Сьогодні розпочинається національний прокат українсько-німецької стрічки «Я, Ніна» – драми, що ґрунтується на історії журналістки Яніни Соколової, яка перемогла онкохворобу та відверто розповіла про цей непростий досвід в автобіографічній повісті. Міжнародна премʼєра фільму, створеного за підтримки Держкіно, фонду Nordmedia й Українського культурного фонду, відбулася 2022 року в офіційному конкурсі Талліннського міжнародного кінофестивалю «Темні ночі», українська – цьогоріч, на відкритті кінофестивалю «Миколайчук OPEN».
Утім, позавчора в Києві відбулася ще одна премʼєра, а також дистрибутор «Артхаус Трафік» запланував низку спеціальних показів за участі команди у Львові, Івано-Франківську, Харкові, Тернополі, Полтаві, Одесі, Вінниці, Хмельницькому та Дніпрі
У фільму «Я, Ніна», який створювали український «Яніна Соколова Продакшн» та німецький San Cinema Gmb, непроста виробнича історія. 2019 року кінопроект став переможцем Одинадцятого конкурсного відбору Державного агентства України з питань кіно, маючи на той момент геть інший творчий склад: режисером виступав Володимир Харченко-Куликовський, а головні ролі мали виконувати сама Яніна Соколова та співак Валерій Харчишин. Концепція стрічки також була іншою: планувалося «перше велике кіно про страшну хворобу часу» – історія, скерована на широкого глядача, без некомфортних сцен, нецензурної лексики тощо. Власне під цим соусом проект «продали» Держкіно (через брак фінансування перелік переможців конкурсу був значно скорочений, і в категорії «Фільми для широкої аудиторії» перевагу віддали тим, що «з великою імовірністю будуть успішні в прокаті»). І саме тому до проекту був залучений режисер, який раніше знімав серіали та кліпи. Втім, згодом історія дістала переосмислення.
Про це команда фільму розповіла на кінофестивалі в Чернівцях
Усе почалось із заміни в режисерському кріслі: у нього запросили Марисю Нікітюк, яка написала геть новий сценарій. Також Нікітюк провела інтервʼю з низкою онкопацієнтів, котрі стали прототипами персонажів на екрані (в кінці стрічки є довгий перелік їхніх прізвищ і присвята їм). Акторський склад також змінився: головні ролі зрештою виконали Ксенія Хижняк, Олексій Тритенко та Максим Панченко.
Тепер фільм тільки відштовхувався від історії Яніни Соколової, дуже далеко відійшовши від концепції байопіку. Як зазначила сама Яніна, що виступила продюсеркою стрічки, головна героїня вживає наркотики, має проблеми в особистому житті, чого не відбувалось із Соколовою: свою хворобу журналістка пережила у колі найближчих.
Яніна та Марися спеціально демонізували головну героїню, аби потім було краще видно її перетворення
Також журналістка розповіла, що найпершим членом знімальної команди став оператор-постановник Сергій Михальчук. Йому вона зателефонувала у далекому 2019 році та запропонувала зняти її фільм. Сергій одразу погодився. Після цього вже формувалася команда (нагадаємо, у Михальчука нещодавно відбулася ще одна премʼєра – в прокат вийшов пригодницький екшен «Довбуш», а сам оператор із початком повномасштабного вторгнення росії мобілізувався та захищає країну в лавах ЗСУ).
Ще одна людина, котра перебуває у складі команди фільму із самого початку його створення, – кастинг-директорка Алла Самойленко, мама легендарного захисника «Азовсталі» Іллі Гендальфа Самойленка. Саме вона відкрила талант і харизму виконавиці головної ролі Ксенії Хижняк: звісно, у неї і раніше були акторські роботи, та багато хто стверджує, що саме в стрічці «Я, Ніна» повноцінно розкрилася майстерність і мистецтво перевтілення Хижняк. «Проблема була знайти головну актрису. І тут Алла Самойленко запропонувала Ксенію Хижняк. Ми одразу побачили її фактуру. Це була дуже важка, виснажлива роль», – розповіла режисерка Марися Нікітюк.
