За сім місяців повномасштабної війни українське кіно здолало непростий шлях від зупинки всіх виробничих процесів до перших індустріальних скандалів, спричинених... новими проектами. Оговтавшись після весняного шоку, кінематографісти поступово адаптувалися до нових реалій і стали на воєнні рейки: випускають у прокат стрічки, що були майже готові до 24 лютого, активно беруть участь у фестивалях, документують страшні події, які відбуваються в країні.
Слідом за документальним кіно відроджується й ігрове: наприклад, Мирослав Латик з Оксаною Іванюк шукають гроші на втілення вже написаного сценарію повнометражної драми «Покоління Z» – проекту про молодь, що застрягла в підвалі маріупольського нічного клубу під час вторгнення російських окупантів. Або «День, коли я зустрів Спайдермена» – фільм про волонтерку Катю, котра відкриває у собі надприродні здібності та рятує майбутнє хлопчика з Бучі, що його знімає новостворене Об'єднання українських продюсерів разом з AMO Pictures.
Нещодавно сценарист і продюсер Олександр Щур із режисером Станіславом Тіуновим повідомили про плани створити ігрову драму під назвою «Буча». Офіційно проект іще не запущений у виробництво, проте має партнерів, власний сайт, сторінки у соцмережах, а 13 вересня творці презентували глядачам тизер-трейлер майбутнього фільму. Знімати планують узимку, а випустити – навесні, до річниці трагедії.
Фільм розповідає про жителя Бучі Костянтина Гудаускаса – громадянина Казахстану, котрий дістав політичний притулок в Україні. Завдяки казахстанському паспорту з початком повномасштабного вторгнення він мав можливість проїжджати на окуповану російськими військами територію та вивозити мирних жителів. У такий спосіб Костянтин урятував 203 людини.
Звісно, на прем'єрі тизера-трейлера «Бучі», що відбулася в кінотеатрі з довоєнним розмахом, Костянтин Гудаускас був одним із головних гостей
Майбутній байопік поділив українську кіноспільноту на два умовні табори: тих, хто вважає стрічку недоречним хайпом на трагедії, і тих, хто підтримує створення фільму, адже це допоможе відрефлексувати трагедію. Крім того, виробництво проекту надасть робочі місця вітчизняним кінопрофесіоналам, більшість з яких через війну перебуває у вимушеному простої.
Утім, дискусія точилася на рівні поодиноких постів у соцмережах, доки у ситуацію не втрутилась Українська кіноакадемія.
На своїй сторінці у Facebook організація написала про неприйнятність «кон'юнктурного використання трагедії» у сценарії та неприпустимість проведення зйомок ігрових фільмів у місцях безпосередніх трагічних подій через можливість ретравматизації жертв. Водночас Кіноакадемія анонсувала дві публічні дискусії: 2 жовтня у межах кінофестивалю Kharkiv MeetDocs та – наразі без точної дати – на «Київському тижні критики» (20–26 жовтня).
Тема справді складна, і можна було б просто дочекатися висновків цих чи будь-яких інших дискусій, якби не певні нюанси, що можуть просто потонути у вирі етичних питань. Тож я вирішила напряму поговорити з обома сторонами конфлікту – а в кінці матеріалу на вас очікує бонус.
Отже, чому серед безлічі історій, що народжуються в Україні зараз, творці «Бучі» обрали саме цю?
Під час девелопменту Олександр Щур зустрічався з учасниками декількох історій та зрештою зупинився на подіях, які пережив Костянтин Гудаускас. «На своєму шляху Костянтин бачив багато інших маленьких цікавих історій», – пояснює продюсер. Зокрема, головний герой вивіз із Ворзеля відомого українського композитора Ігоря Поклада. Або ж урятував маленьку дівчинку із серйозним пораненням, устигши доправити її до Києва. Все це буде віддзеркалено у майбутній стрічці, адже, як підкреслює Щур, мета творців – показати не тільки зло війни, а й багато того добра, котре робили люди.
