«Як я планую вижити? О, це питання для окремого великого інтерв'ю», – каже Вікторія Ярмощук. Каже одночасно і з усмішкою, і з добре прихованою втомою. Ми спілкуємося за тиждень до вересневого KYIV MEDIA WEEK (KMW), щорічного – найбільшого у Східній Європі – медіафоруму, організацією якого займається компанія Media Resources Management (MRM), котру очолює Вікторія. Але цим її професійна діяльність не обмежується. Також Ярмощук – виконавчий директор Української кіноасоціації.
А від нещодавна – ще й координатор робочої групи «Кіно» в Офісі формування гуманітарної стратегії, консультаційному центрі новоствореного Міністерства культури, молоді та спорту. Її завдання тут – спільно з координаторами з інших напрямків допомогти новому міністрові Володимиру Бородянському у формуванні комплексного бачення розвитку підзвітного йому сектора. «Фінальний продукт, який випустить Офіс формування гуманітарної стратегії, – це, власне, стратегія, – розповідає Ярмощук. – Покроковий план того, що має робити нове профільне міністерство та Кабінет міністрів, аби галузь розвивалася». Часу на формування цього плану у команди Офісу обмаль: за словами Вікторії, стратегія має бути готова за місяць-півтора. «Бородянський і новий уряд хочуть максимально швидко зробити те, що нам не вдавалося багато років», – пояснює Ярмощук необхідність таких стислих термінів.
Отже, питання про виживання в режимі такого цейтноту, помноженого на високий рівень відповідальності, – аж ніяк не перебільшення. Проте Вікторії не звикати. За 18 років роботи в індустрії вона стикалася з різними складними завданнями. Вікторія спеціалізується на управлінні медіапроектами, комплексному консалтингу в аудіовізуальній індустрії, маркетингових дослідженнях, медійній бізнес-аналітиці. Також – на організації профільних міжнародних заходів. Зокрема – щорічної конференції KYIV MEDIA WEEK, яка проводиться з 2011 року і на сьогодні стала найбільшим медіафорумом Східної Європи. Підрозділ очолюваної Вікторією компанії MRM – «FILM.UA. Факультет» – займається систематичною організацією майстер-класів провідних українських і міжнародних спікерів, що представляють різні напрямки аудіовізуальної індустрії. Сама Ярмощук активно брала й бере участь у процесах налагодження партнерських зв'язків України на міждержавному рівні: наприклад, у реалізації Програми культурного співробітництва між Україною та Китаєм, а також у підписанні копродукційної угоди з Канадою.
Ось і зараз, попри величезну робочу завантаженість, вона паралельно отримує MBA, а її компанія – запускає нові проекти.
– Вікторіє, наш сайт MBR – це проект компанії MRM. Скажіть, якою ви бачите його місію? Навіщо такий продукт зараз потрібен ринку?
– В Україні є індустріальні новинні сайти, що іноді роблять й аналітику. Є досить багато «навколокіношних» розважальних ресурсів, розрахованих на широку аудиторію. Є портали, котрими професіонали індустрії користуються, для пошуку якоїсь специфічної інформації. Але до сьогодні не було майданчика, який би об'єднував цей функціонал. Ідея – щоб людина мала змогу в одному місці отримати відповіді на всі свої питання, пов'язані з професійною діяльністю: від законодавчої бази до аналітики телеперегляду і кінопоказу, від репортажів зі зйомок або прем'єр до детальної бази кінотеатрів.
Наша компанія MRM працює на цьому ринку понад 12 років. Ми маємо величезний багаж експертизи, котрий щодня поповнює та акумулює наш аналітичний відділ. Ми знаємо потреби ринку та розуміємо, що такий ресурс буде затребуваним. Ресурс, на якому можна буде отримати як новини, так і аналітику – включно з більш глибокою: тією, яку ми постійно проводимо і зазвичай видаємо за спеціальними запитами. Частина цієї інформації буде у відкритому доступі, частина – в платних розділах, що скоро запустяться на сайті.
– Сайт почав роботу в бета-режимі, тож багато «фішок» на ньому поки що відсутні...