Ще одним відкриттям Самойленко стала акторка Лілія Нестеренко, яка виконала роль подруги головної героїні. Вже потім, коли її затвердили та почали працювати над фільмом, зʼясувалося, що Лілія також бореться з раком. Сама ж Нестеренко, дізнавшись, про що стрічка та що її відібрали на роль, сприйняла це як розіграш від усесвіту.
.jpg)
Згодом Лілія Нестеренко забула всі складні моменти фільмування, залишивши в памʼяті тільки хороше
Кожен із головних акторів здолав певні етапи перевтілення. Та найскладніше, мабуть, було Ксенії Хижняк. Вона згадує: ще на пробах одразу було сказано, що виконавиці головної героїні доведеться поголити голову, зніматись оголеною та бути фізично витривалою. «Щодо знімання голою я гадала, що маю це зробити, коли це буде виправдано, коли роль того вартує. Це був виклик і пропозиція, котрі бувають раз у житті», – поділилась акторка.
Найскладнішими ж для Хижняк були зйомки на мосту: це сцени ближче до фіналу, коли герої стрибають за допомогою роупджампінгу. Акторка мала стрибати останньою на знімальному майданчику. «Я весь день стояла та чекала на захід сонця, аби стрибнути. Було дуже холодно, пронизливий вітер. Я була у чотирьох кофтах. Я плакала в гримерці. Але коли настав час стрибати, було дуже круто», – згадує Ксенія.
За акторку дуже переживав батько: її мати загинула від раку, і він боявся, щоб цією роллю Ксенія не наврочила собі чогось страшного
Хижняк зізнається: фільм залишив відбиток. Після зйомок вона записалася до психіатра та пройшла курс антидепресантів. За словами акторки, такі ролі, як у стрічці «Я, Ніна», неможливо грати поверхнево – треба занурюватися. Тому повсякчас грати таке неможливо. Принаймні раз на кілька років.
Своєю чергою партнер Ксенії Макс Панченко не зміг виділити найскладніший період зйомок: навпаки, актор кайфував від того, що відбувається. І постійно жартував, чим іноді трохи дратував інших членів знімальної команди. Втім, для Панченка ця роль також стала своєрідним викликом, адже під час проб він отримав певний діагноз (не рак). «Те, що мені довелося психологічно пірнати в ненульовий шанс померти, оце, мабуть, було складно», – зізнався актор.
На екрані герой Панченка – такий собі лисий персонаж із великою кількістю татуювань, пофарбованими нігтями й тунелями у вухах, тобто цілковита протилежність самого Максима. Іноді акторові в образі свого героя треба було зʼявлятися перед дітьми, яким він викладає акторську майстерність: звісно, ті були у захваті від його образу, а от батьки, коли побачили вперше, трохи напружились – довелося пояснювати, що до чого.
У стрічці також є доволі нетипова сцена – це епізод, у котрому зʼявляється динозавр (під час хіміотерапії у головної героїні починаються галюцинації). Деталі роботи над сценою привідкрила Марися Нікітюк.
Під час підготовки до знімання фільму режисерка перечитала купу книжок про онкохвороби. Серед них була «Хроніки раку»: там ішлося про те, що вчені знайшли сліди раку в кістках динозаврів. Марисю так захопив цей факт, що вона вирішила додати його у фільм. «Я дуже довго думала, хто має виринути з підсвідомості героїні під час хіміотерапії. Зрештою було вирішено, що виходить динозавр. Але постало питання, як це все зробити», – згадує Нікітюк.
