У щоденному вирі подій складно зауважити щось по-справжньому важливе - велике ліпше видно на відстані. Для цього й потрібні різноманітні підсумки наприкінці року: озираючись назад, ми структуруємо все, що відбувалось, а в структурі шукаємо тренди, тенденції, досягнення та провали. Вбравши ялинку й упакувавши подарунки, я теж вирішила зіграти в цю гру: спершу пригадала значні події 2021-го, який минає, а потім спробувала розібратися, що все це означало для української медіаіндустрії. Спойлер: доброго було значно більше, ніж кепського, тож саме час ненадовго відволіктися від нарізання олів'є та зробити фінальні висновки року - аби наступний був кращим і продуктивнішим.
Сварками та галасом проблем не розв'язати - ми нарешті (здається) почали це розуміти
Пам'ятаю, раніше для того, аби спалахнув масштабний скандал, достатньо було просто почекати: рано чи пізно (причому радше рано) він виник би будь із чого. Я, сказати правду, навіть почала думати, що це невід'ємна частина нашого національного характеру, але 2021-й перевернув усе з ніг на голову. Чи то громадськість кинула всі сили на срачі про вакцинацію і на решту просто забракло завзяття, чи то ми й справді стали трішки врівноваженішими, але факт: відчайдушних суперечок стало значно менше. Не кваплюся стверджувати, що вони зникли як вид, проте навіть у тих питаннях, де зазвичай розпалювалися баталії до загину, цьогоріч спостерігався штиль.
Пам'ятаєте Євробачення? Пам'ятаєте, як тихо та мирно (особливо проти минулих років) відбувся конкурс? Звісно, головним фактором було те, що 2021-го не довелося проводити Нацвідбір, а свою порцію хейту Go-A отримали ще 2020-го, проте відсутність подразника точно пішла українській громадськості на користь. По-перше, можливо, ми запам'ятаємо цей досвід і в майбутньому будемо стриманішими, а по-друге, у році, що минає, ми не відволікалися на суперечки, а тому зосередилися на задоволенні від того, як тепло український гурт прийняли у світі. І перемоги в Євробаченні вона здобути не змогла, що, як ви пам'ятаєте з досвіду 2015 року, теж плюс.
Та що Євробачення, коли виявилося, що навіть вибори фільму, котрий представить Україну на «Оскарі», можуть відбутися без хвилювань! Здавалося б, саме цьогоріч суперечки мали бути особливо запеклими: разом із «Поганими дорогами» Наталки Ворожбит за щасливий квиток боролися стрічки «Носорiг» Олега Сенцова, «Вiдблиск» Валентина Васяновича, «Стоп-Земля» Катерини Горностай і «Чому я живий» Віллена Новака. Можливо, секрет украй інтелігентного відбору в тому, що кожен фільм був би гідним претендентом, але, хай там як, коли переможцем стала стрічка Ворожбит, звичного в таких ситуаціях хейту на її адресу не спостерігалося. На жаль, із перегонів за заповітною статуеткою фільм уже зійшов, проте й потрапляння до лонглиста - теж досягнення.
Продовжуючи тему кіно, не можу не зауважити, які налагоджені та мирні були конкурси Держкіно, котрих 2021-го відбулося цілих три. Тут не можна не похвалити Раду з держпідтримки кінематографії: зобов'язавшись суворо дотримуватися нових правил, її члени слова не порушили - в будь-якому разі ображених кінематографістів, що бажають оскаржити результати П'ятнадцятого, Шістнадцятого або Сімнадцятого конкурсів не було, хоча в минулому це траплялося регулярно.
Ще одну зірочку від мене отримує Держкіно - цього разу за швидку реакцію на проблеми законодавства у царині рібейтів. На одному з літніх засідань Ради виявилося, що система податкових повернень працює у нас лише теоретично, а на практиці її першопроходець - компанія Netflix, яка зняла в Україні фільм «Останній найманець», - отримати нічого не може. До честі відомства, працювати над розв'язанням проблеми почали буквально відразу ж. У результаті на останньому засіданні Верховної Ради механізм рібейтів було розблоковано, а наскільки успішно - дізнаємося вже наступного року.