– Саме тому наразі він у відкритому доступі, а перехід на систему, що включає платну підписку, ми плануємо наприкінці цього – початку наступного року. Ми вважаємо, що краще не пробувати, а робити – й допрацьовувати продукт у процесі, на основі фідбеку його реальних користувачів. Це продуктивніше, ніж витратити набагато більше часу та інших ресурсів на створення ідеального, на нашу думку, сайту в стерильних, відірваних від реального життя умовах. А потім презентувати його й, отримавши зворотний зв'язок користувачів, зрозуміти, що все потрібно переробляти. До того ж ми не хочемо, аби простоював редакційний колектив.
– Хто до нього увійшов?
– Журналісти та аналітики, котрі раніше працювали в інших наших медіаресурсах: сайт «МедиаНяня», інформаційно-аналітичні передплатні видання Content Report та Media Business Reports (останнє видання, власне, й дало назву новому сайту). Головним редактором сайту MBR стала головний редактор «МедиаНяни» Анастасія Рахманіна, її заступником і головним аналітиком MBR – Артем Вакалюк, головний редактор Content Report, Media Business Reports і керівник аналітичного відділу MRM.
– Доволі ризикований крок – запускати зараз медіа, за яке люди мають платити гроші. Чи будуть додаткові варіанти монетизації?
– Повторюся, сайт не буде повністю платним. Але значну частину тієї інформації, яка на новому ресурсі буде за підпискою, ми й так уже давно та успішно продаємо нашим клієнтам в Україні та за її межами – просто в іншому форматі. Ми віримо, що ці передплатники тепер просто перейдуть разом із нами на іншу – більш зручну та сучасну – платформу. На новому сайті все буде систематизоване, просто і зрозуміло, тож ми сподіваємося, що це приверне нових передплатників. Із розширенням аудиторії ми плануємо пробувати розвивати новий для нас напрямок спецпроектів і нативної реклами, який куруєте ви.
Наш сайт у принципі розрахований не лише на ринок України, а й на інші території. Точніше навіть – на інші ринки: на людей, котрі бажають вести бізнес, пов'язаний з аудіовізуальним контентом в Україні.
Ринок змінюється. Зараз складно окупити свій продукт кіно- й телепоказами, та навіть продажем на digital-платформи лише в Україні. Багато людей зараз працюють над пошуком альтернативних шляхів монетизації: в кіно, на телебаченні, у діджиталі з'являється дедалі більше продакт-плейсменту, брендованого контенту. Весь ринок активно працює над тим, аби залучити до індустрії додаткові непрофільні гроші. Водночас AV-продукцією чимраз більше цікавляться бренди та інвестори, які раніше не мали справи з цим ринком. Тому ми хочемо, щоби новий сайт був корисний і цій аудиторії. Грубо кажучи: «зовнішні» гравці, котрі лише придивляються до цього ринку, заходять на наш сайт – і їм стає зрозуміліше, що це взагалі за бізнес. Можна сказати, що такий підхід – це наша інвестиція в розвиток ринку в цілому. Тобто ми розглядаємо сайт не лише як бізнес-проект – як, у принципі, і все, що ми робимо в компанії MRM, – а й як певний «індустрієбудівний» інструмент.
Жоден бізнес не може бути успішний, якщо ринок у цілому не розвивається. І для його розвитку необхідне становлення синергії: по-перше, всередині ринку, а по-друге – синергії індустрії та держави
– Схоже з місією KMW – бути своєрідною точкою входу в Україну.
– Цілком правильно. Все, що ми робимо в MRM, – для розвитку ринку в цілому. З цим може хтось не погодитися; хтось думає, що це дуже прибутковий бізнес – хоча це далеко не так. Але дійсно: наша місія, наша мета – розвивати ринок країни в цілому. Тому що жоден бізнес не може бути успішним, якщо ринок у цілому не розвивається. Тож так, сайт MBR – наш черговий крок у розвитку локального ринку та його інтеграції в міжнародний контекст.
– Голова MRM, голова Української кіноасоціації, координатор робочої групи «Кіно» – не конфліктують посади та обов'язки?
– Як я вже щойно сказала, головна мета – розвиток ринку. Це, по-перше, налагодження синергії всередині ринку, а по-друге – синергії індустрії та держави. Коли кілька років тому я стала виконавчим директором Української кіноасоціації, то продовжила цю діяльність, але вже виступала не від імені приватної компанії, а як голова громадського об'єднання, що давало більше можливостей у спілкуванні з тими самими державними органами, з європейськими та міжнародними організаціями такого штибу.
