Ладна закластися, що на цю мить ви вже відгуляли всі заплановані й випадкові корпоративи, склали новорічне меню та прикрасили місця, де святкуватимете прихід нового, 2020 року. Ну а коли так, можна просто зараз зварити какао, укутатись у затишний плед і спокійно, без поспіху підбити підсумки року, що минає.
Спершу, якщо ви цього ще не зробили, рекомендую ознайомитися з підсумками 365 днів, котрі майже сплили, від найбільших медіакорпорацій світу. Крім того, невдовзі я представлю вам щорічний рейтинг своїх улюбленців, але в дещо оновленому форматі, а також похвалюсь подарунками, які мені під ялинку дбайливо поклали телеканали та інші гравці нашого медійного ринку. А зараз приготуйтеся стати досвідченішими та мудрішими: 2019 рік був багатий на уроки, засвоїти котрі життєво необхідно, якщо нескінченні танці на граблях вас стомлюють.
Почну з мудрості, яку можна було б отримати ще торік, та дехто цього не зробив, за що й поплатився: завжди думайте, що говорите та пишете, інакше вашій репутації може бути дуже боляче.
На жаль, прикладів того, як це працює, як і раніше, катастрофічно багато. Найсвіжіший та найгучніший із них - справа заступника головреда видання «Cosmopolitan Україна» Євгенії Пліхіної. Минулого року ми вже мали справу з необережними висловлюваннями працівників глянцю, але тоді все обмежувалося професійними якостями. А от кейс Євгенії показав, що в жодному разі не можна ігнорувати суспільні настрої: образивши народні маси, ви можете перекреслити свою кар'єру, й ані вибачення, ані визнання неправоти не допоможуть вам її відновити. Я, звісно, сподіваюсь, що Пліхіна знайде (або вже знайшла) собі нове місце роботи та надалі звертатиме більше уваги на те, що відбувається навколо, проте іншим її доля нехай послужить уроком.
Іще один одіозний герой, який ігнорує кармічні закони, - в минулому блогер, а нині народний депутат Макс Бужанський. Одним постом у Telegram він примудрився налаштувати проти себе добру половину журналістської спільноти: лишень і потрібно було, що обізвати кореспондента видання «Новое время» Ольгу Духніч тупою вівцею. І хоча серйозних наслідків для кар'єри Бужанського це не мало, вибачатися за нього довелось цілій партії, а його ім'я з «тупою вівцею» тепер асоціюється набагато більше, ніж ім'я Духніч.
Навіть коли вам здається, що визначення, яким ви нагороджуєте опонента, справедливе, не поспішайте використовувати його в публічному просторі, якщо не готові відповісти за нього перед судом. Цьому нас навчив канал «Громадське ТБ», котрий одного разу назвав організацію «С14» неонацистською. Можливо, знайдуться люди, котрим цей факт видасться таким, що не потребує доказів, однак на килимі в української Феміди, як виявила практика, потрібні вагоміші докази. В підсумку мовник битву програв: суд зобов'язав «Громадське» не лише опублікувати спростування, але й виплатити компенсацію.
За океаном теж знайшлися приклади, що підтверджують важливість репутації. Колись у Браяна Сінгера було все: кар'єра, зв'язки, гроші і, головне, любов глядачів. Та варто було йому потрапити у скандал із нальотом педофілії, як усе зійшло нанівець. Спочатку його виключили з номінацій BAFTA, потім звільнили з посади режисера «Рудої Соні», а «Богемська рапсодія», де Сінгер також значився постановником, отримала набагато менше «Оскарів», ніж їй пророкували.
Ну й, коли ми говоримо про репутацію, не можу не поставити за приклад людину, якій вдалось її зберегти (і навіть примножити), попри всі перипетії року, що йде. Це, певна річ, Сергій Притула: він і в політику ходив, і не соромився відповідати критикам, а любити його менше не стали. Вчіться!
