День Незалежності завжди був для українців одним із головних свят – особливо після 2014 року, коли навіть найбайдужішим стало очевидно, у чому сенс цієї незалежності та якою ціною вона, на жаль, здобувається. Сьогодні ж ми переживаємо чи не найважчий День Незалежності в історії: рівно пів року триває розвʼязана росією повномасштабна війна, щодня в українські населені пункти влучають російські снаряди, а люди на всій території країни, зокрема в тимчасово окупованих містах, з острахом очікують страшних провокацій, до яких країна-терорист вдасться цього разу, аби залякати український народ.
24 серпня, саме в такі непрості часи, у національний прокат виходить український воєнний екшен «Снайпер. Білий Ворон». Попри обмежену кількість кінотеатрів, небезпеку й інші несприятливі чинники, творці (UM Group за підтримки Держкіно) та дистрибутори (FILM.UA Distribution і «Кіноманія») фільму обрали датою прем'єри День Незалежності. «Ми першими в Україні наважилися відновити національний прокат і переконані, що «Снайпер. Білий Ворон» виходить як ніколи вчасно. Боляче дивитися, що цієї миті коїться на Донеччині, Луганщині, Харківщині, Херсонщині, поблизу Миколаєва, Дніпра, Запоріжжя, як українські міста потерпають від російських ракет. Але ми повинні боротися, кожен на своєму фронті. Українська кіноіндустрія не має зупинятися та поступатися мейджорам, адже за вісім років боротьби за незалежність ми досягли блискавичних успіхів і зараз виходимо до глядача з надважливою історією в надважливий для кожного українця день», – пояснює таке рішення керівниця напряму кінотеатральної дистрибуції FILM.UA Group Надія Коротушка.
«Снайпер. Білий Ворон» – це історія пацифіста-дивака Миколи, котрий разом із вагітною дружиною будує екопоселення в Горлівці 2013 року. Це трансформація людини, що не цікавилася політикою та громадським життям, але після вторгнення росіян на Донеччину стає на шлях помсти, перетворюючись на одного з найвідоміших снайперів України. Це відповідь на питання, за що ми боремося та чому маємо перемогти. Прототипом кіношного образу став справжній український снайпер Микола Воронін, який просто зараз виконує небезпечні завдання на одному з напрямків, де воюють ЗСУ.
Фільм подолав складний виробничий шлях: 2019 року творці вперше представили проект на пітчингу Держкіно, 2020-го, попри пандемію та карантини, стрічку зняли, а 2021-го остаточно завершили виробництво. Перші промоматеріали «Білого Ворона» продюсери презентували 22 лютого 2022 року на Зимовому кіноринку. Прокат був запланований навесні, та повномасштабна війна з росією цьому завадила.
Минулого тижня у Києві відбувся закритий спецпоказ воєнної драми – тож ми встигли подивитися «Снайпер. Білий Ворон», а також поговорити з його продюсером Артемом Денисовим. «Звісно, планували випустити фільм раніше, десь у березні або квітні. Це були найкращі місяці для кінопрокату... Спочатку була взагалі незрозуміла доля цього фільму. Я певний час сумнівався, що ми взагалі зможемо вийти в прокат. Але як прокинулись українські кінотеатри, вийшов перший український реліз, то й ми вирішили вийти», – зізнався Артем.
За його словами, до зйомок удалося залучити багато справжніх військових, а одним із консультантів фільму був інструктор зі снайпінгу, тому в певних сценах глядачі зможуть побачити бійців його снайперської школи.
До речі, виробники робили тестовий показ фільму спеціально для снайперів. Детальному відтворенню роботи цих військових приділялось особливо багато уваги під час виробництва – і професійні бійці високо оцінили ті сцени. Втім, щодо певних епізодів сперечалися до останнього: ще на знімальному майданчику, згадує Денисов, консультант наполягав, що на реальній війні так не може бути, режисер же відповідав, що це потрібно для картинки.
«Снайпер. Білий Ворон» вже мав прокат у країнах Балтії, але продюсер називає його невдалим. Причиною такого результату могла бути недостатньо потужна рекламна кампанія. Або (що вірогідніше) не всі в Європі хотіли дивитися на війну. Адже стрічка призначена передусім для українця, котрий перебуває у контексті та знає й відчуває більше, ніж пересічний європеєць.
Водночас продюсер зауважує, що фільм добре подивилися на міжнародних стримінгових платформах: наприклад, на Apple TV Plus стрічка увійшла до топ-10. Кінотеатральний прокат планується у більшості країн Європи та в Азії. З вітчизняними ОТТ-платформами перемовини ще ведуться, і, найімовірніше, вже після кінопрокату фільм буде доступний онлайн. А от із телеканалами перемовин поки немає, адже більшість із тих, що могли б показати воєнну драму, продовжують транслювати інформаційний марафон «Єдині новини». Проте після кінотеатрального прокату будуть організовані спеціальні покази для тих, хто зараз перебуває на передовій.
Режисер та сценарист стрічки – Мар'ян Бушан, для якого «Снайпер. Білий Ворон» став першим ігровим повним метром.
