Вже цієї пʼятниці, 2 червня, в столиці розпочне роботу Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA, котрий цьогоріч відбудеться вдвадцяте. Попри повномасштабну війну та скрутні часи, команда форуму підготувала потужну програму – настільки різноманітну та насичену, що на перелік лише основних її складових знадобиться певний час. Якщо стисло, то ювілейний кінофестиваль презентує 51 фільм із 27 країн світу: від Гренландії до Південної Африки. Серед них – 26 українських стрічок (12 повнометражних і 14 короткометражних), чотири світові прем’єри та 21 національна прем’єра українського кіно. А ще – десять професійних дискусій і майстер-класів в індустріальній програмі DOCU/ПРО, гостроактуальні заходи правозахисної програми RIGHTS NOW!, відкрита дискусійна платформа DOCU/КЛАС та багато іншого. Цьогоріч Docudays UA збере навколо себе понад 150 учасників, 50 із котрих – гості з-за кордону.
Тема нинішнього фестивалю – «Образ майбутнього», в яку організатори вкладають не лише перемогу України у війні, а й широкий спектр усього, що буде далі: «Покарання воєнних злочинців, відбудова країни, багато-багато справ, які вже хочеться уявляти, – пояснив на пресконференції артдиректор Docudays Роман Бондарчук. – Тому й візуальне втілення цього року ми зробили у вигляді чистого аркушу, що запрошує до співпраці, співавторства – намалювати чи написати на ньому власний образ».
На візуальне рішення 20-го Docudays UA дизайнерку фестиваля Дашу Подольцеву надихнула вітрина київського принтшопа. Це немов вивернуті навиворіт носії, на яких може зʼявитися постер, із позначенням усіх можливих форматів. «Глядачі вже почали взаємодіяти з нашим постером: щось малюють, хтось пише пропозиції роботи та навіть вклеює рекламу магів і чародіїв. Ми дуже натхнені тим, як це працює на вулицях міста», – зізнався Роман. Крім того, у фестивалю зʼявився власний шрифт, розроблений відомим шрифтарем Дмитром Растворцевим – натхненням для нього слугували часописи про кіно 20-х років.
А ще на «Образ майбутнього» гостей кінофестивалю має налаштувати ролик, який за мотивами власної анімації «Вигаданий пейзаж» створив режисер анімаційного кіно Микита Лиськов, а аудіуосупровід написав кінокомпозитор Антон Байбаков:
За словами програмної директорки Docudays UA Юлії Коваленко, розмова про майбутнє та суспільство, в якому ми хочемо жити після війни, містить багато різних тем, і всі вони в той чи інший спосіб будуть відображені у цьогорічній програмі. Тон цій розмові вже у перший день задаватиме фільм відкриття – стрічка Аліси Коваленко «Ми не згаснемо», що мала премʼєру на цьогорічному Берлінале та вже встигла побувати на багатьох кінофестивалях. «Мені здається, це дуже символічне відкриття, оскільки кіно – про резистентність і про те, як ми мріємо про майбутнє, попри всі тяжкі обставини. Власне, далі ми також говоритимемо про резистентність та образи майбутнього. Зокрема, у традиційній секції відкритих панельних дискусій DOCU/КЛАС».
У межах DOCU/КЛАС 5 червня в залі «Класік» кінотеатру «Жовтень» відбудеться дискусія про кінофестивалі як рушії змін у суспільстві: етичні виклики, ставлення до фільмів із рф, репрезентацію маргіналізованих груп. 6 червня – розмова про участь українців у міжнародних івентах, боротьбу зі стереотипами та комунікацію, завдяки якій нас почують у світі. 7 червня – про стратегію розвитку української кіноіндустрії.