Якщо MRM працює для всього ринку аудіовізуального контенту, то в Українській кіноасоціації ми займаємося все ж таки більше питаннями кіно, хоча потім до цього додалися серіали тощо. Але загалом вектор моєї діяльності не змінився.
Що є ключовою проблемою українського AV-ринку? Його ємність недостатня для того, щоби він міг нормально функціонувати, окупати себе та бути прибутковим бізнесом. Аби якимось чином це компенсувати, потрібна, звичайно ж, підтримка держави, а також – відповідні умови для роботи з міжнародною спільнотою, з зовнішніми партнерами. Що таке підтримка держави? Йдеться не лише про пряму фінансову держпідтримку, котра зараз дуже активно надається, а про інше. Про те, що держава може зробити багато чого, що не коштує грошей. Наприклад, створити хороші умови для бізнесу, для залучення зарубіжних партнерів. Ще – прийняти закони, які дозволять нам нарешті отримати доступ до європейських фондів і зарубіжних ринків капіталу, укласти угоди про спільне виробництво з країнами-партнерами тощо.
– І саме за цими напрямками ви зараз працюватимете в Офісі формування гуманітарної стратегії?
– Те, що мене покликав робити Володимир Бородянський у рамках формування гуманітарної політики України, – це великою мірою та сама діяльність, якою я займалася і займаюся в MRM та Українській кіноасоціації. Просто зараз маю більше можливостей реалізувати те, що раніше ми не могли зробити з різних причин. Насамперед – через відсутність достатнього діалогу з владою, з урядом.
Моє завдання як координатора робочої групи «Кіно» – це передусім виробити бачення того, як у цю загальну гуманітарну стратегію вбудовується кіно, як кіно та інші гуманітарні індустрії можуть співіснувати та напрацьовувати певну синергію. А найважливіше та найскладніше завдання – спробувати вкласти в цю стратегію всі найкращі пропозиції та врахувати всі проблеми, що зараз є в нашій індустрії.
Хочу особливо підкреслити, наскільки важливо приділити достатньо уваги саме питанням синергії гуманітарних сфер. Раніше про це мало замислювалися, але ж, лише об'єднавши «ефект», який має хороше кіно, книга, виставка, музика, театр, захід для всієї родини тощо, можна домогтися «квантового стрибка» в гуманітарній сфері й дати суспільству те, заради чого варто жити, – як каже Бородянський. Тому ми з координаторами з інших напрямків дуже стараємося працювати разом і об'єднувати наші зусилля. Адже об’єднавшись, гуманітарні індустрії дадуть Україні необхідний заряд для руху вперед.
Сіла, написала те, що тобі здається правильним, погодила це з Бородянським і віддала реалізовувати – ні, це не про роботу Офісу. Що ми робимо зараз – ведемо активні перемовини з індустрією. На початку вересня ми вже мали першу зустріч, на якій зібрали понад 60 гравців української кіноіндустрії з усіх її «підрозділів» – це були і виробники, і прокатники, і дистрибутори, й організатори кінофестивалів. В індустрії дуже багато людей – з активною позицією, з цікавими думками. Звісно, не всі вони були присутні на першій зустрічі з тих чи інших причин, але зараз я виправляю цю ситуацію.
На першій установчій зустрічі ми розповіли, що нового збирається робити міністерство, чому три міністерства тепер злилися в одне, в чому полягає завдання нашого Офісу. І зараз я активно збираю пропозиції – болі індустрії, як їх називає Бородянський.
– А хто крім вас у «бригаді анестезіологів», що займається цими болями?
– Якщо говорити саме про структуру роботи Офісу, то координатор напрямку може розраховувати на підтримку аналітиків, соціологів, юристів, а також проектних менеджерів, які допомагають в організаційних питаннях. Щодо розробки самої концепції, то координатор може залучати тих, кого вважає за потрібне, – він сам формує робочу групу: з учасників індустрії, вузьких фахівців з якихось питань.
Стратегія має бути готова протягом місяця-півтора. Терміни дуже стислі, а плани – дуже амбітні та оптимістичні. Не знаю, як в інших індустріях, але в напрямку «Кіно» тішить те, що ми починаємо далеко не з нуля: багато чого вже було зроблено, є досить чітке бачення як проблем, котрі треба вирішити, так і того, що потрібно зберегти й розвинути.
