Рік, що минає, ознаменувався великою кількістю змін для української кіноіндустрії - від нового закону про рібейти до трансформації в системі держпідтримки кінопроектів. Кінопрокат не перебував на вістрі цих процесів, але викликані ними зміни неодмінно позначаться і на його роботі, а тому панельна дискусія від Української кіноасоціації та Української кіноакадемії в межах Зимового кіноринку була очікуваною подією: хтось мав можливість висловитися, хтось отримав довгоочікуване роз'яснення питань із розвитку галузі.
Державу на заході уособлював перший заступник міністра культури, молоді та спорту Анатолій Максимчук. Індустрію і водночас державну інституцію представляла Вікторія Ярмощук, виконавчий директор Української кіноасоціації, радниця міністра культури, молоді та спорту з питань кінематографії. А член Ради з держпідтримки кінематографії Людмила Горделадзе свою позицію на обговоренні окреслила як позицію старійшини галузі.
Модерувала захід генеральний продюсер Одеського міжнародного кінофестивалю Юлія Сінькевич.
Передусім Юлія поцікавилася у спікерів, що взагалі відбувається в індустрії: криза, чи, може, навпаки - період трансформації та нових можливостей? Які болючі точки можна визначити і які вектори розвитку намічені?
На думку Вікторії Ярмощук, якщо у галузі зараз і криза, то це криза зростання, бо українське кіно протягом останніх кількох років зробило значний ривок уперед. А коли ти стаєш доволі великий, з'являються проблеми, яких не було раніше, треба по-іншому розподіляти ресурси, свій час та інше.
«Сама система дуже змінилася. Інша система фінансування, дистрибуції, це інший KPI, як любить казати пан міністр. Тому я б не називала це кризою. У нас великий процес трансформації. І щоби «кризу» не лише подолати, але й вийти з неї переможцем, індустрії й державі треба дуже тісно співпрацювати, чути одна одну та по-справжньому допомагати, адже ми точно не по різні боки.
Якщо ви знаєте, що я робила в Офісі реформ гуманітарної політики (Офіс із розробки гуманітарної політики), то ми, власне, сформулювали перелік больових точок і точок зростання. Їх досить багато, і вони всі тісно пов'язані між собою. Якщо говорити узагальнено, ми всі розуміємо: наш ринок наразі не є таким, що сам себе забезпечує в плані грошей. Виробник фільму точно не може його «відбити» на українському ринку лише в прокаті. Можна вийти майже в нуль, якщо продати права на телебачення, а якщо зробити міжнародні продажі, залучити спонсорів і бути максимально ефективним - тоді є можливість окупити своє кіно в Україні. На жаль, наш ринок кінопрокату та дистрибуції не дозволяє виробляти проекти без підтримки держави. Тож треба створити такі умови, аби кіно могло функціонувати без неї.
Один зі шляхів вирішення цього питання - звісно, розбудова кінотеатрів, залучення інших каналів дистрибуції українського кіно. Наша основна велика проблема - це нестача грошей. Є багато способів, як їх шукати, і абсолютно точно - не у державній підтримці», - вважає Ярмощук.
«Я відповідатиму на питання, чи є криза, - додала Людмила Горделадзе. - Наша галузь має декілька спрямувань, і, коли говорити про ті, якими ми зараз опікуємося, - виробництво та прокат, тут кризи точно немає. Криза, на мій погляд, лише у кіноосвіті, але це не тема сьогоднішньої розмови. Вчора відбувся з'їзд Спілки кінотеатрів України, і жодного проблемного питання, крім невеликих, не було. Тобто вже ніхто не жаліється ані на глядача, ані на українське кіно, яке хтось там вимагає показувати. Так, є зростання, і треба працювати над стратегією, підштовхувати правильні вектори розвитку, прокату зокрема, однак нічого докорінно змінювати не треба.
Кризи немає, але немає, на жаль, і стратегії. То я передаю мікрофон, і хотіла б почути хоч натяки на стратегію щодо кіно у найближчий період».
Юлія Сінькевич уточнила, чи вважає Людмила Борисівна в такому разі, що кінотеатрів достатньо? Чому не розбудовуються кіномайданчики в невеликих містах, коли в усій країні їх уполовину менше, ніж в одному лише Берліні?