Усі події, що їх глядач побачить на екрані, реальні, але не обійшлося без необхідних художніх спрощень. Наприклад, те, що у житті відбувалося протягом тижня – у фільмі мине за один день.
Дехто з реальних учасників подій, як той самий Костянтин Гудаускас або Ігор Поклад, зіграли самих себе у тизері. Та у фільмі всіх персонажів гратимуть професійні актори. На роль головного злодія-росіянина вже затверджений В'ячеслав Довженко. А хто втілить на екрані Гудаускаса, наразі невідомо. Щур планує шукати європейського актора. Це виправдано і сюжетом (справжній Гудаускас погано говорить українською), і маркетинговими міркуваннями – можливо, у такий спосіб творці зможуть донести фільм до ширшої іноземної аудиторії.
У розмові Олександр Щур щиро намагався відповісти на всі можливі питання, котрі може викликати його стрічка
Навіщо знімати на місці трагедії, якщо важка техніка й актори у російській військовій формі можуть травмувати місцевих жителів?
За словами Щура, в самій Бучі відбувається до п'яти сцен з усього сценарію. І вони здебільшого камерні – як-то зйомки в будинку Ігоря Поклада, де в реальному житті російські окупанти влаштували штаб. До того ж продюсер запевняє, що бойових сцен із танками та вибухами не планується взагалі: вогонь із пістолета та звук пострілу, котрі фігурували в тизері, були створені на постпродакшені. Так само мають робити і під час виробництва повного метру. Масові ж сцени планують знімати зранку, аби не привертати зайвої уваги місцевих.
Трагедія Бучі й інших звільнених від російської окупації міст – надто болюча рана, що не встигла загоїтися. Чи не зарано для художніх фільмів?
Продюсер запевняє, що перед зйомками тизера звернувся по консультацію до психологів та психіатрів, які розказали йому про поведінкову психотерапію: коли постраждалому, аби перебороти стрес, потрібно поступово стикатися з його джерелом. На думку Олександра, люди, які побачать цей фільм, зможуть відрефлексувати та прийняти те, що відбулося. Крім того, 80 із 200 глядачів, запрошених на прем'єру тизеру, були мешканцями Бучі та Ворзеля, котрі пережили окупацію. За словами Щура, всі вони хотіли б побачити повнометражний фільм і висловили сподівання, що його подивиться якнайширша аудиторія.
Чи зможе автор комедій на належному рівні передати всі трагедії та драми, яких зазнали жителі окупованої Київщини?
Ще один пункт обговорення майбутньої стрічки викликаний фільмографією Олександра Щура – сценариста фільмів «Я, ти, він, вона», «Побачення у Вегасі» та серіалів студії «Квартал 95». У відповідь продюсер згадав американського режисера Тодда Філліпса, що був відомий комедійною трилогією «Похмілля у Вегасі» – а потім зняв «Джокера», здобувши «Золотого лева». Та Крейга Мейзіна, який був сценаристом комедій на кшталт «Дуже страшне кіно», а 2019-го випустив серіал «Чорнобиль», що сколихнув увесь світ.
Аби зробити історію максимально справжньою, треба проживати кожного персонажа, пропускати його біль крізь себе, вважає Щур. «У мене в житті була особиста трагедія. Два роки тому моя семирічна донька захворіла, впала в кому. Ми два місяці намагались її врятувати, але вона померла. Загибель дитини – це найбільша трагедія для батька. Коли почалася повномасштабна війна і я побачив смерті дітей – я розумів увесь біль тих батьків як ніхто», – зізнається продюсер.
Стрічка Щура – не перший ігровий фільм, побудований навколо трагічних подій повномасштабної війни. Чому Українська кіноакадемія приділила так багато уваги саме проекту «Буча»?