Що ж до кінопрограми, то фільми на Docudays UA традиційно змагатимуться у трьох конкурсах. До міжнародного DOCU/СВІТ відібрано десять повнометражних стрічок: «Двічі колонізована» (Twice Colonized, реж. Лін Аллуна; Данія, Гренландія, Канада), «Три жінки» (Three women, реж. Максим Мельник; Німеччина), «Мовчазна історія» (A Silent Story, реж. Андерс Сковбʼєрг Єпсен; Данія, Швеція), «Ми не згаснемо» (We Will Not Fade Away, реж. Аліса Коваленко; Україна, Франція, Польща, США), «Зерна голоду: Україна 1933» (Seeds of Hunger: Ukraine 1933, реж. Ґійом Рібо; Франція), «Ломбард» (The Pawnshop, реж. Лукаш Ковальський; Польща), «Купка дилетантів» (A Bunch of Amateurs, реж. Кім Гопкінс; Велика Британія), «Сім зим у Тегерані» (Seven Winters in Tehran, реж. Штеффі Нідерцолль; Німеччина, Франція), «Етілаат роз» (The Etilaat Roz, реж. Аббас Резає; Афганістан) і «Ґорґона» (Gorgona, реж. Антоніо Тібальді; Італія, США). Український конкурс DOCU/УКРАЇНА складається з пʼяти фільмів, що вже побували на провідних фестивалях світу: «20 днів у Маріуполі» Мстислава Чернова, «Король Лір: як ми шукали любов під час війни» Дмитра Грешка, «День незалежності» Володимира Тихого, «Залізні метелики» Романа Любого та «Крихка пам’ять» Ігоря Іванька).
Авторка цього й інших трейлерів кінопрограм 20-го Docudays UA – режисерка Катерина Горностай
Конкурс короткого метру DOCU/КОРОТКО нині складається суто з українських робіт: це десять коротких метрів, що осмислюють болісну буденність війни. Одна з десяти стрічок програми отримає нагороду RIGHTS NOW!, яку вручають креативному документальному кіно за «значний внесок у дискусію про людську гідність, свободу та рівність».
«Цьогоріч рівно половина фільмів у програмі – українські, і повний, і короткий метри. Мені здається, що це круто, – резюмує Юлія Коваленко. – Українське кіно наразі присутнє на майже всіх великих фестивалях: зокрема, в нашому національному конкурсі є фільми, котрі мали прем'єри та покази в Берліні, на «Санденсі», на інших важливих майданчиках, і тепер вони матимуть українські премʼєри. Не хочу когось виокремлювати, позаяк усі стрічки чудові, а закликаю дивитися трейлери та приходити на покази».
Поза конкурсом 20-й Docudays UA має чотири програми: традиційні DOCU/АРТ (осмислює образ майбутнього та війни у цифровому світі) та DOCU/ЮНІСТЬ (чотири теплі історії дорослішання), а також особливі – центральна програма фестивалю «Образ майбутнього» та кураторська програма Ольги Бірзул «Монтажний перехід», присвячена памʼяті українського режисера монтажу Віктора Ониська, який загинув 30 грудня, захищаючи Україну. «Стрічки, котрі запропонувала Ольга, демонструють, що монтаж – не тільки один із важливих інструментів сторітелінгу та створення кіно, а й можливість досліджувати історію, не давати важливим темам зникнути з поля зору, випасти з дискурсу», – коментує Юлія.
«Головна позаконкурсна програма «Образ майбутнього» складається з пʼяти фільмів – і фестивальних хітів, і новинок, – продовжує програмна директорка. – Вони розмірковують, як будувати суспільство, які проблеми можуть виникати, або, навпаки, дають приклади, наближаючи до розуміння ідеальної країни, де кожен і кожна відповідальні за спільне майбутнє».
Серед особливих подій форуму – спільний з Краківським кінофестивалем показ фільму Клари Клейнінґер «Жодних слонів у кімнаті» (захід вдячності та солідарності з краківськими друзями, які торік підтримали Docudays UA, надавши свій майданчик для показу конкурсної програми). А також стрічки «Коли весна прийшла в Бучу» Міли Тешаєвої та Маркуса Ленца – про відновлення Київщини після деокупації, «Лариса Кадочникова. Війна» Дмитра Томашпольського, зосереджена на змінах, що відбуваються з людьми зі сфери мистецтва, та «П'ятниця, субота, неділя» Катерини Горностай, яка зафіксувала роботу фестивальної команди над кіновікендом «Надзвичайний стан» у листопаді 2022 року. Закриє фестиваль новий фільм Сергія Буковського «Іван і Марта» – кінооповідь про життя та творчість українського письменника-шістдесятника Івана Дзюби та його дружини Марти. На 20-му Docudays UA відбудеться світова прем'єра стрічки.