Другий важливий урок року перегукується з народною мудрістю, що закликає не казати «Гоп!» завчасно.
У лютому українська медіатусовка була готова розпрощатися з Зурабом Аласанією в ролі голови Громадського, а Спострада телекомпанії навіть проголосувала за це на засіданні. Звісно, хейтери Аласанії відразу ж заходилися пити шампанське, проте життя в результаті продемонструвало, що їхня радість була передчасна. Сам Зураб одразу подав на Спостраду до суду, а влітку Феміда стала на його бік. У липні питання було остаточно розв'язане на користь Аласанії, і сьогодні він продовжує обіймати свою посаду. Тож якщо хто й постраждав у цьому процесі, то тільки Спострада (точніше, її авторитет). Ну і нерви всіх, хто так чи інакше брав у ньому участь.
Рано зраділи й учасники Одинадцятого пітчингу Держкіно. Повіривши Раді щодо державної підтримки кінематографії, яка оголосила його результати ще в серпні, кінематографісти-переможці почали працювати над утіленням своїх проектів у життя, але потім прийшли Олександр Ткаченко з Володимиром Бородянським і все скасували. Драма, що розігралась навколо цього, досі болісно жива в наших серцях: по-перше, список проектів-переможців схуд більш ніж удвічі, а по-друге, через це підняли планку для Дванадцятого пітчингу.
Якщо вже зайшлося про кіновиробництво, то не можу не згадати історії про те, як Юлія Сінькевич майже очолила Держкіно. І хоча всі її конкуренти відпали ще під час відборів, ті, хто закладались на перемогу Юлії, в підсумку програли. Як наслідок, на сьогодні в нас є безліч індустріальних ініціатив, одне звернення до суду та навіть змінена процедура відбору - словом, що завгодно, тільки не новий голова відомства. Сподіваюсь, наступного року ситуація розв'яжеться, та Сінькевич участі у цьому вже не братиме.
Хочете більше приємних висновків із подій року, що минає? Їх у мене теж є. Наприклад, одразу кілька кейсів говорять про те, що, створюючи красу, можна не лише зробити світ кращим, а й отримати за це визнання.
Якби рік тому мені хтось сказав, що звичайний супермаркет можна перетворити на витвір мистецтва, я б не повірила. Та магазин «Сільпо» у столичному ТРЦ Blockbuster Mall, з якого легким (насправді ні) помахом руки зробили справжній чарівний ліс, де мешкають Мавка та її друзі, здатний вразити уяву навіть найзатятіших скептиків. Недивно, що тепер туди вишиковуються черги не тільки по смачненьке, але й аби просто подивитися на красу.
А якщо просто зараз ви працюєте над кінопроектом і для нього стиль має вирішальне значення, неодмінно зробіть висновок із кейса стрічки «Віддана». Попри те що у прокат вона вийде лише у січні, вже зараз немає жодних сумнівів - це буде неймовірно гарно завдяки стратегічно правильним рішенням творців і грамотно розставленим акцентам. Ну а як інакше, коли в касті проекту знайшлися місця для переможниць конкурсу «Міс Україна», а партнером виступає цілий ювелірний дім ZARINA? Та чого вже там, у фільму навіть бекстейдж із саундтреком красивіший за багато які українські прем'єри, і це напевно позначиться на його бокс-офісі.
До позитива сміливо можна зарахувати і такий висновок: що більше та старанніше ви працюєте, то смачніші будуть плоди вашої роботи.
Так, зусилля творців першої частини «Скаженого весілля» привели до того, що вперше в історії нашої країни концепт українського фільму був проданий за кордон (де його вже успішно адаптували), а ентузіазм авторів серіалу «Схованки» виявився таким заразливим, що ще на етапі виробництва до його міжнародної дистрибуції підключилась компанія ZDF. Не можу не відзначити тут одразу два українські телеканали, чиї проекти припали до душі не лише вітчизняним глядачам, але й платформі Amazon: «Україна» продала американцям права на серіал «Чорна квітка», а «Новий канал» - на «Новеньку». І повірте, без належних зусиль ані того, ані іншого не сталося б.
