Минулого тижня профільний для індустрії Комітет Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики підтримав законопроект №9432 «Про застосування англійської мови в Україні», що був поданий Володимиром Зеленським у червні та спричинив потужну суспільну дискусію. Але підтримав за умови вилучення найрезонанснішої норми: «Іноземні фільми, мовою оригіналу яких є англійська мова, демонструються у кіновидовищних закладах мовою оригіналу із субтитруванням державною мовою. Частка [таких] фільмів у 2025 році становить 50%, у 2026 році – 75%, із 2027 року – 100%».
Якщо законопроект справді проголосують без частини 4-ї статті 9, ми дістанемо рідкісний кейс, коли законотворці дослухалися до індустрії та вчинили конструктивно. А поки голосування не відбулося, розкладаємо по поличках, чому такі норми загрожують руйнуванням цілої галузі та які висновки з цього кейсу варто застосувати у подальшій роботі з просування англійської мови в Україні.
Кажуть, що відсутність дубляжу – це знищення бізнесу кінотеатрів. Але ж самих фільмів ніхто не скасовує, то в чому проблема?
Якщо стисло, дивитися фільм мовою оригіналу не завжди зручно, а в деяких випадках просто неможливо, що автоматично зводить нанівець попит глядачів на такі сеанси. А тепер докладно:
– технічний аспект
«Наприклад, зал IMAX – це екран заввишки 13,5 метрів, – пояснює директорка кінотеатрів «Планета Кіно» у Львові Оксана Хвальова. – Я не зможу побачити, що відбувається у верхньому куті екрану, коли потрібно читати субтитри». Ще складніше уявити субтитри для стрічки, створеної у 3D-форматі, позаяк субтитрування відбувається вже в України і текстові рядки мають накладатися на готову 3D-копію. «Можна пригадати перший «Аватар», – продовжує Оксана, – коли в дуже якісному 3D мову Наʼві частково субтитрували англійською. Причому субтитрування робили виробники фільму, маючи технічну можливість закласти це правильно у 3D-копії. Прочитати текст було неможливо – це просто зламані очі».
– мовний аспект
«Аби дивитися фільми мовою оригіналу, мало володіти англійською. Я вільно користуюся мовою в ділових перемовинах, знаю технічну лексику, але мені важко дивитися фільми з ірландським або мексиканским акцентом, із діалектами, що використовуються в окремих кварталах американських міст. А саме таку мову ми часто чуємо у кінострічках, – каже Оксана. – Зрозуміти ці діалекти, вловити суть без перекладу майже нереально. І субтитри проблеми не вирішать, позаяк ти або дивишся фільм, або читаєш текст».
– віковий аспект
Необхідність читання тексту варто розглядати з поправкою на те, що діти можуть не вміти читати, читати повільно або втомлюватися від субтитрів – зрештою, на мультик приходять не для того, аби концентруватися на літерах. Якщо дитина не йде в кіно, то разом із нею автоматично викреслюються батьки, попкорн, а часто – похід до ТЦ загалом. За оцінками Союзу кінотеатрів України, сімейна аудиторія становить 30–40% усіх глядачів кінотеатрів (залежно від локації), а директорка «Планети Кіно» у Львові додає, що саме мультфільми та сімейний контент дають левову частку виторгу від квитків. «Додамо швидкість читання деякими глядачами, літніх людей, загальні вади зору, починаючи від міопії та закінчуючи далекозорістю – кожен із цих аспектів робить продукт, задуманий як широкодоступний, малодоступним», – резюмує Хвальова.
– етичний аспект
Точніше, етично-індустріальний, позаяк у цьому матеріалі ми зосередилися виключно на наслідках для індустрії (що, звісно, не скасовує зауважень про дискримінацію української мови та протиріччя запропонованої норми вимогам закону про мову). Якщо фільмів не буде в кінотеатрі зручною мовою, більшість глядачів підуть за ними на нелегальні сайти, що спричинить новий сплеск піратства в країні, яка багаторічними зусиллями індустрії тільки досягла бодай паритету між легальними та «сірими» майданчиками. Якою мовою дивитимуться такий контент? З великою ймовірністю російською (як найближчою зрозумілою), адже дубляжу українською не буде.
«Окрема небезпека запровадження 100%-го недубльованого англомовного контенту в тому, що людина навіть не намагатиметься його зрозуміти. Вона просто вирішить: там фільми англійською – я туди не піду, – прогнозує Оксана. – І неважливо, чи це буде легка англійська, чи складна, чи зрозумілі субтитри, чи нечитабельні. Аби це проаналізувати, потрібно купити квиток і сходити в кіно. А для чого це мені, якщо вдома є інтернет?»