«Я розумію, звідки ростуть ноги, – говорить Олександр. – Кіноакадемія потрапила у великий корупційний скандал. Платформа Netflix видала $800 тис. на сценарії. Стримінговий сервіс не втручався у суддівство, переможців обирала Українська кіноакадемія. І сім із дев'яти членів журі виграли гранти. А один навіть двічі. Водночас якщо ви відкриєте список переможців, то побачите, що кожен другий фільм там про війну».
Загалом продюсер здивований гучними заявами та критикою з боку Кіноакадемії, адже фільм «Буча» він планує створювати на іноземні інвестиції, не беручи грошей у держави. А натомість створити робочі місця для кіношників, які здебільшого втратили джерела заробітку. Тому Щур не бачить великого сенсу в публічних обговореннях, котрі плануються.
Переповідати всі нюанси скандалу, що вибухнув після оголошення результатів відбору до Грантової програми розроблення сценаріїв, яку Кіноакадемія проводила у співпраці з Netflix та про котру згадує Щур, я не буду – певна, ви знаєте їх краще за мене. Тож пропоную відразу перейти до розмови з виконавчою директоркою Української кіноакадемії Анною Мачух, яку я публікую без змін.
– У чому, на вашу думку, проблема фільму «Буча»? Що саме спричинило таку гучну реакцію Кіноакадемії?
– Проблема з фільмом «Буча» лежить у етичній та моральній площині. В середовищі кінематографістів зараз існує неоголошене табу на такі зйомки. Власне, це стосується зйомок на натурі, на тих місцях, де ще не охолола земля від запеклих боїв із ворогом, де ще не всі тіла вбитих, закатованих мешканців було ексгумовано. Тим паче не певна, що місцеві жителі хочуть повертатися знову у події нещодавнього минулого та пережити той жах і трагедію у вигляді реконструкції. Сьогодні вся країна має певні ментальні проблеми, адже в нас спільний трагічний досвід. Нам потрібно опрацювати цей біль і травму, перш ніж рефлексувати на цю тему та знімати про неї кіно. Ба більше, нам треба ще вчитися того, що є етичним, своєчасним і нетравматичним для інших.
– Частина кінематографістів, що солідарні з позицією Кіноакадемії, не згодна з формою подачі, вважаючи текст звернення зарізким. Чому було обрано саме такі формулювання?
– Спірні питання завжди сприймаються у суспільстві неоднозначно та різко. Тим паче коли на кожного впливає війна і пов'язані з нею події дуже болючі для кожного без винятку. Гадаю, тут радше проблема не так у подачі та формулюванні звернення, як у сприйнятті людей. Саме через це наполягаємо на тому, що цей кейс мають обговорити кінопрофесіонали, аби почути різні думки, дійти спільного висновку й окреслити вектор, за яким рухатимемося далі.
– Чи була дискусія серед членів Кіноакадемії щодо заяви, її подачі й обговорення фільму «Буча» загалом?
– Ми запланували таку дискусію 23 вересня в межах Міжнародного кінофестивалю PriFest у Косово, де ми поспілкуємося з представниками балканської кіноіндустрії, котрі на власному досвіді знають, як і що можна знімати під час та після війни. Питання в будь-якому разі виникло б у нашому суспільстві, й історія з фільмом «Буча» лише пришвидшила цю мить. Висновками під час розмови у Косові ми поділимося на кінофестивалі Kharkiv MeetDocs у Києві, де 2 жовтня відбудеться ще одна дискусія про те, як знімати кіно в реаліях війни.
– Фільм «Буча» – не перша ігрова стрічка, що розповідає про страшні події повномасштабної війни з росією. Чому звернули увагу саме на цей проект?
– Підвищена увага до фільму «Буча» пов'язана з тим, що зйомки плануються саме у Бучі – в місці, яке стало одним із символів російських цинічних злочинів проти людяності. В цьому полягає питання етичності зйомок, адже місто й досі не оговталося від тієї страшної весни. Минуло замало часу, аби місцеві жителі могли спокійно реагувати на бойові сцени та військову техніку на вулицях, хай і у вигляді реконструкції, сприймати зйомки на місці поховання сотень людей, тіла яких іще не до кінця ідентифікували.