Робота кінематографістів виявилась здатною перетерти навіть супротив влади, адже цього року нарешті повноцінно запрацювали багатостраждальні рібейти. Ба більше, вони вже принесли нашій країні перші результати: Том Круз, знаєте, просто так на екскурсії Львовом і Одесою не ходить.
За цей рік українське кіно зміцніло так, що його тріумфам на фестивалях по всьому світі можна було би присвятити окремий текст. Одна лишень перемога «Атлантиди» Валентина Васяновича у Венеції чого вартує!
А ще 2019-й переконливо продемонстрував - успіх може спіткати вас не одразу. І хоча «Чорнобиль» від НВО викликає більше тугу за втраченими можливостями (тільки лінивий не говорив про те, що шоу могли б знімати у нас, а не в Литві), компанія POSTMODERN із його допомогою напевне надовго запам'ятає: навіть через роки свою працю можна якісно монетизувати.
Спеціально для тих, хто вважає - успіх прямо пропорційний досвіду та накопиченим за тривалий час роботи зв'язкам, я в році, котрий минає, вбачаю привід думати, що все це не має великого значення, якщо йдеться про талант.
Погодьтесь, без таланту Наріману Алієву не вдалося б зняти такий точний і пронизливий фільм «Додому», причому за умови, що для нього стрічка була дебютним повним метром. Проте він є, і, незважаючи на вік, в анамнезі режисера - участь у Каннському кінофестивалі, купа призів удома та за кордоном, а також номінація на номінацію на «Оскар», хай там як заплутано це звучить. Схожа історія у Марини Димшиць, чия студентська (!) робота Ice Of Chernobyl, знята лише за 20 тис. євро, виявилась такою перспективною, що її одразу купив Amazon.
Поза кіно теж є молоді таланти: наприклад, арт-директор креативного агентства Bandа Ілля Ануфрієнко, який одержав перемогу в програмі «Каннських левів» Young Lions, що вручається молодим креативникам до 30 років.
Та й, зрештою, згадайте наші президентські вибори: чим не урок того, що молодість і запал перемагають досвід? Щоправда, тут доведеться врахувати потужний інформресурс за спиною молодості, але це зовсім інша історія.
Коли вже політика прийшлася до слова, то повідомляю - ця нива принесла прогресивному людству одразу дві мудрості: по-перше, не забувайте старих друзів, адже вони ще можуть вам згодитись.
Головною ілюстрацією тут, звісно, слугуватиме Володимир Бородянський, котрий через півроку мандрів після звільнення зі SLM з'явився не десь, а в кабінетах влади. Точніше, в одному кабінеті - міністра культури. За собою Володимир Володимирович привів туди чимало колишніх медіасоратників, серед них: Анатолій Максимчук, Вікторія Волонтирець із Федором Гречаніновим та Вікторія Ярмощук. Упевнена, кожний із них знайде достатньо причин, через які вони цінували дружбу з Бородянським у минулому, однак сьогодні головна з них - можливість зробити життя в країні трішечки кращим.
Іще один друг із минулого, що знову нагадав про себе, - Савік Шустер. Зізнаюся, після декількох років його відсутності на українському телебаченні, поневірянь, пошуків себе і навіть випуску книжки я й не сподівалась побачити його у старому амплуа ведучого політичного ток-шоу, проте, як писав Стівен Кінг, іноді вони повертаються. Тож, якщо надумаєте викреслити когось із життя та списку контактів лише тому, що його кар'єра скінчилась, згадайте про кейс Савіка та добряче зважте всі за і проти.
По-друге, політичні процеси року, що минає, переконливо продемонстрували - нічого страшного у тому, аби зламати старе задля побудови нового, немає. Головне - не сходити з обраного шляху, хай би хто і що казав.