А чому кінотеатри певні, що глядач не захоче дивитися фільми мовою оригіналу?
Це практичний досвід, адже останні років із 15 українські кінотеатри працювали із сеансами мовою оригіналу, попри підвищені видатки (до 1 січня 2023-го релізи, озвучені на території України, були звільнені від ПДВ, а релізи мовою оригіналу – ні). За даними Оксани Хвальової, навіть у кінотеатрах із найвищим попитом на релізи original voice середня заповнюваність таких сеансів становить 24%.
«Найчастіше ми ставимо original voice у кінотеатрі Forum Lviv, оскільки в центральній частині міста більше іноземців і теоретично попит міг бути більшим саме в цьому кінотеатрі. Фільми мовою оригіналу йшли у найменшому залі на 67 осіб, і середня заповнюваність усіх сеансів із 2021-го по 2023-й становила 24%, – звертається до цифр директорка «Планети Кіно». – Підкреслюю, йдеться про кінотеатр, у якому ми вкладали кошти в промоцію сеансів мовою оригіналу по різних маркетингових каналах і в якому ми недозаробляли через сплату ПДВ. Тобто статистика навіть у маленькому залі та з докладанням великих зусиль однаково бажає кращого. А в більшому кінотеатрі на околиці міста – King Cross у селі Сокільники – ця історія не злітала геть: там сеанси мовою оригіналу були цілковито провальні».
Якщо такі сеанси не працюють на околиці великого міста, то що ж відбувається у регіонах?
Маленькі кінотеатри в регіонах працюють із сеансами мовою оригіналу тільки за попередньою домовленістю, причому ініціатива йде від самих демонстраторів. «Укладаючи угоду про прокат, дистрибутор інформує кінотеатри, що мають прокатну версію мовою оригіналу, – розповідає виконавча директорка Союзу кінотеатрів України Вікторія Зюнькіна. – У кінотеатрів, які з цим працюють, уже налагоджені контакти з навчальними закладами, тож вони самі пропонують: «Поведете дітей на фільм? Узгодьмо час сеансу». Якщо в Києві та великих містах є працівники посольств, іноземні студенти, просунута молодь, які можуть прийти на фільм мовою оригіналу, просто побачивши його у розкладі (але це не означає, що прийдуть), то в маленьких містах у регіонах такі покази робляться виключно з огляду на групи. Тому попередня домовленість – це і є кількість попиту, що існує наразі. І змусити кінотеатри поставити більше фільмів мовою оригіналу означає вбивати їх економічно». Скорочення аудиторії внаслідок такого нововведення, за даними Союзу кінотеатрів, становило б 60–80% по всій країні.
Можливо, для показів мовою оригіналу обирали не ті фільми? Зрозуміло, що не всі англомовні стрічки однаково популярні.
На жаль, ідеться про блокбастери, адже саме вони мають хоч якийсь попит на сеанси мовою оригіналу. «Ми брали топові релізи: Marvel, DC, дуже очікувані фільми з топовими акторами, – пояснює Оксана Хвальова. – Ті, на які заповнюваність сеансів з українським дубляжем у такі самі дати буде під 45% (говоримо про 45%, позаяк усе, що вище за 50%, стосується вихідних, а є ще будні та ранкові сеанси, котрі на статистику впливають дуже сильно). Повертаючись до заповненості 24%: у маленькому залі на 67 місць це в середньому 15 людей на сеансі. Я перепрошую, на чому тут заробляти? На чому робити податки, зарплати? На чому сплачувати оренду торговим центрам? На чому робити маркетинг? На чому робити соціальну частину? Також треба не забувати, що левова частина цих 24% – корпоративні продажі, коли компанія робить корпоративний похід для своїх співробітників на фільм мовою оригіналу. Це продаж B2B, коли наші менеджери прицільно шукають корпоративних клієнтів. Або ми даємо знижки школам англійської мови, і вони централізовано ведуть людей на фільм. Тобто це великий об'єм кропіткої роботи в ручному режимі, в якому ми не зможемо працювати, якщо йтиметься про геть усі релізи».
«Геть усі релізи» – це скільки?