Украй спокійно українська громадськість сприйняла новини про те, що розроблення системи єдиного електронного квитка зрушило з мертвої точки. Це колись навколо неї точилися суперечки, а 2021-го рух, здається, помітили лише одиниці. Навіть презентація системи представникам кіноіндустрії відбулася без зайвого галасу, що змусило мене замислитися: питання стало таким наболілим, що ми припинили на нього реагувати, чи основна драма просто переїхала до 2022-го?
Ще одна загадкова подія року, що минає, яка наробила набагато менше галасу, ніж могла б - відхід Олександра Ткаченка, котрий не відбувся, з посади міністра культури. У цьому разі мовчанка взагалі була всебічна: новин про ймовірну відставку, що з'явилися одночасно з інформацією про можливе відокремлення Держкіно від Мінкульту, довго не коментували ані в Держкіно, ані в Мінкульті. Ясність почала з'являтися лише наприкінці листопада, коли Ткаченко нарешті заговорив: за його словами, відставка лишається актуальною, але й переговори тривають, позаяк відпускати Олександра не хочуть ані Кабмін, ані Рада, ані президент. Такий от цінний, але зговірливий кадр. А міг би просто грюкнути дверима наостанок, тож цінуйте.
Показовою вийшла й історія з Українським культурним фондом. Стисло нагадаю: навесні року, що минає, Наглядова рада УКФ схвалила виділення коштів на низку проектів, серед яких були кінофестиваль «Німі ночі», Форум креативних індустрій, Львівський фестиваль короткометражних фільмів Wiz-Art, KYIV MEDIA WEEK і багато інших івентів (точніше, «знакових подій»). Але потім рішення змінили, переспрямувавши фінанси на святкування 30-річчя незалежності України, а згадані проекти лишилися без грошей, попри те що робота щодо їхньої організації вже розпочалася. І хоча проблема в підсумку не розв'язалася, а галасу навколо неї було вдосталь, певних висновків дійти можна: по-перше, спільні біди вкотре згуртували індустрію, а по-друге, ця ситуація продемонструвала, що багато її учасників можуть зорієнтуватися та знайти рішення навіть у стислі терміни. Ну й гопак у небі в нас був, а на це жодних грошей не шкода.
Ландшафт виробництва аудіовізуального контенту змінюється - тепер у ньому беруть участь стримінги
Поки у світі повним ходом ідуть стримінгові війни, український VoD-ринок лишається острівцем спокою, на якому майже нічого не відбувається. Ключове слово - майже, адже 2021-го життя в сегменті все ж таки давало про себе знати. Так, до глобального розмаху нам наразі далеко, але нині цілком зрозуміло: стримінги геть не проти долучитися до процесу виробництва контенту, хоча ресурсів у них недостатньо.
Так чи інакше, про це говорили всі топменеджери українських VoD-платформ, з якими колеги з MBR спілкувалися під час масштабного дослідження сегмента. Але й без нього вектор руху був зрозумілим іще з минулого року: спочатку «Плюси» з допомогою Антоніо Лукіча зняли серіал «Секс, Інста і ЗНО» для платформи 1+1 video, потім MEGOGO взяв участь у створенні проекту «Ангели» для «2+2», а Sweet.TV зацікавився другим сезоном «Перших ластівок» до такої міри, що придбав ексклюзивні діджитал-права на нього. Рік, що минає, тенденцію продовжив: геть нещодавно платформа OLL.TV показала перший (як для себе, так і для всього ринку) originals - серіал «Зломовчання». Наступного року цією стежкою пройде сервіс «Київстар ТБ»: тут відбудеться прем'єра проекту «Скаженi сусiди». Останній приклад, до речі, сам собою феномен: його створення об'єднало не лише телеканал, діджитал-платформу, продакшен і державу - на ранньому етапі до проекту приєдналися бренди. Коли так і далі піде, то я точно знаю, що виграють у цій битві кінцеві споживачі: контенту буде багато і на будь-який смак.
Нове - це добре забуте старе, а тренди, як і мода, циклічні
Попри те що у виробництві контенту з'являється нова кров, телетенденції року, що минає, буквально кричать: шукати чергову the Next Big Thing телевізійники втомились, а тому дедалі частіше звертаються до «золотого фонду» - форматів, які чудово працювали протягом десятиліть.