Режисерка передивилася всі making of «Парку Юрського періоду»: найцікавіші моменти були там, де в сцені використовували мехатронну ляльку динозавра. Марися сказала продюсерам, що хоче таку саму ляльку. Втім, попри всю творчу свободу, тут бажання режисерки довелося обмежити – задорого. В результаті було знайдено іншу ляльку, дешевшу, поверх якої малювали спецефекти – ними вже опікувалися німецькі партнери.
Ще однією трансформацією, котру пережив фільм, стала зміна продюсерського складу. Юлія Сінькевич приєдналася до проекту, коли основні зйомки були майже завершені, та, за її ж словами, виконувала роль кризової менеджерки. Про продюсерську частину стрічки «Я, Ніна» ми поговорили із Сінькевич окремо.
«Я застала кілька знімальних днів, але загалом працювала над постпродакшеном. Мені довелося завершувати фільм, робити міжнародний промоушен», – каже продюсерка. На фінальній стадії виробництва стрічка брала участь у декількох програмах, щоб отримати додаткове фінансування: це Final cut, яка проводилася в Україні за підтримки УКФ, When East Meets West в Італії, також були міжнародні консультації, аби максимально універсально та зрозуміло розповісти цю історію глядачам у всьому світі.
Сінькевич запевняє, що ані вона, ані Яніна Соколова не втручались у знімальний процес, аби дати Марисі Нікітюк максимальну творчу свободу
Що ж до постпродакшену, який припав на час повномасштабного вторгнення росії в Україну, то, за словами продюсерки, німецькі партнери одразу відреагували та надали всю необхідну підтримку. Матеріали фільму були вивезені до Німеччини, німецька сторона створювала візуальні ефекти, а також частково працювала над кольорокорекцією. Крім того, німці виділили невелику додаткову суму на завершення робіт, які мали бути виконані в Україні, в Німеччині.
Після вивезення стрічки за кордон, роботу вели на дві країни: Марися Нікітюк поїхала до Німеччини на завершення кольорокорекції, частину кольорокорекції було завершено в Україні – з оператором Сергієм Михальчуком.
За словами продюсерки, кінотеатри непогано розписали фільм – підготовлено понад 100 екранів. «Але звісно, багато залежить від глядача та першого вікенду», – каже Сінькевич. Вона також звернулася до майбутніх глядачів із проханням не боятися йти на стрічку: багато хто може подумати, що тема заскладна у сьогоднішні й без того непрості часи. Втім, Юлія запевняє, що в основі фільму лежить життєствердність: «Стрічка дає надію та надихає».
Права для показу фільму на території Європи вже придбав стримінг HBO Europa. Крім того, ведуться перемовини про театральний прокат із Німеччиною, країнами Азії та США, але точних дат наразі немає. Міжнародним сейлз-агентом виступає британська компанія Reason 8. Також ведуться перемовини з українськими телеканалами та стримінгами – втім, остаточного рішення поки не ухвалили.
Після завершення роботи над стрічкою «Я, Ніна» Сінькевич планує сфокусуватися на кількох проектах. Це насамперед документальний фільм «За кадром», який переміг у конкурсі кіноакадемії за підтримки Netflix того року та перебуває на етапі передпродакшену. «Додаткові кошти ми залучили, отримали грант на розвиток проекту від Європейського фонду солідарності. Ми також здобули нагороду на пітчингу When East Meets West в Італії у січні цього року. Зараз чекаємо на гранти від кількох фондів на продакшен. Хотіли б завершити основну знімальну частину до кінця весни. Але будемо дивитись, як розвиватимуться долі наших героїв», – поділилася Сінькевич.
А от ігрова стрічка «Леся Українка. Узлісся» наразі стоїть на паузі, адже під час війни профінансувати проект такого рівня та масштабу майже неможливо. Команда шукає варіантів переформатувати проект і вдосконалити сценарій. Утім, Юлія разом із Мариною Степанською почала роботу над ігровим серіалом «Суперниці»: проект перебуває на дуже ранньому етапі девелопменту.