За останні пів року англомовними були 82 стрічки зі 115, що зʼявилися в українському прокаті, тобто 71%. 2021 року, до початку повномасштабної війни, частка становила 70% (221 фільм із 321, не рахуючи добірок та фестивалів), але найближчим часом цей відсоток може збільшитись, оскільки частка українського кіно, що з року в рік зростала, сягнувши рекордних цифр, тепер з обʼєктивних причин зменшуватиметься. Водночас за такої кількості англомовних фільмів тільки 10% із них, за оцінками демонстраторів, наразі отримують прокатну версію мовою оригіналу.
Але ж версія мовою оригіналу не потребує додаткових ресурсів. Чому це так складно?
На жаль, отримати коментар дистрибутора, що працює з мейджорскими релізами, нам не вдалося, тому орієнтуємося на пояснення від кінотеатрів. А воно дуже просте: піратство. Правовласникам простіше не дати англомовного релізу на територію України, ніж потім вишукувати цей фільм на торентах у всьому світі. З цієї самої причини українські кінотеатри не отримують версій мовою оригіналу на дати премʼєри – ці релізи стартують на тиждень-два пізніше за дубльовані. З останніх прикладів: стрічка «Вартові галактики – 3» у дубляжі стартувала 4 травня, а мовою оригіналу – 11 травня; «Флеш» – 15 червня, а мовою оригіналу – 22 червня, «Індіана Джонс і реліквія долі» – 29 червня, а без дубляжу – 6 липня.
Автори закону пропонували впровадження змін поступово, з 2025 по 2027 рік. Тож можна було б якось підготуватися?
На жаль, ухвалення таких норм у майбутньому впливає на інвестиційні рішення вже сьогодні, а гроші у бізнес кінодемонстраторів укладають саме приватні інвестори. «Коли є плани щось зробити з існуючими кінотеатрами або відкрити нові, для розрахунку бізнес-моделі звертаються до показників попередніх років відвідування, навіть із досвідом ковідних обмежень і роботи під час воєнного стану. Оцінка базується на статистиці та моделі, за якою працює система. На сьогодні одна людина ходить у кіно в середньому раз на пів року, і це бізнес, розрахований на максимально широке коло населення – тільки так він матиме економічний сенс. Коли ж ми говоримо про модель, яка геть змінює поведінкові патерни глядачів і доступність послуги широким верствам населення (пропонувалося, що 2025 року найпривабливіші блокбастери стануть доступні на 50% менше, потім – на 75% менше, а потім припинять бути доступні у звичному глядачам форматі), це впливає на оцінку інвестора вже зараз. На основі цієї оцінки він вирішує не ризикувати своїми коштами та не вкладати їх у бізнес, у котрому передбачити щось дуже важко», – аналізує директорка «Планети Кіно».
У всьому цивілізованому світі фільми у кінотеатрах демонструють із субтитрами, чому Україна має відрізнятися?
Насправді це перебільшення: країн, де фільми тільки субтитрують, набагато менше проти тих, де є практика дублювання дитячого контенту, а в багатьох країнах Європи (Італії, Іспанії, Франції, Німеччині, Швейцарії тощо) дублюють і фільми для дорослої аудиторії. Та й загалом порівнювати країни за таким показником, не зважаючи на історичні, економічні й інші чинники, не зовсім коректно: ті самі США не потребують дубляжу через потужність власної індустрії та величезну кількість англомовного контенту загалом, а, наприклад, Ісландія просто не може його собі дозволити через украй малу ємність ринку (населення країни становить менш як 400 тис. людей).
Але ж у країнах, де немає дубляжу, краще знають англійську?
Шукати кореляції між знанням англійської та дивленням фільмів мовою оригіналу також не варто. За даними EF English Proficiency Index, третьою в світі за рівнем володіння англійською серед дорослого населення є Австрія, де якраз практикують дубляж, а, наприклад, Індонезія, де використовують виключно субтитри, перебуває на 81-му місці – серед країн із низьким рівнем мови. До речі, Україна, де дубляж використовується історично, ще з радянських часів (щоправда, тоді він був російською), посідає в рейтингу 35-те місце, що відповідає середньому рівню володіння англійською.
Міністр цифрової трансформації каже, що дубляж має перейти у сферу стримінгу: за час повномасштабного вторгнення ринок українського дубляжу зріс, і ця тенденція триватиме.
Це теж не зовсім коректне твердження. Наразі провідні українські компанії, що надають послуги з локалізації контенту, справді більше виробляють для стримінгів, але великих замовників на ринку вкрай мало (наприклад, із міжнародних це лише Netflix), потік замовлень від них не збільшується, та й не всі компанії роблять одночасно і кінотеатральний, і стримінговий дубляж. Тож ті, хто працює виключно з прокатними релізами, мали всі шанси втратити роботу.
