Цьогорічний MIPTV – весняний міжнародний ринок телеконтенту в Каннах – видався доволі скромним: за попередніми оцінками, він зібрав майже 5,5 тис. учасників, що загалом суттєво менше, ніж у докарантинні роки. Утім, на думку багатьох оглядачів, відчутне «ущільнення» нинішнього MIPTV та значне зниження частки серіального контенту – це, по суті, повернення до основ, до того, що від початку відрізняло MIPTV від MIPCOM: а саме до акценту на форматах, документальному та дитячому контенті.
Останній, до речі, хоч і не викликає особливої медійної уваги, наразі процвітає. Так, наприклад, у коментарі Variety Себастьян Дебертін (Sebastian Debertin), керівник відділу закупівлі та копродукції міжнародного контенту в KiKA (спільному дитячому каналі німецьких суспільних мовників ARD та ZDF), чи то пожалівся, чи то похвалився, що його компанія мала на MIPTV 438 (!) «серйозних запитів» на зустрічі, тож була змушена скоротити ці зустрічі до 20 хвилин. Водночас на маркеті він отримав 360 міжнародних пропозицій контенту.
На контрасті з дитячим бумом особливо відчутним був серіальний пшик. Якщо саме драматичні телесеріали з потужними бюджетами задавали тон у попередні роки, то зараз їх було обмаль. Фактично чи не єдиним гучним серіальним анонсом нинішнього MIPTV став проект How to Stop Time (StudioCanal) – телеекранізація бестселера Метта Хейга «Як зупинити час» із Бенедиктом Камбербетчем у ролі Тома Азара. Герой страждає на рідкісну недугу анагерію, яка сповільнює процес старіння, через що він живе вже 400 років, постійно змінюючи ім'я та локації, аби не викликати підозр.
На своєму виступі в межах однієї з панелей MIPTV Анна Марш (Anna Marsh), керівниця цієї самої StudioCanal, сказала прямо: «Телевізійна бульбашка луснула». А на іншій панелі Джейн Фезерстоун (Jane Featherstone), голова британського продакшена Sister, розвинула цю думку, додавши, що на ігрові телепроекти чекають важкі часи, оскільки прибутки падають, а бюджети – через інфляцію та нестачу талантів – продовжують зростати.
Утім, серіали як вид, звісно, нікуди не зникнуть – як і потреба глядачів у них. На такому тлі ще спокусливіший вигляд має українська пропозиція за цим напрямом, представлена на MIPTV в межах ініціативи Ukraine Content Club, про яку докладно можна прочитати тут. Так, на маркеті MIPTV були презентовані перші три проекти, що їх відібрали для реалізації міжнародні експерти UCC. А саме Nest of Snakes (FILM.UA Group), Really? (Starlight Media) та Tricker (1+1 media).
Серіал Nest of Snakes, який ґрунтується на реальних подіях, що сталися в СРСР у 1980-х роках, розповідає про розслідування масового отруєння, котре забрало життя кількох дітей. Креативна команда проекту – це авторка сценарію Анастасія Лодкіна, режисер Олексій Єсаков і продюсерка Катерина Вишневська.
Чорна комедія Really? розповідає про життя старшокласниці на ім'я Віка, що зібралася покінчити життя самогубством у свій шістнадцятий день народження: 24 лютого 2022 року. Російське повномасштабне вторгнення руйнує ці плани, а реакція країни на війну змушує Віку переосмислити особисте ставлення до життя. Сценаристом і шоуранером проекту є Євген Тунік, а режисером – Олексій Тараненко.
Ну а Tricker – це нуарний детектив. За сюжетом після успішного пограбування грабіжник зависає з жінкою, яку зустрічає в барі. Вранці він знаходить її мертвою, а його звинувачують у вбивстві. За проектом стоять шоуранер Сергій Карпенко, режисер Денис Тарасов і сценаристи Андрій Віштак та Артем Кобзан.
Однак серіали серіалами, а родзинка MIPTV – повсякчас і особливо цього року – це формати. І як завжди, головна за репрезентацією цього напряму – наша давня знайома Вірджинія Муслер (Virginia Mouseler), співзасновниця та CEO аналітичної компанії The Wit, зі своїм традиційним оглядом Fresh TV Formats, до якого, власне, переходимо.