У відповідь Горделадзе розповіла про свою недавню участь у конференції асоціації кінотеатрів «Європа Сінема» та про озвучені там проблеми. Вона визнає, що в Україні кінотеатрів менше, ніж за світовими стандартами, та наразі у «Європа Сінема» вбачають майбутнє у закладах культури типу клубів. На Заході для цього може проводитись ревіталізація виробничих приміщень. В Україні теж, на її думку, мають бути такі проекти. Щодо малих міст Горделадзе навела приклад політики облаштування малих кінотеатрів у житлових масивах радянських часів і вважає, що такий принцип може бути зараз втілений у житлових комплексах. Один-два зали - і це підвищуватиме кількість залів і допомагатиме просувати, зокрема, українське кіно.
На питання модератора, з чим довелося зіткнутись на посаді заступника міністра, Анатолій Максимчук відповів, що для нього кіно не є новим питанням, адже, ще будучи в бізнесі, він опікувався розвитком ініціативи #КіноКраїна.
Він погодився з колегами, що кризи галузі немає - радше слід знаходити відповіді на питання, куди ми йдемо або що робимо далі. Максимчук підкреслив: Україна не ізольована, тож конкуренція відбувається не всередині галузі, а з глобальним ринком, і така конкуренція зростатиме.
«Ми тут маємо говорити і про платформи - це пряма конкуренція. Змінюються звички споживання контенту. В кінотеатри йдуть на блокбастери або на авторське кіно, решту продукту споживають удома. І це ті випадки, з котрими ми маємо працювати, щоби не перетворитись на одну з тих країн, яку поглинули. Тому, наприклад, в Європі думають, як урегулювати питання з тим самим Netflix, - підкреслив заступник міністра. - Щодо питань до держави. Ми зіткнулися з тим, що є багато незадоволених: ви не так робите, ви нас не слухаєте. А ще ми весь час чуємо: «Скажіть нам, як це має бути, як держава це робитиме». На мою думку, такий підхід не на часі. Як уже сказала пані Вікторія, має бути якісний діалог. Саме для того створений Офіс із розробки гуманітарної політики - аби залучити всіх, хто хоче щось запропонувати. Усі напрацювання Вікторія передає до міністерства, їх дуже багато, і ми всі переглядаємо».
«Для діалогу є багато форматів - приміром, асоціації та об'єднання, які можуть висловлювати думку індустрії. Адже вона немонолітна, але важливо, щоби спочатку проводились дискусії всередині, напрацьовувались спільні рішення і далі вже виносились для обговорення. Зараз, на жаль, це відбувається не так: хто перший добіг, хто з ким знайомий, той і просуває свої ідеї. Це можливо, однак насправді неправильно та неефективно. Всі мають розуміти, що, створюючи спільне, треба десь поступатись особистому», - зазначив Максимчук і перейшов до ще одного важливого питання - запровадження єдиного електронного квитка.
«Це важлива ініціатива, яка додасть прозорості на ринку, дозволить державі бачити ефективність. Зараз систематизованих даних немає, тому робити якісь висновки неможливо. Звіти створюються дуже несистемно, там дуже багато суб'єктивізму. Особливо коли надходить інформація з регіонів. А рішення ухвалюються саме на підставі цих даних, що дуже відрізняються від дійсності. Єдиний електронний квиток є тим інструментом, котрий дозволить отримувати об'єктивну онлайн-інформацію про те, що відбувається, які бокс-офіси, які проблеми з розписом фільмів. Ми маємо оперативно отримувати таку інформацію, робити певні висновки та змінювати формат. Роль міністерства - формування політики, тобто це дуже велика аналітична складова і модераційна історія. Ми повинні спілкуватись усередині та розуміти, які проблеми маємо і як їх вирішуємо. Держкіно має здійснювати політику, а от формування лишається за міністерством», - підсумував він.