Тут можна навести цілу купу прикладів, і однаково картина буде неповною, позаяк глобальна перебудова функціонування державних установ іще не закінчилася. На початку року, приміром, Український культурний фонд нарешті почав приймати заявки на фінансування аудіовізуального контенту, а вже у травні його керівництво ініціювало громадські обговорення критеріїв відбору цих самих заявок. Про нелегку долю Одинадцятого пітчинга я вам уже розповідала, але для Держкіно він запам'ятався не лише суттєвим скороченням переліку переможців, а ще й тим, що ця історія стала приводом замислитись про критерії відбору проектів у майбутньому. Додайте сюди реформування Мінкульта загалом, ліквідацію Мінінформполітики та реорганізацію роботи Нацради з питань телебачення й радіомовлення, і вийде, що просто зараз ми з вами стоїмо на порозі великих змін. Сюди ж не забувайте активну роботу над багатостраждальним законом про медіа, котра вийшла нарешті на фінішну пряму. Тепер лишається тільки чекати і спостерігати, що з того вийде.
Певна річ, для того аби реформувати цілу галузь, має бути сміливість. Та проявляти її часом треба і у більш вузькоспрямованих процесах. Звідси і наступний урок року - будьте відважні на шляху, хай би куди він вас вів, і експериментуйте.
Гадаєте, легко було наважитись Олексію Гладушевському, який зовсім нещодавно очолив «Новий канал», на експерименти в межах мовника? Проте він це зробив, а глядачі в результаті отримали відразу два молодіжні хіти - серіали «Новенька» та «Перші ластівки». Ризикували і на ICTV, коли брали в оборот нестандартний для українського ринку проект FILM.UA «Схованки». Пізніше виявилось: таке рішення було виправдане. І щось мені підказує - це не межа. «Плюси», ставлячи в сітку проект НВО «Чорнобиль», теж ішли на певний ризик, адже західні серіали наш глядач не дуже полюбляє. Однак і цей крок був виправданий - завдяки загальному хайпу шоу зібрало такі хороші цифри, що «Гра престолів» нервово палить у куточку.
Наступний урок я свідомо приберегла наостанок, аби ви якомога краще усвідомили його важливість: сила і правда завжди на боці тих, хто вміє домовлятися.
Якби не об'єднані зусилля більшості гравців нашого медійного ринку, боротьба з піратством в Україні так і лишилась би красивими словами. А виявилося, гуртом не лише батька краще бити, але й воювати з нелегальним контентом, і в році, що минає, це підкріпилось першими карними справами. Прийдешнє кодування супутникового сигналу, яке стане дійсністю вже 20 січня, теж було б неможливе без консенсусу мовників і «Зеонбуду», а шлях до нього, нагадаю, був складний і тернистий. Та що там казати, якщо навіть Віктор Медведчук усвідомлює силу єдності, бо ж навіщо тоді він скуповував майже всі інформаційні канали перед виборами? І слід визнати, мав рацію: пов'язана з ним партія не просто пробралася до Ради, але й посіла друге місце в електоральних перегонах.
Аби не закінчувати на цій сумно-політичній ноті, нагадаю вам позитивний приклад об'єднаних зусиль. Іще в березні компанії FILM.UA та MULTIPLEX оголосили про довгострокову співпрацю, головні цілі якої - розвиток вітчизняної кіноіндустрії та утворення успішної бізнес-моделі виробництва і кінопрокату українських фільмів. З першими її плодами ми вже знайомі (згадайте, приміром, результати бокс-офісу «Захара Беркута»), а в майбутньому, відчуваю, вона принесе ринку чимало рекордів.
Тепер, коли рік, що минає, розкладений на уроки та мудрості, нам із вами лишається одне - не забувати застосовувати їх на практиці. Причому для цього не обов'язково вичікувати на бій курантів - можете починати просто зараз.