Fresh TV Formats: усе завжди та водночас
Свою презентацію співзасновниця The Wit розпочала з констатації цікавого бізнес-тренду, який вона визначила як «IP від P до P», де P дорівнює platform. Суть цього тренду полягає в тому, що адаптація формату йде через ту саму платформу з країни до країни: так, зокрема, роблять Max (екс-HBO Max), Prime Video та Paramount Plus.
Аналізуючи світовий «колообіг» контенту, Муслер зазначила, що лідерами за його імпортом за останні шість місяців стали Німеччина, Польща, Індія, Фінляндія та США. Водночас США є й одним із найбільших контент-експортерів – разом із Великобританією, Нідерландами, Францією та Південною Кореєю. А компанії-лідери з дистрибуції форматів наразі Banijay Rights, Fremantle, All3Media International, Paramount Global Content, WBITVP та ITV Studios.
Щодо проектів, які склали програму цьогорічної презентації Fresh TV Formats, то я тематично розділила їх за умовними чотирма напрямами: «Кохання», «Музика», «Гроші» та «Дивні дива». І тепер розповім про кожен докладно.
Кохання: на тропічному острові та у вантажівці
Кохання може – та має право – бути різним. І саме diversity нині стає головним трендом дейтинг-шоу. Так, Муслер насамперед згадала низку романтичних гей-шоу: зокрема, I Kissed a Boy (ITV Studios), де десять самотніх геїв мають поцілуватися до того, як просто почати розмову. А ще – шоу For the Love of DILFs (OUTtv), в якому намагаються побудувати стосунки чоловіки з двох стереотипних груп: DILFs (те саме, що MILF, тільки стосовно чоловіків: Dad I'd Like to F…k) та Himbos (молоденькі хлопці-«фітоняшки»).
Утім, свіжі дейтинг-формати концентруються не лише на гей-пошуках кохання. Гадаю, багато хто з моїх читачок погодиться, що кому, хай як дивно, важко знайти собі пару, то це вродливим дорослим кар'єрно реалізованим жінкам. І саме про них – шоу Queens Court (NBCUniversal Formats), де три «королеви» шукають своїх «королів» серед 21 потенційного кандидата з усіма відповідними королівському статусу ТТХ.
А франко-канадське шоу Love Is a Highway (Banijay Rights) наче на контрасті концентрується на геть іншій класовій групі – тут кохання шукають самотні водії вантажівок.
Якщо кохання вже знайдено, то можна пограти разом. Так, у бельгійському форматі Stranded on Honeymoon Island (RedArrow Studios) молодята намагаються вижити на безлюдному острові (Вірджинія описала цей проект як мікс Survivor та «Одружені з першого погляду»). А ізраїльський формат I Do, But with Who (Keshet International) – це своєрідний любовний детектив, де протягом одного епізоду показуються історії кохання чотирьох пар, але до самого фіналу незрозуміло, хто з ким зрештою одружився.
Звісно, кохання може бути й гірким. Про таке розповідає французький формат Divide (Satisfaction Group), де один із пари – той, хто пережив зраду, – спостерігає за своїм невірним партнером крізь дзеркальні скляні двері.
А гірко-солодким можна назвати формат FBoy Island (STXalternative), котрий Муслер назвала одним із двох головних трендсеттерів сезону (разом із форматом The Traitors, про який трохи згодом). У FBoy Island три жінки на тропічному острові мають ідентифікувати, хто з 24 гарячих чоловіків, які в'ються навколо них, є справді хорошим хлопцем, а хто тут лише заради грошей (так звані fboys). І помилятися не варто, адже на кону $100 тис.: хороші хлопці налаштовані побудувати стосунки та розділити цей приз зі своєю обраницею, тоді як fboys хочуть гроші лише собі. Два американські сезони шоу від 2021 року вийшли на HBO Max, а третій перехопив The CW, паралельно запустивши спіноф FGIRL Island. Також формат уже адаптували у Великій Британії, Швеції, Іспанії, а серед анонсованих – Данія та Нідерланди.
Закінчимо цей блок «перехідним» форматом, що поєднує кохання та музику: корейським проектом The Wooing Choir (CJ ENM), де сором'язливі чоловіки об'єднуються, аби вразити жінок своїми танцювальними та пісенними навичками.
