалозі з представниками української культури та дипломатичного корпусу, працюючи над системним наданням українським митцям можливостей для творчої самореалізації в Італії чи у партнерстві з італійськими колегами. «Я хочу підкреслити, що діалог, який ведеться, – це не випадкові зустрічі. Адже зобов'язання бієнале – ба більше, Італії загалом [щодо підтримки України] – це не просто формальність. Для нас це стало напрямом щоденної діяльності, взаємодії, і я сподіваюся, що наступного року ми святкуватимемо дещо інше, чого ми всі потребуємо, – повернення миру».
Далі Андрій Картиш висловив подяку організаторам Українського дня від імені Генерального консульства України та зазначив, що такі заходи «для нас є великим знаком дружби, яка розпочалася з перших днів агресії росії проти України».
Наступною слово мала Марина Кудерчук, котра наголосила, що «навіть під час повномасштабної війни в Україні кіновиробництво потроху відновлюється».
Голова Держкіно акцентувала: зараз в Україні найактивніше розвивається документальний сегмент, адже «ми повинні фільмувати те, що відбувається в нашій країні, – для наших нащадків і для того, щоб показувати світу правду». Втім, також відзначила й продовження виробництва ігрових проектів: «Художні фільми в Україні знімались як минулого року, так і цього – під час тривог та обстрілів. Це показує, що українці геть не прагнуть покинути свою країну, а, навпаки, хочуть залишатись і розвивати індустрію».
«Наша історія створення кіно не буде перервана війною»
Тематичний блок Українського дня, безпосередньо присвячений питанням виробничих, дистрибуційних, копродукційних можливостей української індустрії часів повномасштабної війни, розпочала голова Української кіноасоціації Вікторія Ярмощук.
Насамперед вона подякувала всім міжнародним фестивалям, ринкам, івентам, пітчингам, що протягом минулого року надавали українським кінематографістам безпрецедентні можливості розповідати про себе, свою роботу, продукти та сервіси, які вони наразі можуть принести на міжнародний ринок. «Це надзвичайно важливо для нас, це важливіше за будь-які донати, за будь-яку одноразову допомогу, тому що українська індустрія кіно сильна, креативна та справді заслуговує на почесне місце в європейській спільноті. Бо, попри повномасштабну війну, ми не зупиняємось і не зупинемося ніколи. Адже наші історії роблять світ кращим, і ми продовжуватимемо їх створювати. На одному з пітчингів ми почули чудову фразу, яку я зараз повсякчас згадую: The war is our reality, but it's not our identity. Якщо минулого, 2022 року основним завданням української індустрії та ринку було просто вижити, то цьогоріч ми вже з упевненістю говоримо про себе на міжнародному ринку: ми точно залишаємося, ми точно продовжуємо працювати та розвиватимемо наші міжнародні партнерства», – підкреслила Ярмощук.
Голова Української кіноасоціації розповіла, що, попри повномасштабну війну та складну економічну ситуацію, за останні півтора року в Україні було створено 20 фільмів за підтримки Держкіно загальним бюджетом 810,5 тис. євро. «А також багато інших стрічок були створені без державної підтримки, і це говорить про те, що ресурс нашої індустрії насправді великий», – додала Вікторія.
За час повномасштабної війни (станом на серпень 2023-го) 53 українські фільми взяли участь у понад 60 фестивалях; 25 із цих стрічок отримали 63 нагороди
Ярмощук зазначила, що наразі найбільший торішній страх української індустрії – про повну зупинку виробництва через брак ресурсу та відповідну відсутність нових стрічок – хоча й повністю не зник, проте значно зменшився. «Побоювання все ще залишаються, але, в принципі, ми розуміємо і знаємо, що з цим робити. Тому я певна, що історія українського кіно на фестивалях буде безперервною», – наголосила вона.
На цьому слайді перелічені українські стрічки, чиє виробництво припало на час повномасштабної війни. «Багато з них були або закінчені після повномасштабного вторгнення, або зараз перебувають у виробництві чи постпродакшені. Тобто ми вже маємо докази, а не лише надію, що наша історія створення кіно не буде перервана війною», – акцентувала голова Української кіноасоціації
Вікторія зізналася, що часто чує питання про те, як узагалі можливо знімати кіно в країні, де йде війна. І наразі відповідає на нього так: «Ще два роки тому я сказала б, що й жити в такій країні неможливо… Та – ви не повірите – щойно припиняються тривоги, українські міста намагаються жити нормальним життям. Люди ходять до ресторанів, кінотеатрів, у школи і – знімають кіно. Я маю сказати, що ця тема – вона є справді стратегічною. Адже людям потрібні історії. Свої власні історії – так само як безпека, хліб і дах над головою».