Зараз, коли в країні грошей мало, а виробляти потрібно багато, ринок перегрітий. І запровадження національного рібейту лише погіршить цю ситуацію
– З якою головною проблемою ви поки що стикнулися на цьому шляху?
– Мабуть, домовитись з індустрією. Хоча, повторюся, вже багато чого зроблено, але ринок не має й ніколи не мав єдиного бачення того, як він повинен розвиватися далі. Дехто вважає, що потрібно продовжувати активно дотувати українське кіно. Дехто – що українське кіно може існувати самостійно. Й усе, що треба, – це запровадження рібейтів. Також свої проблеми мають кінотеатри, дистрибутори... Та всім нам слід сісти і домовитися. Й усвідомити, що все потрібно робити послідовно та враховувати інтереси індустрії в цілому, десь – угамувати особисті амбіції.
І так, кожній із груп впливу та інтересів доведеться чимось поступитись. Раніше влаштувати такий діалог і пошук компромісів не вдавалося, але я дуже сподіваюсь, що ми зможемо зробити це зараз. Тому що сьогодні влада відкрита та налаштована на результат. Не знаю, коли ще трапиться така нагода.
– До речі, про рібейти. Нова редакція закону, що передбачає податкові повернення лише для іноземних виробників, спричинила багато суперечок...
– Повертаємося до початку нашого інтерв'ю. Яка найбільша проблема ринку? Те, що на ньому недостатньо грошей для того, аби він функціонував правильно – самодостатньо і без божевільної підтримки держави. Що для цього потрібно? Закачати в ринок додаткові гроші. Де їх можна взяти? За кордоном. І для цього необхідно запровадити рібейти, які привернуть до України саме зарубіжних виробників контенту. Так, це певне додаткове навантаження на бюджет. Але рібейти виплачуються тільки після того, як закордонні виробники витратили в нашій країні свої кошти та заплатили тут податки. Якщо не запровадити цю систему, до нас ніхто не приїде, й ми не отримаємо тих зовнішніх грошей, що так нам потрібні. А також – залишимося без передового досвіду, котрий могли б сюди привезти зарубіжні знімальні групи, що вкрай важливо в умовах відсутності якісної системи освіти у сфері кіно- та телевиробництва. Ще – не буде додаткового розвитку зовнішнього туризму. Та й, врешті-решт, не буде популяризації України – тієї популяризації, котра була б можлива, якби до нас приїжджали великі компанії та знімали б у нас будь-що, пов'язане з Україною, або хоча б говорили про те, що їхній продукт був знятий саме тут.
– Але як щодо національних рібейтів?
– Національний рібейт – це додаткова державна підтримка локальних продюсерів. Це правильний і в принципі можливий крок, але тоді слід зважувати, скільки давати прямої підтримки: тобто зменшувати її на суму національного рібейту. І ще один аспект – зараз, коли в країні грошей мало, а виробляти потрібно багато, ринок перегрітий. Фахівців не вистачає, й ця ситуація провокує невиправдане зростання гонорарів для тих небагатьох справжніх професіоналів, які на ринку є. А введення національного рібейту лише погіршить ситуацію. Тож, на мою думку, нашим законодавцям та індустрії слід погодитися з тим, що зараз найголовніше – виділити гроші на закордонні рібейти, привезти сюди умовне HBO з їхніми десятками мільйонів доларів, які вони тут витратять. А рібейти для національних виробників запровадити за два-три роки – при цьому зменшивши відповідно пряму державну підтримку.
Розумію, що така позиція може не подобатися деяким гравцям ринку. Але погляньмо тверезо на те, що нам зараз справді потрібне, та на те, що ми реально можемо собі дозволити.
Апелювання до того, що національні рібейти є в Польщі, в Хорватії, не аргумент для України: в цих країнах геть інші системи, котрі передбачають геть інший розмір прямого державного фінансування.
Також важливо розуміти, що той Закон про рібейти, що ухвалюється зараз, далекий від ідеалу. Наприклад, іноді іноземцям буде складно набрати необхідний норматив балів у тестах, які має пройти проект, аби претендувати на рібейти. А також рібейти складно отримати, якщо ви замовляєте в Україні лише постпродакшен. Але, як і в будь-якій іншій справі, треба з чогось починати. Потім – дивитися, який вплив на ринок має та чи інша реформа, та відповідно змінювати або допрацьовувати модель. Я вже бачу, що ще треба корегувати в новому законі, і планую прописати це у стратегії.