У боротьбі з піратством Максимчук теж пропонує об'єднати зусилля. Наприклад, після ухвалення закону про держпідтримку та впровадження відповідальності за піратство закрилися декілька ресурсів. Але він пропонує підходити більш комплексно: впливати на рекламодавців, котрі замовляють рекламу на піратських сайтах і фактично фінансують крадіжку контенту.
У цей час Вікторія Ярмощук переадресувала заступнику міністра питання Людмили Горделадзе щодо стратегії. А сама Горделадзе поцікавилась, чи вважає він, що цього року завершився певний етап українського кіно і має розпочатись новий.
Анатолій Максимчук відповів, що кіно є інструментом комунікації та формує унікальний культурний простір, а також може використовуватись як контрпропаганда у світі постправди.
«Ми маємо з цим працювати, розвінчувати наративи, створювати власних героїв, відкривати ті сторінки історії, що під час русифікації закривалися, аби стерти нашу ідентичність. Є дуже багато видатних особистостей, яких мало хто знає. Про це слід говорити - і про сучасних героїв, і про героїв минулих часів. Потрібно переосмислювати минуле, його складні періоди, що зараз впливають на суспільство, які його розділюють. Завдання держави - формувати політичну націю. Кіно в цьому сенсі є дуже потужним інструментом», - повідомив він.
Обґрунтовуючи, чому так важливо розвивати критичне мислення, Максимчук навів як ілюстрацію своїх слів фільм «Ціна правди»: на його думку, тільки правда може бути пігулкою проти постправди. «Ми можемо багато чого розповідати в новинах, проводити мільйони заходів, та, якщо кіно потужне, воно достукається до сердець», - підсумував Анатолій.
Юлія Сінькевич повернула присутніх до обговорення більш конкретних речей, а саме до питання про єдиний електронний квиток. Вона поцікавилась, чи напрацьовані вже якісь конкретні кроки, і що саме варто зробити, аби все запрацювало.
Вікторія відповіла - єдиний електронний квиток не є чимось новим, що треба сідати і напрацьовувати чи вигадувати. «Ми в загальних рисах описали, як це має бути, для чого електронний квиток потрібен державі. Позаяк нам видається, що оператором системи повинне бути Держкіно, дані мають стікатися туди. Прописали, для чого це дистрибуторам, кінотеатрам і продюсерам. Наступний крок - сідати всім разом і складати технічне завдання. Наскільки мені відомо, у пана Анатолія це один із пріоритетів», - поділилась вона.
Ще одне запитання від модератора: чи це програмне забезпечення, котрим володіє держава, чи будуть кінотеатри зобов'язані встановити його за певну плату і як планують імплементувати?
Вікторія зізналась, що деталей наразі не обговорювали, тож треба сідати і розмовляти про такі моменти.
А от Людмила Горделадзе бачить лише два можливі варіанти: або приєднатися до системи - приміром, Rentrak, або розробити власну програму від імені держави та на тендері обрати найкращого виконавця. А ТЗ, безумовно, слід розробити в міністерстві, із залученням Держкіно.
Вікторія ж наполягає, що це має бути окреме програмне забезпечення саме для України, адже тоді воно, на її думку, коштуватиме державі дешевше.
Коли перейшли до запитань із залу, член правління Союзу кінотеатрів України Олександр Рудаков нагадав про існування СКУ: «Щодо можливості об'єднання внутрішньої позиції в індустрії, напрацювання та подальшого надання інформації органам державного управління - насправді існує такий орган. Ми вже два роки успішно працюємо над цим. На жаль, за відсутності наступництва влади й інформації у вас немає розуміння, що такий орган існує та презентує інтереси понад 70% індустрії кінопрокату».
Вікторія Ярмощук зазначила, що СКУ - громадська організація і вона в курсі її існування.
«То чому це питання виникає? Зважаючи на те, що ви кажете про розробку електронного квитка. Десь близько чотирьох місяців тому було розроблене технічне завдання силами найбільших кінотеатральних мереж. Після узгодження Союзом кінотеатрів України ці матеріали скерували до Держкіно та інших структур. Я так розумію, ви про них нічого не знаєте», - наполягав Рудаков.
Радниця міністра відповіла, що, певне, Держкіно не в курсі, як і Офіс із розробки гуманітарної політики.