Музика: грають на всьому – від піаніно до… подушки
Якщо вже зайшла мова про Корею та CJ ENM, то з ними й продовжимо: талант-форматом The Beatbox. Конкурсанти цього шоу мають відтворити відомі пісні за допомогою предметів побуту: взуття, кавоварки, дверцят холодильника чи навіть подушки. Що більше предметів вони виграють, то більше потенційних інструментів матимуть. Проект, уперше реалізований у Нідерландах, був розроблений CJ ENM спільно з Fremantle.
В іспанському форматі Can You Keep the Money (Phileas Productions) глядач-гравець із зав'язаними очима має вгадати, хто виступає для нього: справжня зірка чи її імітатор. А франко-канадське шоу Zenith (KO Distribution) зосереджується на розриві поколінь, коли артисти намагаються «завоювати серця глядачів різного віку».
Вище ми згадали про шоу, де намагаються грати на будь-чому, але у списку актуальних талант-форматів є й такі, де грають на більш ніж традиційному інструменті – фортепіано. Зокрема, це шоу The Pianist (Нідерланди, Banijay), де селебриті спочатку вчаться грати, а потім – змагаються одне з одним у виконавській майстерності. А британське шоу The Piano (Fremantle) концентрується на музикантах-аматорах, які грають на піаніно в громадських місцях. Ті певні, що знімаються в документальному фільмі, але насправді за ними таємно спостерігають попспівак Міка та відомий китайський піаніст Ланг Ланг.
Утім, далеко не всі виступають на вулицях виключно заради мистецтва: дехто – як, наприклад, співаки-учасники американо-британського проекту Sing to Survive (Studio 1) – змушені робити це в прямому розумінні за їжу. Така сумна історія логічно підводить нас до наступного тематичного блоку.
Гроші: фізична витривалість і протистояння спокусам
Розпочнемо огляд із бельгійського формату The Golden Egg (Glow Media), який, перепрошую за тавтологію, оцінює оцінювальні здібності учасників-гравців: їм пропонується 100 предметів, серед яких треба визначити найкоштовніший.
Британський формат Tempting Fortune (Cineflix) – це гра на витримку: учасників висаджують у віддаленій тропічній місцині, звідки вони мають дістатися фінішної точки. Їм надано набір для виживання та певну суму грошей, а дорогою зустрічатимуться ну дуже спокусливі місця, де ці гроші можна витратити. Та робити цього не варто, адже якщо дістанешся фінішу, не витративши грошей, – на тебе чекатиме приз у 300 тис. фунтів.
Концепція ще одного британського формату Rise & Fall (All3Media International) – це мікс реаліті-шоу та соціального експерименту. Учасників поселяють у вежі, довільно розподіляючи на дві групи: багатіїв і бідноту. Перші мешкають у пентхаусах і насолоджуються життям, а другі – живуть у підвалі та важко працюють. Але будь-якої миті ситуація та ролі можуть змінитися: ці два світи з'єднує ліфт, на якому через голосування гравці можуть або піднятися, або з'їхати донизу… «Така метафора нашого капіталістичного суспільства. У цьому шоу багато моральних уроків», – підкреслила Муслер для тих, хто не зрозумів одразу.
Куди простіше в моральному плані австралійське шоу The Summit (Banijay Rights). Але складніше у фізичному: 14 незнайомцям видають рюкзаки з рівними частками суми в $1 млн. З цими рюкзаками на плечах їм за 14 днів треба потрапити на вершину далекої гори. Дістанетеся – гроші ваші!
Ну а завершимо цей тематичний блок корейським шоу The Time Hotel (CJ ENM), яке робить буквальною приказку про те, що час – це гроші. В проекті учасники потрапляють у готель, де єдиною валютою є час. Вони витрачають і заробляють цю валюту, граючи в різноманітні ігри, а коли час у гравця добігає кінця, його з готелю виселяють. «Час рівний і справедливий для всіх, але його цінність різна для кожного гравця. Якщо я граю недобре, то дістаю мало часу як винагороду, а це обмежує мій доступ до їжі, напоїв або підказок. Час у The Time Hotel – це сила», – каже керівниця з продажів CJ ENM Джуллі Кім (Jully Kim).