Основною складністю під час виробництва для нього став обсяг роботи: «Ми мали вкластись у лімітовану кількість змін, зафільмувавши усі пори року. Майже весь фільм – це натурні зйомки у віддалених куточках Київської області. Екшен-сцени потребували особливої концентрації через велику кількість кадрів та переміщень камери в межах великої площі однієї натурної локації. В середньому в нас виходила формула: 1 хвилина екшена = 1 знімальний день. Це дорого, але необхідно». Фінальний виробничий бюджет стрічки становив 29,9 млн грн, 80% профінансувало Держкіно.
Саме Мар'ян Бушан свого часу знайшов історію справжнього Миколи Вороніна та зв'язався зі снайпером, аби перенести його життя на великий екран. «Я помітив у цій історії хороший образний підтекст про мирного українця, що, зіткнувшись із війною особисто, був змушений відмовитися від пацифістичних поглядів і взяти зброю до рук. Дуже нагадує сьогоднішні події… Впевнений: багато українців тоді та сьогодні мають схожий досвід, були змушені робити схожий вибір. Це метафора про кожного українського добровольця», – каже Бушан.
Микола Воронін вичитував перші драфти сценарію: давав коментарі, пропозиції щодо діалогів та сцен. Певної миті сформувалась екзистенціальна історія з кількома одиночними снайперськими сценами та багатьма флешбеками. Однак таке кіно більше нагадувало «якийсь артхаус», режисер же хотів розширити аудиторію. Тому Бушан почав самостійно наповнювати історію сценами та персонажами, котрих не було в реальності. Допомагали йому в цьому відома скриптдокторка Лінда Сегер і воєнний консультант, що додавав до снайперських епізодів важливі деталі та покращував діалоги з погляду реалістичності.
Візуальну складову стрічки – передавання кольорів, світла і красу певних сцен – варто відзначити окремо. Багато глядачів допрем'єрного показу хвалили фільм саме за це, у чому не остання заслуга оператора Костянтина Пономарьова та сторібордистки Валерії Підлужної, з якими працював режисер.
Також варто окремо розповісти про підготовку виконавця головної ролі Павла Алдошина, що з усією серйозністю підійшов до відтворення образу снайпера. Наприклад, він скрізь носив із собою АК-47, аби звикнути до його ваги. Актор брав автомат навіть у метро, поклавши в рюкзак і натягнувши на дуло ганчірку, щоб не перелякати людей. «Через кілька місяців він зміг збирати та розбирати АК швидше за будь-кого з наших військових», – згадує режисер.
Крім того, Павло Алдошин почав відвідувати справжні курси підготовки снайперів, котрі веде військовий консультант фільму – інструктор снайперської школи «Дике поле». Та попри скептицизм уже досвідчених і бувалих бійців, актор довів, що здатен із ними фізично змагатися на рівних, здобувши їхню довіру. До речі, ця деталь дуже нагадує сюжет фільму, де герой Алдошина також долав складний шлях від скептицизму до поваги.
Фото – instagram.com/paldoshyn/
Сьогодні Павло Алдошин захищає Україну в лавах ЗСУ, тому не зміг завітати на допрем'єрний показ стрічки. Та й захід помітно відрізнявся від гучних кінопрем'єр, що проводилися до початку повномасштабної війни: замість селебріті були запрошені військові, більшість з яких організатори попросили не фотографувати в цілях їхньої ж безпеки.
Українська волонтерка та військова Маруся Звіробій поряд із прототипом кіношного героя, снайпером Миколою Вороніним
Утім, серед глядачів були не лише військові
Актори Роман Ясіновський та Андрій Мостренко втілили на екрані збірні образи військових, яких у житті реального героя не було
Продюсери подякували всім глядачам за присутність, адже звичайний похід у кіно сьогодні – це вже сміливість
Після показу на сцену вийшов прототип головного героя, снайпер Микола Воронін, котрий вперше побачив фільм на великому екрані. «Ви присутні на черговому втіленні мрії. Колись я мріяв, щоб моє життя було цікаве, як кіно. Але я не уточнив, який саме жанр хочу. Тому якщо мріятимете, то обережно й уважно, аби це здійснилося в найліпший спосіб», – попередив снайпер і запевнив, що фільм йому дуже сподобався.
«У мене так складається, що я живу до якогось етапу. Колись я жив до фільму «Варкрафт», і це було ще те розчарування. Після я почав жити до цього фільму. Нещодавно режисер сказав мені, що є ще режисерська версія, і тепер наступний етап – дожити до неї», – попри свою серйозну професію, Микола Воронін майже безперервно жартує. Та взагалі справляє враження дуже легкої, позитивної людини. Якби не військовий одяг, дуже складно було б зрозуміти, що перед тобою снайпер, історії з життя якого вже овіяні легендами.
Після показу Воронін щиро зізнався, що вирушає на чергове військове завдання в одну з найгарячіших точок на фронті. І не знає напевно, чи повернеться звідти живим.