А чим дубляж для стримінгів відрізняється від кінотеатрального?
«Існує декілька видів локалізації контенту: дубляж, озвучування та субтитрування. І навіть у дубляжу є різниця між кінотеатральним і стримінговим (або телевізійним), – пояснює CEO Postmodern Марина Маркович. – Продукт, який виходить на великому екрані та показуватиметься широкому глядачеві, має інші вимоги: є законодавство, вікові та цензурні обмеження, що завжди береться до уваги під час локалізації. Плюс кінотеатральні проекти для великого екрану потребують ліпсінку (коли звуки мови дубляжу вкладаються в артикуляцію актора), що не критично для стримінгових проектів, які виходять на маленькому екрані: там головне, аби початок і закінчення фрази збігалися з оригіналом. Утім, дубляж для платформ не можна назвати простішим – це стислі терміни й інша специфіка виробництва. Платформі нецікаво локалізувати декілька фільмів, її цікавить певний відсоток віддубльованого контенту».
Якщо середній кінотеатральний фільм – це 90–120 хвилин, то серіал – уже 300–400 хвилин, а час, відведений на локалізацію, може бути таким самим. Ці обмеження спричинені моделлю роботи стримінгу: щойно серіал завершує виробництво, він має бути віддубльований усіма мовами та вийти на всіх територіях одночасно.
Якщо дубляж залишиться тільки на стримінгу, скільки людей втратить роботу?
«На кожному фільмі працює команда, – аналізує Марина. – Це один-два звукорежисери, перекладач, редактор, менеджери (трансфер, QA, QC тощо) – до десяти людей технічно-творчої команди. Плюс актори: до десяти виконавців головних ролей і масовка (залежно від того, наскільки фільм наповнений) – візьмімо п'ятнадцять як середнє число. Тож виходить, що над одним проектом у середньому працюють 20–25 людей, але їх не можна просто помножити на кількість фільмів. У середньому кінотеатральний дубляж пишеться два тижні та десь тиждень-півтора міксується (певна річ, що все умовно), тож у паралелі ці команди навряд чи зможуть працювати – максимум «шахматкою»: поки перекладається – пишемо, поки міксується – перекладаємо. За таких умов це понад сотня людей на місяць (тільки в одній компанії. – MBR)».
У грошовому еквіваленті точні втрати від скасування кінотетрального дубляжу також важко підрахувати, але можна взяти на озброєння знову ж дуже усереднену цифру: за даними гравців ринку, на дубляж одного голлівудського фільму витрачається $10–20 тис. (якщо виключити мегавеликі або мегамаленькі проекти).
«Та найбільший удар, якого може зазнати індустрія [за умов скасування кінотеатрального дубляжу] – це актори, – акцентує Маркович. – Сьогодні, коли в країні майже призупинено кіновиробництво, знімається вкрай мало серіалів, та й театри часто недоотримують бюджети, у цих людей дуже небагато можливостей для самореалізації. Фактично актори і режисери мають знайти спосіб вижити, водночас працюючи в межах етики, тобто не погоджуючись на відверто сумнівні проекти. Для них ніша дубляжу завжди була добрим способом реалізуватись, і складно уявити, що буде, коли у них забрати цей великий шматок роботи».
Якщо ж абстрагуватися від індустріальних втрат, то порівнювати споживання кіноконтенту на платформі та в кінотеатрі також не зовсім коректно. «Дивитися фільм удома та в кіно – це геть різне дозвілля, – зазначає Марина. – Похід у кінотеатр – це going out, коли люди виходять із дому, зустрічаються з друзями, можуть узяти на фільм дітей або літніх батьків. Вони йдуть у кінотеатр відпочити, поспілкуватися, переключитися, можуть зайти ще в якийсь магазин, а потім пообідати разом із сім'єю. З будь-якого погляду це не можна прирівнювати до стримінгу, позаяк кінотеатр – це культурний похід, а не освітня платформа. До речі, стримінг, мабуть, більше підійде для вивчення мови, ніж кінотеатр».
То де ж краще практикувати англійську за допомогою фільмів: у кіно чи на стримінгу? Та чи можна вивчити мову в такий спосіб?