Людмила Горделадзе розповіла про існування проекту постанови Кабміну, але то було навесні. Відбулось обговорення програми у Держкіно - вона відомство не задовольнила.
Рудаков усе ж таки нагадав - ішлося про те, щоби до розробки програми були залучені фахівці індустрії: «Аби не вийшов продукт, котрий ви самі для себе розробили, а далі силовими засобами довели до кінотеатрів і почали стягувати штрафи. Тема електронного квитка - точніше, електронного звітування - має визначати, з якою періодичністю надаватимуться дані. Чи потрібна інформація онлайн? Чи можна так, як ми надаємо дистрибуторам, - відправляти її раз на день? Що ви збираєтесь із цією інформацією робити? Де будете її зберігати і як обробляти? Як позбутися питань витоку інформації? Нами такі моменти вже були пропрацьовані, а ви зараз намагаєтесь винайти велосипед. Підключайте кінотеатри. І повторюся, є такий орган, що представляє понад 70% учасників ринку».
Вікторія Ярмощук нагадала, що йдеться про опис механізму для Мінкульта і він не є технічним завданням.
Та представника СКУ це не надто заспокоїло:
«Але ж ви вже склали певну модель, сидячи на тому боці та не розуміючи специфіки. Кожного разу я чую - це не становитиме жодної загрози, це не те, що ви думаєте, все буде по-іншому облаштоване. Насправді ж усе працюватиме саме так, якщо встановлять штрафні санкції за несвоєчасне подання інформації. Уявіть: вимкнули світло чи евакуація, що відбувалась у нас 27 разів в одному торговельному центрі за чотири місяці. Не надано інформацію - завтра приходять якісь структури та застосовують штрафні санкції. Я готовий запропонувати свою експертну допомогу, бо ми всі разом маємо вибудувати парадигму процесу. А не ви зараз даєте вказівку, приходите до нас, і ми кажемо, що це дурниця».
Анатолій Максимчук запропонував знизити рівень напруги щодо держави і знову закликав до діалогу:
«Ви бачите якогось ворога чи загрозу. Немає такої загрози. І ми розуміємо - силовий варіант впровадження чогось не буде ефективним і не створить позитивів для галузі. Тому я би вас просто просив менш агресивно ставитися. Ані від мене, ані від Вікторії ви не почули, що у нас є конкретне завдання, яке ми будемо комусь насаджувати. Усе ж таки ведімо конструктивний діалог. Ми сказали: це важливо і це має бути, проте не сказали, як саме. А ви вже так агресивно реагуєте. Безумовно, має бути напрацювання. Я вам дам свої контакти, ми сядемо та напрацюємо спільне вирішення. І інтереси держави, які мають бути задоволені, - це прозорість галузі. Ми хочемо зробити систему такою, аби вона аналізувала ефективність державної підтримки - не ми збирали інформацію, а вона надходила автоматично. Щодо питання безпеки. Це справді важливо, і мають бути запобіжники проти антиконкурентних речей. Ми це усвідомлюємо. Я дуже молодий заступник міністра, дотепер працював в індустрії і розумію те, про що ви говорите, тож у нас немає завдання когось через коліно перегинати. Ми хочемо діалогу».
Юлія Сінькевич додатково прокоментувала потребу у статистиці. Запущений ресурс Dzyga MDB, і збирати бокс-офіси завжди доводиться у ручному режим. Ця інформація не підтверджена, тому автоматизована система всіх влаштує.
Наступне запитання модератора стосувалось важливих законодавчих змін. Наприклад, чи буде до кінця року проголосований вступ до Eurimage? Чи є якісь інші нормативні акти або зміни, котрі треба внести?
Заступник міністра розповів - цього ж дня має відбутись засідання Комітету з європейської інтеграції, де розглянуть законопроект, який минулого тижня був внесений президентом до парламенту. Максимчук сподівається, що питання врегулюють до кінця року. Залишається ще один сесійний тиждень, там дуже багато законопроектів, та в міністерстві планують зробити все, аби Eurimages був проголосований.