На такому етапі розвитку і в такій економічній ситуації суспільство не може дозволити собі фінансувати те, що не матиме ані каси, ані фестивальних успіхів і не стане першим кроком для талановитих кінематографістів завтрашнього дня
– А ця велика держпідтримка – вона буде збережена?
– Не я вирішую, які суми слід виділяти. Моя робота – оцінити ситуацію, консолідувати позицію ринку та висловити рекомендації. За моїми відчуттями, держпідтримка має складати приблизно стільки, скільки є зараз, але ці гроші потрібно перерозподілити. Зараз більша їхня частина йде на виробництво, але запитаймо себе чесно – чи потрібна Україні така кількість проектів, яка виробляється сьогодні?
Я хочу відразу чітко визначити свою позицію і роль у процесах, що відбуваються. У держави є певні цілі, завдання та зобов'язання перед суспільством. Кіно для держави – один з інструментів досягнення цих цілей. І все, що я скажу далі, буде озвучене, виходячи саме з цього погляду. Я не беруся оцінювати художню цінність українського кіно – у мене немає для цього ані відповідної освіти, ані досвіду, ані морального права.
Отже, порахуймо – скільки український глядач фізично може подивитися українських фільмів у кінотеатрах. Рік має 52 тижні. Коли що два тижні виходитиме український фільм і на нього приходитимуть люди – це вже суперрезультат! Відповідно, можливо, країні не потрібно 58 українських глядацьких (підкреслюю, саме глядацьких) фільмів, або 62, або 101. Нам потрібно 20-25 – але якісних: хороших прокатних глядацьких картин, що зберуть сотні тисяч глядачів, гідний бокс-офіс, а потім – високі рейтинги показів на ТБ та у діджиталі. Так, я вважаю за потрібне виділяти гроші на глядацьке кіно, підтримувати його, та лише в тому обсязі, який продюсер не може сам зібрати на ринку, в прокаті, забезпечити продажами на ТБ, платформи чи за кордон, спонсорством та іншими законними способами.
– А як щодо авторського кіно?
– Безумовно, це важливо для країни, і так, держава має його фінансувати. Але знову ж таки – для чого існує авторське кіно? Щоби змушувати думати, аналізувати складні теми, розвивати почуття прекрасного. Також – аби на належному рівні представляти державу на кінофестивалях, популяризувати Україну, доводити, що ми маємо таланти та потенціал. Його роль важко переоцінити. Але знову повертаємося до об'єктивної реальності. А вона така, що Україна через цілу купу обставин, імовірно, не готова виробляти 40-50 артхаусних фільмів за державний кошт на рік.
Знаю, що мене критикуватимуть за ці слова. Але я менеджер з освітою, великим досвідом і глибоким розуміння ринку та реалій нашої країни. Гадаю, саме тому Бородянський в мене і повірив. Я дивлюся на реформу з тверезою головою і оцінюю все передусім з економічного погляду. Але впевнена, знайдуться люди, які помножать мої «сухі» розрахунки на «творчий» коефіцієнт. І десь там і віднайдеться істина.
Однозначно держава повинна фінансувати дебюти – аби завдяки цьому вирощувати нове покоління виробників і комерційного, й авторського кіно.
Резюмуючи: гроші потрібно виділяти з розумом – брати не кількістю вироблених фільмів, а їхньою умовною «якістю», оцінюючи вплив, який вони мають на суспільство. Україна зараз на такому етапі розвитку і в такій економічній ситуації, коли суспільство не може дозволити собі фінансувати те, що не принесе ані каси, ані фестивальних успіхів і не стане першим кроком для молодих, але дійсно талановитих кінематографістів завтрашнього дня.
Тому я б рекомендувала перерозподілити державні гроші, що йдуть на кіно: виділяючи менше, проте уважніше на виробництво, більше – на освіту в сфері кіно, плюс – окремий бюджет на рібейти.
Сьогодні країні як ніколи потрібне хороше кіно, тому що це універсальний і масовий інструмент донесення смислів та правильних меседжів.
Нам зараз дуже бракує якихось спільних смислів – того, що називають національною ідеєю. Й гуманітарна стратегія має допомогти цю систему сенсів сформувати
– Яким чином визначатиметься правильність меседжів?