Переходимо до індустріальної програми DOCU/ПРО, яка цьогоріч відмовилася від пітчингів та презентацій, оскільки українські фільми присутні на провідних ринкових майданчиках, а сфокусувалася на освітній частині. «Ми зробили програму з десяти подій, які мене дуже тішать, – зізнається директорка індустріальної платформи Дарʼя Бассель. – Відбудуться майстер-класи і для продюсерів, і для режисерів монтажу, і для тих, хто цікавиться маркетингом і PR. Хочу відзначити захід для режисерів 5 червня: польсько-німецька режисерка та членкиня журі міжнародного конкурсу Ельвіра Нєвєра в розмові з Катериною Горностай будуть занурюватись у методи роботи над документальним кіно, і власне Ельвіра розповідатиме про свій творчий метод. Дуже радію, що нам вдалося запросити зірку документального монтажу Нільса Пага Андерсена: 4 червня у дискусії з Даною Бунеску (це не дуже відома в наших широтах, але дуже цікава режисерка монтажу і звукорежисерка, яка працювала над багатьма фільмами румунської нової хвилі) він обговорить монтаж і підходи до створення документального кіно. Серед івентів для продюсерів варто звернути увагу на подію з Монікою Геллстром 7 червня – це, на мою думку, одна з найкрутіших продюсерок, що працювала із суперхітами Flugt та «Будинок зі скалок», який цього року був номінований на «Оскар» і який ми всі дуже багато обговорювали.
Крім прекрасних майстер-класів у нас буде декілька дискусій у вільному форматі. Власне, 3 червня ми почнемо індустріальну програму з такої події – яку робимо разом із Гільдією неігрового кіно, котра все ще перебуває в режимі реєстрації (але люди, що за цим стоять, дуже активно працюють у професії). У форматі круглого столу з документалістами поговоримо, як із початку повномасштабного вторгнення змінилася наша індустрія, ринок документального кіно, як і з ким ми працюємо, як залучаємо кошти на фінансування та як бачимо майбутнє. До участі в цій події ми запросили наші державні інституції: Український інститут, Держкіно та Мінкульт; але поки відгукнувся тільки Український інститут.
Закриє програму DOCU/ПРО дискусія з режисерами нашого проекту Civil Pitch про те, чи справді документальне кіно є інструментом змін, яким є його вплив на широку міжнародну аудиторію та чи справді документальне кіно наближає перемогу. Такими питаннями ми хочемо завершити цьогорічну програму, аби – я сподіваюся – вийти з якимись відповідями та творити разом образ майбутнього, про який ми говоритимемо впродовж фестивалю».
Цього року фільми-переможці Civil Pitch отримали премʼєру на Hot Docs – найбільшому в Північній Америці фестивалі документального кіно, а українська прем’єра чотирьох історій, що осмислюють реальність після 24 лютого 2022-го, відбудеться на Docudays
Зазначимо, що доступ до майстер-класів DOCU/ПРО відкривається тільки за наявності індустріальної акредитації.
Заходи правозахисної програми RIGHTS NOW!, що відбудуться з 3 до 7 червня у «Жовтні», розділено на три групи:
– щодня об 11:00 у межах серії подій «Кава з правозахисниками/-цями» обговорюватимуть відновлення деокупованих території, залученість людей з інвалідністю до процесу відбудови України, можливості зменшення спричинених війною катастрофічних наслідків для довкілля та здатність документального кіно просувати зміни у громадах. «Розкрию секрет: у нас зараз величезний попит на відкриття кіноклубів», – заінтригувала директорка правозахисного департаменту Docudays Ксенія Шиманська. Окрема дискусія буде присвячена статевому вихованню: «Вирок неповнолітнім, які зґвалтували дівчину на Закарпатті, розмова про окремі вагони й інші виклики перед українським суспільством, котрі, зокрема, порушила війна, роблять цю тему дедалі актуальнішою та однією з найприорітетніших найближчим часом», – констатувала Ксенія.
– о 16:00 на заходах «Архіву війни» йтиметься про практику свідчень у Міжнародному кримінальному суді, визнання злочинів росіян в Україні геноцидом і життя музеїв від початку війни.
– о 18:30 в основній програмі RIGHTS NOW! – дискусії про важливі етапи на шляху відбудови країни: зокрема, розмова про адекватну взаємодію держави з військовими, допомогу дітям у подоланні стресу від війни через хібукі-терапію, жарти як спосіб психологічного самозахисту (що перегукується з загальною темою про резистентність) і процес модернізації українських міст згідно з принципами декларації Лугано.