Очевидно, що експертну відповідь на це питання має дати галузь освіти, але й у тих, хто працює з контентом, є цікаві спостереження. За даними «Планети Кіно», середньостатистичний український глядач ходить у кіно раз на пів року. Глядач «Планети» – трохи активніше, раз на чотири місяці. Та навіть за такої умови, це лише чотири «уроки» англійської на рік – украй мало, хай яку мету переслідує таке «навчання». Якщо дивитися фільми частіше, підтягти мову з низького рівня також навряд чи вийде: «У контексті кіно йдеться про навичку слухання, котра формує тільки навичку слухання та пасивний словниковий запас, який не дасть вам можливості говорити, – пояснює Марина Маркович. – Якщо ж ви хочете говорити, потрібен активний словниковий запас. А це вивчення кожного слова в різному контексті. І це навичка не боятися чути себе іншою мовою, яка артикуляційно й інтонаційно відмінна. Це геть інші вправи, а не перегляд, не слухання кіно та навіть не читання англійських субтитрів».
Тож в який спосіб держава може сприяти споживанню контенту мовою оригіналу, водночас не ламаючи того, що вже працює?
Якщо стисло, то потрібні заохочення та збільшення варіативності, а будь-які обмеження у разі з фільмами мовою оригіналу не спрацюють: якщо на законодавчому рівні встановити певну квоту на такі сеанси, де гарантія, що набереться достатня кількість стрічок, правовласників, які не бояться піратства, та глядачів, готових це дивитися?
Отже, кінотеатри пропонують державі стимулювати глядачів цільовими програмами на кшталт «єПідтримка» (1 тис. грн від держави на кіно, книжки та концерти), що мала простимулювати постраждалі від ковіду бізнеси. За словами Оксани Хвальової, це вдалий приклад співпраці держави та бізнесу, котра дала українцям суттєвий поштовх до відвідування кінотеатрів. «Якщо держава планує зробити дотаційні квитки, спочатку переконаймося, що фільми мовою оригіналу є, запитаймо дистрибуторів, наскільки реально їх діставати, наскільки реально пообіцяти глядачу, що кожна прем'єра буде доступна в двох варіантах. Реально? Окей, ідемо далі».
А щоб глядач мав ширший вибір легального англомовного контенту на платформах, варто було б подумати про залучення міжнародних стримерів на український ринок, що одночасно працювало б і на зростання галузі локалізації, про що як уже доконаний факт (але насправді ні) писав Михайло Федоров. «Мені здається, це могли б бути персоналізовані переговори з конкурентоспроможною пропозицією, побудова стартегії win-win, – міркує Марина Маркович. – Така точкова робота з великими компаніями – але це добра робота, так само як створення оригінального контенту».
Ще одним заохоченням могла б стати податкова або дотаційна преференція для кінотеатрального бізнесу, котрий протягом багатьох років працював із сеансами мовою оригіналу, сплачуючи ПДВ. Та на жаль, норму, що звільняла від податку квитки на фільми, дубльовані українською, з 1 січня скасовано (попри намагання кінотеатрів подовжити бодай на період воєнного стану), тож тепер усі релізи перебувають у рівних, ускладнених умовах.
Якщо кінотеатрам не вдалося повернути пільгову норму про ПДВ, то як вони достукалися до влади у питанні англомовних фільмів?
За словами виконавчої директорки Союзу кінотеатрів України (до якого входить майже 60% українських кінотеатрів, включно з усіма великими мережами, а якщо рахувати за міжнародними стандартами в екранному еквіваленті, то понад 70%), цей кейс зробила можливою консолідація як гравців ринку, так й індустрії із суспільством. «Усією галуззю ми сформулювали спільну позицію, та паралельно з нами це робили й актори дубляжу, і студії дубляжу, і правозахисники, й активісти, – розповідає Вікторія Зюнькіна. – Ми склали відкритого листа до президента України, Верховної Ради, Міністерства культури, який розповсюдили в ЗМІ та надіслали адресно в профільний комітет ВР. Міністерство відповіло, що наша позиція буде врахована, а комітет запросив представників індустрії на засідання, де члени правління Союзу кінотеатрів України взяли участь у дискусії, змогли донести наші агрументи та фахово відповісти на всі запитання. Після цього комітет сформував свою позицію, але ж спрацювало все у комплексі: бралися до уваги публікації у ЗМІ та соцмережах, звернення, зважувалися аргументи, і засідання вже мало просто підсумувати всі думки».
Спільна позиція від галузі також містить пропозиції зі стимулювання, про які йшлося вище, але чи будуть вони розглянуті та враховані, наразі не повідомляється.