На глобальному ринку тренд назрів до пандемії і нас теж почав діставатися ще 2020-го. Але коронавірус загальмував процеси, тож результати ми побачили лише в сезонах 2021-го: на СТБ повернулось «Україна має талант», «Новий канал» запустив «Пекельну кухню», ICTV - «Хто хоче стати мільйонером?», а канал «Україна - «Що? Де? Коли?». У найближчих планах теж є ветерани: влітку 2022-го «Новий» реінкарнує «Форт Буаяр», а «Плюси» оголосили про повернення «Останнього героя». Робіть ставки, кого з ваших улюбленців минулих років оживлять наступним.
Українські ЗМІ живі, й у них повсякчас стається щось цікаве
Наш медіаринок завжди вмів здивувати, а найдивовижніші історії гідні того, аби вписати їх в аннали. Пандемія, на щастя, сегмента не вбила, життя в ньому, як і раніше, жевріє, а деякі події привертають увагу навіть далеких від індустрії людей.
Щодо цього рік удався із самого початку: вже в лютому президент України Володимир Зеленський ввів санкції проти депутата Верховної Ради Тараса Козака і трьох інформаційних телеканалів, що належать йому. Так, ідеться про «112 Україна», ZIK і Newsone, які після цього припинили мовлення. Розмотувати клубок подій, що відбулися згодом, безглуздо, але погодьтеся: гучнішої новини в сегменті, мабуть, за цілий рік немає.
Ще у 2021-му є переможець у номінації «Редакція, якої майже не було». 22 жовтня Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр» запустив власне видання Yar Media, котре очолив Євген Сафонов. Але вже 27 жовтня Сафонов заявив, що редакція у повному складі йде з проекту, позаяк не зійшлася у поглядах із видавцем Анатолієм Ульяновим. Усе це відбувалося на тлі обурення громадськості щодо репутації останнього, а ще через кілька днів і він припинив співпрацю з Меморіальним центром. Загадково в цій історії приблизно все, але факт: редакції, яка існувала лише кілька днів, у нас іще не було.
Останні дивовижні події року символічно перегукуються з початковими. На медійних радарах знову замаячив медіаменеджер Олексій Семенов - цього разу в ролі людини, що перезапускає канал «Рада». Яким буде контент мовника - оцінимо вже наступного року, а його формат і стиль зрозумілий вже зараз. Натякну: шукайте спільне у закритих «112 Україна», ZIK і Newsone, а також у каналу «Прямий».
Життя триває, але потрібно вміти адаптуватися
Увесь 2020-й ми говорили про те, як би вижити, а 2021-го настав час діяти. Причому нинішні часи вимагають не лише рішучості та завзятості, а й адаптивності. Діставши уроки з життя до, під час і після локдауну, наша індустрія пристосувалася буквально до всього: і до онлайну, і до гібридних форматів зустрічей, і до необхідності вміти прораховувати десятки варіантів розвитку подій.
З досвіду року, котрий минає, ми знаємо, що в умовах карантину можливо буквально все: провести церемонію, як це було з премією «Золота Дзиґа», організувати кінофестивалі на кшталт «Молодості» або Одеського, зібрати міжнародний медіафорум масштабу KYIV MEDIA WEEK і навіть з'їздити до Канн, хоча можна було просто подивитися на них в онлайні. Хай там як, тренд і зараз на позитив, тож обережно сподіваємося, що Зимовий кіноринок ОМКФ відбудеться в лютому 2022-го, як і задумано.
Кіновиробництво теж, здається, оговталось, і 2021-го в Україні багато хто докладав зусиль, щоби процеси в ньому стали комфортними, зручними і взагалі - світового рівня. Я, наприклад, і раніше знала, що в країні працюють кінокомісії, але цьогоріч їхня діяльність стала відчутнішою - аби в майбутньому потенціал розкрився ще більше. А ще добрий приклад того, як можна розвивати індустрію та регіони одночасно, показали автори Lviv Location Guide, коли презентували його на ОМКФ.
Ну а головне, 2021 року ми усвідомили, що навіть локдаун не привід спускати руки. Коли весь світ завмирає, потрібно користуватися моментом і збагачуватися знаннями - добре, що онлайн-освіта нині майже поставлена на потік. Якщо ви все ще не в темі, спробуйте Освітню платформу PITCH UA - вам напевно сподобається.
Я, як бачите, не обдурила: складний 2021-й приніс багато доброго. Проте це не скасовує спрямованості на те, аби 2022-го позитиву було ще більше. За це і вип'ємо - несіть шампанське!