Презентуючи правозахисну програму, Ксенія зізналася, що завжди заздрить людям, котрі відвідують фестиваль як глядачі, адже організатори зазвичай не встигають на більшість показів та івентів
Вхід на події програми вільний, а проходитимуть вони в залі «Солодке життя», доступному для маломобільних груп населення. Кожна дискусія перекладатиметься жестовою мовою (за допомогою організації «Інклюзивно привітні»), та й загалом фестиваль приділяє значну увагу інклюзії: саме тому майже всі фільми програм 20-го Docudays UA (крім «DOCU/УКРАЇНА») отримали описові субтитри, а десять стрічок – аудіодискрипцію (звукоопис), які забезпечили постійні партнери з ГО Fights for Right та ініціативи «Доступне кіно».
Окрему увагу на пресконференції приділили заходам «Архіву війни», котрі презентував Роман Бондарчук
«Під час фестивалю ми плануємо привідкрити архів, що збирається понад рік, для відвідувачів: щодня з 11:00 до 20:00 у залі «Сеанс» працюватиме кімната, обладнана компʼютерами з доступом до «Архіву», і можна буде зсередини побачити, як працює платформа, подивитися зібрані нами матеріали, послухати інтервʼю зі свідками воєнних злочинів, поспілкуватися з командою, – розповів Роман. – Також ми плануємо серію розмов «Голоси України. Як говорити про війну, аби світ нас розумів», серед учасників якої Наталка Гуменюк – співзасновниця проекту «Свідчить Україна», котрому вдалося опублікувати статті про Україну в усіх топових світових медіа, а також американський документаліст Том Дженнінгс, український воєнний кореспондент і лауреат Пулітцерівської премії Мстислав Чернов, режисер фільму «Залізні метелики» Роман Любий. Ще у нас планується панель про вкрадені скарби та повернення вкраденої росією культурної спадщини. Ще – розмова про сторітелінг на війні та допомогу журналістів у здійсненні правосуддя: до нас приїде Ед Вуліамі – перший з часів Нюрнбергського процесу журналіст, який свідчив у Міжнародному кримінальному суді у справах воєнних злочинів колишньої Югославії, а його публікації були використані як докази проти воєнних злочинців. Також поговоримо про термінологію: що напишуть про російську агресію підручники з історії. А 8 червня відбудеться премʼєра фільму «Свідки», змонтованого командою «Архіву війни» з інтервʼю, записаних упродовж року. Це пʼять історій жителів Київської області, які чинили спротив окупантам.
Крім того, у нас плануються дві інсталяції в межах міждисциплінарної мистецької програми DOCU/СИНТЕЗ: одна, розміщена просто в холі кінотеатру, зроблена на основі матеріалів «Архіву війни». Друга присвячена роботі митців зі снами (можна буде послухати сни людей під час повномасштабного вторгнення). Також у межах цієї секції відбудеться декілька дискусій, присвячених взаємодії мистецтва зі свідченнями та травмами. Тож просто приходьте у «Жовтень»: навіть між сеансами там буде що робити і що подивитися».
Докладну інформацію про фільми та заходи можна знайти на сайті 20-го Docudays UA, ми ж поставили організаторам декілька додаткових запитань про те, що лишилося за кадром:
– Програма великого кінофестивалю – це завжди певний зріз того, що відбувається в суспільстві й індустрії. Формуючи програму цього року, що ви побачили? Чи вплинула війна в Україні на світовий ландшафт документального кіно?
– Я б хотіла впевненіше відповісти на це питання, але, на жаль, наразі не думаю, що можна говорити про якісь радикальні, швидкі зміни у ландшафті документального кіно в світовому масштабі, – відповідає програмна директорка Docudays UA Юлія Коваленко. – Це гірко та боляче усвідомлювати, коли твоя країна зранена. Але важливо тверезо розуміти, що кіноіндустрія – і документальна зокрема – це важка машина, яка довго розвертається, вона багато в чому залежить від тривалості виробництва. Простіше кажучи, на те, аби ландшафт почав мінятися, потрібно декілька років. Відповідно, аби ці зміни відбулися так, як ми б хотіли, потрібні тривалі зусилля від нас: українських культурних менеджерів, режисерів, держави. Війна триває дев’ять років – і в дискурсі українського документального кіно тема війни присутня так само дев’ять років. На різних щаблях: від безпосередньо фільмів до стратегічнішого аспекту розвитку індустрії та встановлення міжнародних співпраць. Тобто ми не на позначці «табула раса». Впродовж минулого року ми бачили низку іноземних фільмів, присвячених Україні, – один із них, польський «В Україні» Томаша Вольського та Пьотра Павлуса, ми раді будемо показати в програмі DOCU/АРТ. Також низка українських стрічок із програми 20-го Docudays UA мала прем’єри на кінофестивалях класу А. Це ситуація, про яку років із 6–7 тому ми лише мріяли. Але цей розвиток не стався сам собою – це результат кропіткої праці цілком конкретних людей. Точно знаю, що зараз існує дуже велика цікавість до України в західних кіноіндустріях, але це все перебуває лише у процесі розгортання. Далі все залежить від нас: як у тривалій перспективі говорити про себе так, аби нас почули, як будувати взаємовигідні співпраці, як сприяти змінам у світовому ландшафті.