За 8 місяців 2023 року майже 17% загального українського бокс-офісу становить бокс-офіс саме українських стрічок. «Люди справді хочуть ходити в кіно та дивитися саме своє кіно, – підкреслила Ярмощук. – Щомісяця в національний кінопрокат виходить принаймні один український фільм. Цьогоріч вийшло вже двадцять, і ще сім мають вийти до кінця року»
Також голова Української кіноасоціації наголосила, що українське кіно зараз цікаве не лише українцям, адже наші фільми на комерційних засадах активно беруть міжнародні дистрибутори та прокатують на територіях майже в усьому світі.
На цьому слайді наведено свіжі українськи фільми, які вийшли в прокат за кордоном, і це стрічки геть різних жанрів: і комедії, і кримінальні комедії, і драми, й анімація
Ярмощук окремо зупинилася на кейсі анімації «Мавка. Лісова пісня», зазначивши, що прокатники цього фільму у Франції зізнавались: український проект «відродив їхню віру в незалежну анімацію».
Вікторія наголосила, що такі фільми, як «Мавка», торують шлях на міжнародний ринок і для інших українських продуктів. «Хочеться робити проекти-криголами, які відкриватимуть нам нові можливості», – додала вона
Голова Української кіноасоціації не обійшла увагою й серіальне виробництво часів повномасштабної війни та навела такі приклади: проект «Перевізниця» (In Her Car), що створюється Starlight Media у партнерстві з французькою студією Gaumont; проект «Перші дні» (Those Who Remain; FILM.UA Group в партнерстві з британською компанією Red Arrow); проект «Я – Надія» (I Am Hope), яким під час повномасштабної війни поновив власне серіальне виробництво канал «2+2». Два з цих проектів – яскраві, але не єдині приклади успішних серіальних копродукцій часів повномасштабної війни, котрі ще раз доводять, що українські історії справді цікаві всьому світові.
Резюмуючи свою доповідь, Вікторія підкреслила: «Хоч зараз в Україні знімають лише найсміливіші, українські постпродакшен-студії, анімаційні студії продовжують надавати сервіси міжнародним компаніям. Нам справді є що запропонувати: у нас є сервіси, креатив, наші надзвичайно працьовиті й талановиті люди. Багато чого відбувається, багато проектів у копродукції. Ми гадаємо, що їх буде більше, і наступного року на Венеційському фестивалі ми відзвітуємо вже про нові конкретні результати».
«Головний меседж фільму «Буча» – від зла не можна втекти, зі злом не можна домовитися, від зла не можна відкупитися»
Далі в межах Українського дня у Венеції представили кілька різнопланових проектів, над якими просто зараз іде робота в Україні. Розпочав цю секцію Олександр Щур – продюсер та автор сценарію повнометражного художнього фільму «Буча», що зараз перебуває на етапі постпродакшену, котрий планують завершити до кінця року.
Щур розповів, що це його третій візит у Венецію, але перший не туристичний. «Дуже дивні відчуття… – зізнався він. – Сьогодні о сьомій ранку я опинився на площі Сан-Марко й одразу згадав мого сина, котрого звуть Марко. Йому зараз один рік, і він в евакуації в Німеччині. Він і народився в евакуації… Згадав – і вкотре переконався, що ми маємо робити все, аби світ дізнався, що у нас відбувається та чому ми продовжуємо цю боротьбу».
Продюсер розповів, що робота над проектом «Буча» ведеться вже півтора року. Це фільм за реальними подіями, в основі котрого історія Костянтина Гудаускаса – литовського єврея, громадянина Казахстану, активіста, який отримав притулок в Україні та жив у Бучі. З початком російського вторгнення завдяки своєму казахському паспорту він мав можливість проїжджати на окуповану російськими військами територію та вивозити звідти мирних жителів. Загалом Костянтин урятував понад 200 людей, серед яких, за словами продюсера, були й родина одного з замів шефа ГУР Кирила Буданова, а також відомий український композитор Ігор Поклад.
«Коли дізнався цю історію, то відразу зрозумів: це такий, як кажуть, хайконцепт», – зазначив продюсер. За його словами, на початку роботи над фільмом не було жодного фінансування, але згодом знайшлися приватні інвестори в Україні, Канаді, Польщі, США. І до речі, саме з Польщі виконавець головної ролі – відомий польській актор Цезарій Лукашевич (Cezary Lukaszewicz), який не побоявся приїхати зніматися в Україну під час чи не щоденних обстрілів.