Вікторія Ярмощук не стала перераховувати всі законопроекти, а щодо змін до Закону про кінематографію відповіла - це теж не зовсім до неї: «Усі напрацювання, які ми робили в Офісі, мають сформулювати проблему, важливість її вирішення для держави та окреслити органи, котрі повинні ухвалювати рішення. Наступний крок - юристи беруть документ і дивляться, які законодавчі акти треба створити або змінити, аби це запрацювало. Держава зараз має створити для індустрії умови розвитку - тобто не надавати пряму підтримку, а розробити саме умови: приміром, законодавство, що на пільгових умовах дозволяє відкривати кінотеатри в маленьких містах, або зацікавити інвесторів, щоби вони вкладали гроші в українське кіно. Ті речі, які не вимагають у держави грошей, а передбачають регулювання, що допоможе індустрії запрацювати. Це все, звичайно, час».
Людмила Горделадзе озвучила важливу для прокату тему - необхідність перегляду квот на українське кіно для прокату:
«Зараз 15%, і їх неможливо виконати, а наступного року буде 30%. Я вважаю, що треба взяти європейський досвід, де є підтримка тих, хто працює класно. І тоді переглянути підходи: не зобов'язати о 6-й або 8-й ранку показувати кіно, яке о такій порі нікому не потрібне. А від тих позитивних касових зборів, залучення молоді, івентів з українським кіно за певних умов можна преміювати кінотеатри. На це, на мою думку, в Держкіно знайдеться якась копійчина. Про це треба подумати на державному рівні».
А Анатолію питання видається більш проблемним:
«Тут важливо розуміти, який іноземний досвід ми хочемо взяти. Адже майже всі країни Європи захищають власний культурний та інформаційний простір, частиною котрого є кіно. Навіть у тій самій Франції, що має набагато потужнішу індустрію, є квоти».
Із цим не погодився член Ради з держпідтримки кінематографії Андрій Халпахчі та просто з залу відповів, що вже два роки немає такої практики.
Заступник міністра сперечатись не став: можливо, у нього застаріла інформація, однак тривалий час вони забороняли ставити голлівудські блокбастери, коли йде прем'єра французького фільму. Та є й інша проблема, на його думку, - це невелика кількість якісного українського кіно. І знов-таки закликав до спільного діалогу. До того ж важливо, аби продюсери перед поданням на держпідтримку проводили консультації з дистрибуторами - щоб не просто виробити фільм, а він дійшов до глядача.
«Щодо перегляду квот. Можливо об'єднати це з темою електронного квитка. Квоти мають бути, але які, скільки і де - обговорімо», - зазначив Максимчук.
Співвласниця мережі кінотеатрів «Прем'єра» Руслана Цуп'яшук порушила питання насиченості ринку. Вона розповіла, що в усіх містах країни, де можна було б відкрити кінотеатри, вони вже відкриті.
«Пропоную дослідити ринок, чи є куди розвиватися. Я хвилююсь, що ця програма розвитку кіно в регіонах задушить його. Ми вклали власні кошти, працюємо на свій ризик і несемо відповідальність».
Кінодемонстратори з невеличкого міста поскаржились, що потерпають від мера, який хоче закрити кінотеатр. Вони інвестують власні гроші, а місцева влада починає видавлювати їх із ринку, отже, вони вимушені просити підтримки в держави.
Також постало питання про піратство під протекцією місцевої влади - відкривають зали, де транслюються фільми без прокатних ліцензій.
Анатолій Максимчук поцікавився, яка ж мотивація у чиновників. Отримання хабарів? Яким чином держава може допомогти на законодавчому рівні? Слід конкретно визначитись із законом, щоби його не обходили, адже зобов'язати мерів піклуватись про кінотеатри не є механізмом вирішення.
Людмила Горделадзе нагадала, що закривати піратські кінотеатри має поліція.