– На засадах, власне, гуманітарної політики, що ми її зараз розробляємо. В її основу будуть покладені не утилітарні моменти, а певні високі цінності, які б об'єднували українське суспільство. Нам зараз дуже бракує якихось спільних сенсів – того, що називають національною ідеєю. Й гуманітарна стратегія має допомогти цю систему сенсів сформувати. Люди, які безпосередньо виділятимуть фінансування на ті чи інші проекти, у своїх рішеннях повинні спиратися саме на принципи цієї стратегії. Експерти мають дуже чітко розуміти, що отримання такої підтримки – це, як сказав Бородянський, привілей, який треба заслужити. Тобто довести державі, котра витрачає на тебе гроші платників податків, що ти за ці кошти зробиш щось таке, що буде державі та суспільству корисним. Тому дуже важливо бути готовим брати на себе відповідальність за те, що ти робиш.
– І що це будуть за люди, з яких організацій? Чи буде збережене Держкіно?
– Держкіно продовжить свою роботу. Бородянський у принципі підтримує ідею про те, щоб у кожній з індустрій гуманітарної сфери існувала певна організація, аналогічна Держкіно або Інституту книги, яка й реалізовуватиме політику міністерства. Оскільки міністерство велике, напрямків багато, важливо вибудувати систему інституцій таким чином, щоби стратегію на практиці реалізовував профільний виконавчий орган.
– А як щодо профільних асоціацій, громадських об'єднань?
– Це теж одне із завдань нового міністерства – стимулювати підіндустрії гуманітарної сфери до того, аби в кожній з'явилася одна сильна організація, яка об'єднує інтереси всіх гравців. І щоби вже ця організація вела діалог із міністерством.
Адже зараз, наприклад, одна з головних складнощів моєї роботи як координатора – те, що мені доводиться спілкуватися з величезною кількістю приватних осіб, компаній і дуже рідко – з представниками якихось об'єднань. А це вкрай важко. Складно досягти консенсусу й компромісу.
На індустріальному рівні нам бракує саморегуляції та узгодженості дій. Якби, наприклад, прокатники могли домовитися з виробниками про певні спільні цілі, подумати, як їх досягти, і разом до цього йти, то їм набагато легше було б вести розмову з державою.
– Українська кіноасоціація об'єднує багатьох гравців ринку, проте далеко не всіх. А вам як координатору робочої групи «Кіно» треба діяти ширше. Чи немає конфлікту інтересів?
– Повертаємося до того, для чого Бородянський створив цей Офіс й обрав координаторів із кожного з напрямків. Найперше та найголовніше, що ми почули на першій зустрічі з ним – а згодом ще чули не раз і не два, – це те, що ми, координатори, повинні врахувати інтереси всіх гравців нашої галузі. Як мінімум – усіх вислухати. І як результат – закласти у свої концепції те, що врахує інтереси нехай не кожного гравця, але точно – всіх складових процесу. Я зі свого боку можу сказати, що не бентежуся з цього приводу, оскільки до нашої асоціації входять виробники й артхаусного кіно, і комерційного. Так, вона об'єднує далеко не всіх, та вона завжди була – і залишається – відкритою. Взагалі проблема не в конфлікті інтересів, а в тому, що на нашому ринку в принципі дуже низький рівень довіри всіх до всіх.
– Не лише на ринку, але й в усій країні...
– Саме так. Отже, як я можу відповісти на це питання інакше, ніж просто попросивши повірити мені. Я не діятиму в інтересах тих чи інших – я діятиму в інтересах індустрії в цілому, а також суспільства. Мені справді хочеться, віриться і здається можливим побудувати разом із нашою кіноіндустрією те, за що не буде соромно. Те, що дійсно приноситиме користь суспільству. І саме завдяки цій вірі я й погодилась взятися за цей проект.
– А що буде після його завершення? Коли ви сформуєте стратегію, чи залишитеся для її реалізації?
– Не знаю. Зараз усі запитують: міністерство та Офіс формування гуманітарної політики – це те саме? Чи означає, що всі, хто працює на позиціях координаторів, переходять за Бородянським у міністерство? Але ні, міністерство та Офіс – різні речі. Зараз ми виконуємо своє завдання. А що буде далі – зрозуміємо, коли закінчимо цей етап.