Дивні дива: нічого не ясно, але цікаво
Гумористичне німецьке шоу Breaking Point (BBC Studios) може, звісно, насмішити німців, але, гадаю, української адаптації саме цього формату чекати не варто – принаймні на пам'яті сучасних українців. Адже тут дві команди селебриті мають точно передбачити, коли щось вибухне, розіб'ється чи запалає. Дуже веселе шоу, авжеж.
Ще один дивний формат – Walk of Fame (Newen Connect): тут знаменитостей носять крізь джунглі, і вони водночас не можуть поставити ноги на землю. Творці шоу описують його ідею так: «Ми бачили, як знаменитості роблять усе і скрізь – знову і знову. У цьому шоу вони роблять цілком протилежне: нічого. Геть нічого».
Бельгійський формат Destination X (Be-Entertainment), який вже придбали BBC та NBCU, теж про дивні переміщення, але тепер – на автобусі з непрозорими вікнами. Учасників везуть Європою невідомо куди, а коли автобус нарешті зупиняється, вони мають визначити на карті місце, де перебувають.
У форматі The Unknown (All3Media International) у чіткій відповідності до назви невідомо абсолютно нічого. Є майстер гри, що кидає виклик двом командам – селебриті та звичайних людей, – але ніхто з них не знає правил гри, в яку вони гратимуть.
А ось інший формат того самого дистрибутора All3Media International – The Traitors – набагато зрозуміліший і… непередбачуваніший водночас (нагадаю, саме його разом із FBoy Island Муслер назвала головними трендсеттерами сезону). По суті це тонка психологічна гра, в якій треба вміти завойовувати довіру (та її зраджувати), обманювати (та розпізнавати брехню). Група з двадцяти одного учасника збирається в атмосферному замку. Вони мають виконати серію завдань, аби здобути грошовий приз. Але троє з учасників заздалегідь призначені зрадниками: і ці зрадники таємно розробляють план викрадення призу замість того, щоб поділити його між усіма. Завдання з зірочкою – вчасно визначити зрадників і не дати їм реалізувати план. Нідерландський формат уже проданий на двадцять територій, включно зі США, Австралією, Великою Британією, Ізраїлем, Португалією, Грецією, Угорщиною, Швецією тощо.
MipFormats International Pitch: турецький переможець та український фіналіст
Завершити огляд форматів я хочу проектом, який не увійшов до переліку The Wit, однак переміг на MipFormats International Pitch, а отже – вартий уваги. Це турецьке талант-шоу Show Must Go On, розроблене в межах FormatWorkshop. За задумом авторів, у проекті учасники дістають змогу «перетворити свій талант на гроші». Але вони мають лише 30 секунд, аби довести свою талановитість глядачам і журі – після цього ті вирішують, продовжить учасник гру та боротьбу за грошовий приз, що повсякчас зростає, чи ні. Журі може дати додаткові 30 секунд, але однаково доля учасників залежить від аудиторії, котра голосує в режимі реального часу за QR-кодами.
До речі, цьогоріч на MipFormats International Pitch подали рекордну кількість заявок – 89 проектів із 27 країн. І тим приємніше, що до переліку з п'яти фіналістів потрапив український проект. А саме Weekend Without Parents (LLC Heroes Creative Studio).
У цьому проекті діти відкладають улюблені гаджети та під час вихідних виконують роль батьків: вони вчаться працювати, готувати їжу та вести домашнє господарство, ухвалюючи відповідальні рішення. Ставки високі: якщо діти впораються, їхні батьки можуть зупинитися в доброму готелі, а якщо ні, то тим доведеться спати в наметі без їжі та душу. Творці формату описують його так: «Чи зможуть батьки впоратися з тиском перебування під контролем своїх дітей? І чи дізнаються діти, що бути дорослим не завжди так чудово, як видається в кіно? Цей формат є ідеальною демонстрацією злетів і падінь дорослішання, розказаних у веселій і захоплюючій формі». Співзасновник Heroes Creative Studio, продюсер Павло Черепін зізнався у коментарі Variety: «У мене є мрія – після успішної подорожі цього формату світом привезти його до України та розважити сім'ї. Особливо ті, для яких тепер вихідні без батьків – це назавжди…»