– А які зміни продемонстрував національний конкурс? Скільки заявок надійшло, чи змінився рівень робіт, чи можна говорити про якесь тематичне розмаїття, поки в країні триває війна?
– Цьогоріч ми отримали 129 заявок – як повних, так і коротких метрів. Це дуже високий показник, враховуючи, що прийом тривав лише місяць. Не хочу порівнювати з попередніми роками, бо це геть інші обставини, просто скажу, що це загалом найвища та найінтенсивніша кількість за останні років із п’ять. Звісно, більшість фільмів у той чи інший спосіб осмислюють війну. Це природно. Втім, що мені здалося цікавим: з’явилося дещо більше фільмів щоденникової форми від непрофесійних режисерів і студентів. Я дуже шаную жанр щоденникової документалістики – він, попри зовнішню простоту, один із найскладніших. І в нас у селекції була низка таких фільмів, деякі ми раді вітати у програмі фестивалю.
– Цього року фестиваль дуже насичений подіями: наскільки складно було знайти фінансування за воєнних умов та з чого воно зрештою складається?
– Насправді у нас були досить великі виклики з залученням фінансування цього року, – каже директорка з фандрейзингу ГО «Докудейз» Юлія Карташова. – Багато партнерів (посольства та культурні інституції партнерських країн), з якими ми співпрацювали впродовж багатьох років, цьогоріч не змогли нас підтримати: на рівні урядів їхніх країн кошти, що виділяються на підтримку України, зі зрозумілих причин передусім спрямовані не на підтримку культурних заходів. Фактично фестиваль став можливий, оскільки у ГО «Докудейз» цього року було стале фінансування від Посольства Швеції в Україні. Також серед найбільших донорів – Посольство Швейцарії в Україні й Український культурний фонд. Попри надважливість фінансів, підтримка фестивалю – це не лише про кошти: багато інституцій допомагають нам, надаючи знижки на свої послуги. Ми вдячні за кожен внесок – від найбільшого до найменшого.
– Що особисто рекомендуєте не пропустити під час фестивалю?
– Це найскладніше питання, – зізнається Юлія Кваленко. – Щиро рекомендую всю програму. У нас склалися дуже потужні конкурсні кінопрограми: я щиро вболіваю за кожен із цих фільмів, і радію, що не в журі – хай як банально це звучить, але обрати переможців буде непросто. Окремо я б хотіла звернути увагу на фільми позаконкурсної програми «Монтажний перехід». Це дорога й одночасно болюча для серця багатьох із членів команди фестивалю програма – вона присвячена пам’яті Віктора Ониська. Прекрасного режисера монтажу, який змонтував, зокрема, фестивальну версію фільму «Черкаси» – важливий приклад української воєнної драми, що говорить про початок російсько-української війни. Вітя також багато співпрацював із Docudays UA, монтував яскраві, харизматичні фестивальні відеоролики, від яких завжди було важко відірватися. 30 грудня Вітя загинув, захищаючи нас усіх на східному фронті… Ми запросили Ольгу Бірзул, його дружину, кінокураторку, створити програму, присвячену пам’яті Віті. Власне, програма, котру зібрала Оля, розкриває роль монтажу та монтажної майстерності як такої у документальному кіно. Це чотири фільми, серед яких, зокрема, фестивальні хіти «Похід на Рим» – новий фільм відомого режисера Марка Казінса й «Аполонія, Аполонія» – вражаючий, вишуканий фільм-портрет художниці сучасного мистецтва Аполонії Сокол від режисерки Леа Ґлоб, якій вдалося створити не просто компліментарне біографічне кіно, а висловлювання про пошук ідентичності та монтаж життя як такого.
Отже, 2–8 червня, кінотеатри «Жовтень», KINO42 та онлайн-кінотеатр DOCUSPACE. А після закриття 20-го Docudays UA, 9–11 червня, фільми-переможці конкурсних програм і фестивальні хіти будуть показані повторно.