– У кіноспільноті є версія, що заява Кіноакадемії спричинена бажанням загасити скандал, що виник навколо Грантової програми: тизер «Бучі» було презентовано 13 вересня, а заява – 16-го, наступного дня після оголошення результатів конкурсу.
– Геть хибна думка, позаяк це не пов'язані між собою історії. Заяву щодо фільму «Буча» ми почали обговорювати ще до оголошення списку грантоотримувачів. Не варто шукати «зраду» там, де її немає, і будувати конспірологічні теорії. Світ швидкий, події постійно змінюють одна одну, і ми на них реагуємо у відповідний спосіб. Загострене сприйняття ситуації з фільмом «Буча» та грантом від Української кіноакадемії ще раз демонструє приклад ПТСР, який виявляє найбільші та найболючіші проблеми кожного зараз.
– Чи можна було уникнути цього скандалу?
– Скандали та чублення – одна з рис, притаманних українцям, а у кінематографістів вона особливо загострена. Тому уникнути невдоволення було неможливо. Ми розуміли, що будуть ті, кому не сподобаються результати, кому буде не до душі рішення. Але задовольнити кожного, його потреби – це не завдання Кіноакадемії. Ми зосереджені на розвитку кінематографа України, на допомозі кінематографістам, які зараз її потребують, і на тому, аби зрозуміти майбутнє, що на нас чекає.
– Як буде побудована дискусія про етичність зйомок та кого Кіноакадемія вважає авторитетом у таких питаннях?
– До участі у дискусії ми запрошуємо якнайширше коло учасників, щоб мати широкий спектр різних думок. Зараз важливо чути кожного, аби спільними зусиллями знайти й обрати найкращий шлях розвитку кінематографа. Такий собі сеанс групової психотерапії. Сподіваюся, що в результаті ми всі вийдемо з етичним баченням цього питання й надалі практикуватимемо такі розмови у кіноіндустрійному середовищі.
Що ж, коментарії вичерпні. Наостанок, аби трохи вгамувати емоції, хочу поділитися з вами кейсом, який запропонував письменник і кіносценарист Андрій Кокотюха із книжкою «Врятувати березень», що днями вийшла з друку.
«Врятувати березень» також ґрунтується на подіях весни-2022, коли росіяни окупували Київську область. Художній твір розповідає про реальних людей, їхнє життя та намагання виїхати з окупації, але всі персонажі, назва села, де мешкають головні герої, і ключові дії вигадані – тобто не було конкретного прототипу, з якого письменник списав образ.
Завжди будуть автори, що хотітимуть говорити про актуальне, і тема страшних злочинів російських окупантів в Україні не виняток. Та найголовніше тут, як зазначає Кокотюха, – вміти добирати правильні слова та мати відчуття такту. Андрій запевняє, що створював свою книжку в такий спосіб, аби не нанести читачам жодних травм. Сюжет народився у квітні, коли стали викриватися страшні злочини росіян у Бучанському районі та він сам поїхав волонтером у ті місця й поспілкувався з мешканцями. «Моя умова була, щоб перед публікацією книжку прочитав психолог. Аби вона не спричиняла травматичного досвіду. Тому жодної жорстокої сцени не мало бути. Чогось, що провокувало б болісні спогади. Я йшов шляхом не відтворення реальності, цього вистачає і без мене, а намагався покласти реальні події на ґрунт масової культури», – пояснює Кокотюха.
Під час роботи письменник включив жорстку самоцензуру, тому на етапі вичитування зауважень у експерта-психолога не було. До речі, книжку вже читали деякі кінопродюсери: за словами Андрія, в майбутньому на нас може чекати екранізація цього твору.