«Головна мета цього фільму – показати, як людина втекла від зла з Казахстану в Україну, але воно наздогнало її й тут у вигляді росії. І головний меседж – у тому, що від зла не можна втекти, зі злом не можна домовитися, від зла не можна відкупитися. З ним треба боротись, інакше воно тебе переслідуватиме, хоч би де ти був. І саме це ми хочемо донести цим фільмом», – підкреслив Щур.
Перевірка на російському блокпості на окупованій Київщині. Кадр із фільму «Буча»
Стрічка має й другий смисловий пласт: «Ми надихалися «Божественою комедією» Данте Аліг'єрі, позаяк Буча стала пеклом для тих, хто мешкав там. І наш герой – як герой Данте – спускався в це пекло, зустрічався там зі всіма смертними гріхами, намагався протистояти їм і забирав людей, перевозив їх у вільну Україну».
Олександр Щур не оминув дискусійної теми щодо доречності зйомок ігрового кіно про такі трагічні події під час війни. «Для нас дуже важливим є те, що ми ставили це питання тим людям, хто безпосередньо був там, тим, чиї родичі загинули, і вони казали: «Ми дуже хочемо, щоб про нашу історію дізналися. Щоб наші чоловіки, мами, дружини не лишилися просто невідомими загиблими. Аби всі дізналися, що це дійсні, справжні люди, які жили своїм життям…» – розповів він.
Також продюсер і сценарист наголосив на змінах, що відбулися та відбуваються в житті всіх українців – включно з ним самим: «Насправді я багато – приблизно 15 років – займався комедією: писав для «Кварталу 95», для Володимира Зеленського, коли він іще був актором і ведучим. Але як бачимо, хтось був актором, а став військовим, хтось був комедійним письменником, та почав писати драму... Колись ми повернемося до нормального життя. Але щоб це відбулося якнайшвидше, треба, аби ця війна скінчилася».
Документальний фільм «Війна дронів» aka «Безславні виродки 2.0»
Наступним спікером став французький режисер Філіп Азуле (Philippe Azoulay), який розповів про свій проект «Війна дронів» (War Of Drones), що знімається в Україні й оповідає про наших аеророзвідників.
Героїв свого фільму режисер називає «безславними виродками 2.0» за аналогією з тарантінівським загоном месників
Філіп Азуле став одним із небагатьох режисерів, який отримав допуск до зйомок на «нулі». «У фільмі ви бачите підрозділ НГУ, який стикається з ворогом у найважчих точках – Бахмут, Купʼянськ... Ми говоримо про добровольців. Це не солдати – це колишні адвокати, айтівці, що пішли у військо після повномасштабного вторгнення та створили підрозділ, який збирає інформацію, використовуючи дрони. Це все – молоді люди. Я там був, певно, найстарший з усіх», – розповідає режисер.
Також у межах заходу був представлений проект Starlight Doc про українських воєнних фотографів Pictures From War, трейлер до якого вже відзначений престижною премією Promax awards Europe
Азуле каже, що в своїй стрічці намагається показати, як сьогодні змінилася війна: «Ця війна – електронна. Вона вийшла на новий рівень. Ідея цього фільму – бути поряд із людьми: жити їхнім життям. Я з ними був на війні, практично майже на території ворога, позаяк вони збирають інформацію про ворога на його території, а ворог робить те саме. Це гра в кицьки-мишки. Росіяни не дурні та змінюють свою стратегію і тактику. Вони по-іншому зараз поводяться, нападають інакше: маленькі підрозділи, снайпери, дрони».
Режисер говорить, що в своїй стрічці намагається показати звичайне життя людей в незвичайних обставинах війни, коли «вони були змушені піти на війну та вбивати, бо на їхню країну напали».
Резюмував контент-секцію Українського дня голова ГО «УкрКіноФест», продюсер Андрій Ногін, який зазначив: «Україна зараз – це унікальна точка глобальних історій, де виявляються найкращі людські якості, і є можливість це фільмувати та документувати тут і зараз. Але ми цим не обмежуємося: ми так само вітаємо жанрові стрічки, активно розвиваємо копродукції й запрошуємо до співпраці. Ми геть певні, що копродукція – це шлях не лише виживання, а розвитку. Ба більше – розвитку на підставах взаємної вигоди, взаємних інтересів. Тому ми запрошуємо до співпраці та для цього заснували платформу United Content Hub для реалізації копродукційних проектів за участі України».