Продюсер Анна Паленчук теж поставила запитання спікерам:
«Оскільки я значну частину часу перебуваю в Канаді, то чую, що коїться на північно-американському ринку, і можу порівнювати з тим, що відбувається у нас. Велика частина кінотеатрів там закривається. У двохмільйонному Ванкувері, де я зараз мешкаю, є тільки один кінотеатр у центрі, проте й він у ненайкращому стані. В Америці взагалі вже немає культури ходити до торговельних центрів - люди дедалі більше замовляють онлайн, тому вони занепадають. Нас це теж чекає. Відповідно, випливає така тенденція: стрім-платформи, альтернативне телебачення. Зараз створюють багато нових спеціалізованих платформ. Можливо, Україні теж треба її зробити для альтернативної дистрибуції вітчизняних фільмів, особливо за кордон. Бо от ми навіть чуємо, що нові кінотеатри не потрібні. Може, їх разом із бібліотеками відкривати як мультикультурні заклади?»
Анатолій Максимчук у відповідь нагадав, що держава не опікується створенням кінотеатрів чи їх розвитком. Її завдання - умови, і це абсолютно ринкова історія. Тож коли є потреба ринку - розвиваються кінотеатри, якщо ж ні - держава не повинна «натикати» кінотеатрів. Є закон про підтримку кінематографії, є закон про відшкодування частки по кредитах, є інші форми. Отже, ринок сам має визначати, потрібно це чи ні.
Щодо єдиної національної платформи, за його словами, дуже багато країн для захисту культурного простору від глобальних компаній закликають місцевих гравців створювати платформи з локальним контентом. Якщо українська кінотелевізійна індустрія може запустити таку платформу, то держава - ні. Її роль - створювати умови та допомагати працювати. Але появу такої платформи держава тільки вітатиме.
Вікторія Ярмощук від себе додала, що індустрія має конкурувати з іноземним ринком, та не можна просто створити таку платформу і нав'язати її українському глядачеві. Головна проблема зараз - контент. Спершу потрібно його набрати, а далі вже думати над створенням платформ.
Наприкінці зустрічі модератор Юлія Сінькевич знову повернулася до питання, що робити невеличким містам, де немає кінотеатру або навіть підключення до інтернету. Яким чином глядач може побачити кіно? Та мабуть, усі вже вважали це питання вичерпаним.
Кінодемонстратори також зауважили, що розраховували на певну підтримку від Міносвіти під час прокату українського кіно, яке пов'язане з творами зі шкільної програми, - наприклад, «Захар Беркут». Усім освітянам були надіслані рекомендаційні листи від міністерства, проте вони не надто зацікавлені у тому, аби школярі йшли в кіно за пільговими квитками. Тож у заступника міністра просили поради, яким чином можна впливати на освітян.
Своє запитання ставить спікерам представник кінотеатру PREMIER CITY в Луцьку Сергій Антоновський
Анатолій Максимчук відповів, що жодне міністерство в країні не є самодостатнім. У багатьох напрямках доводиться дуже активно співпрацювати з іншими міністерствами, особливо з Міносвіти. Примусити когось щось робити - не вихід. Треба, на його думку, проводити роз'яснювальну комунікаційну роботу та зрозуміти, чому вони цього не роблять.
«Питання не в листах. Листи не працюють. Діалог! Треба вести діалог», - мабуть уже вдесяте закликав заступник міністра. На тому дискусію і закінчили. Однак не всі відповіді можна було вважати вичерпними.
Після завершення заходу ми звернулись до Вікторії Ярмощук із запитанням щодо часових меж впровадження системи єдиного електронного квитка. Вона нагадала: міністр Володимир Бородянський на останній пресконференції озвучував, що все має стартувати до вересня наступного року. Щойно міністерство розпочне роботу, підтягнеться й індустрія, адже тут, за її словами, не має сенсу винаходити велосипед.
Анатолій Максимчук додав: «Із колегами, які порушили зараз питання, ми вже домовились про зустріч. В ідеалі - дійти якогось рішення до кінця року, обрати ключові напрямки і далі вже доопрацьовувати. Технічне завдання, звісно, потрібне на вчора. Але в перші два місяці наступного року воно має бути сформоване».
Тож кризи під час дискусії не знайшли, індустрія нарешті максимально наблизилась до запровадження єдиного електронного квитка, влада проявляє відкритість до діалогу, проте сподівається, що індустрія сама сформулює проблеми та шляхи їхнього вирішення, а маленькі міста поки ще поживуть без нових залів.
